Рішення

від 02.02.2009 по справі 16/165-08-4677

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/165-08-4677

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" лютого 2009 р.Справа  № 16/165-08-4677

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача:     Скачко А.В. за довіреністю № 15/09/08 від 15.09.08р.

Від відповідача:  Жорданія Н.Ю. за довіреністю від 02.01.08р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви згідно зі ст. 77 ГПК України справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ГРИФ ФОНД” до  товариства з обмеженою відповідальністю „Старокозацький винзавод” про стягнення 100 000 грн, -  

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ГРИФ ФОНД” (далі по тексту ТОВ „ГРИФ ФОНД”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Старокозацький винзавод” (далі по тексту ТОВ „Старокозацький винзавод”) 80000 грн. основного боргу з урахуванням витрат від інфляції, 20000 грн. –пені,  а всього 100000 грн. загальної заборгованості за договором поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р. Свої вимоги позивач обґрунтовує невиконанням ТОВ „Старокозацький винзавод” договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати вартості одержаного від ТОВ „ГРИФ ФОНД” товару.

Відповідачем позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі  68186,40 грн. не заперечуються. Однак, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в частині  стягнення з ТОВ „Старокозацький винзавод” пені та витрат від інфляції, посилаючись на неправомірність нарахування сум витрат від інфляції та пені з підстав здійснення позивачем продажу товарів поза межами договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р., що, в свою чергу, унеможливлює застосування до відповідача цивільної відповідальності у вигляді зобов'язання із сплати пені та нарахування витрат від інфляції, а також  наполягає на застосуванні інституту позовної давності.

Крім того, у судовому засіданні 28.01.2009р. представником відповідача було надано суду клопотання про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Одеської області у даній справі  строком на три місяця, у зв'язку зі спадом попиту покупців на продукцію, що виробляється ТОВ „Старокозацький винзавод”, а також несвоєчасним виконанням ними грошових зобов'язань по сплаті вартості поставленого товару.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між ТОВ „ГРИФ ФОНД” (Постачальник) та ТОВ „Старокозацький винзавод” (Покупець) було укладено договір поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р., відповідно до умов п. 1.1 якого Постачальник зобов'язався протягом терміну дії даного договору виготовляти та систематично поставляти у власність Покупцю друкарську, етикеткову продукцію, а Покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти цю продукцію і своєчасно здійснювати її оплату в порядку і на умовах,  визначених цим договором. У відповідності до умов п. 1.2 договору асортимент, обсяг (кількість), і конкретні терміні поставки кожної окремої партії замовленої Покупцем продукції погоджуються сторонами додатково на підставі заявок, що є невід'ємною частиною даної угоди. У відповідності до п.4.2 договору поставка здійснюється на умовах FCA (франко-перевізник ІНКОТЕРМС-2000).

Згідно положень ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 264 ГК України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Таким чином, переважному застосуванню до зобов'язань поставки підлягають положення ст. ст. 264 - 271 ГК України, а положення статей ЦК України підлягають застосуванню, якщо інше не передбачено законами, що формулюють спеціальні правила щодо поставки.

Відповідно до  ч.1 ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

При цьому, у відповідності до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

У пункті 7.1 договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р. сторонами було визначено, що даний договір набуває чинності від дня підписання і діє протягом одного року.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про припинення 05.10.2007р. строку дії договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р.

У продовж дії договору поставки 05/10-06 від 05.10.2006р., тобто з 05.10.2006р. по 05.10.2007р., на виконання його умов, вимог ст. 712 ЦК України, ст. 265 ГК України згідно видаткової накладної № РН-374/1 від 08.11.06р. на суму 21504 грн., видаткової накладної № РН-374/2 від 08.11.06р. на суму 4752 грн., видаткової накладної № РН-438 від 21.12.06р. на суму 6144 грн., видаткової накладної № РН-443 від 25.12.06р.  на суму 6336 грн., видаткової накладної № РН-0017 від 22.01.07р. на суму 5358 грн., видаткової накладної № РН-0018 від 22.01.07р. на суму 15360 грн., видаткової накладної № РН-0055 від 03.03.07р. на суму 5358 грн., видаткової накладної № РН-0056 від 03.03.07р. на суму 23040 грн., видаткової накладної № РН-0121 від 20.04.07р. на суму 21504 грн.,  видаткової накладної № РН-0155  від 15.05.07р. на суму 29568 грн.,  видаткової накладної № РН-0156 від 15.05.07р. на суму 4742,40 грн.,  видаткової накладної № РН-0189 від 18.06.07р. на суму 7776 грн., видаткової накладної № РН-0204 від 26.06.07р. на суму 5244 грн., видаткової накладної № РН-0219 від 11.07.07р. на суму 9072 грн., видаткової накладної № РН-0220 від 11.07.07р. на суму 7680 грн., видаткової накладної № РН-0236 від 24.07.07р. на суму 4560 грн.,  видаткової накладної № РН-0000260 від 15.08.07р. на суму 5760 грн., видаткової накладної № РН-0000261 від  15.08.07р. на суму 9576 грн., видаткової накладної № РН-0000328 від 20.09.07р. на суму 9006 грн., видаткової накладної № РН-0000329 від 20.09.07р. на суму 7488 грн., видаткової накладної № РН-0000340 від 24.09.07р. на суму 2280 грн.,   видаткової накладної № РН-0000352 від 02.10.07р. на суму 17472 грн.,   видаткової накладної № РН-0000353 від 02.10.07р. на суму 26288,40 грн.,  ТОВ „ГРИФ ФОНД”  було поставлено, а представниками ТОВ „Старокозацький винзавод”  –одержано товар на загальну суму у розмірі 255868,80 грн.

Таким чином, загальна вартість поставленого на користь Покупця товару в межах  договору поставки  № 05/10-06 від 05.10.2006р. склала 255868,80 грн.

Відповідно до п. 6.1, 6.2. вищезазначеного договору Покупець зобов'язується здійснити оплату продукції шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника наступним чином: післяоплата в розмірі 30% вартості кожної поставленої партії замовленої продукції –протягом 7 календарних днів з моменту виставлення Постачальником рахунку до сплати; післяоплата в розмірі 30% вартості кожної поставленої партії замовленої продукції –протягом 30 календарних днів з моменту виставлення Постачальником рахунку до сплати; кінцевий розрахунок за кожну поставлену партію замовленої продукції проводиться Покупцем протягом 60 календарних днів з моменту виставлення Постачальником рахунку до оплати. Рахунок надсилається Покупцеві разом з готовою продукцією в коробці разом із іншими супроводжувальними документами.

В подальшому, після закінчення строку дії договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р., згідно з видатковою накладною № РН-0000444 від 05.11.07р. на суму 1152 грн., видатковою накладною № РН-0000446 від 06.11.07р. на суму 12096 грн., видатковою накладною № 6 від 08.01.08р. на суму 5928 грн., видатковою накладною № РН-0000008 від 10.01.08р. на суму 7140 грн., видатковою накладною № РН-0000009 від 10.01.08р. на суму 12312 грн., видатковою накладною № РН-0000011 від 15.01.08р. на суму 14280 грн. та видатковою накладною № РН-0000022 від 16.01.08р. на суму 11628 грн.  ТОВ „Старокозацький винзавод” було одержано від ТОВ „ГРИФ ФОНД”   етикетки  на загальну суму 64536, 00 грн. з ПДВ.

При цьому, позивачем було виставлено ТОВ „Старокозацький винзавод” відповідні рахунки-фактури  на оплату поставленого товару.

Положеннями  ст. 208 ЦК України передбачено обов'язкову письмову форму для правочинів між юридичними особами. В свою чергу, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. При цьому, у відповідності до ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Проаналізувавши наведені положення чинного законодавства України суд доходить висновку, що шляхом направлення ТОВ „ГРИФ ФОНД”   відповідачу рахунків-фактур на оплату товару,  підписання між сторонами по справі  накладних № РН-0000444 від 05.11.07р., № РН-0000446 від 06.11.07р., № 6 від 08.01.08р., № РН-0000008 від 10.01.08р., № РН-0000009 від 10.01.08р., № РН-0000011 від 15.01.08р., № РН-0000022 від 16.01.08р. з додержанням встановленої законом форми між  ТОВ „ГРИФ ФОНД”   та ТОВ „Старокозацький винзавод” було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу товарів, що були передані за вказаними накладними та позивачем належним чином з дотриманням вимог ст. 655 ЦК України виконані прийняті за вказаною угодою зобов'язання з передачі покупцю товарів.

Згідно ст. 193 ГК України від 16.01.2003р. N 436-IV, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України  договір  є  обов'язковим  для  виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Але, як вбачається з  платіжних доручень та акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2006р. по 30.12.2008р., складеного між сторонами по справі,  в порушення наведених умов п.п. 6.1, 6.2. договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р.,  вимог ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 655, 712 ЦК України ТОВ „Старокозацький винзавод” було здійснено лише часткову оплату продукції, отриманої від позивача на загальну суму 252218,40 грн. Сума боргу у розмірі 68186,40  грн. до теперішнього часу у добровільному порядку не погашена.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань по оплаті вартості придбаної ним за договором поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р., а також на підставі накладних № РН-0000444 від 05.11.07р., № РН-0000446 від 06.11.07р., № 6 від 08.01.08р., № РН-0000008 від 10.01.08р., № РН-0000009 від 10.01.08р., № РН-0000011 від 15.01.08р., № РН-0000022 від 16.01.08р. продукції, ТОВ „ГРИФ ФОНД” звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з ТОВ „Старокозацький винзавод” 80000 грн. основного боргу з урахуванням витрат від інфляції, 20000 грн. –пені,  а всього 100000 грн. загальної заборгованості за договором поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до відзиву на позов  відповідачем було визнано повністю основну суму боргу у розмірі 68186,40  грн. Однак, останній заперечував проти  позовних вимог в частині про стягнення 20000 грн. пені, 11813,60 грн. інфляційних витрат.

Враховуючи правову позицію відповідача у даній справі, суд вважає за необхідне зупинитися, передусім, на правовій оцінці позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу.

На думку суду, розмір основного боргу  ТОВ „Старокозацький винзавод”  перед ТОВ „ГРИФ ФОНД” у сумі 68186,40 грн. витікає з умов укладеного між сторонами по справі договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р., угод купівлі-продажу товарів, поставлених на підставі накладних № РН-0000444 від 05.11.07р., № РН-0000446 від 06.11.07р., № 6 від 08.01.08р., № РН-0000008 від 10.01.08р., № РН-0000009 від 10.01.08р., № РН-0000011 від 15.01.08р., № РН-0000022 від 16.01.08р., підтверджується накладними про передачу ТОВ „Старокозацький винзавод”  обумовленої продукції, а також актом звірки взаємних розрахунків, складеного між сторонами за вказаними правочинами. Доказів, спростовуючих викладене відповідачем до господарського суду не представлено.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ „ГРИФ ФОНД” в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 68186,40 грн.

В свою чергу, стосовно  позовних вимог про стягнення з ТОВ „Старокозацький винзавод” 20000 грн. пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України від 16.01.2003р. №435-ІV порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники  грошових  коштів  сплачують  на  користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню  в  розмірі,  що встановлюється за згодою сторін. Розмір  пені,  передбачений  ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку розміру пені та змісту позовної заяви з урахуванням письмових пояснень, наданих у судовому засіданні 21.01.2009р., позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня, нарахована ним на підставі п. 8.3 договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р., умовами якого передбачено, що у разі несвоєчасної оплати замовлення Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені за кожний день прострочки, на суму заборгованості, що виникла як за розрахунками за отриману на виконання договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р. продукцію, так і за розрахунками за придбані відповідачем товари поза межами вказаної угода відповідно до видаткових накладних  № РН-0000444 від 05.11.07р., № РН-0000446 від 06.11.07р., № 6 від 08.01.08р., № РН-0000008 від 10.01.08р., № РН-0000009 від 10.01.08р., № РН-0000011 від 15.01.08р., № РН-0000022 від 16.01.08р.

З цього приводу, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступному.

За змістом п. 3. Роз'яснень Вищого арбітражного суду України  від 29.04.94 р. N 02-5/293 „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань” оскільки пеня як один із видів неустойки є засобом забезпечення належного виконання зобов'язання, встановлена чинним законодавством або договором майнова відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань повинна застосовуватись до несправних платників тільки по відповідних зобов'язаннях за укладеними договорами. При цьому, на думку суду, якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, пеня стягненню не підлягає. Наведені міркування суду знайшли своє відображення і у позиції  Вищого господарського суду України, викладеної у п. 2.1. Роз'яснень Вищого арбітражного суду України  від 29.04.94 р. N 02-5/293 „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань”.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про неправомірність застосування позивачем положень п. 8.3 договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р. до правовідносин купівлі-продажу етикеток відповідно до видаткових накладних  № РН-0000444 від 05.11.07р., № РН-0000446 від 06.11.07р., № 6 від 08.01.08р., № РН-0000008 від 10.01.08р., № РН-0000009 від 10.01.08р., № РН-0000011 від 15.01.08р., № РН-0000022 від 16.01.08р., які виникли між сторонами по справі поза межами договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р. При цьому, судом не приймаються до уваги як безпідставні та необґрунтовані доводи позивача стосовно можливості застосування в даному випадку умов договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р.  як звичаю ділового обороту.

Наведене,   в свою чергу, свідчить про необґрунтованість нарахування позивачем пені на суму заборгованості ТОВ „Старокозацький винзавод”, яка виникала перед позивачем за отриманий ним на підставі видаткових накладних  № РН-0000444 від 05.11.07р., № РН-0000446 від 06.11.07р., № 6 від 08.01.08р., № РН-0000008 від 10.01.08р., № РН-0000009 від 10.01.08р., № РН-0000011 від 15.01.08р., № РН-0000022 від 16.01.08р. товар.

Крім того, відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, ТОВ „ГРИФ ФОНД” нарахування пені за продукцію отриману відповідно до видаткових накладних № РН-0000328 від 20.09.07р., № РН-0000329 від 20.09.07р., № РН-0000340 від 24.09.07р., № РН-0000352 від 02.10.07р., № РН-0000353 від 02.10.07р., № РН-0000444 від 05.11.07р., № РН-0000446 від 06.11.07р., № 6 від 08.01.08р., № РН-0000008 від 10.01.08р., № РН-0000009 від 10.01.08р.було здійснено за період, що перевищує встановлений ч.6 ст. 232 ГК України термін.

Більш того, суд звертає увагу ТОВ „ГРИФ ФОНД”, що розмір заявленої до стягнення з відповідача пені у сумі 20000 грн., зазначений у позовній заяві, не відповідає  розміру пені, вказаному у розрахунку (а.с. а.с. 8-11), доданому позивачем до позовної заяви, відповідно до якого загальна сума пені станом на 03.11.2008р. складає 200.000 грн.

Таким чином, суд доходить висновку про необґрунтованість здійсненного позивачем розрахунку пені, як з огляду на неправомірне застосування пені до грошових зобов'язань, що виникли поза межами договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р., так і з огляду на недотримання порядку її нарахування.

Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549 ЦК України, ст. 232 ГК України,   суд оцінює позовні вимоги  ТОВ „ГРИФ ФОНД” в частині стягнення з відповідача 20000 грн. пені необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, враховуючи, що відповідач під час розгляду даної справи звернувся до суду з клопотанням про застосування позовної давності в частині вимог про стягнення з  ТОВ „Старокозацький винзавод” пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошового  зобов'язань саме за договором поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р., слід звернутися до відповідних приписів глави 19 Цивільного кодексу України, якою  визначається поняття та порядок застосування інституту позовної давності.

Відповідно до ст..256 ЦК України, позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із  ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня,  коли особа довідалася  або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями,  строк  виконання  яких  не визначений або визначений моментом вимоги,  перебіг позовної давності починається від  дня,  коли  у  кредитора  виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.  

В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

З системного тлумачення наведених норм випливає можливість подовження строку позовної давності у зв'язку з вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею частини заборгованості, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість відокремлення такої частини. Також необхідно мати на увазі, що частиною вимоги у будь-якому випадку є вимога про відшкодування збитків, сплата трьох відсотків річних за грошовим зобов'язанням, а також сплата неустойки (штрафу, пені), якщо вони передбачені законом або договором.

Зміст листування між сторонами, яке велося протягом 2008 років, свідчить про те, що відповідач мав певну грошову заборгованість перед позивачем. Відповідач просив  позивача узгодити графік погашення суми заборгованості. Більш того, відповідачем регулярно  здійснювалося часткове погашення заборгованості за  договором поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р.  Оцінюючи у цілому характер і зміст  дій відповідача, суд вважає, що з 03 вересня 2008 року (дати останнього платежу відповідача за  договором поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р.) відбулося переривання перебігу строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, який на підставі Цивільного кодексу України з цієї дати розпочався заново.

Приймаючи до уваги наведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення з  ТОВ „Старокозацький винзавод” пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових  зобов'язань саме за договором поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р.

Щодо вимог позивача про стягнення з ТОВ „Старокозацький винзавод” інфляційних витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив  виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. З огляду на викладене, ТОВ „ГРИФ ФОНД”  також було нараховано до сплати ТОВ „Старокозацький винзавод” 11813,60 грн. збитків від інфляції.

Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної  заяви нарахування позивачем інфляційних витрат було здійснено також помилково: із застосуванням позивачем положень п.п. 6.1., 6.2 договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р. в частині визначення термінів сплати поставленої продукції до правовідносин купівлі-продажу етикеток відповідно до видаткових накладних  № РН-0000444 від 05.11.07р., № РН-0000446 від 06.11.07р., № 6 від 08.01.08р., № РН-0000008 від 10.01.08р., № РН-0000009 від 10.01.08р., № РН-0000011 від 15.01.08р., № РН-0000022 від 16.01.08р., які виникли між сторонами по справі поза межами договору поставки № 05/10-06 від 05.10.2006р. Більш того, суду взагалі не вбачається правомірним нарахування індексу інфляції на суму заборгованості за отримані на підставі вказаних видаткових накладних товари, з огляду на невизначеність між сторонами по справі строків оплати вказаних товарів.  При цьому, в якості строку оплати не може бути прийнято зазначений у виставлених позивачем рахунках-фактурах строк дійсності самого  рахунку до сплати, адже така вказівка робиться з метою залишення за Продавцем  можливості відкоригувати ціни на товар у разі потреби, якщо товар не буде сплачений до зазначеної дати. Крім того, у рахунках-фактурах, що маються у матеріалах справи, позивачем дата дійсності рахунку взагалі передує даті самого рахунку-фактури. Так, наприклад, у рахунку –фактурі № РН-0000446 від 06.11.07р., визначено дату до якого він дійсний –05.11.2007р., у рахунку –фактурі № РН-0000022 від 16.01.08р., визначено дату до якого він дійсний –10.01.2008р., та інші.

Таким чином, суд доходить висновку про необґрунтованість здійсненного позивачем розрахунку витрат від інфляції, у зв'язку з чим суд оцінює позовні вимоги  ТОВ „ГРИФ ФОНД”  в частині стягнення з відповідача 11813,60 грн. інфляційних витрат необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне  позовні вимоги ТОВ „ГРИФ ФОНД”  в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 681186,40 грн. задовольнити, при цьому  в частині стягнення з ТОВ „Старокозацький винзавод” 20000 грн. пені, 11813,60 грн. інфляційних витрат слід відмовити.

При цьому, стосовно, клопотання, наданого представником відповідача під час розгляду даної справи про відстрочку виконання даного рішення на три місяці, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 „Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Приймаючи до уваги, що відповідачем не було належним чином доведено суду наявність  обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, зокрема, відсутність грошових коштів для здійснення оплати, у суду відсутні правові підстави для надання відстрочки виконання даного рішення, у зв'язку з чим у задоволенні вказаного клопотання ТОВ „Старокозацький винзавод” слід відмовити.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід розподілити  згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 549, 611, 615, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 264 –271 ГК України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Старокозацький винзавод”/ 67730, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Старокозаче, вул. Малиновського, 9а, п/р 26006015557001 у ОФ АКБ „Імексбанк”, МФО 388584, код ЄДРПОУ 26364751/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ГРИФ ФОНД” / 79007, м. Львів, вул.. Ляйнберга, 2/8, п/р 26005239955001 в ЗГРУ „Приватбанк”, МФО 325321, ЄДРПОУ 30052063/  68186 грн. 40 коп. /шістдесят вісім тисяч сто вісімдесят шість грн. 40 коп./ - основного боргу; 681грн. 86 коп. / шістсот вісімдесят одна  грн. 40 коп./ – держмита; 80 грн. 46 коп. / вісімдесят  грн. 46 коп./ - витрати на ІТЗ судового процесу.

Наказ видати.  

3.          В іншій частині позову відмовити.

     Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

     Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

      Рішення підписано 05.02.2009р.

Суддя                                                                                       Желєзна С.П.