Ухвала

від 29.03.2013 по справі 22-ц-6692/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-6692/12 Головуючий у І інстанції Нікушина В.В. Провадження № 22-ц/780/316/13 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А.С. Категорія 4 29.03.2013

УХВАЛА

Іменем України

25 березня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Білоконь О.В., Коцюрби О.П., із участю секретаря Антіпова Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" про визнання майна спільною сумісною власністю відповідачів, визначення розміру частки у спільній сумісній власності, виділення частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, стягнення 3% річних та інфляційних витрат від простроченої суми основного боргу,

В С Т А Н О В И Л А :

13 березня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, де із внесеними змінами та уточненнями, просив встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01.12.2002 року по 25.01.2012 року, визнати земельну ділянку та об'єкт незавершеного будівництва, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю відповідачів, визначити, що частка ОСОБА_3 у спільній сумісній власності на зазначені об'єкти становить ? та виділити йому таку частку в натурі для звернення на неї стягнення.

Просить також стягнути із ОСОБА_3 3% річних та інфляційних витрат від простроченої суми основного боргу в розмірі 47 716,25 грн., та судові витрати - у солідарному порядку.

Свої вимоги мотивував тим, що у ході примусового виконання рішення суду ОСОБА_3 ухиляється від виконання зобов'язання на користь позивача, а державним виконавцем було встановлено відсутність у нього особистої власності.

Проте, відповідачі по справі проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання вони придбали вищезазначену земельну ділянку та побудували на ній об'єкт незавершеного будівництва - недобудований житловий будинок.

Зазначене майно, на думку позивача, є спільною сумісною власністю подружжя.

Проте, частка ОСОБА_3 у зазначеному майні заздалегідь не визначена, а необхідною умовою реалізації права позивача, як кредитора на звернення стягнення на частку у майні, є попереднє визначення судом даної частки.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

14 лютого 2013 року по справі ухвалено додаткове судове рішення, яким позовну вимогу про стягнення зі ОСОБА_3 3% річних та інфляційних витрат від простроченої суми основного боргу в розмірі 47 716,25 грн. закрито.

На обґрунтування ухваленого рішення від 15 листопада 2012 року зазначено, що всупереч вимог ст. 60 ЦК України суду не було надано жодного належного доказу того, що відповідачі станом на час набуття ОСОБА_4 у власність спірного нерухомого майна проживали однією сім'єю.

Закриття провадження у частині позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат від простроченої суми основного боргу мотивовано тим, що вже існує заочне рішення з приводу тих самих вимог і між тими самими сторонами.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2012 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Суд, з'ясувавши обставини і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що також підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22 липня 2003 року та державного акту на право власності на земельну ділянку, серії КВ №013257, виданого 08 вересня 2004 року, належить земельна ділянка, площею 0,145 га, кадастровий номер 3222484001:01:068:0001, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 який ( акт ) зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №2579 та об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, готовністю 40% ( а.с. 19-20, 21 т. 1 ).

25 вересня 2007 року за кредитним договором №001-2915/840-199 вона отримала у ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», грошові кошти у сумі 100 000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 505 000 грн., по 10 вересня 2027 року ( а.с. 124-135 т. 1 ) .

Для забезпечення виконання зобов'язань, взятих за правочином, ОСОБА_4 цього ж дня передала в іпотеку кредитору спірне майно ( а.с. 80-81, 136-140 т. 1 ).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2010 року змінено заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2009 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення коштів за орендну плату, комунальні послуги по газопостачанню та судових витрат, яке викладено в наступній редакції:

позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 260 747,44 грн., з яких 260 381,79 грн. за невиконане зобов'язання по сплаті орендної плати та 365,65 грн. заборгованості по комунальних послугах по газопостачанню; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати по розгляду вказаної справи в розмірі 4 155,34 грн.

В решті заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2009 року залишено без змін ( а.с. 7-11 т. 1 ).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 жовтня 2010 року було оголошено розшук відповідача ОСОБА_3, як боржника, у зв'язку з примусовим виконанням виконавчого листа №2-59/09 від 16 лютого 2010 року ( а.с. 29, 44 т. 1 ).

13 березня 2012 року, в зв'язку з відсутністю майна в ОСОБА_3, а відтак і неможливістю виконання зазначеного судового рішення, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, який уточнив 22 червня 2012 року ( а.с. 1-5, 88-92 т. 1 ).

При цьому, ОСОБА_2 належних та допустимих доказів по справі на підтвердження факту проживання відповідачів на час придбання ОСОБА_4 спірного майна, що має юридичне значення, суду не надав.

Не звільнені земельна ділянка та об'єкт незавершеного будівництва ні одним із учасників процесу від зобов'язань за договором іпотеки, за яким третя особа має переважне право на задоволення прав та інтересів за кредитним договором у відповідності до матеріального права, зокрема, Закону України «Про іпотеку».

За таких обставин та відсутності будь-яких порушень прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся із позовом, суд правильно прийшов до висновку, на підставі. ст.ст. 15, 16, 317, 321 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про іпотеку» про необхідність відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

При цьому, ухвалив законне та обґрунтоване рішення у повній відповідності до ст. 213 ЦПК України і дав відповідну оцінку, з дотриманням положень ст. 212 ЦПК України, належним та допустимим доказам по справі.

Доводи ОСОБА_2 про незаконність та необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права при його ухваленні, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, а відтак, відповідно, вони не є підставою для задоволення апеляційних вимог.

Інші доводи, викладені в апеляції та підтримані у суді другої інстанції апелянтом, зокрема, про проживання відповідачів однією сім'єю поза межами строків придбання ОСОБА_4 спірного майна, підтвердження їх ( відповідачів ) спільного проживання правовстановлюючими документами, наявність судового рішення та виконавчого документу про стягнення із ОСОБА_3 грошових коштів, невиконання ним судового рішення, ухилення від сплати йому ( позивачу ) належних сум, можливість звернення стягнення на спірне майно, на переконання апеляційного суду, в силу викладеного, також не спростовують висновки суду першої інстанції про безпідставність заявлених позовних вимог і не можуть служити підставою для задоволення апеляційних вимог.

Зазначені апелянтом та наявні у справі докази, зокрема, пояснення свідка ОСОБА_4, рішення Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2010 року, ухвала Верховного Суду України від 14.11.2007 року, зустрічний позов ОСОБА_3, копія договору оренди від 22.10.2002 року, акт депутата від 25.01.2012 року, акт державного виконавця від 27.06.2012 року, фотографії, на переконання апеляційного суду, не є, у силу викладеного, правовою підставою для задоволення заявлених позовних та апеляційних вимог ОСОБА_2, оскільки зазначені докази не містять даних про проживання відповідачів однією сім'єю на період придбання ОСОБА_4 власності.

Не відповідає дійсності і твердження апелянта про порушення судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 355, 366, 368, 370, 371 ЦК України, ст.ст. 3, 60, 73, 74 СК України, оскільки судом другої інстанції достовірно встановлено, що спірне майно не є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

А тому, підстав для скасування оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не вбачає у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України, згідно положень якої не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" про визнання майна спільною сумісною власністю відповідачів, визначення розміру частки у спільній сумісній власності, виділення частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, стягнення 3% річних та інфляційних витрат від простроченої суми основного боргу залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: О.В. Білоконь

О.П. Коцюрба