Постанова

від 26.02.2013 по справі 2а-12237/10/11/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2013 р. (12:34) Справа №2а-12237/10/11/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Москаленка С.А., за участю секретаря судового засідання Магері М.В., представника відповідача - Одабаші А.А., довіреність № 10/9/10-0 від 10.07.2012р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ ГРУПП"

до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ ГРУПП" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим Державної податкової служби та з урахування змінених позовних вимог просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.09.2010 року № 0001112301/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 223705,60грн., в тому числі за основним платежем у сумі 176 370грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 47335,60грн. та №0001102301/0 від 16.09.2010р. про визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 211 644,00грн., в тому числі 141 096 грн. за основним платежем, 75548грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на непідтвердженість безтоварності операцій із контрагентами з підстав відсутності їх за юридичними адресами та з підстав неподання податкової звітності такими суб'єктами. Крім того, скасування свідоцтв платників ПДВ щодо деяких контрагентів відбулось після проведення господарських операцій.

Ухвалою суду від 23.09.2010р. провадження у справі відкрито та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 17.03.2011р. у справі призначено судово-економічну експертизу та ухвалою від 24.11.2011р. призначено додаткову експертизу.

У судове засідання представника позивача не з'явився, надіслав клопотання про проведення судового засідання без його участі, позовні вимоги просив задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на встановлені під час перевірки обставини, що свідчать про відсутність поставок між позивачем та його контрагентами, за умови відсутності цих підприємств за їх юридичною адресою, неподанням цими підприємствами податкової звітності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ ГРУПП» є юридичною особою (ідентифікаційний код 36198498), що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 116593 та довідкою з ЄДРПОУ серії АА № 339113, перебуває на податковому обліку у ДПІ в Сімферопольському районі.

З 21.08.2010р. до 06.09.2010р. посадовими особами ДПІ у Сімферопольському районі АР Крим планову виїзну перевірку ТОВ «АТ ГРУПП» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 28.10.2008р. до 30.06.2010р., за результатами якої складено акт від 09.09.2010р. за № 1619/23-02/36198498 (надалі - акт перевірки).

Відповідно до висновків акту перевірки встановленні наступні порушення:

- п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо заниження податку на прибуток всього у сумі 176 370 грн., у тому числі за 2 квартал 2009 року у сумі 625 грн., за 4 квартал 2009 р. у сумі 118741 грн., за 1 квартал 2010р. - у сумі 57004 грн.;

- п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано ПДВ усього в сумі 141096 грн., в т.ч. за квітень 2009р. у сумі 500 грн., за грудень 2009р. у сумі 94993 грн., за січень 2010р. у сумі 8239 грн., за лютий 2010р. у сумі 10472 грн., за березень 2010р. у сумі 26 892 грн. та зменшено 26 рядок Декларації «Залишки від'ємного значення після бюджетного відшкодування, які впраховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» на суму 3009 грн.;

- п.п. 4.3.25 п. 4.3, п.п. 4.2.1. п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку із чим донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 113,25 грн.;

- п. п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» за період з січня 2009 року по серпень 2010р. донараховано пені - 22,46 грн.

Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 28.10.2008р. до 30.06.2010р. встановлено їх завищення всього у сумі 705 748, 46 грн.

В акті зазначено, що до перевірки надано податкову накладну та відповідний акт виконаних робіт, з якого неможливо встановити, чи пов'язані зроблені контрагентом ПП ОСОБА_2 роботи із господарською діяльністю ТОВ «АТ ГРУПП». Також, встановлено, що ОСОБА_2 є засновником ТОВ «АТ ГРУПП», а тому він є «пов'язаною» особою. Відтак, податковий орган дійшов висновку, що договори укладені між цими особами не спричиняють реальних наслідків.

Відносно іншого контрагента ПП «ОСОБА_1» перевіркою встановлено, що воно надавало послуги із транспортного експедирування ТОВ «АТ ГРУПП» за період, який перевірявся, на загальну суму 682 223,41 грн., при цьому відповідно до бази даних податкової інспекції ПП «ОСОБА_1» має стан 9 - направлено повідомлення на встановлення за юридичної адресою; неможливо встановити загальну чисельність працюючих та наявність основних засобів з причин не подання податкової звітності.

Відносно господарських операцій із ПП «ОСОБА_3» на суму 161 350,74 грн. податкова також зазначила про відсутність цього підприємства за юридичною адресою, а у зв'язку із неподачею податкової звітності - про відсутність даних щодо працюючих та кількість основних засобів виробництва.

За таких обставин в акті перевірки міститься висновок, що укладені договори ТОВ «АТ ГРУПП» із ПП «ОСОБА_1» та ПП «ОСОБА_3» не спричиняють реальних наслідків, а тому перевіряючі дійшли висновку про укладення угод без мети настання реальних наслідків, відтак, ТОВ «АТ ГРУПП» не обґрунтовано завищені валові витрати на суму 705 478 грн., у тому числі за 2 квартал 2009р. у сумі 2500 грн., за 4 квартал 2009р. у сумі 474 964 грн., за 1 квартал 2010р. у сумі 228 014 грн.; а також занижено податок на додану вартість в сумі 141 096 грн. у зв'язку із нікчемністю зазначених господарських операцій.

У зв'язку із виявленими порушеннями відповідачем 16.09.2010р. винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0001102301/0 про нарахування податку на прибуток підприємств в сумі 223 695, 60 грн., у тому числі 176 360 грн. - основний платіж та 47 335,60 грн. - штрафних санкцій;

- № 0001112301/0 про нарахування податку на додану вартість в сумі 211 644 грн., у тому числі 141 096 грн. - основний платіж та 70548 грн. - штрафних санкцій.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Спірні господарські операції були проведені згідно із діючими на той час Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168-97-ВР (далі Закон № 168) та Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. за №334/98-ВР (далі Закон № 334), відтак, при вирішенні спору суд керувався нормами цих нормативно-правових актів відповідно до їх редакцій на момент виникнення спірних правовідносин.

Перевіряючи висновки акту перевірки щодо завищення позивачем валових витрат виробництва та завищення податкового кредиту за правочинами, які не були направлені на настання реальних наслідків, суд, дослідивши документи, надані позивачем у підтвердження реальності господарських операцій із контрагентами: ПП ОСОБА_2, ПП «ОСОБА_1» та ПП «ОСОБА_3», зазначає наступне.

Згідно із п. 3.1. ст. 3 Закону № 334 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.5.1. ст.5 Закону № 334 валовими витратами виробництва та обігу визнаються сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, у тому числі, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334).

У підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334 встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, зокрема, такими реквізитами є:

- назва документу; дата та місце складання документу;

- назва підприємства, від імені якого складений документ;

- зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції;

- посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Зазначена норма кореспондується із приписами п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 05.06.1995 р. № 168/704, в якому вказується, що для надання первинним документам юридичної сили і доказовості вони повинні містити усі названі реквізити.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, з урахуванням вимог законодавства України в частині визначення первинних документів та їх обов'язкових реквізитів, їх змісту та призначення, до останніх можна віднести:

- договори із зазначенням предмету та істотних умов відповідного правочину, додаткові угоди до них;

- документи на виконання відповідного договору (акт приймання-передачі, акт виконаних робіт, рахунки фактури, податкові та видаткові накладні, довіреність на отримання товару, що містять дані стосовно обсягів та змісту наданих послуг);

- документи, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні, договори зберігання, перевезення товару);

- фінансово-господарські документи зі сплати коштів за придбаний товар (платіжні доручення, банківські виписки, чеки).

Відповідно до матеріалів справи позивачем віднесено до витрат виробництва сплачені ПП ОСОБА_2 кошти за виконання робіт, у підтвердження чого надано договір надання трудових ресурсів від 01.04.09р., рахунок фактура, податкова накладна № 260 від 30.04.2009р. на суму 2500 грн. та ПДВ 500 грн., а також акт № 9 від 30.04.2009р. здачі-приймання робіт (а.с.171-174, т. ІІ).

Суд зазначає, що придбання певного виду товару (роботи, послуги) повинно бути характерним для виробничої діяльності такого платника податку.

Однак, з акту виконаних робіт № 9 від 30.04.2009р. не вбачається, які саме роботи були виконані ПП ОСОБА_2 для ТОВ «АТ ГРУПП», тобто їх вид, об'єм, строки виконання, затрачені ресурси тощо, а тому неможливо встановити як їх сумісність із діяльністю позивача так і мету придбання таких послуг.

Зі змісту п.5.1. ст.5 Закону №334 слідує, що до валових витрат виробництва відносяться лише такі товари, роботи, послуги, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.1.32 Закону №334 господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Оскільки із акті виконаних робіт № 9 від 30.04.2009р. не вбачається, які саме роботи були виконані ПП ОСОБА_2 для ТОВ «АТ ГРУПП», тобто їх вид, об'єм, затрачені ресурси тощо, відтак витрати на вказані роботи не можуть бути віднесені до валових, у зв'язку із тим, що неможливо встановити чи придбані вони за для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також слід зазначити, що оскільки надані позивачем документи, не підтверджують надання контрагентом активів у вигляді виконаних робіт, а тому немає підстави для проведення розрахунків за такими господарськими операціями.

Відповідно до п.п. 7.2.1 та п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Суд також вказує, що надана податкова накладна не підтверджує факту виконання між сторонами домовленості, оскільки виписується з метою подальшого формування податкового кредиту, та не засвідчує проведення між сторонами конкретних дій.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополь АРК від 26.07.2012р. у справі № 1-0107/553/2012 встановлено, що у період з грудня 2009 року до квітня 2010 року підприємство ПП ОСОБА_2 здійснювало фіктивні правочини із ПП «ОСОБА_1» та ПП «ОСОБА_3», тобто проводило безтоварні господарські операції.

Суд вважає, що проведені між позивачем та ПП ОСОБА_2 господарські операції не були направлені на реальне настання економічних наслідків, а тому понесені у зв'язку із цим витрати виробництва були протиправно враховані позивачем при визначенні податку на прибуток підприємств у 2-му кварталі 2009 року на суму 2500 грн.

Отже, висновки акту перевірки від 09.09.2010р. за № 1619/23-02/36198498 щодо порушення «АТ ГРУПП» п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334 та завищення значення стр. 04.1 Декларації з податку на прибуток за 2 квартал 2009р. у сумі 2500 грн. суд вважає обґрунтованими.

Відносно правомірності висновків акту перевірки про безтоварність господарських операцій позивача із ПП «ОСОБА_1» та ПП «ОСОБА_3» та завищення витрат виробництва на суму 474 964 грн. за 4 квартал 2009р. та на суму 28 014 грн. за 1 квартал 2010р., суд дійшов наступних висновків.

У підтвердження господарських операції із зазначеними контрагентами позивачем надані такі документи.

Договори транспортного експедирування б/н від 01.12.09р., від 01.01.2010р. згідно із яким експедитор (ПП «ОСОБА_1») бере на себе обов'язок за плату і за рахунок клієнта (ТОВ «АТ ГРУПП») виконати послуги, пов'язані із транспортним експедируванням з перевезення вантажу в межах території України. При цьому пункт відправлення, призначення, особу отримувача та вартість перевезення вантажу, загальний об'єм, що підлягає перевезенню, дата та час завантаження визначаються клієнтом у Заявці (а.с. 107,108, 133,134, т. І).

Договір транспортного експедирування № 21-АТ/10 від 01.03.10р., укладений із ПП «ОСОБА_3», із такими самими умовами надання послуг з експедирування.

Відповідно до цих договорів експедитор зобов'язується здійснювати перевезення своїми силами, вибирати оптимальний маршрут для перевезення вантажу; забезпечувати відправку та одержання вантажу отримувачем та доставку до місця призначення. Документ, що підтверджує виконання зобов'язань за цими договорами є товаротранспортні накладні та/або акти виконаних робіт.

Позивачем надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) з експедирування, виконаних ПП «ОСОБА_3» на суму 134 458, 95 грн. (та ПДВ - 45 990,71 грн.) та ПП «ОСОБА_1» на суму 553 436, 43 грн. (та ПДВ - 110 687,28 грн.) (а.с. 73, 76, 112, 115, 118, 121, 124, 127, 130, 136, т. І).

Відповідно до актів виконаних робіт виписані податкові накладні, що також містяться в матеріалах справи.

Як зазначалося вище, пунктом 1.32. ст.1 Закону № 334 встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Тобто документи, які складаються під час виконання укладених договорів, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відносини із транспортного експедирування врегульовані Цивільним кодексом України та Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Частиною 2 ст. 930 Цивільного кодексу України передбачено, що клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Частиною 3 ст. 8 ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачені види транспортно-експедиторських послуг, які надаються клієнтам, зокрема, експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс"; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктом господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Згідно із ч. 12 ст. 9 ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Товарно-транспортна накладна є основним документом на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень.

Суд зазначає, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути авіаційна вантажна накладна, міжнародна автомобільна накладна, вантажна відомість, інші документи, визначені Законами України. Одночасно з цим, товарно-транспортна накладна виступає первинним документом бухгалтерського обліку.

Суд встановив, що у первинних документах, пред'явлених позивачем (акти здачі-прийняття робіт, заявки) відсутні обов'язкові як для таких документів реквізити про конкретні послуги, що були надані клієнту (позивачу), тобто: конкретні місця отримання та доставки (склад, порт тощо), який саме товар перевозився, відмітка про отримання та передачу товару, що позбавляє можливості зробити висновок про фактичне їх надання та зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використання наданих послуг в господарській діяльності позивача.

При прийнятті рішення у цій справі, суд звертає увагу, що відповідно із зазначеними норами Закону договір транспортного експедирування - це самостійний вид договору, який має багато рис інших видів зобов'язань. Договір про надання послуг (навантажувально-розвантажувальних робіт), договір перевезення (доставка вантажу); договір зберігання (забезпечення цілісності та неушкодженості вантажу); договір комісії або договір доручення (оформлення передачі та приймання вантажу) є договорами однієї ланки, що створюють нерозривний процес, юридичне регулювання якого здійснюється лише в рамках одного, а не декількох договорів. Цілісність зазначеного процесу визначена допоміжним характером діяльності експедитора по відношенню до транспортних перевезень. Поза зв'язком із транспортом немає і договору експедирування та договору про надання послуг. Необхідно відмітити, що особливість предмету договору експедирування полягає в тому, що всі послуги, які надає клієнту експедитор направлені на досягнення єдиної мети забезпечення перевезення вантажів. Суд вважає, що вказана ознака дозволяє відмежувати послуги які надаються експедитором, від послуг які надаються вантажовідправникам, вантажоодержувачам та транспортним організаціям з боку інших осіб, які обслуговують учасників транспортного процесу.

З урахуванням цілісності процесу транспортного експедирування та законодавчо врегульованого механізму надходження товарів від продавця до покупця та оприбуткування їх на склад або завантаження товару для відправки, очевидно, що самі по собі послуги з експедирування, без прив'язок до операцій з придбання, завантаження-розвантаження, оприбуткування (відпуску) товару, існувати не можуть, а відтак всі дії суб'єктів господарювання повинні підпорядковуватись приписам нормативно-правових актів щодо складання та документального оформлення господарських операцій на кожному етапі її проведення.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 9 ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» істотними умовами договору транспортного експедирування є, зокрема, вид та найменування вантажу, а також пункти відправлення та призначення вантажу.

За змістом абз. 4 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України зазначив, що якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Із наведеного можна дійти висновку про те, що у разі якщо особа посилається на недійсність правочину як на підставу своїх вимог або заперечень, суд повинен дати оцінку таким доводам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлюється, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.5 вищевказаної статті ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору визнаються умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Отже, істотними умовами договору є, у тому числі, умови визначені законодавством. Недодержання цих умов є підставою недійсності правочину.

Судом перевірено та встановлено, що в укладених між позивачем, ПП «ОСОБА_3» та ПП «ОСОБА_1» договорами транспортного експедирування не передбачено істотних умов щодо виду та найменування вантажу, а зазначено лише їх обсяг у метричних тоннах. Крім того, у договорі не вказаний конкретний пункт відправлення та призначення вантажу, замість цього вказано взагалі на місто, в яке прибуває та з якого відправляється вантаж.

Отже, з наведено вбачається, що укладені позивачем між ПП «ОСОБА_3» та ПП «ОСОБА_1» договори транспортного експедирування не відповідають вимогам ч. 1,5 ст. 203 ЦК України, оскільки не містять істотних умов, які є обов'язковими для певного виду договору та не спрямовані на настання реальних правових наслідків.

З огляду на надані позивача пояснення та представлені докази, суд дійшов висновку про відсутність реального характеру операцій позивача з його контрагентами ПП «ОСОБА_1» та ПП «ОСОБА_3», тобто, про відсутність економічного змісту в них та настання будь-яких правових наслідків, а надані позивачем документи не можуть вважати первинним та виконувати функцію засвідчення реального виконання господарської діяльності, оскільки не відповідають фактичним обставинам надання послуг з транспортного експедирування.

Крім того, суд зазначає, що проведені між ТОВ «АТ ГРУПП» та ПП «ОСОБА_3» операції не відповідають ознакам їх реальності відносно наявності податкового статусу платника податків-постачальника товарів, а саме, щодо його реєстрації особою, яка видає податкову накладну, у якості платника ПДВ на момент вчинення господарської операції, з урахуванням можливої обізнаності контрагента у наявності дефектів у правовому статусі останнього як платника ПДВ.

ТОВ «АТ ГРУПП» надані до перевірки податкові накладні на отримання послуг з транспортного експедирування від ПП «ОСОБА_3» від 30.03.2010р. № 328 на суму 22918,70 грн. (з них ПДВ - 3819,78 грн.) та від 31.03.2010р. № 359 на суму 138 432,04 грн. (з них ПДВ - 23 072, 01 грн.).

Податковою перевіркою встановлено та не заперечувався позивачем той факт, що ПП «ОСОБА_3» 31.03.2010р. надало позивачу податкову накладну за договором транспортного експедирування, в той час коли свідоцтво про платника ПДВ ПП «ОСОБА_3» було анульовано.

Відтак, позивачем необґрунтовано включено при формуванні податкового кредиту дані податкової накладної від 31.03.2010р. № 359.

Також судом встановлено, що відповідно до видів діяльності за КВЕД ПП «ОСОБА_3» здійснює оптову торгівлю будівельними матеріалами, паливом, інші види оптової торгівлі, посередництво в торгівлі товаром, роздрібна торгівля, будівництво. Тобто, ПП «ОСОБА_3» відповідно до наданих позивачем доказів не займається наданням послуг з транспортного експедирування.

Тобто реальність господарських операцій ТОВ «АТ ГРУПП» із ПП «ОСОБА_3» не підтверджується з причин відсутності зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю платника ПДВ - постачальника послуг.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частина 1 ст. 79 КАС України визначає, що письмовими доказами є документи (у тому числі, електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Позивачем в матеріали справи не надано доказів підтвердження постачання (придбання, отримання) робіт, послуг від контрагентів на адресу позивача з врахуванням реального часу здійснення операції, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у позивача.

Тобто з комплексним урахуванням вищезазначених обставин, звертаючи при цьому першочергову увагу на причинно-наслідковий зв'язок між усіма фактами, що повинні бути підтверджені первинними документами, в тому числі - податковими накладними, товаро-транспортними документами, документами про сплату товару, вбачається, що позивачем в матеріали справи доказів на підтвердження реального руху активів під час здійснення господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентами, а саме: постачання товару від контрагентів на адресу позивача за перевіряємий період, підтвердження факту отримання вказаного товару за перевіряємий період, підтвердження транспортування вказаного товару за перевіряємий період - не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які знаходяться у матеріалах справи, та не може ґрунтуватися припущеннями, крім цього, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

У цій справі за заявленим клопотанням позивача було призначено судову економічну експертизу, за якою експертною установою було надано висновок № 15 від 05.08.11р. та висновок додаткової експертизи № 68 від 05.12.12р., відповідно до яких експерт зазначив, що висновки ДПІ у м. Сімферополь, викладені в акті перевірки від 09.09.2010р. № 1619/23-02/36198498 відносно формування податкового кредиту в сумі 141 096 грн. та нарахування податку на прибуток в розмірі 176 370 грн. документально та нормативно не підтверджуються; первинним документами бухгалтерського та податкового обліку позивача підтверджується використання у господарській діяльності послуг, придбаних у ПП «ОСОБА_2», ПП «ОСОБА_1», ПП «ОСОБА_3».

Згідно із ч. 5 ст. 82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак, незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Суд критично ставиться до висновку експерта, оскільки встановлені вище факти не дають підстав суду погодитись із дослідження експерта відносно товарності господарських операції позивача із ПП ОСОБА_2, ПП «ОСОБА_3» та ПП «ОСОБА_1», оскільки експертом враховані первинні документи позивача, а саме акти приймання - передачі наданих робіт(послуг) та ін., як належно оформлені, проте такі документи не містять змісту господарської операції та за ними не можливо встановити причинний зв'язок між придбанням та використанням отриманих позивачем послуг(робіт) у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 86 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Тобто, зважаючи на всі факти і обставини справи, з урахуванням наданих сторонами доказів, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про правомірність формування позивачем валових витрат виробництв та податкового кредиту у перевіряємий період на підставі здійснення господарської діяльності у взаємовідносинах з контрагентами, вказаними в акті перевірки № 1619/23-02/36198498 від 09.09.2010р.

Позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а навпаки, судом було встановлено, що нарахування позивачу податку на прибуток в сумі 176 370 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0001102301/0 від 16.09.2010р. та податку на додану вартість в сумі 141 096 грн. податковим повідомлення-рішенням № 0001112301/0 від 16.09.2010р. відповідають обставинам проведеної відповідачем перевірки та підтверджуються матеріалами справи. При цьому нараховані зазначеними рішеннями штрафні санкції відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідають суті порушення та є правомірними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні 26.02.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. В повному обсязі постанову складено 04.03.2013р.

Керуючись ст.ст.122, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Москаленко С.А.