КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3630/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.
У Х В А Л А
Іменем України
21 березня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Втор-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И Л А :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Втор-Сервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000692312 та № 0000702312 від 06 лютого 2012 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2012 року адміністративний позов задоволений.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Еко-Втор-Сервіс», яка була проведена на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПА у Донецькій області від 19 жовтня 2011 року, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було складено Акт № 5/23-12/33948407 від 04 січня 2012 року, яким встановлено порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 102619, 00 грн., а також порушення пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 82095, 00 грн.
06 лютого 2012 року на підставі акту перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення: № 0000692312, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 82095, 00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 20525, 00 грн.; № 0000702312, яким у зв'язку із порушенням пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 102619, 00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25655, 00 грн.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено договори поставки з ТОВ «Київ-Енерго» № 24/02/10-1 від 24 лютого 2010 року та з ТОВ «Айрос» № 2402/10 від 24 лютого 2010 року. На підставі вказаних договорів ТОВ «Київ-Енерго» та ТОВ «Айрос» поставили позивачу відповідні товари на загальну суму 462569, 70 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 82095, 00 грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи.
Сума податку на додану вартість у розмірі 82095, 00 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Київ-Енерго», ТОВ «Айрос». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Київ-Енерго», ТОВ «Айрос» були зареєстровані платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у них права на складання податкових накладних.
Згідно з п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1. ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
За приписом п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.
Відповідно до вимог пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.
Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних договорів, платіжних доручень, видаткових та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Київ-Енерго» та ТОВ «Айрос »не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.
Крім того, на момент видачі податкових накладних на користь позивача свідоцтва про реєстрацію як платників ПДВ вказаних підприємств були чинними, тому останні мали право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів, робіт (послуг).
Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно з п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.п. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
З матеріалів справи вбачається, що валові витрати позивача на суму 102619, 00 грн. за укладеними договорами з ТОВ «Київ-Енерго» та ТОВ «Айрос» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, реальність вказаних господарських операцій, їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача та факт подальшої реалізації придбаного у вказаних контрагентів товару третім особам підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами поставки та іншими первинними документами.
Водночас, з аналізу акту перевірки вбачається, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 102619, 00 грн., а також порушення пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 82095, 00 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок: - порушення кримінальної справи № 75-11-05-147/3 за фактом фіктивного підприємництва за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України; - показань при допиті в якості свідка директора ТОВ «Айрос» гр. ОСОБА_6 про те, що вона ніяких документів не підписувала та відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не має, а також пояснень директора ТОВ «Київ-Енерго» гр. ОСОБА_5 про непричетність до фінансово-господарської діяльності підприємства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт порушення кримінальної справи № 75-11-05-147/3 та показання зазначених осіб про непричетність до фінансово-господарської діяльності підприємства не можуть бути належними та допустимими доказами нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, оскільки факт вчинення злочину не був встановлений відповідним судовим рішенням та порушення контрагентами вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність господарських операцій та нікчемність укладених договорів.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність прийнятих Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва податкових повідомлень-рішень № 0000692312 та № 0000702312 від 06 лютого 2012 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість адміністративного позову.
Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И ЛА :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2012 року - без змін.
Повний текст ухвали виготовлений 26 березня 2013 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді О.М. Ганечко
Н.М. Літвіна
Головуючий суддя Хрімлі О.Г.
Судді: Літвіна Н. М.
Коротких А. Ю.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 21.03.2013 |
Оприлюднено | 04.04.2013 |
Номер документу | 30402907 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Хрімлі О.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні