Рішення

від 02.04.2013 по справі 910/1749/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1749/13 02.04.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Співдружність»

про стягнення 40 906,94 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Рак В.М. за довіреністю № 2 від 12.03.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Яричів» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Співдружність» (далі - відповідач) про стягнення 40 906,94 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем договору позивач поставив останньому товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем був оплачений лише частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2013 р. порушено провадження у справі № 910/1749/13 та призначено її до розгляду на 12.02.2013 р.

Представник позивача в судовому засіданні 12.02.2013 р. позов підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/1749/13 від 30.01.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання 12.02.2013 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/1749/13 від 30.01.2013 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, клопотань і заяв не подав та не надіслав, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.02.2012 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 12.03.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.03.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, справу № 910/1749/13 передано для розгляду судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2013 р. суддею Мельником С.М. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її розгляд на 02.04.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 18.03.2013 р., справу № 910/1749/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., в зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/1749/13 до свого провадження, її розгляд призначено на 02.04.2013 р.

Представник позивача в судовому засіданні 02.04.2013 р. позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 02.04.2013 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 02.04.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.10.2009 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (дистриб'ютор) було укладено Дистриб'юторський договір № 02-06/10 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого сторони домовились про співпрацю з метою реалізації товарів постачальника на ринку. В межах цієї співпраці постачальник зобов'язався постачати дистриб'ютору у власність товари, а дистриб'ютор зобов'язався приймати поставлені товари, здійснювати подальший їх продаж та за результатами роботи надавати постачальнику звіти в порядку та на умовах, передбачених цим Договором та додатками до нього, які є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, кількість, якість, асортимент, ціна товарів, що постачаються згідно цього Договору дистриб'ютору, визначаються в замовленнях на поставку товарів.

Згідно з п. 2.1. Договору, ціни на товари, що постачаються за цим Договором, є договірними і визначаються згідно прайсів постачальника, які останній надає дистриб'ютору.

Відповідно до п. 2.4. Договору, оплата за поставленні товари проводиться шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товарів.

Згідно з п. п. 7.1., 7.2. Договору, він діє з моменту його укладення сторонами по 31.12.2009 р. У разі якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії Договору, не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору, він вважається продовженим на тих же умовах на наступний рік.

Відповідачем проти достовірності вказаного примірника заперечень не подано.

У будь-якому випадку, суд враховує, що за змістом ч. 1 ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Враховуючи відсутність доказів припинення дії Договору та умову про пролонгацію, суд вважає, що він на момент здійснення спірних поставок є діючим.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 77 611,03 грн. на підставі наступних видаткових накладних: № 8109 від 15.10.2009 р. на суму 16 402,22 грн., № 8855 від 17.11.2009 р. на суму 15 037,90 грн., № 608 від 31.01.2010 р. на суму 33 752,06 грн., № 1914 від 15.03.2010 р. на суму 12 418,85 грн.

Як вбачається зі змісту видаткових накладних вони не містять посилань на Договір № 02-06/10 від 06.10.2009 р., однак судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

Необхідності вказувати в накладній підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ніж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти отримання вказаного товару, не заперечує проти факту поставки товару саме на виконання умов Договору та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, в тому числі укладеного у спрощеній формі, ніж той, на який посилається позивач.

Крім того, позивачем через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано довідку на підтвердження відсутності інших договірних відносин між сторонами, та з огляду на відсутність заперечень відповідача щодо факту поставки йому товарів на підставі Договору № 02-06/10 від 06.10.2009 р., суд дійшов висновку, що поставка за спірними видатковими накладними здійснювалася саме на виконання зобов'язань за зазначеним вище Договором.

У свою чергу відповідач за вказаний товар розрахувався частково на суму 36 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями наданим до матеріалів справи: № 2157 від 10.12.2009 р. на суму 5 000,00 грн., № 2275 від 24.12.2009 р. на суму 5 000,00 грн., № 2419 від 14.01.2010 р. на суму 10 000,00 грн., № 2449 від 18.01.2010 р. на суму 11 000,00 грн., № 3906 від 06.07.2010 р. на суму 5 000,00 грн., при цьому, в зазначених платіжних дорученнях в графі «призначення платежу» зазначені реквізити спірного договору, що додатково підтверджує виконання сторонами зобов'язань саме за Договором № 02-06/10/803 від 06.10.2009 р.

Як зазначає позивач, у зв'язку з частковим поверненням товару на суму 704,09 грн. станом на 28.01.2013 р. (дата складання позовної заяви) заборгованість відповідача складала 40 906,94 грн.

Проте, як з'ясовано в судовому засіданні при подачі позовної заяви разом з доданими до неї документами позивачем помилково зазначено суму на яку повернено відповідачем товар у розмірі 704,09 грн., що підтверджується наданими в судовому засіданні поясненнями представника позивача та долученими ним до матеріалів справи накладними на повернення товару.

Так, відповідачем повернено товар на суму 724,98 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними на повернення: № СД-0041758 від 02.12.2010 р. на суму 362,01 грн., № СД-0041759 від 02.12.2010 р. на суму 19,42 грн., № СД-0041760 від 02.12.2010 р. на суму 170,17 грн., № СД-0041761 від 02.12.2010 р. на суму 173,38 грн., в зв'язку з чим, на день подачі позову до суду заборгованість відповідача перед позивачем складає 40 886,05 грн.,

Враховуючи те, що відповідачем у добровільному порядку не було сплачено заборгованість, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 3.2. Договору, дистриб'ютор здійснює 100 % оплату за продукцію шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника відповідно до рахунку-фактури.

В силу приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки повністю не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Щодо ненадання позивачем суду довіреностей на отримання матеріальних цінностей, суд зазначає наступне.

Так, довіреність не відноситься до розрахункових, платіжних і інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

В силу листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 р. довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не являється документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі товару.

Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки ) товарів (відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 25.02.2010 р. у справі № 28/199).

У видаткових накладних, наданих позивачем до матеріалів справи, є підпис представника відповідача, скріплений печаткою останнього. Будь-яких заперечень щодо неотримання спірного товару взагалі та відсутності в бухгалтерському обліку підприємства зазначеної заборгованості відповідачем не надано.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу у розмірі 40 886,05 грн., з урахуванням наданих представником позивача пояснень щодо допущення ним помилки при розрахунку суми основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Співдружність» (04080, місто Київ, Подільський район, вулиця Вікентія Хвойки, будинок 18/14, код ЄДРПОУ 30694979) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» (80463, Львівська область, Кам'янка-Бузький район, село Старий Яричів, вулиця Заводська, будинок 1, код ЄДРПОУ 34928161) 40 886 (сорок тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 05 коп. основної заборгованості та 1 719 (одну тисячу сімсот дев'ятнадцять) грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.04.2013 р.

Суддя В.С. Ломака