Постанова

від 28.03.2013 по справі 2а-1326/12/2170

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2013 р.Справа № 2а-1326/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Шляхтицького О.І., Єщенка О.В.,

за участю секретаря Фурмана А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі апеляційну скаргу приватного підприємства «Жилсервис» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року у справі за позовом приватного підприємства «Жилсервис» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2012 року ПП «Жилсервис» звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення №0000102301 від 05.01.2012р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки щодо завищення позивачем податкового кредиту є помилковими, оскільки наданні під час проведення перевірки первинні документи підтверджують факт здійснення господарських операцій при придбанні послуг у ПП «Телетон», ТОВ «Лана ЛТД», ПП «Нісан-09», ТОВ «Вєлєна В», ТОВ БК «Пласт буд», ПП «Алексгруп», ТОВ СП «Меркурі Телеком»; видані податкові накладні належним чином оформлені контрагентами позивача, які були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Встановлення, які умови повинні бути створенні суб'єктом господарювання для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності до повноважень податкових органів чинним законодавством не передбачено; чинне законодавство не пред'являє вимог до постачальників щодо наявності у них у власності складських приміщень, транспортних засобів, які, в свою чергу, можуть бути орендовані. Позивач вважає незаконним пошук податковим органом підстав, які не передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України, для не визнання права платника податків на податковий кредит.

ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС проти позову заперечила, зазначивши, що для зарахування суми ПДВ до складу податкового кредиту не достатньо тільки наявності належним чином оформленої податкової накладної, а необхідним є сам факт поставки товару. Хоча й формально сума податкового кредиту була підтверджена первинними документами, однак фактичних доказів реальності операцій між позивачем і його контрагентами надано не було. За результатами перевірок контрагентів позивача ПП «Телетон», ТОВ «Лана ЛТД», ПП «Нісан-09», ТОВ «Вєлєна В», ТОВ БК «Пласт буд», ПП «Алексгруп», ТОВ СП «Меркурі Телеком» встановлено відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. На думку податкового органу, операції ПП «Жилсервис» з перерахованими контрагентами спрямовані лише на отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту. Вимоги позову вважає безпідставними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення законним; в задоволенні позову відповідач просив відмовити.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 19.10.2012р. позов ПП «Жилсервис» залишено без задоволення.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ПП «Жилсервис» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування судом обставин справи, та прийняти нову постанову, якою його позов задовольнити. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції не надано належної оцінки та не досліджено наданих позивачем первинних документів, а також залишено поза увагою принцип презумпції правомірності правочину.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України та наказу ДПІ у м.Херсоні від 19.12.2011р. №3128, у період з 19.12.2011р. по 21.12.2011р. посадовими особами ДПІ у м.Херсоні проведено виїзну позапланову документальну перевірку ПП «Жилсервис» (код ЄДРПОУ 31848870) з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Телетон» (код ЄДРПОУ 22359316) за липень 2010р., ТОВ «Лана ЛТД» (код ЄДРПОУ 31759853) за вересень 2010р., ПП «Нісан-09» (код ЄДРПОУ 36419914) за жовтень-листопад 2010р., ТОВ «Вєлєна В» (код ЄДРПОУ 36838211) за листопад 2010р., ТОВ БК «Пласт буд» (код ЄДРПОУ 34554629) за лютий 2011р., ПП «Алексгруп» (код ЄДРПОУ 35788359) за червень-липень 2011р., ТОВ СП «Меркурі Телеком» (код ЄДРПОУ 31652704) за червень-липень 2011р., за результатами якої складено акт перевірки №4438/23-2/31848870 від 21.12.2011р.

У висновках акту перевірки вказується на порушення ПП «Жилсервис»:

- ч.1-5 ст.203, ч.1-2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.ст. 228, 626, 629 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Жилсервис» при придбанні послуг у ПП «Телетон», ТОВ «Лана ЛТД», ПП «Нісан-09», ТОВ «Вєлєна В», ТОВ БК «Пласт буд», ПП «Алексгруп», ТОВ СП «Меркурі Телеком» у липні, вересні, жовтні, листопаді 2010 року, лютому, червні, липні 2011 року. Послуги по вказаних правочинах не були передані в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 ЦК України;

- п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за липень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, лютий, червень, липень 2011 року, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті в Державний бюджет України за липень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, лютий, червень, липень 2011 року на суму 375162,59 грн.

Зокрема, як зазначено в акті перевірки, у перевіряємий період контрагентами позивача були: у липні 2010 року ПП «Телетон» (податковий кредит 51599,97 грн.); у вересні 2010 року ТОВ «Лана ЛТД» (податковий кредит 31321,66 грн.); у жовтні 2010 року ПП «Нісан-09» (податковий кредит 58833,33 грн.); у листопаді 2010 року ПП «Нісан-09» (податковий кредит 17564 грн.); у лютому 2011 року ТОВ БК «Пласт-буд» (податковий кредит 44333,33 грн.); у червні 2011 року ПП «Алексгруп» (податковий кредит 32966,84 грн.), ТОВ СП «Меркурі Телеком» (податковий кредит 26833,67 грн.); у липні 2011 року ПП «Алексгруп» (податковий кредит 23727,19 грн.), ТОВ СП «Меркурі Телеком» (податковий кредит 39899,61 грн.).

ДПІ стверджує, що зазначені постачальники позивача у публічній звітності не відобразили наявність трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності з надання послуг щодо утримання (обслуговування) внутрішньобудинкових систем водопостачання, водовідведення та опалення, аварійного обслуговування електромереж, утримання конструктивних елементів будинку, ремонту покрівлі та інші. У зв'язку із відсутністю основних фондів, транспортних засобів, трудових ресурсів вказані підприємства не могли фактично здійснювати господарські операції з надання позивачу передбачених договорами послуг, з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, значних обсягів виконаних робіт, а лише документували надання цих послуг.

На підставі вказаного акту перевірки 05.01.2012р. ДПІ у м.Херсоні прийнято податкове повідомлення-рішення №0000102301, яким ПП «Жилсервис» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 442920,79 грн. (у тому числі за основним платежем - 375162,59 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 67758,2 грн.)

Відмовляючи в задоволенні позову ПП «Жилсервис» про скасування вказаного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що ДПІ у м.Херсоні вірно встановлено відсутність підтвердження фактичного отримання послуг, а сама по собі наявність податкових накладних не є достатньою підставою вважати, що господарська операція реально відбулася та тягне настання реальних правових наслідків у вигляді права на формування податкового кредиту. Колегія суддів не погоджується з таким висновком Херсонського окружного адміністративного суду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; й) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому, згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП «Жилсервис» на протязі 2010-2011р.р. укладались договори підряду з контрагентами ПП «Телетон», ТОВ «Лана ЛТД», ПП «Нісан-09», ТОВ «Вєлєна В», ТОВ БК «Пласт буд», ПП «Алексгруп», ТОВ СП «Меркурі Телеком».

За наданими документами ПП «Жилсервис» задокументувало надання послуг від вказаних контрагентів щодо утримання (обслуговування) внутрішньобудинкових систем водопостачання, водовідведення та опалення, аварійного обслуговування електромереж, утримання конструктивних елементів будинку, ремонту покрівлі та інші. Оплата за послуги здійснена у готівковому порядку.

У підтвердження правомірності віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні послуг, позивач надав до суду копії договорів, актів виконаних робіт, оборотно-сальдових відомостей, податкових накладних, квитанцій до прибуткових касових ордерів.

Заперечуючи проти позову ДПІ, позицію якої підтримав суд першої інстанції, зазначає, що наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому виконавцем послуг та оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ не є достатніми підставами для визначення податкового кредиту, оскільки встановлено, що контрагенти позивача не мали у своєму розпорядженні трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для фактичного надання послуг по виконанню ремонтно-будівельних та інших робіт.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції ДПІ м.Херсоні не надано доказів, які б спростовували або ставили під сумнів відомості, зазначені в первинних документах, наданих позивачем. Також, відповідачем не надано до суду належних доказів, які б підтверджували відомості, викладені в акті перевірки №4438/23-2/31848870 від 21.12.2011р., складеного за результатами перевірки ПП «Жилсервис». Більше того, сам по собі акт перевірки є лише документом, що фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, та не містить у собі доказової бази щодо виявлених у ході перевірки обставин, які повинні підтверджуватись первинними документами. Крім того, чинним законодавством України не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов має оціночний характер, що базується на припущенні.

Колегія суддів вважає обґрунтованим доводи апелянта, що підприємством належними первинними документами доведено факт виконання зобов'язань за договорами з ПП «Телетон», ТОВ «Лана ЛТД», ПП «Нісан-09», ТОВ «Вєлєна В», ТОВ БК «Пласт буд», ПП «Алексгруп», ТОВ СП «Меркурі Телеком». Наявні в матеріалах справи податкові накладні містять всі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та 201.7 ст. 201 Кодексу, що свідчить про реальність господарських операцій.

Більше того, допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_2 (колишній керівник ПП «Телетон»), ОСОБА_3 (колишній керівник ТОВ БК «Пласт-буд»), ОСОБА_4 (колишній керівник ПП «Нісан-09») підтвердили надання позивачеві у перевіряємий період послуг (робіт) та вказали, що вони наймали інших суб'єктів господарської діяльності в якості субпідрядників або наймали, за необхідності, транспортні засоби, склади тощо.

Звідси, відсутність факту виконання підрядниками позивача будівельних робіт, є припущенням ДПІ у м.Херсоні, оскільки відповідачем не надано, а судом не досліджено в судовому засіданні жодного доказу, що доводив би протилежне.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивач під час вибору своїх контрагентів діяв без певної обачності, зокрема, що стосується перевірки наявності в них ресурсів, необхідних для виконання робіт, оскільки чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. При цьому, судом безпідставно не взято до уваги доводи позивача про те, що він не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення ким саме виконувалися прийняті ним роботи, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента. Відомості щодо своїх контрагентів позивач перевірив виходячи з наданих ними документів, які на момент взаємовідносин з ними були дійсними. Факт того, що контрагенти позивача на момент виконання робіт мали право на виписку податкових накладних і були зареєстровані платниками податку на додану вартість податковим органом не заперечується.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, виконавець був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, замовник не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Докази, які б підтвердили той факт, що ПП «Жилсервис» було обізнане про обставини діяльності ПП «Телетон», ТОВ «Лана ЛТД», ПП «Нісан-09», ТОВ «Вєлєна В», ТОВ БК «Пласт буд», ПП «Алексгруп», ТОВ СП «Меркурі Телеком», або мало реальну можливість з'ясувати ті обставини їх діяльності, які унеможливлюють віднесення ним сум ПДВ до податкового кредиту, в акті перевірки відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та його контрагенти на момент здійснення договірних взаємовідносин мали належну юридичну та податкову правоздатність, були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали діючі свідоцтва платників ПДВ, при замовленні у контрагентів виконання робіт у позивача був економічний зміст, адже вказані роботи ПП «Жилсервис» мало провести самостійно (на виконання договору з Управлінням житлового господарства), однак через їх значний обсяг виконати власними силами їх не в змозі.

Сама ж суть наданих позивачу послуг контрагентами відповідає тому виду господарської діяльності, яку здійснює ПП «Жилсервис», що свідчить про дотримання останнім вимог п.198.3 ст.198 ПК України в частині віднесення до податкового кредиту лише тих сум ПДВ, які сплачені у складі ціни товарів (робіт, послуг), що використовуються у межах власної господарської діяльності платника податків.

Крім того, в акті перевірки не спростовується той факт, що суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від його контрагентів, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. Посилання ДПІ в акті перевірки в обґрунтування висновків про порушення ПП «Жилсервис» податкового законодавства, на відсутність у контрагентів необхідних умов для здійснення господарської діяльності, на думку суду, є необґрунтованим, оскільки ці обставини стосуються не позивача, а його контрагентів.

За таких умов, аналіз господарської діяльності ПП «Жилсервис» не дає підстави вважати, що його головною метою було одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність. Колегія суддів вважає, що позивачем надано достатньо доказів в підтвердження реального здійснення господарських операцій зі своїми контрагентами, що в свою чергу, дало ПП «Жилсервис» право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Оскільки встановлено, що договори з контрагентами ПП «Телетон», ТОВ «Лана ЛТД», ПП «Нісан-09», ТОВ «Вєлєна В», ТОВ БК «Пласт буд», ПП «Алексгруп», ТОВ СП «Меркурі Телеком» укладені у письмовій формі, виконання вказаних договорів підтверджується первинними документами, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.3 ГК України. Укладені договори відповідають вимогам ст.203 ЦК України, не порушують публічний порядок, не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, а також такі договори судом недійсними не визнавалися, а отже є чинними.

Колегія суддів вважає, що ДПІ при проведенні перевірки не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що призвело до прийняття незаконного повідомлення-рішення.

Відповідно до п.3 ч.1ст.202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 196, 198 ч.1 п.3, 202 ч.1 п.4, 205, 207 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Жилсервис» задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов приватного підприємства «Жилсервис» задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби №0000102301 від 05 січня 2012 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 29.03.2013р.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Шляхтицький О.І.

Єщенко О.В.