Рішення

від 02.04.2013 по справі 910/3882/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3882/13 02.04.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Форсаж»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсталавто»

Про стягнення 20 992, 11 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Шрамов Є. Ю. (дов. б/н від 20.01.2013 р.)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 02.04.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Форсаж» (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсталавто» (далі за текстом - відповідач) про стягнення боргу у розмірі 20 992, 11 грн. за договором поставки № 2ін1183 від 27.03.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 2ін1183 від 27.03.2012 року, в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/3894/13, розгляд справи призначено на 02.04.2013 року.

28.03.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути суму основного боргу у розмірі 19138,62 грн., 1447,47 грн. -пені та 467,37 грн. -3% річних.

В судове засідання 02.04.2013 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В судовому засіданні представником позивача надано усні пояснення по суті уточнених позовних вимог.

Уточнення позовних вимог розцінено судом як заяву про збільшення позовних вимог та прийнято відповідно до ст. 22 ГПК України.

Також, в судовому засіданні представник позивача вимоги ухвали суду від 04.03.2013 року виконав, надав додаткові матеріали по справі, оригінали документів доданих до позовної заяви для огляду в судовому засіданні, надав усні пояснення по суті позовної заяви, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до інформації з ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: м. Київ, вул. Полярна, 10-Г.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.03.2012 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 2ін1183 , відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується систематично постачати і передавати у власність покупцеві мастильні матеріали торгової марки «Castrol» окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

За твердженням позивача, 28.03.2012 року позивач поставив відповідачу, відповідно до договору поставки 1п1183 від 25.03.2011 року та замовлення покупця № 3293 від 27.03.2012 року товар на загальну суму 20 125, 99 грн., що підтверджується видатковою накладною № 3221 від 28.03.2012 року, копія якої наявна в матеріалах справи. Зазначеною видатковою накладною сторони погодили, що товар підлягає оплаті до 12.05.2012 року.

06.07.2012 року позивач поставив відповідачу, відповідно до договору поставки 1п1183 від 25.03.2011 року та замовлення покупця № 7392 від 05.07.2012 року товар на загальну суму 11 812, 63 грн., що підтверджується видатковою накладною № 7213 від 06.07.2012 року, копія якої наявна в матеріалах справи. Зазначеною видатковою накладною сторони погодили, що товар підлягає оплаті до 20.08.2012 року.

Копію договору поставки 1п1183 від 25.03.2011 року, на підставі якого здійцснювалась поставка по видатковим накладним № 3221 тві № 7213, матеріали справи не містять, оригінал

Відповідачем було частково оплачено товар поставлений йому по видатковій накладній № 3221 від 28.03.2012 року на суму 11 300, 00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем також було частково оплачено товар поставлений йому по видатковій накладній № 7213 від 06.07.2012 року на суму 1 500, 00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

За твердженням позивача, заборгованість відповідача за поставлений товар по видатковим накладним № 3221 від 28.03.2012 року та № 7213 від 06.07.2012 року, загалом складає, на момент звернення до суду з позовною, заявою 19 462, 62 грн. та не оплачена відповідачем.

Крім того, позивач просить стягнути пеню та 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Враховуючи, що товар був поставлений відповідачу, відповідно до видаткових накладних на підставі договору поставки 1п1183 від 25.03.2011 року, а не як зазначено позивачем в позовній заяві, на підставі договору поставки № 2ін1183 від 27.03.2012 року та, що матеріали справи не містять копії договору поставки 1п1183 від 25.03.2011 року, проте містять копії видаткових накладних, якими доводиться факт поставки товару позивачем відповідачу, суд дійшов висновку, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Укладений між сторонами договір поставки у спрощений спосіб, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства поставлено відповідачу товар на суму 31 938, 62 грн., що підтверджується матеріалами справи. Частина товару на суму 12 800, 00 грн. була оплачена відповідачем, що також підтверджується матеріалами справи.

Отже, станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 19 138, 62 грн. (31 938, 62 - 12 800, 00 = 19 138, 62), а не 19 462, 62 грн., як зазначено позивачем у позовній заяві, доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та суду не надано, доказів іншого матеріали справи не містять.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 19 138, 62 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 19 138, 62 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до видаткових накладних є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 19 138, 62 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 447, 47 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 8. 5. договору поставки № 2ін1183 від 27.03.2012 року (за період: по видаткові накладній № 3221 з 12.04.2012р. по 12.10.2012р. - 184 дні; по видаткові накладній № 7213 з 21.07.2012 р. по 21.01.2013 р. - 183 днів).

Відповідно до приписів ст. 549 ЦК України пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. При цьому, згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» регулює договірні відносини між суб'єктами господарювання.

Як встановлено судом, поставка товару була здійснена позивачем відповідачу відповідно до видаткових накладних, а не договору поставки № 2ін1183 від 27.03.2012 року. Таким чином, сторонами письмово не було досягнуто домовленості щодо забезпечення зобов'язань по поставці неустойкою, таким чином вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті виконаних робіт в розмірі 1 447, 47 грн. не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 467, 37 грн. трьох відсотків річних нарахованих на суму боргу за весь час прострочення за період з 12.04.2012 року по 28.03.2013 року.

Згідно ст. 229 ГК України та ст.625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 ЦК України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до розрахунку суду.

При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що позивач невірно визначив період нарахування 3 % річних.

Так, відповідно до видаткової накладної № 3221 та № 7213 сторони погодили, що товар підлягає оплаті до 12.05.2012 року та до 20.08.2012 року відповідно. Таким чином, суд дійшов висновків, що по видатковій накладній № 3221 період нарахування 3 % річних з 13.05.2012 року по 28.03.2013 року, а по видатковій накладній № 7213 - з 21.08.2012 року по 28.03.2013 року.

Видаткова накладнаСума заборгованостіПеріод прострочкиРозмір % річнихЗагальна сума процентів (грн.) № 3221 8 825, 99 13.05.2012-28.03.2013 3 232, 14 № 7213 10 312, 63 21.08.2012- 28.03.2013 3 186, 47 ВСЬОГО 418, 61

Враховуючи наведене позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсталавто» (04201, м. Київ, вул. Полярна, б. 10-Г; код ЄДРПОУ 33301745; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Форсаж» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 76; код ЄДРПОУ 36871919) 19138, 62 (дев'ятнадцять тисяч сто тридцять вісім) грн. 62 коп. основної заборгованості, 418 (чотириста вісімнадцять) грн. 61 коп. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, та 1 598 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто вісім) грн. 23 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.04.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко