Ухвала

від 02.04.2013 по справі 14/518

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 УХВАЛА

Справа № 14/518 02.04.13

За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Ей Автомотів"

на дії Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Ей Автомотів"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кроп-Авто"

про стягнення заборгованості

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача (скаржника): Азральян С.М. за довіреністю № 2 від 15.02.2013 р.;

від відповідача: не з'явився;

від ВДВС Ленінського РУЮ у м. Донецьку: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Третейського суду "Захист прав" Всеукраїнської громадської організації "Мерседес-Бенц Клуб Україна" від 03.07.2009 р. у справі № 27/09 було задоволеного позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Ей Автомотів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кроп-Авто", вирішено стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуте майно - грошові кошти в сумі 237 979, 50 грн. та третейські витрати в сумі 6 379, 79 грн.

В жовтні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сі Ей Автомотів" звернулось в господарський суд міста Києва в порядку ст. ст. 55, 56 Закону України "Про третейські суди" із заявою про видачу виконавчого документа (наказу) на виконання вказаного рішення Третейського суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2009 р. заяву про видачу виконавчого документа задоволено та на виконання рішення Третейського суду "Захист прав" Всеукраїнської громадської організації "Мерседес-Бенц Клуб Україна" від 03.07.2009 р. у справі № 27/09 видано відповідний наказ № 14/518.

12.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від стягувача надійшла скарга на дії Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку, якою він просить суд встановити у діях органу ДВС недотримання вимог ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" та визнати такі дії незаконними, встановити у діях органу ДВС недотримання вимог ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" та визнати такі дії незаконними, визнати незаконною та скасувати постанову Відділу Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку про повернення виконавчого документа стягувачеві від 22.01.2013 р. (ВП 32112997), зобов'язати орган Державної виконавчої служби вжити заходів примусового виконання рішення своєчасно і в повному обсязі, провести виконавчі дії на підставі наказу господарського суду міста Києва №14/518, виданого 06.11.2009 р.

Скарга обґрунтована тим, що Відділом державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку під час виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва № 14/518, виданого 06.11.2009 р., не вчинялись дії, спрямовані на виявлення належних боржнику активів, зокрема не направлялись відповідні запити до ДПС, органів статистики, Пенсійного фонду України, ДАІ, ДІСГ, БТІ, ДКЦПФР тощо, у зв'язку з чим безпідставно та передчасно винесено постанову про повернення виконавчого документа з посиланням на відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення та безрезультатність заходів, які були вжиті для розшуку такого майна. При цьому, скаржник зазначає, що оскаржувану постанову ним було отримано 30.01.2013 р., у зв'язку з чим звертає увагу на дотримання ним строку подання даної скарги.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.02.2013 р. справу № 14/518 передано на розгляд судді Ломаки В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.2013 р. зазначену вище скаргу призначено до розгляду на 05.03.2013 р. та витребувано від ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку матеріали виконавчого провадження щодо виконання наказу господарського суду міста Києва № 14/518, виданого 06.11.2009 р.

28.02.2013 р. через відділ діловодства суду від ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку надійшов відзив на скаргу, у якому зазначається про те, що державним виконавцем під час виконання наказу господарського суду міста Києва було зроблено запити до управління земельних ресурсів у м. Донецьку, ДПІ у Ленінському районі м. Донецька, ГУ статистики у Донецькій області, КП БТІ м. Донецька та 3-го ВРЕР м. Донецька УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області задля виявлення майна боржника та його рахунків, а також були накладені арешти на все майно та нерухоме майно боржника в Єдиному реєстрі обтяжень. Враховуючи відповіді банківських установ, державним виконавцем було накладено арешт на належні боржнику рахунки, однак згідно з даними, наданими ПАТ "ПУМБ", ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "КБ "Актив-Банк" на розрахункових рахунках відсутні кошти для виконання постанови. Також, згідно відповіді Управління земельних ресурсів у м. Донецьку земельні ділянки у власність борднику на території м. Донецька не надавались, а відповідно до даних КП БТІ м. Донецька та 3-го ВРЕР м. Донецька УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області за боржником нерухомого та рухомого майна не зареєстровано. Крім того, як зазначається у відзиві, державним виконавцем було здійснено вихід за адресою місцезнаходження боржника та встановлено, що за такою адресою: 83062, м. Донецьк, вул. Потійська, 7, знаходиться жилий будинок і майна боржника, підлеглого реалізації, виявлено не було. При цьому, зазначається, що 17.01.2013 р. господарським судом Донецької області у справі № 905/355/13-г було винесено постанову про визнання боржника банкрутом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2013 р. розгляд скарги, у зв'язку з неявкою представників боржника та ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку, відкладено на 02.04.2013 р.

У судове засідання 02.04.2013 р. представники боржника та ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку не з'явились, про час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У відповідності до ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Розглянувши скаргу стягувача на дії ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку під час виконання наказу господарського суду міста Києва № 14/518 від 06.11.2009 р., суд дійшов висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В п. 9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. вказано, що у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням статті 121-2 ГПК України, господарським судам слід мати на увазі таке.

За змістом цієї статті ГПК скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Оскільки прийняття органами Державної виконавчої служби, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає в розумінні статті 121-2 ГПК України під ознаки дій цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню до названих судів.

У порядку згаданої статті ГПК до господарських судів оскаржуються й дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби під час виконання рішень третейських судів, якщо виконавчі документи на примусове виконання таких рішень видано господарськими судами (розділ ХІV-1 ГПК).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

В силу ст. 1 Закону, виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Також, згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно з положеннями Закону України "Про виконавче провадження", юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про державну виконавчу службу", дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Право на таке оскарження може бути реалізовано з дотриманням вимог статей 17, 25, 26, 27, 32, 35, 38, 39 та ін. Закону України "Про виконавче провадження" та в порядку, визначеному статтею 82 цього Закону.

Як вбачається з пояснень скаржника, на виконанні ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку знаходився наказ господарського суду міста Києва № 14/518 від 06.11.2009 р.

Суд своїми ухвалами зобов'язував ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку надати матеріали виконавчого провадження щодо виконання зазначеного наказу.

Однак, матеріалів виконавчого провадження ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку так надано і не було, а лише направлено на адресу суду відзив на скаргу, що розглядається, до якої прикладено окремі документи, які складались та отримувались державним виконавцем під час здійснення виконавчих проваджень.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи процесуальні строки розгляду скарги, а також ігнорування ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку вимог суду щодо надання матеріалів виконавчого провадження ВП № 32112997, суд при розгляді даної скарги виходить з того, що ні стягувачем, ні боржником не заперечуються обставини невиконання державним виконавцем рішення суду у даній справі у встановлені Законом строки.

Також, до уваги суд приймає надані ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку копії документів виконавчого провадження, обсяг яких іншими учасниками судового процесу не оспорено та, розглядаючи дану скаргу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч 1 ст. 11 зазначеного Закону України, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно зі ч. 1 ст. 32 Закону заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до ст. 52 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах (ст. 62 Закону).

Главою 5 Закону визначено особливості звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи.

Так, згідно зі ст. 65 Закону встановлено, що готівка в національній та іноземній валюті, що перебуває в касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складання відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника - юридичної особи. Вилучена готівка зараховується на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби не пізніше наступного робочого дня з моменту вилучення. Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в податкових органах, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

При цьому, відповідно до ст. 66 Закону у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Згідно з ч. 3 ст. 65 Закону України "Про виконавче провадження" інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в податкових органах, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Відповідно до ст. 5 Закону державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Також, п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Як вбачається з наданих суду документів виконавчого провадження ВП № 32112997, 06.04.2012 р. заступником начальника ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 06.11.2009 р. № 14/518 та надано боржнику строк на добровільне виконання до 13.04.2012 р.

Як зазначає ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку, у відповідь на зроблені державним виконавцем запити від КП "Бюро технічної інвентаризації м. Донецька" 18.04.2012 р. надійшла інформація про те, що за боржником нерухомого майна не зареєстровано.

При цьому, ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку стверджує, що відповідні запити про наявність рахунків у банківських установах, коштів на них та наявність у боржника рухомого та нерухомого майна, були надіслані також до органів ДПС, ДАІ та інших установ.

Водночас, з представлених суду відповідей ПАТ "КБ "Актив-Банк" від 16.03.2012 р., ПАТ "Перший інвестиційний міжнародний банк" від 16.03.2012 р. та ПАТ "Кредитпромбанк" від 16.03.2012 р. про відсутність коштів на рахунках боржника, а також Довідки У ДАІ ВРЕР по обслуговуванню м. Донецька № 3 від 20.01.2012 р. № 9/3-163, згідно якої за боржником автотранспорту не зареєстровано, вбачається, що вони складені до порушення виконавчого провадження ВП № 32112997 та поза його межами, що жодним чином не спростовує доводів скаржника відносно того, що державним виконавцем при виконанні наказу господарського суду міста Києва від 06.11.2009 р. № 14/518 не вживалось усіх необхідних заходів, спрямованих на виявлення та встановлення належних боржнику активів.

Аналогічно Акт державного виконавця від 21.01.2013 р. про відсутність майна у боржка за адресою реєстрації, складений при виконанні наказу господарського суду Донецької області від 27.05.2011 р. № 19/8, який до даного провадження не відноситься.

22.01.2013 р. заступником начальника ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку винесено постанову про повернення виконавчого документа з посиланням на відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення та безрезультатність заходів, які були вжиті для розшуку такого майна.

Дослідивши обставини справи, суд приходить до висновку, що вказана постанова винесена без достатніх правових підстав, оскільки з наведених обставин вбачається, що державним виконавцем не вживалось усіх необхідних заходів для виявлення майна боржника. Запити до відповідних органів державним виконавцем здійснювались до порушення виконавчого провадження № 32112997 за іншими виконавчими провадженнями, які, за умови їх існування на момент порушення виконавчого провадження № 32112997 в порушення ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" не були об'єднанні в одне зведене виконавче провадження.

При цьому, постанова про повернення виконавчого документу винесена державним виконавцем майже через рік від дати відповідних довідок, наданих уповноваженими органами та банківськими установами щодо фінансово-господарського стану боржника, проте як за вказаний час його стан міг змінитись, а відповідний наказ у даній справі за таких умов міг бути виконаний.

У рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" Європейський суд визнав порушення Україною її зобов'язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 статті 6 "Право на справедливий суд" та стаття 1 "Захист права власності" Першого протоколу до Конвенції) в зв'язку з систематичним невиконанням державою рішень національних судів. Крім того, було визнано порушення статті 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції в зв'язку з відсутністю у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання.

Так, стаття 6 Конвенції, зокрема, гарантує право особи на виконання рішення, винесеного на її користь, протягом розумного строку. Стаття 13 Конвенції гарантує право кожному, чиї права і свободи, викладені у Конвенції, порушуються, на ефективний засіб юридичного захисту, який би забезпечував, зокрема, відшкодування за порушене право.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

При розгляді даної скарги, судом також встановлено, що з боку ВДВС Ленінського РУЮ в м. Донецьку також було порушено приписи ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки з відзиву ВДВС вбачається, що органу державної виконавчої служби було відомо про те, що 17.01.2013 р. господарським судом Донецької області у справі № 905/355/13-г заявою Приватного підприємства "МРІЯ-1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП-АВТО" про визнання банкрутом було прийнято постанову, якою визнано банкрутом відсутнього боржника Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОП-АВТО", розташоване за адресою: 83001, Донецька обл., м. Донецьк, Ленінський район, вул. Потійська, буд. 7; код ЄДР 34008387, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора - Приватне підприємство "МРІЯ-1".

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про закінчення виконавчого провадження у разі офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

В порушення зазначених приписів ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем не лише не вирішено питання щодо наявності підстав для закінчення виконавчого провадження та направлення наказу господарського суду міста Києва від 06.11.2009 р. № 14/518 до господарського суду Донецької області, але й прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" без достатніх для цього правових підстав.

У своїй скарзі скаржник просить суд встановити у діях органу ДВС недотримання вимог ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" та визнати такі дії незаконними, встановити у діях органу ДВС недотримання вимог ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" та визнати такі дії незаконними, визнати незаконною та скасувати постанову Відділу Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку про повернення виконавчого документа стягувачеві від 22.01.2013 р. (ВП 32112997), зобов'язати орган Державної виконавчої служби вжити заходів примусового виконання рішення своєчасно і в повному обсязі, провести виконавчі дії на підставі наказу господарського суду міста Києва № 14/518, виданого 06.11.2009 р.

Водночас, відповідно до п. 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Враховуючи зазначене, а також встановлення судом обставин визнання боржника банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури, суд задовольняє скаргу стягувача частково.

На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про виконавче провадження", господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Ей Автомотів" на дії Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку - задовольнити частково.

2. Визнати незаконними дії відділу Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку щодо винесення 22.01.2013 р. постанови про повернення виконавчого документа стягувачу під час виконання наказу господарського суду міста Києва № 14/518, виданого 06.11.2009 р. (ВП № 32112997).

3. Визнати постанову Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.01.2013 р., винесену під час виконання наказу господарського суду міста Києва № 14/518, виданого 06.11.2009 р. (ВП № 32112997) - незаконною.

4. Зобов'язати відділ Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції в м. Донецьку вирішити питання щодо наявності підстав для закінчення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва № 14/518, виданого 06.11.2009 р., а у разі їх відсутності провести виконавчі дії з його виконання у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

5. В іншій частині скарги відмовити.

6. Ухвалу може бути оскаржено в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя В.С. Ломака