Ухвала

від 02.04.2013 по справі 2а-9064/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 р.Справа № 2а-9064/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2012р. по справі № 2а-9064/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Палладіум-Україна"

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Палладіум-Україна", 06.08.2012 р. звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій прохав суд скасувати податкові повідомлення-рішення Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 24.07.2012 року № 0000252220, № 0000242220, № 0000262220.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Палладіум-Україна" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Скасовано податкові повідомлення - рішення від 24.07.2012 року № 0000242220, № 0000252220, № 0000262220. Стягнуто з Державного бюджету на користь ТОВ "Палладіум-Україна" судовий збір у розмірі 2146 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Палладіум-Україна» пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 33898765, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у Індустріальній МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, зареєстроване платником податку на додану вартість з 05.01.2006 року, номер свідоцтва 29587754.

У період з 15.06.2012 року по 21.06.2012 року фахівцями відповідача проведена позапланова документальна виїзна перевірка ТОВ «Палладіум-Україна» з питання дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Металург-2010» (код за ЄДРПОУ 37365818) за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складений акт від 18.06.2012 року № 1182/22-207/33898765.

Перевіркою встановлено порушення п.138.2 ст.138, п.п.139.1 п.139.1 ст.139 ПК України внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств у розмірі 442346 грн.; п.198.3 п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 211674 грн.; п.200.1, 200.3. ст.200 ПК України внаслідок чого підприємством завищена сума грошового зобов'язання, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 19) за грудень 2011 року на суму 172991,0 грн.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 24.07.2012 р:

- № 0000242220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 552 932,50 грн. ( в т.ч. за основним платежем - 442 346,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 110 586,5 грн.),

- № 0000252220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 264 592,50 грн. ( в т.ч. за основним платежем - 211 674,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 52 918,50 грн.),

- № 0000262220, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 172 991 грн.

Листом Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 03.08.2012 року № 6026/10/22-216 «Про внесення змін до податкового повідомлення-рішення» повідомлено, що у зв'язку із виявленою технічною помилкою вважати податкове повідомлення-рішення з податку на прибуток від 24.07.2012 року № 0000242220 на загальну суму 442 346,0 грн. у тому числі за основним платежем - 442 346,0 грн., за штрафними санкціями - 0,0 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та витрат за цими операціями до складу валових витрат.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 18.06.2012 року № 1182/22-207/33898765, підставою для встановлення позивачем порушень діючого податкового законодавства є виключно висновки ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова, зроблені у акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Металург-2010»(код ЄДРПОУ 37365818) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за грудень 2011 року від 29.02.2012 року № 344/23-30/37365818, яким встановлено, що у ТОВ «Металург-2010» наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень не покладено.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 01.12.2011 року між ТОВ «Металург-2010» (в якості Постачальника) та ТОВ «Палладіум-Україна»»(в якості Покупця) укладено договір № 01/12-11, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товари, визначені у п. 1.2 договору (далі-товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах договору № 01/12-11 від 01.12.2011 року, позивачем подані до суду виписані ТОВ «Металург-2010» податкові накладні від 20.12.2011 року № 337 на загальну суму 555 474,53 грн. в тому числі ПДВ - 92 579,09 грн., від 20.12.2011 року № 336 на загальну суму 545 486,88 грн. в тому числі ПДВ - 90 914,48 грн., від 01.12.2011 року № 334 на загальну суму 256 180,42 грн. в тому числі ПДВ - 42 696,74 грн., від 01.12.2011 року № 333 на загальну суму 497 929,24 грн. в тому числі ПДВ - 82 988,21 грн., від 01.12.2011 року № 335 на загальну суму 452 816,95 грн. в тому числі ПДВ - 75 469,49 грн.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень № 56 від 15.02.2012 року, № 57 від 15.02.2012 року встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти.

Факт отримання товару та взяття його на облік підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними № 2012-8 від 20.12.2011 року, № 2012-7 від 20.12.2011 року, № 0112-39 від 01.12.2011 року, № 0112-38 від 01.12.2011 року, № 0112-40 від 01.12.2011 року та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 та звіт про партії товарів по рахунку 281 за грудень 2011 року Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 29

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до матеріалів справи товарно-транспортними накладними від 01.12.2011 року № 1, від 01.12.2011 року № 2, від 01.12.2011 року № 3, від 20.12.2011 року № 4, від 20.12.2011 року № 5.

Окрім того, до матеріалів справи надана копія договору оренди нежитлового приміщення № В11/02-0622 від 22.06.2011 року, укладеного між Корпорацією «Група BLC»(Наймодавець) та ТОВ «Палладіум-Україна»(Наймач), відповідно до умов якого Наймодавець зобов'язується передати Наймачеві у строкове володіння та користування, а Наймач зобов'язується прийняти у строкове володіння та використання Об'єкт майна, розташований за адресою -м. Харків, площа Повстання, 15 загальною площею 263,8 кв.м.

Подальша реалізація товару підтверджується наявними у матеріалах справи договорами № 546/40/10 від 22.03.2010 року, укладеного між ТОВ «Палладіум-Україна та ТОВ «Епіцентр К», № 10/0085 від 14.04.2010 року, укладеного між ТОВ «Палладіум-Україна»та ТОВ «Леруа Мерлен Україна», № 14/11 від 01.03.2011 року, укладеного між ТОВ «Палладіум-Україна»та ТОВ ВКП «Форпост», № 26/11 від 09.06.2011 року, укладеного між ТОВ «Палладіум-Україна»та ТОВ «Дебют», № 28/11 від 30.06.2011 року, укладеного між ТОВ «Палладіум-Україна»та ФОП Ключук С.М., відповідно до умов яких ТОВ «Палладіум-Україна» зобов'язується передавати у власність Покупцям товар, придбаний у ТОВ «Металург-2010».

Також до матеріалів справи надані копії податкових накладних виписаних ТОВ «Палладіум-Україна» на адресу покупців товару, копії видаткових накладних, які підтверджують факт отримання продукції покупцями, тобто всі документи, які підтверджують факт виконання позивачем своїх зобов'язань в межах вищезазначених договорів.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, контрагентом на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та не оспорюються відповідачем.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.5. 1 п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності

Відповідно до п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. (п.200.3 ст. 200 ПК України)

Тобто, наведеними нормами передбачено, що при від'ємному значенні суми податку така сума зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума податку має від'ємне значення, то частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах, підлягає бюджетному відшкодуванню.

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про правомірність формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Металург 2010»за грудень 2011 року, в зв'язку з чим є необґрунтованими висновки відповідача про порушення підприємством приписів п.п.200.1., 200.3 ст.200 ПК України.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Фахівець податкового органу в акті підтверджує надання первинних документів, але стверджує, що не встановлено підтвердження факту реальності здійснення господарської операції за грудень 2011 року.

Неможливість проведення зустрічної звірки податківцями ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова у контрагента позивача - ТОВ «Металург-2010»(код ЄДРПОУ 37365818), не є доказом факту нереальності постачання товару ТОВ "Палладіум-Україна".

Підприємством позивача правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальниками їх зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2012р. по справі № 2а-9064/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С. Судді Зеленський В.В. П’янова Я.В.