Рішення

від 02.04.2013 по справі 911/522/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ  01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ "02" квітня 2013 р.                                                                    Справа № 911/522/13-г Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Орбіка” до товариства з обмеженою відповідальністю “Гарт-С” про стягнення 2200,22 грн, за участю представників: позивача:       Ковбаси Г.М. (дов. № 024 від 12.12.2012), відповідача:  не з'явився. . СУТЬ СПОРУ: У грудні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю “Орбіка” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Гарт-С” (далі - відповідач) про 2200,22 грн боргу. Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 1/12 від 01.12.2010 з оплати отриманого товару, у зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 2200,22 грн боргу. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2012 порушено провадження у справі № 5011-73/480-2012 та призначено її до розгляду на 16.01.2013. У зв'язку з неявкою в судове засідання 16.01.2013 представника відповідача суд відклав розгляд справ на 30.01.2013. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2013 матеріали справи № 5011-73/17480-2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Орбіка” до товариства з обмеженою відповідальністю “Гарт-С” про стягнення 2200,22 грн передані до Господарського суду Київської області за підсудністю, в порядку статті 17 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до розподілу автоматизованої системи документообігу суду справа № 5011-73/17480-2012 передана судді Черногузу А.Ф. Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.02.2013 суд прийняв справу до свого подальшого провадження та присвоєно їй номер 911/522/13-г; розгляд справи призначено на 05.03.2013. У зв'язку з неявкою в судові засідання 05.03.2013 та 19.03.2013 представника відповідача, суд відкладав розгляд справи на інший час. У судовому засіданні 02.04.2013 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві. Відповідач свого представника в судове засідання 02.04.2013 не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Згідно п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії”(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989). Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, так як його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. Враховуючи, що сторонам судом було належним чином надано можливість довести свої вимоги та заперечення, а також те, що реалізація норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд    Установив: 01.12.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю “Орбіка” (далі – постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Гарт-С” (далі – покупець) було укладено господарський договір поставки № 1/12 0-0307 разом з протоколом розбіжностей до нього (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) постачальник зобов'язується у зумовлені цим договором строки передати товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму на умовах та в порядку, визначених цим договором. Умовами договору визначено, що: предметом поставки є визначені родовими ознаками вироби з найменування, зазначеним у специфікації (додаток № 1), які є власністю постачальника (п. 1.3. договору); товар передається покупцю окремими партіями разом з документами, передбаченими п. 2.4. цього договору. Партією товару вважається його найменування, кількість та ціна зазначені в одній накладній (п. 1.5. договору); датою постави товару вважається дата поставки товару на склад покупця, а право власності на поставлений товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представника сторін товарної накладної, яка засвідчує момент передачі товару (п. 2.2. і п. 2.3. договору); ціна товару, яка входить у партію поставки, остаточно узгоджується та вказується сторонами у специфікації та видатково-прибутковій накладній на поставку партії товару                (п. 5.3. договору); порядок розрахунків сторонами узгоджено у п. 6 договору; договір набирає чинності з моменту укладення та діє до 31.12.2011; дія договору припиняється із закінченням терміну його дії та після виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.п. 8.1., 8.2. договору). На виконання умов договору постачальник передав а покупець за дорученнями отримав продовольчі товари  на загальну суму 15000,22 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 23-41, належним чином засвідчена копія в матеріалах справи). Зі змісту наданих до позовної заяви видаткових накладних вбачається, що вони оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 за № 996-XIV та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: ·          найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; ·          назву документа(форми); ·          дату і місце складення документа; ·          зміст та обсяг господарської операції; ·          одиницю виміру господарської операції(у натуральному та бо вартісному виразі); ·          посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; ·          особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до п. 2. Інструкції “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей” затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника. Наявні в матеріалах справи копії довіреностей (а.с. 70-72) підтверджують прізвища уповноважених осіб на отримання від позивача товару за договором, які були записані на видаткових накладних. Отже, факт передання відповідачеві матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, доданими до позовної заяви, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, що підписані як з боку позивача так і відповідача, та довіреностями, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті. При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, однак останній не надав суду будь-яких доказів того, що відповідач заперечує факт отримання товару, у визначених  видаткових накладних. Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та положень договору. Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару сплатив частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками на суму 12800 грн. Інших доказів на підтвердження проведеної відповідачем повної оплати по накладним, якими позивач обґрунтовує позов, в матеріалах справи не міститься та сторонами подано не було. Відтак, враховуючи наведене господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору вартість неоплаченого товару відповідачем за накладними  становить 2200,22 грн (15000,22  грн - 12800 грн), у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача вказаної суми. Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Зі змісту укладеного між сторонами договору поставки № 1/12 0-0307 від 01.12.2010 вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки. Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Дана норма кореспондується зі статтею 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця цей товар прийняти та оплатити. Між тим, з п. 6 договору з урахуванням протоколу розбіжностей, який визначає порядок розрахунків між сторонами, вбачається, що оплата за поставлений товар здійснюється через 14 календарних днів від факту реалізації товару, тобто шляхом розстрочення платежу. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Тобто, вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Згідно зі статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг стоку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України). Сторони у п. 6.1.1. договору визначили початок перебігу 14-денного строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару вказівкою на обставину – від факту реалізації товару. За таких обставин, суд дійшов висновку, що умовами договору сторони фактично визначили, що виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості товару за договором пов'язане з дією відповідача щодо реалізації товару. Проте така обставина не може вважатись подією, що неминуче має настати, згідно частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки вона залежить від суб'єктивної поведінки особи. Отже, частину першу статті 530 Цивільного кодексу України не може бути застосований до спірних правовідносин, враховуючи, що подією є явище, що виникає незалежно від волі людей; а дією є життєвий факт, що є результатом вольової, свідомої діяльності людей, які, у свою чергу, поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону (правопорушення). Так виходячи з вказаного порядку розрахунків, ненадання покупцем позивачу вказаних звітів про обсяги реалізованого товару унеможливлює визначення сторонами договору строків та обсягів реалізованого товару, а відповідно унеможливлює для постачальника пред'явлення покупцю вимог щодо оплати за реалізовану останнім продукцію. Таким чином, дослідивши умови договору, зокрема, п. 6.1.1. договору господарський суд встановив, що порядок розрахунків за переданий товар сторонами не визначений. Враховуючи вищевикладене, а також те, що іншим чином позивач та відповідач в договорі не врегулювали умови щодо строків та порядку розрахунків за поставлену продукцію (у тому числі у випадку ненадання відповідачем звітів про обсяги реалізованого товару), господарський суд вважає, що є правомірним застосування у даному випадку позивачем норми частини другої статі 530 Цивільного кодексу України Відтак, враховуючи передбачену сторонами договору таку умову оплати, за якою неможливо встановити строк виконання боржником обов'язку, суд дійшов висновку, що при визначені конкретної дати, з якої починається перебіг 14-денного строку для оплати вартості поставленого товару слід застосувати частину другу статті 530 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 27.06.2012 у справі № 5015/7500/11. За частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Таким чином, беручи до уваги об'єктивну неможливість встановлення конкретної дати початку перебігу даного строку у зв'язку з неповнотою та нечіткістю пункту 6.1.1. договору; проте, враховуючи що відповідач зобов'язаний таки оплатити вартість поставленого товару, господарський суд вважає за необхідне при встановлені строку оплати застосувати положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, а саме настання у відповідача обов'язку оплатити вартість поставленого товару від дня пред'явлення вимоги покупцю. Судом досліджено наявну в матеріалах справи вимогу позивача № 2/1 від 13.06.2012 про надання йому відповідачем звіту про реалізацію товару, як того вимагає п. 6.2. договору. При цьому, позивач у вимозі зазначив, що у випадку ненадання покупцем даного звіту в п'ятиденний термін з моменту пред'явлення вимоги, покупець цим підтверджує, що він реалізував весь товар поставлений йому в рамках договору поставки та зобов'язується його оплатити в триденний термін. Проте, доказів щодо надання звіту про реалізацію поставленого товару за договором матеріали справи не містять, відповідач протилежного не довів. Також, доказів сплати відповідачем залишку вартості отриманого товару, в розумінні статей 1087, 1088 Цивільного кодексу України та пункту 22.1. статті 22 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, матеріали справи не містять, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами. Крім того, суд звертає увагу на те, що покупець не скористався правом, закріпленим в п. 3.7. договору, повернути поставлений товар постачальнику і відмовитися від оплати за такий товар у випадках, передбачених п.п. 3.7.1., 3.8.-3.9.2. договору. Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 2200,22 грн, відсутності доказів подання звітів про реалізацію отриманого товару та доказів повернення поставленого товару постачальнику, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем становить – 2200,22 грн. Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Відповідач, на якого, відповідно до вимог статей 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковим накладним. Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (2200,22 грн) за отриманий товар відповідачем надано не було. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторонами доказів.   За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 2200,22 грн основного боргу є правомірною, обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем належним чином не запереченою та не спростованою, а тому підлягає задоволенню. Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача. Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу       України, суд В И Р І Ш И В: 1.          Позов задовольнити повністю. 2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Гарт-С” (код ЄДРПОУ 24654657) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Орбіка” (код ЄДРПОУ 37245009) 2200,22 грн боргу, а також 1609,50 грн судового збору. 3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Суддя                                                                                                                       Черногуз А.Ф.