Рішення

від 26.03.2013 по справі 32/50пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ                                     83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46                                                              Р І Ш Е Н Н Я                                                                іменем України 26.03.13 р.                                                                                Справа № 32/50пд                                Господарський суд Донецької області  у складі Головуючого судді  Сковородіної О.М., судді Стукаленко К.І. , судді Фурсової С.М. при секретарі судового засідання:  Стасюк О.В. за участю прокурора: Бекіров Р.З. за посвідченням представників сторін від позивача:  1. не з'явився                      2. не з'явився від відповідача:  не з'явився від третьої особи: не з'явився у справі за позовом: Військового прокурора Донецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ та  Квартирно-експлуатаційного відділу,                    м. Луганськ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Транзит», м. Донецьк за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації м. Донецьк», м. Донецьк про визнання договору недійсним Військовий прокурор Донецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України  та  Квартирно-експлуат?аційного відділу звернувся до господа?рського суду Донецької облас?ті з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Транзит» про визнання договору недійсним.            В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що відсутність повноважень та необхідного обсягу цивільної дієздатності командира військової частини А1532, який діяв від імені юридичної особи, на укладання договору про передачу об'єктів під розбирання №1 від 17.03.2004р. є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону. Також, просив вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони будь – яким особам вчиняти дії зі спорудами №№3, 20, 21, 22, 25, 29, 30, 32, 39 військового містечка №22. Суд одразу зазначає, що дана заява не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 ГПК України, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Частина 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України визначає, що позов забезпечується забороною іншим особам вчиняти певні дії, що стосується предмету спору. Як зазначається в Постанові  Вищого господарського суду  № 16 від 26.12.2011р.  «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Отже, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Проте, з наданих прокурором пояснень та документів, жодним чином не вбачається, що невжиття такого заходу забезпечення позову, а саме заборони будь – яким особам вчиняти певні дії, може завдати йому значної шкоди, або  ускладнити виконання або невиконання судового рішення у разі невжиття такого заходу. До того ж, вимог щодо застосування реституції взагалі не заявлялось. Позивач 2 в письмових поясненнях підтримав позицію військового прокурора Донецького гарнізону щодо визнання спірного договору недійсним. Відповідач  у відзиві  проти задовол?ення позовних вимог заперечу?вав, посилаючись на те, що договір про передачу об'єктів пі?д розбирання №1 від 17.03.2004р., був укладений у відповідності до вимог законодавства України, а тому, права та охоронювані інтереси держави не були порушені. Також, посилався на те, що у задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено повністю, у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Третя особа в письмових поясненнях вказувала на те, що згідно з комп'ютерними даними КП БТІ м. Донецька станом на 10.08.2011р. п?раво власності на об'єкти нерухомого ма?йна, які розташовані за а?дресою: м. Донецьк, вул. Путіловської рощі, воєнне містечко № 22, воєнна частина А 1532 не зареєстро?вано та відпо?відно, техн?ічна інвентаризація за даною? адресою не проводилася. Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив. 17.03.2004р. між Військовою частиною А 1532 та ТОВ «АТП «Транзит» був підписаний договір № 1 про передачу ТОВ «АТП «Транзит» від Військової частини А 1532 знятих з обліку Міністерством оборони України споруд: №3 сховище 1934р. будування, № 20 – склад 1966 р. будування, № 21 – склад 1966 р. будування, № 22 – склад 1966р. будування, №25 сховище 1970р. будування, №29 сховище 1972р. будування, №30 сховище 1975р. будування, №32 сховище 1970р. будування, №39 сховище 1984р. будування, під розбирання. Споруди зняті з обліку як такі, що вимагають ремонту на суму, яка значно перевищує залишкову вартість та неможливістю проведення відновлювального ремонту у зв'язку з розформуванням військової частини А 1532 в червні 2004р., відповідно до Директиви Міністра Оборони України від 30.03.2004р.                   № 115/1/01, а також, Директиви командуючого Південного оперативного командування від 14.04.2003р. № 6/075. Місцезнаходження споруди: Путіловська роща, військове  містечко № 22. Відповідно до умов договору, Військова частина А 1532 доручає ТОВ «АТП «Т?ранзит» безоплатно, в якості шефської допомоги для Військової частини А 1532, виконує відповідно до умов договору, роботи п?о розбиранню споруд військового містечка № 22 Військової ч?астини А 1532, що не вислужили терміну служби, які знаходяться за адресою: Путіловська роща (п.2.1 договору). Пунктом 2.3 договору сторони передбачили, що у випадку виникнення обставин, які перешкоджають виконанню ТОВ «АТП «Транзит» робіт з розбирання будівель та споруд та їх транспортування з технічних чи інших причин, які не залежать від ТОВ «АТП «Транзит», дане товариство письмово інформує про це військову частину А1532 та перераховує на її рахунок грошові кошти в сумі не більшої, ніж вказано в акті зняття (списання) будівель. За умовами договору, а саме  п. 3 був визначений характер та строки виконання робіт, так,  ТОВ «АТП «Транзит» безоплатно, в якості шефської допомоги для Військової частини А 1532 здійснює: комплекс робіт по демонтажу споруд із залученням спеціальної техніки, механізмів, силами спеціалізованих бригад; перевезення природних матеріалів відповідно п. 2.2. Договору, своїми силами або із залученням транспортної організації,  самостійно укладаючи договори на перевезення; проводити, за свій рахунок, всі роботи по рекультивації землі, на якій знаходяться споруди зняті з обліку  Військовою частиною А 1532 воєнне містечко № 22,  Путіловська роща. Вказані роботи повинні бути виконані ТОВ «АТП «Транзит» в строк до 25.04.2004р.   Пунктом 4.4 договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами сторонами та діє до 30.04.2004р. В подальшому, листом від 13.05.2004р. відповідач повідомив командира військової частини А1532 про неможливість виконання п.п. 2.1, 2.2 договору №1 від 17.03.2004р. та про готовність виконати п. 2.3 договору, тобто, про перерахування залишкової вартості вищевказаних споруд. 07.06.2004р. командування військової частини А1532, здійснило передачу нерухомого майна про, що були складені відповідні акти прийому – передачі №№1-9, зі змісту яких вбачається, що, оскільки, між сторонами виконані умови договору №1 від 07.03.2004р., ТОВ «АТП «Транзит» передається наступне майно, а саме: споруда №3 (сховище), 1934р. будування, вартістю 2600 грн.; споруда  № 20 (склад), 1966 р. будування, вартістю 1500 грн.; споруда № 21 (склад), 1966 р. будування, вартістю 1500 грн.;  споруда № 22 (склад), 1966р. будування, вартістю1800 грн.;  споруда №25 (сховище), 1970р. будування, вартістю 2200 грн.;  споруда №29 (сховище), 1972р. будування, вартістю 2300 грн.;  споруда №30 (сховище), 1975р. будування, вартістю 2700 грн.; споруда №32 (сховище), 1970р. будування, вартістю1500 грн.; споруда №39 (сховище), 1984р. будування, вартістю 3000 грн. 01.07.2006р. ТОВ «АТП «Транзит» реалізувало вищевказане майно                               ТОВ «Путилівський Рай» на підставі договору купівлі – продажу  будівельних матеріалів з – під споруд, про що 09.11.2006р. були складені акти прийому – передачі ліквідованих споруд під розбирання. На думку прокурора спірний договір №1 від 17.03.2004р. підписаний між Військовою ч?астиною А 1532 та ТОВ «АТП «Транзит»,  суперечить та не відповідає вимогам законодавчих актів України, порушує інтереси держави, та взагалі, підписаний особою, яка діяла від імені юридичної особи (військова частина А1532), та не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення таких дій, а тому даний договір, має бути визнаний недійсним. Оцінюючи доводи сторін, матеріали справи суд виходить з наступного. Відповідно до статті 14 Закону України «Про Збройні сили України», майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних сил України, є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління. Особливості правового режиму майна Збройних сил України визначаються відповідним законом. Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління, які здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.           Відповідно до ч.1 ст.133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Статтею 1 Закону України «Про правовій режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що військове майно – це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями збройних сил України. До військового майна належать будинки, споруди, інженерне майно, всі види озброєння, тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зі змісту спірного договору №1 від 17.03.2004р.  Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП Транзит», повинно було безоплатно, в якості шефської допомоги для Військової частини А 1532, виконати відповідні роботи (услуги)   по розбиранню споруд військового містечка № 22 Військової частини А 1532, що не вислужили терміну служби, які знаходяться за адресою: Путіловська роща. Проте, перерахувавши грошові кошти на рахунок позивача 2 у відповідності до п. 2.3 договору №1 від 17.03.2004р., фактично отримало у власність будівлі та споруди військового містечка №22 за актами прийому-передачі №№1-9 від 07.06.2004р.). Тобто, правовідносини, які виникли між сторонами за спірним договором від 17.03.2004р., оцінюються судом, як такі, що мають ознаки правочину під  умовою (ст. 212 ЦК України)  - продаж  майна відповідачу при настанні обставин неможливості надання послуг останнім. Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому, статтею 657 Цивільного кодексу України  передбачено, що договір   купівлі-продажу   земельної   ділянки,   єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Тобто, діюче законодавство передбачає імперативні вимоги щодо форми договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме укладення договору в письмовій формі з наступним проведенням нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Відповідно до ст.210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації  лише  у  випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. За змістом ст. 640 Цивільного кодексу України договір,   який  підлягає  нотаріальному  посвідченню  або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. За таких обставин, згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Цей правочин не створює прав та обов'язків для сторін. Для вирішення питання про визначення чи є  спірне майно, яке було передано ТОВ «Транзит» за актами прийому-передачі від 07.06.2004р., об'єктами нерухомого майна, судом була призначена незалежна комплексна судова будівельно – технічна експертиза. За висновком експерта №3277/23 від 17.12.2012р. вбачається, що у відповідності з цивільним кодексом та національними стандартами №1 та №2 – дослідженні об'єкти №№3, 25, 32 колишнього військового містечка №22, які розташовані по вул. Путіловська роща у м. Донецьку – є об'єктами нерухомого майна. У відповідності до ДК 018-2000 «Державний класифікатор будівель та споруд» дослідженні будівлі №№3, 25, 32 колишнього військового містечка №22, є об'єктами нерухомості – будівлі. Класіфікувались кодом 1274.1 «Казарми озброєних сил». В теперішній час дані будівлі експлуатуються за другим цільовим призначенням. Технічний стан будівлі №3 в цілому аварійний. За несучою здатністю та придатності до нормальної експлуатації відповідає стану IV. Технічний стан будівель №№25, 32 в цілому задовільний. За несучою здібністю та придатності до нормальної експлуатації відповідає стану ІІ. Приймаючи до уваги вищевикладене, а також враховуючи, що правочин купівлі-продажу спірного нерухомого майна, вчинений шляхом підписання актів приймання-передачі майна №1-9 від 07.06.2004р., не посвідчений нотаріально та не зареєстрований у встановленому законом порядку, останній є неукладеним в силу ст.ст.210, 640 Цивільного кодексу України. Неукладений сторонами договір є неіснуючим у часі, просторі та по відношенню   до невизначеного кола осіб. Неукладений договір не створює будь-яких наслідків для сторін. Зазначена позиція  знайшла своє відображення в Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. Згідно із ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України, якщо  договір  про  відчуження  майна  підлягає  державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. За таких обставин, договір від 17.03.2004р. в частині купівлі-продажу спірного нерухомого майна між Військовою частиною А 1532 та ТОВ «АТП «Транзит» є неукладеним. Тому, позовні вимоги про  визнання недійсним договору від 17.03.2004р. в частині відкладальної умови про продаж майна не підлягають задоволенню, оскільки, відсутність правочину обумовлює неможливість захисту права у спосіб визнання недійсним такого правочину. Разом з цим, решта умов договору від 17.03.2004р. щодо надання послуг по розбиранню споруд військового містечка №22, прокурором взагалі не оспорюється  за підставами викладеними в позовній заяві. Тобто, доказів недійсності умов договору, які не стосуються купівлі – продажу, суду не надано. Як слід, відсутні підстави для визнання недійсним договору від 17.03.2004р. в частині надання послуг з розбирання споруд військового містечка № 22 Військової частини А 1532, що не вислужили терміну служби. Таким чином, позовні вимоги Військового прокурора Донецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України  та  Квартирно-експлуатаційного відділу до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Транзит» про визнання договору від 17.03.2004р. недійсним, не підлягають задоволенню. Водночас, суд не задовольняє клопотання відповідача щодо застосування строків позовної давності, оскільки, як встановлено вище, права позивачів щодо умов договору від 17.03.2004р. про  розбирання споруд військового містечка № 22 Військової частини А 1532, що не вислужили терміну служби, які знаходяться за адресою: Путіловська роща, не є порушеними. Судові витрати розподіляються в порядку, що передбачений ст.49 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись  ст.ст. 15, 16, 202, 203, 209, 210, 215, 640, 655, 657 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 133 Господарського кодексу України, ст.ст.22, 33, 41, 43, 49, 79, 82-85 ГПК України, суд, -                                                              ВИРІШИВ: Відмовити в задоволенні позовних вимог Військового прокурора Донецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України  та  Квартирно-експлуатаційного відділу до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Транзит» про визнання договору від 17.03.2004р. про розбирання споруд військового містечка № 22 Військової частини А 1532 недійсним. Повний текст рішення підписано 01.04.2013р. Рішення набирає законної сили    12.04.2013р. Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд  згідно розділу XII ГПК України.            Головуючий суддя                                                               Сковородіна О.М.            Суддя                                                                  Стукаленко К.І.      Суддя                                                                  Фурсова С.М.