Ухвала

від 24.10.2006 по справі 9590

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №9590

Справа №9590                                                                 Головуючий у 1 інстанції Пелея Ю.К.

Категорія 21                                                                      Доповідач Лук' янова С .В.

УХВАЛА Іменем України

24 жовтня 2006

року       Апеляційний суд Донецької

області у складі:

головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової СВ., Жданової B.C.

при секретарі

Андрусішиній М.Г.

розглянув у

відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною

скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від

нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Красноармійську

на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області аід 14 серпня 2006 року у справі за

позовом ОСОБА_1до відділення

виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на

виробництві та професійних захворювань в місті Красноармійську, третя особа

Державне підприємство „Вугільна компанія „Краснолиманська" про

відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників

позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи

апеляційної скарги, апеляційний суд

встановив:

Рішенням

Красноармійського міськрайонного суду від 14

серпня 2006 року з

відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 19 тисяч гривень.

Цим рішенням встановлено, що позивач з 1959

року по 16 вересня 1999 року перебував у

трудових відносинах з ДП „ВК „Краснолиманська" і звільнений на підставі CT..38 КЗпП України. За

час роботи на шахті позивач придбав професійне захворювання: пневмоконіоз,

ускладнений обструктивним бронхітом, а також супутні захворювання. Рішенням

МСЕК від 9 жовтня 2002 року позивачу вперше встановлена стійка втрата

професійної працездатності у розмірі 50% безстроково і 3 група інвалідності.

Вкачаним професійним захворюванням позивачу спричинена моральна шкода, оскільки

позивач втратив здоров"я, змінився звичний спосіб його життя; він відчуває

фізичні і моральні страждання; порушено нормальний спосіб його життя і життєві

стосунки. Визначаючи суму у відшкодування позивачу моральної шкоди, суд

врахував всі обставини справи,, що в результаті професійного захворювання

позивачу встановлена 3 група інвалідності безстроково; позивач перебуває на

пенсії за віком (а.с.56-57).

В апеляційній

скарзі відповідач відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті

Красноармійську (далі відділення Фонду) ставить питання про скасування -

рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня

2006 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову через

порушення судом норм

матеріального і процесуального права. 1 січня 2006 року набрав

чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27

ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне

соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного

захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині

відшкодування моральної шкоди. Тому суд неправильно застосував норми

матеріального права, дію яких, було зупинено на 2006 рік вказаним Законом України. Позивач не надав належних

доказів у підтвердження факту моральних страждань. Довідка МСЕК про

встановлення стійкої втрати позивачем професійної працездатності є підставою

для відшкодування йому матеріальної шкоди; ця довідка, а також інші документи,

на які послався позивач, не є доказами спричинення йому моральної шкоди.

Рішення суду грунтується на недоведених та неповно з'ясованих обставинах.. На

МСЕК покладено обов'язок встановлення факту спричинення потерпілому моральної

шкоди, але позивач такого висновку не надав. Відповідач виплачує позивачу

щомісячні страхові виплати, виплатив одноразову допомогу. Відсутні підстави для

відшкодування моральної шкоди, передбачені ст..237-1 КЗпП України. Позивач

звільнився з підприємства за власним бажанням 16 вересня 1999

року, втрата працездатності йому встановлена 7 серпня 2002

року. Позивач отримує пенсію за віком у розмірі 1067,36 грн. Суд завищив

суму моральної шкоди і не навів мотивів в обгрунтування стягнутої суми у

відшкодування позивачу моральної шкоди (а.с.61-62).

В судовому

засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи

апеляційної скарги; представник відповідача не визнав апеляційну скаргу і

просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд

вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню через наступне.

Розглядаючи

справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і

заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку

і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і

небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої у зв'язку із

професійним захворюванням: пневмоконіоз позивачу вперше МСЕК була встановлена 9 жовтня 2002 року у розмірі 50% безстроково

(а.с.9-10, 12). Право

позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду

відшкодувати позивачу випливає із ст. 34

Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного

захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення

Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини

третьої статті 34 Закону

України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного

випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату

працездатності" бід 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.

Апеляційний суд

не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для; визнання факту

завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність

заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі

відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата

працездатності у розмірі 50%

безстроково. Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є

будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює

наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення

сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх

представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків

експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції

доказів: трудова книжка позивача (а.с.5-8),  

акт розслідування професійного захворювання   від 7 серпня 2002 року   (а.с.9-10), довідки МСЕК від 9 жовтня 2002 року (а.с.11-12), виписки із

історії хвороби позивача (а.с. 13-24),

пояснення представника відповідача, який не оспорював ні один із указаних

письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт завдання позивачу

моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 9 жовтня 2002 року МСЕК вперше

встановила позивачу втрату 50%

професійної працездатності безстроково і третю групу інвалідності. 

Факт виплати

відповідачем позивачу одноразової допомоги, щомісячних страхових виплат, оплата

санаторно-курортного лікування не є підставою для відмови у задоволенні

вказаного позову, оскільки виплата всіх вказаних сум, а також суми у

відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про

загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на

виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"

у якості самостійних виплат.

Апеляційний суд

не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.І ст.77 Закону

України „Про Державний бюджет України на 2006

рік" зупинив на 2006

рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування

від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які

спричинили втрату працездатності" в

частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний

бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на

відшкодування моральної шкоди виникло 9 жовтня 2002 року.

Довід

апеляційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди на

підставі ст. 237-1 КЗпП

України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України

регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не

перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і

відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням

здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються

спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне

страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,

які спричинили втрату працездатності".

Звільнення

позивача з роботи до встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної

працездатності не свідчить про відсутність спричинення позивачу моральної шкоди

професійним захворюванням, тому не може бути прийнято і цей довід апеляційної

скарги відповідача у якості підстави для відмови у задоволення позову.

Визначаючи

розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування

моральної шкоди, суд першої інстанції врахував всі обставини справи, те що в

результаті професійного захворювання позивачу встановлена 3 група інвалідності безстроково;

позивач перебуває на пенсії за віком. Апеляційний суд вважає, що характер і

об'єм фізичних і душевних страждань, які зазнав і продовжує зазнавати позивач у

зв'язку з професійним захворюванням; неможливість відновлення професійної

працездатності; важкість вимушених змін в житті позивача; характер додаткових

зусиль, необхідних позивачу для організації свого життя; сукупність досліджених

судом першої Інстанції* обставин дозволила суду визначити у відшкодування

позивачу моральної шкоди суму 19 тисяч гривень. Саме ця сума відповідає

обставинам справи, наданим сторонами доказам та принципам розумності,

виваженості і справедливості. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни

суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції.

Доводи

апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування

судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело

або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої

інстанції є законним і підстав для його скасування немає.

Керуючись

ст.ст.ЗОЗ, 304, 307 ч.І п.1,

308, 313, 315, 317, 319 ЩІК

України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду

соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних

захворювань в місті Красноармійську 

відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонногд суду Донецької області від 14 серпня 2006

року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена

у касаційному порядку шляхом подання скарги

безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня

проголошення.