Рішення

від 15.01.2009 по справі 10880-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

10880-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

15.01.2009Справа №2-15/10880-2008

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ковбаси-С» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Р.Люксембург, 42, кв. 32, ідентифікаційний код 33434222)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон Екстра» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 31, ідентифікаційний код 33918755)

Про стягнення 606, 22 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Баланін С.В., директор

Від відповідача  – не з'явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські ковбаси-С» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон Екстра»   про стягнення 606,22 грн., в тому числі 563,24 грн. основного боргу, 42,98  грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті поставленого йому товару за договором купівлі-продажу від 01.01.2008 р. на суму 563,24 грн. та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена, що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ковбаси-С»   з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку та нарахування штрафних санкцій.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав, про час та місце розгляду справи був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

14.01.2009 р. надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він проти позовних вимог заперечує, зазначаючи на відсутність з боку позивача вимоги про оплату боргу. Крім того, відповідачем були представлені докази оплати боргу в позасудовому порядку.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін,  підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

    Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

                                                    ВСТАНОВИВ :

01.01.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські ковбаси-С» (Постачальник)(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубікон Екстра»  (Покупець)(відповідач) був укладений договір поставки б/н. (а.с. 7-9)

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Вказана норма застосовується по аналогії і до договору поставки.

Пунктом 1.1 Договору визначено, що в порядку та на умовах, визначених дійсним Договором, Постачальник зобов'язується поставити товар згідно замовлень Покупця. Покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі товару та підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної або інших документів, що мають юридичну силу.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Постачальник здійснює поставку товару в пункт доставки згідно замовленню Покупця своїми транспортними засобами та за власний рахунок. Пунктом доставки є магазин, що знаходиться за адресою : м. Сімферополь, вул.. М. Жукова, 21.

Згідно з пунктом 5.6 Договору Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом безготівкових розрахунків. Оплата товару здійснюється Покупцем протягом тридцяти одного календарного дня. Днем здійснення платежу є дата списання коштів з поточного рахунка Покупця.

Строк дії Договору встановлений розділом 8 Договору та становить з моменту підписання і до 31.12.2008 р. У випадку якщо за 30 днів до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не виразить бажання розірвати Договорі, за відсутності у сторін взаємних претензій  щодо виконання договірних зобов'язань, строк дії Договору продовжується на кожен календарний рік на тих самих умовах.

Позивачем у виконання своїх зобов'язань за представлені суду видаткова накладна № РН-0000555 від 06.05.2008 р. на суму 185,18 грн. (а.с. 5), видаткова накладна № РН-0000620 від 23.05.2008 р. на суму 393,98 грн. (а.с. 6) :

Вказаний товар був отриманий відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженого представника Покупця у накладних.

Проте, позивач зазначає, що відповідачем не було сплачено вартість отриманого товару у відповідності до умов договору у розмірі 563,24 грн. в добровільному порядку та в повному обсязі, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість за поставлений товар, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські ковбаси-С» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Проте, суд вважає безпідставним посилання позивача на договір поставки б/н від 01.01.2008 р., як на підставу виникнення господарських відносин між сторонами, а отже і як на підставу виникнення заборгованості у відповідача перед позивачем, оскільки жодний із первісних документів не містить посилання на зазначений договір як на підставу здійснення господарської операції.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні мати в числі інших обов'язковий реквізит-зміст господарської операції.

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, також встановлено, що в первинних документах повинен відображуватися зміст господарської операції.

Міністерство статистики України наказом від 21.06.96р. № 193 „Про затвердження типових форм первинних облікових документів по обліку сировини та матеріалів" затвердило типову форму М-11 накладна-вимога на відпустку (внутрішнє переміщення) матеріалів", визначивши, що у випадку відпуску матеріальних цінностей стороннім організаціям накладна-вимога виписується на підставі договорів, нарядів та інших відповідних документів.

Таким чином, діючими нормативно-правовими актами встановлений перелік обов'язкових реквізитів, які повинен містити первинний документ - накладна на відпустку товару.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено поняття доказів у справі - це будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Представлені позивачем видаткова накладна № РН-0000555 від 06.05.2008 р. та № РН-0000620 від 23.05.2008 р. не містять посилання на договір поставки б/н від 01.01.2008 р. як на підставу здійснення господарської операції, а отже положення договору про оплату товару не можуть бути застосовані до вказаних відносин.

В даному випадку, застосуванню підлягає частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якою передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Однак відповідач, в порушення норм чинного законодавства,  не представив суду доказів направлення на адресу відповідача вимоги про оплати товару, в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу  України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Отже, суд дійшов висновку, що у відповідача не виникло обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару, а відповідно у позивача не виникло порушеного права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі — підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу  України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу.

Проте, позивачем всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду доказів виникнення  порушення свого права, через що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно представленого в матеріали справи платіжного доручення № 2306 залишок вартості поставленого позивачем товару був оплачений відповідачем у розмірі 563,24 грн. 05.12.2008 р., тобто до звернення позивача з відповідним позовом до суду. (09.12.2008 р.)

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

 З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34,  49, 82-84  Господарського процесуального кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.