Ухвала

від 28.03.2013 по справі 2а-13128/12/820

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2013 р.Справа № 2а-13128/12/820 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання - Мороз Є.В.,

представників сторін: позивача - Євмінова Є.В., відповідача - Шепітько Ю.Г., Тарана М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податковаої інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.01.2013р. по справі № 2а-13128/12/820

за позовом Приватного акціонерного товариством "Харківський експериментальний завод"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Харківській експериментальний завод" (далі по тексту - ПрАТ "Харківській експериментальний завод", ПрАТ «ХЕЗ», позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі по тексту - Західна МДПІ, відповідач), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 08.11.2012 р. № 0001741722, № 0001062232, № 0001182212, № 0001192212.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.01.2013 року по справі № 2-а-13128/12/2070 позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 08.11.2012 року №0001741722, №0001062232, №0001182212, №0001192212, прийняті відносно Приватного акціонерного товариства "Харківській експериментальний завод".

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.01.2013 року по справі № 2-а-13128/12/2070 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ПрАТ "Харківській експериментальний завод" відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що оскільки витрати на транспортні послуги в сумі 100206,00 грн. не були віднесені позивачем до собівартості реалізованих товарів, тобто, не брали участі у господарській діяльності, а були віднесені до витрат на збут, позивач не мав права відносити вартість вказаних послуг до складу валових витрат. Крім того, стверджує, що позивачем віднесено до складу валових витрат вартість товарів по господарським операціям із СПД ФО ОСОБА_1, СПД ФО ОСОБА_2, СПД ФО ОСОБА_3, реальність яких документально не підтверджена, оскільки товарно-транспортні накладні, виписані вказаними контрагентами позивача, оформлені неналежним чином, а вид діяльності вказаних суб'єктів господарювання не відповідає фактичному виду господарських операції із ПрАТ «ХЕЗ». Також, вказує, що ПрАТ «ХЕЗ» завищено валові витрати у зв'язку з придбанням товарів (соапсток світлих рослинних олій) у пов'язаних осіб (ТОВ «Хімтехнологія») та осіб, які не є платниками податку на прибуток (ТОВ «Леонхімпром») за договірними цінами, які відрізняються більш ніж на 20% від звичайних цін на такі товари, що діяли на дату такого придбання. Пояснив, що оскільки ПрАТ «ХЕЗ» не є власником цілісного майнового комплексу за адресою: м. Харків, проспект Дзюби, 2А, витрати позивача по сплаті земельного податку за земельну ділянку під вказаним майновим комплексом, не є такими, що пов'язані з господарською діяльністю позивача, а тому віднесення їх до складу валових витрат є безпідставним. З посиланням на відсутність у контрагента позивача ТОВ «Леонхімпром» необхідних трудових ресурсів, невідповідність виду діяльності вказаного контрагента виду послуг, які надавались позивачеві, відсутність в оформлених актах виконаних робіт вказівки на конкретний вид послуг, їх вид, обсяг, якість тощо, стверджує про фактичну неможливість надання вказаним підприємством консультаційних послуг позивачеві, а також про відсутність зв'язку останніх з господарською діяльністю позивача, та, як наслідок, - про безпідставність включення вартості вказаних послуг до складу валових витрат. Зазначив, що ПрАТ «ХЕЗ» в порушення п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України застосовано соціальну пільгу до доходів у вигляді заробітної плати фізичних осіб-найманих працівників, якими не подано заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги, що призвело до недоплати податку з доходів фізичних осіб в сумі 1447 грн. Також, позивачем не подавались звіти за формою 1 ДФ про доходи, отримані фізичними особами у 4 кварталі 2011 року, 1, 2 кварталах 2012 року, що є підставою для нарахування штрафних санкцій в сумі 510 грн. Крім того, позивачем в порушення пп.162.2.17 г) п.162.2 ст.162 Податкового кодексу України не визначено як додаткове благо та не оподатковано суму коштів у розмірі 5000 грн., отриманих працівником позивача ОСОБА_4. з каси підприємства без підпису у видатковому касовому ордері, у зв'язку з чим занижено суму податку з доходів фізичних осіб на 750,00 грн. Враховуючи, що позивачем не встановлено ліміту каси, тобто, останній дорівнює 0, відповідач також вважає, що видача 03.10.2011 року з каси підприємства коштів у сумі 5000 грн. без підпису одержувача коштів у видатковому касовому ордері свідчить про перевищення ліміту каси на вказану суму, а відтак, про порушення позивачем п.2.8, п.3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637. Враховуючи викладене, відповідач вважає правомірним збільшення позивачеві податкових зобов'язань з податку на прибуток, ПДВ та податку з доходів фізичних осіб, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог щодо регулювання обігу готівки, та не вбачає підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.01.2013 року по справі № 2-а-13128/12/2070 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ПрАТ «ХЕЗ» в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в період з 11.09.2012 року по 01.10.2012 року фахівцями Західної МДПІ була проведена виїзна планова перевірка ПрАТ "Харківській експериментальний завод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 30.06.2012 р..

За результатами перевірки складено акт № 2295/22-104/00333606 від 08.10.2012 року, яким зафіксовано наступні порушення :

- пп. 1.20, п. 1.20, п. 1.32 ст.1; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5; пп. 7.4.2, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р.; п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14; п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138; пп. 139.1.9, п. 139.1, ст. 139; пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2; п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.3, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138; пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139; пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України;

- пп. 7.4.1., п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. та п. 198.3 ст. 198 ПК України;

- п. 176.2 ст. 176 ПК України, пп. б п. 176.2 ст. 176 ПК України;

-п. 2.8, п. 3.5 розд.2 Постанови № 637 "Про затвердження Положення про введення касових операцій у національній валюті в Україні (т.1, а.с.30-102).

На підставі вказаних висновків акту перевірки відповідачем 08.11.2012 року були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

1) № 0001741722 про збільшення грошового зобов'язання ПрАТ "Харківський Експериментальний завод" за платежем "податок з доходів фізичних осіб" - 3257,18 грн. (т.1, а.с.16);

2) № 0001062232 про застосування штрафних санкцій на підставі абз.3 ст. 1 Указу Президента України № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки із змінами та доповненнями" від 12.06.1995 р. в розмірі 10000,00 грн. (т.1, а.с.17);

3) № 0001182212 про збільшення грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на 1757276,25 грн. (в т.ч. за основним платежем - 1559619 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями) - 197657,25 грн.) (т.1, а.с.14);

4) № 0001192212 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 724 406 грн. (т.1, а.с.15).

Позивач, не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом про їх оскарження.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0001741722 від 08.11.2012 року слугував висновок акту перевірки про порушення ПрАТ «ХЕЗ» вимог п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 2197,74 грн.

У свою чергу, однією з підстав для такого висновку стало твердження відповідача про безпідставне застосування позивачем податкової соціальної пільги у січні-червні 2012 року до доходів у вигляді заробітної плати фізичних осіб-найманих працівників, якими не подані заяви про самостійне обрання місця застосування такої пільги, у зв'язку з чим позивачем допущено порушення вимог пп.169.2.2 п.169.2 ст.169 Податкового кодексу України та занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 1447,74 грн.

Колегія суддів вважає такий висновок відповідача хибним та таким, що не відповідає обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до пп.169.2.2. п.169.2 ст.169 Податкового кодексу України платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Перелік таких документів та порядок їх подання визначає Кабінет Міністрів України.

Колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи представником позивача надано копії заяв працівників ПрАТ «ХЕЗ» ОСОБА_5., ОСОБА_6, ОСОБА_7., ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13., ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 ОСОБА_19., ОСОБА_20 ОСОБА_21., ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25., ОСОБА_26, ОСОБА_27 про застосування податкової соціальної пільги від 01.12.2010 р., 04.01.2011 р., 22.07.2011 р., 03.01.2012 р. (т.2, а.с.51-95).

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Всупереч наведеним нормам, фахівцями Західної МДПІ в акті перевірки не висвітлено обставин порушення позивачем пп.169.2.2 п.169.2 ст.169 Податкового кодексу України, а саме, не зазначено, яким саме фізичним особам позивачем виплачено дохід із безпідставним застосуванням при оподаткуванні останнього податкової соціальної пільги, не вказано первинних документів, на підставі яких фахівцями відповідача зроблено висновок про факт застосування позивачем до доходів таких осіб податкової пільги, та про те, що це призвело до зниження суми податку з доходів фізичних осіб, не наведено розрахунку зафіксованої актом перевірки суми заниження грошового зобов'язання в розмірі 1447,74 грн.

Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Однак відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, на вимогу суду апеляційної інстанції не було надано доказів неправомірного застосування ПрАТ «ХЕЗ» при нарахуванні податку з доходів фізичних осіб податкової соціальної пільги.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає недоведеним висновок відповідача про порушення позивачем пп.169.2.2 п.169.2 ст.169 Податкового кодексу України та, відповідно, заниження суми податку на 1447,74 грн.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що висновок про порушення пп.169.2.2 п.169.2 ст.169 Податкового кодексу України, зазначений відповідачем у констатуючій частині акту перевірки № 2295/22-104/00333606 від 08.10.2012 року, не знайшов свого відображення у резолютивній частині цього акту.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вищевказаний висновок відповідача таким, що не є підставою для збільшення позивачеві грошового зобов'язання в сумі 1447,74 грн.

Також, однією з підстав для винесення податкового повідомлення-рішення № 0001741722 від 08.11.2012 року слугував висновок відповідача про порушення пп.162.2.17 г) пп.162.2.17 п.162.2 ст.162 Податкового кодексу України, а саме, за твердженням перевіряючих, ТОВ «ХЕЗ» відповідно до видаткового касового ордеру № 03.10.2011 року № 45 працівнику ОСОБА_4 видано грошові кошти в сумі 5000,00 грн. без підпису одержувача в ордері про отримання коштів. При цьому, зазначені кошти не були визначені позивачем як додаткове благо та не були оподатковані податком з доходів фізичних осіб.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що нормами пункту 162.2 ст.162 Податкового кодексу України взагалі не визначено поняття «додаткове благо» та порядку його оподаткування податком з доходів фізичних осіб, а підпункт 162.2.17 у ньому взагалі відсутній.

Натомість, визначення такого поняття надано у пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, підпунктом «г» якого встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно видаткового касового ордеру № 45 від 03.10.2011 року дійсно видано ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 5000,00 грн., підстава - купівля матеріалів (а.с.234).

При цьому, наявною в матеріалах справи копією вищевказаного видаткового касового ордеру підтверджено, що останній містить підпис як керівника та головного бухгалтера, так і особи, якій видані грошові кошти.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що кошти в сумі 5000,00 грн. в даному випадку не можуть бути визначені як додаткове благо, надане фізичній особі ОСОБА_4, а відтак, не повинні обкладатись податком з доходів фізичних осіб.

Копії видаткового касового ордеру № 45 від 03.10.2011 року, якою б спростовувалось його належне оформлення, відповідачем до матеріалів справи не надано. Представником відповідача в надісланих до суду апеляційної інстанції поясненнях зазначено, що копії первинних документів, на підставі яких перевіряючими було зафіксовано в акті перевірки зазначене порушення, в ході перевірки не знімались.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає висновок відповідача про порушення вимог пп.162.2.17 «г») п.162.2 ст.162 Податкового кодексу України хибним та таким, що спростовується матеріалами справи.

Також, колегія суддів зазначає, що однією з підстав застосування до ПРАТ «ХЕЗ» штрафних (фінансових) санкцій згідно податкового повідомлення-рішення № 0001741722 від 08.11.2012 року слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог пп.б п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України. А саме, за твердженням відповідача, позивачем не повідомлено податковим інспекціям за встановленою формою відомостей (звіт за формою 1 ДФ) про доходи, отримані фізичними особами у 4 кварталі 2011 року, 1, 2 кварталах 2012 року.

У відповідності до пп.б п.172.6 ст.172 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Зі змісту пп.б п.172.6 ст.172 Податкового кодексу України вбачається, що звіти за формою 1 ДФ подаються щодо певного виду доходу лише в тому випадку, якщо такий вид доходу нараховувався платнику податків протягом звітного періоду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що висновок відповідача про неподання відомостей за формою 1ДФ за 4 квартал 2011 року, 1 та 2 квартали 2012 року є наслідком висновку про порушення позивачем пп.162.2.17 г) пп.162.2.17 п.162.2 ст.162 Податкового кодексу України (видача коштів ОСОБА_4 згідно видаткового касового ордеру № 45 від 03.10.2011 року, які відповідачем визначено як додаткове благо) та пп.169.2.2 п.169.2 ст.169 Податкового кодексу України (необґрунтоване, на думку відповідача, застосування позивачем податкової соціальної пільги).

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлено, а відповідачем по справі не доведено факту виплати позивачем ОСОБА_4 коштів, які мають бути визначені як додаткове благо, у жовтні (4 квартал) 2011 року, а також факту безпідставного застосування податкової соціальної пільги у січні-червні (1, 2 квартали 2012 року), колегія суддів вважає необґрунтованим висновок відповідача про наявність у позивача обов'язку подавати податковий розрахунок за формою 1ДФ про зазначені доходи, отримані фізичними особами у 4 кварталі 2011 року, 1 та 2 кварталах 2012 року.

У зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для застосування штрафних (фінансових) санкцій за неподання відомостей за формою 1 ДФ в сумі 510,00 грн.

Колегією суддів не беруться до уваги доводи відповідача про неповідомлення позивачем податкової інспекції про доходи, виплачені самозайнятим особам у 1,2 кварталах 2012 року, доходи, отримані фізичними особами у 2 кварталі 2012 року у вигляді оплати роботодавцем витрат на підвищення кваліфікації (перепідготовку) (пп.165.1.137 п.165.1 ст.165 ПК України) та доходи, отримані фізичними особами-платниками податку у 4 кварталі 2011 року у вигляді спеціального (форменного) одягу та взуття, що надаються у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах (пп.165.1.9 п.165.1 ст.165 ПК України), оскільки такі висновки акту перевірки не були підставою для нарахування позивачеві податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних санкцій згідно податкового повідомлення-рішення № 0001741722 від 08.11.2012 року.

Колегією суддів встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001062232 від 08.11.2012 року про застосування до ПрАТ «ХЕЗ» штрафних (фінансових) санкцій в сумі 10000 грн. слугував висновок Західної МДПІ про порушення ПрАТ «ХЕЗ» вимог п. 2.8, п. 3.5 розд.2 Постанови № 637 "Про затвердження Положення про введення касових операцій у національній валюті в Україні».

У відповідності до п.2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за № 40/10320 (далі по тексту - Положення № 637), підприємства можуть тримати в поза робочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів.

Згідно п.3.5 Положення № 637 у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Пунктом 1 Указу Президента України № 436/95 від 12.06.1995 року «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Колегією суддів встановлено, що порушенням з боку позивача п.2.8. п.3.5 Положення № 637 відповідач вважає видачу з каси ПрАТ «ХЕЗ» грошових коштів у сумі 5000,00 грн. працівнику підприємства ОСОБА_4 згідно видаткового касового ордеру № 45 від 03.10.2011 року, в якому нібито відсутній підпис одержувача коштів.

При цьому, з посиланням на п.5.8 Положення № 637, відповідач в акті перевірки стверджує, що оскільки у позивача ліміт каси не встановлений, останній дорівнює 0, а тому, видача коштів у сумі 5000,00 грн. без належного видаткового документу свідчить про перевищення ліміту каси на 5000,00 грн.

Однак, як зазначалось вище, відповідачем не доведено факту такої видачі, оскільки наявна в матеріалах справи копія видаткового касового ордеру № 45 від 03.10.2011 року містить усі необхідні реквізити, в т.ч. і підпис одержувача коштів.

Зворотного відповідачем не доведено.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає видатковий касовий ордер № 45 від 03.10.2011 року належним видатковим документом у розумінні п.3.5 Положення № 637 для виведення готівки в касі підприємства.

Також, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що наказом № 1-каса від 01.10.2011 року встановлено в 01 жовтня 2011 року ліміт залишку готівки в касі підприємства у розмірі 6800,00 грн. (т.3, а.с.243).

Враховуючи викладене, твердження відповідача про перевищення ліміту каси на 5000,00 грн. є помилковим.

У зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про відсутність визначених Указом Президент України № 436/95 підстав для застосування до ПрАТ «ХЕЗ» штрафних (фінансових) санкцій в сумі 10000,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № 0001741722 від 08.11.2012 року.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставами для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001182212 від 08.11.2012 року про збільшення грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на 1757276,25 грн. (в т.ч. за основним платежем - 1559619 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями) - 197657,25 грн.) слугували висновки акту перевірки про порушення позивачем пп. 1.20, п. 1.20, п. 1.32 ст.1; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5; пп. 7.4.2, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14; п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138; пп. 139.1.9, п. 139.1, ст. 139; пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2; п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.3, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138; пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139; пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем валових витрат за 4 квартал 2010 року та 1 квартал 2011 року виникли до 01.04.2011 року (набрання чинності розділом ХІІІ Податкового кодексу України), застосуванню при наданні оцінки правомірності формування такого показника податкового обліку підлягають положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". При цьому, колегія суддів відмічає, що порядок та підстави формування витрат у 2 кварталі 2011 року - 2 квартал 2012 року регламентовано Податковим кодексом України.

Колегією суддів встановлено, що одним з обґрунтувань висновку про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є, зокрема, твердження відповідача про те, що витрати зі сплати земельного податку в сумі 5426,0 грн. та 28098,0 грн. не пов'язані з господарською діяльністю позивача, а тому, не повинні включатись до витрат на сплату податків, зборів (обов'язкових платежів) за 1 квартал 2011 року та 2 квартал 2011 року-2 квартал 2012 року відповідно.

Колегія суддів вважає вказаний висновок відповідача хибним та таким, що з робленим з неправильним тлумаченням норм діючого законодавства, огляду на таке.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону № 283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до пп.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться, зокрема, суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

Абзацем 4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 283/97-ВР встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» кореспондують із приписами Податкового кодексу України.

Так, згідно п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу (п.138.1. ст.138 ПК України).

Абзацем «в» підпункту 138.10.4. пункту 138.10 статті 138 ПК України встановлено, що до складу інших витрат включаються інші операційні витрати, що включають, зокрема, інші витрати операційної діяльності, пов'язані з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно: суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відшкодування Пенсійному фонду України сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", різниці між сумою пенсії, призначеної за Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право особа, які згідно із законодавством фінансуються за рахунок коштів підприємств, установ, організацій в обов'язковому порядку, а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що згідно рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів м. Харкова № 287-13 від 23.05.1961 року позивачеві була надана в користування земельна ділянка загальною площею 2153,0 кв.м. за адресою: м. Харків, пр. Дзюби, 2А, на якій розташований цілісний майновий комплекс (офісні, виробничі та складські приміщення), який до 01.01.2011 року належав на праві власності ПрАТ «ХЕЗ». У грудні 2010 року вказаний майновий комплекс було продано позивачем ТОВ «Потенціал V», про що виписано видаткову накладну від 31.12.2010 року № 525 на загальну суму 594000,0 грн.

Вважаючи, що позивач у зв'язку з втратою права власності на вказаний цілісний майновий комплекс не використовував у господарській діяльності земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Харків, пр. Дзюби, 2А, відповідач стверджує, що позивачем безпідставно віднесено до складу витрат на сплату податків суму земельного податку за вказану земельну ділянку в розмірі 5426,0 грн.

Однак, колегія суддів зазначає, що продаж цілісного майнового комплексу не тягне за собою автоматичного переходу права користування земельною ділянкою від продавця комплексу до покупця.

Так, відповідно до пп. 14.1.147. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Положеннями пп. 269.1.1., пп.269.1.2. п.269.1. ст.269 ПК України встановлено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

У відповідності до п.286.1. ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому, відповідно до положень п. 288.1. ст.288 ПК України підставою для нарахування opeндної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно договору оренди № 1А/2011 від 01.02.2011 року нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Дзюби, 2А, були передані ТОВ «Потенціл V» (орендодавець) в оренду ЗАТ «Харківський експериментальний завод» (правонаступником якого є ПрАТ «ХЕЗ») (орендар) (т.3, а.с.236-237).

Зазначена обставина підтверджується і відповідачем по справі як в акті перевірки, так і в апеляційній скарзі.

При цьому, у договорі вказано, що будівлі та споруди передаються орендарю саме для провадження фінансово-господарської діяльності (п.1 договору).

Крім того, відповідачем не надано належного правового аналізу змісту п.3.3. договору оренди № 1А/2011, відповідно до умов якого ПрАТ «ХЕЗ» (орендар) несе витрати по сплаті земельного податку.

Надані позивачем письмові докази, а саме: Витяг №1027/12 від 02.10.12 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за адресою : м.Харків, пр-т Дзюби, 2-А користувача (орендаря) земельної ділянки TOB «Потенциал V» (код 37091266), згідно якого цільовим призначенням земельної ділянки є експлуатація та обслуговування нежитлових будівель літ.Е-1,Г-2,Ж-2,3-2,М-1,Н-1 (виробничо - господарські будівлі); Рішення Харківської міської Ради від 22.06.12 № 757/12 про надання в оренду TOB «Потенціал V» земельної ділянки площею 0,3926 га по пр-т. Дзюби,2-А, м. Харків; Додаток №1 до Рішення Харківської міської Ради від 22.06.12 № 757/12 (т.3, а.с.234-235), свідчать про те, що TOB «Потенциал V» набрало прав користувача (орендаря) зазначеної земельної ділянки за адресою : м.Харків, пр. Дзюби,2-А тільки з 02.10.2012 р. (дата отримання кадастрового номера згідно Витягу №1027/12 від 02.10.12 р. з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки).

Таким чином, з огляду на положення пп. 269.1.1., пп.269.1.2. п.269.1. ст.269, п.286.1. ст.286, п. 288.1. ст.288 ПК України обов'язок по сплаті земельного податку - плати за землю (орендної плати за користування земельною ділянкою) перейшов до TOB «Потенціл V» саме з вказаної дати - 02.10.2012 р.

Тобто, до 02.10.2012 року відповідачем цілком правомірно та обґрунтовано виконувався обов'язок по сплаті за земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Харків, просп. Дзюби, 2А.

Крім того, Витягом №1027/12 від 02.10.12 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за адресою м.Харків, пр. Дзюби, 2-А користувача (орендаря) земельної ділянки TOB «Потенциал V» (код 37091266), встановлено факт, що нежитлові будівлі літ.Е-1,Г-2,Ж-2,3-2,М-1,Н-1, передані TOB «Потенціал V» в оренду ПрАТ «ХЕЗ» (орендар) згідно договору оренди нежитлових будівель та споруд № 1А/2011 від 01.02.2011 p., є виробничо - господарськими будівлями та відповідно, можуть використовуватись і використовувались позивачем виключно у власній фінансово - господарський діяльності (т.3, а.с.233).

Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає хибним твердження відповідача про відсутність зв'язку між господарською діяльністю позивача та витратами на сплату земельного податку.

Отже, ПрАТ «ХЕЗ» правомірно віднесено до складу витрат по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) (рядок 04.6 декларації з податку на прибуток) за 1 квартал 2011 року суму сплаченого земельного податку в розмірі 5426,0 грн. та за 2, 3, 4 квартали 2011 року, 1 та 2 квартали 2012 року - суму в розмірі 28098 грн.

Крім того, колегія суддів зазначає, що однією з підстав для винесення податкового повідомлення-рішення № 0001182212 від 08.11.2012 року про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток слугувало твердження відповідача про порушення ПрАТ «ХЕЗ» вимог п. 1.20, п. 1.32 ст.1; пп. 7.4.2, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14; пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України.

У свою чергу, підставою для такого висновку слугувало твердження відповідача про завищення позивачем валових витрат у зв'язку з придбанням товарів у пов'язаних осіб (ТОВ "Хімтехнологія» та осіб, які не є платниками податку на прибуток, за договірними цінами, які відрізняються більш ніж на 20% від звичайних цін на такі товари, що діяли на дату придбання.

Зазначене твердження стало також підставою висновку про порушення ПрАТ «ХЕЗ» вимог пп. 7.4.1., п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3 ст. 198 ПК України, та, як наслідок, і для винесення податкового повідомлення-рішення № 0001192212 від 08.11.2012 року про зменшення позивачеві від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 724406 грн. (по господарським операціям з поставки товару ТОВ «Хімтехнологія»).

Колегія суддів вважає такі твердження відповідача хибними, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ПрАТ "ХЕЗ" (комітент) укладено договори комісії з контрагентом ТОВ "Хімтехнологія" (комісіонер): № 2-П/2010 від 01.03.2010 р., № 1-ПС/2011 від 01.03.2011 р., № 1-ПС/2012 від 01.04.2012 р., за умовами яких комісіонер зобов'язується укласти від свого імені, за рахунок та в інтересах комітента правочини щодо імпортних поставок товару по зовнішньоекономічним контрактам; асортимент, кількість, якість строки, ціна, умови поставки, на яких товар повинен бути придбаний комісіонером, визначено у додатках до договору, які є невід'ємною частиною останнього (т.1, а.с.179-189).

Предметом договорів комісії була поставка сировини "соапсток світлих рослинних олій", постачальниками якої є нерезиденти РФ: ООО "ЭКСПО ХИМ", ООО "БелАгроТрейд", ООО ТД "Регион Волга".

Згідно контрактів ЗЕД товариство одержує сировину "соапсток світлих рослинних олій, що не має властивостей оливкової олії" ТУУ 10-04-02-80-91, код товару на митниці 1522009100.

При купівлі даної продукції у складі податкового кредиту по ПДВ по такій операції відображена сума ПДВ, фактично сплачена при митному оформленні продукції.

Також товариство купувало товар "соапсток світлих рослинних олій" (100% жирності) у ТОВ "Леонхімпром" (код ЄДРПОУ 37660684, платник єдиного податку).

В рамках виконання вищевказаних господарських операцій сторонами було оформлено товарно-транспортні накладні (т.1, а.с.201-218), вантажні митні декларації, рахунки-фактури (т.2, а.с.100-183).

Слід відмітити, що жодних зауважень щодо оформлення вищезазначених первинних документів або щодо не підтвердження ними податкового кредиту та валових витрат відповідачем в акті перевірки не викладено.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Так, положеннями пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно з пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Зазначені положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" кореспондують із приписами Податкового кодексу України, відповідно до пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 якого визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Порядок визначення звичайних цін встановлено статтею 39 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.39.1. ст.39 ПК України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом (п.39.2 ст.39 ПК України).

У відповідності до п.39.11 ст.39 ПК України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Пунктом 39.14. статті 39 ПК України обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладено на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач при визначенні рівня звичайних цін на імпортований па територію України товар "соапсток світлих рослинних олій" (100% жирності), не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, не врахував різні характерні для них основні ознаки, їх фізичні та якісні характеристики, які мають суттєве значення для визначення ознак товару, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни, тобто, не провів детального аналізу та оцінки наявності або відсутності об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів.

Колегією суддів не беруться до уваги посилання відповідача на те, що аналогічний товар придбавався підприємствами ТОВ «Неохім В» та ТОВ «Ісма-Екопром», за цінами, нижчими порівняно з цінами придбання соапстоку позивачем, оскільки відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції не було надано більш детальних відомостей, у який період, в якій кількості та якої якості, у якого виробника придбавались товари вказаними підприємствами.

Відповідачем також не пояснено суду апеляційної інстанції, за яким методом проводилось визначення звичайних цін на товар «соапсток світлих рослинних олій».

Колегія суддів зауважує, що в якості даних для порівняння рівня звичайних цін відповідачем наводяться лише дані "Реєстру співставлення цін придбання сировини ПрАТ "ХЕЗ" та інших підприємств регіону" (додатку № 6 до акту перевірки), в якому фахівці податкового органу приводять приклади придбання сировини "соапсток світлих рослинних олій" лише підприємствами ТОВ «Неохім В» та ТОВ «ІСМА ЕКОПРОМ».

Жодних інших офіційних документів, на підставі яких проводиться визначення рівня звичайних цін, зазначених у п.39.11 ст.39 ПК України, відповідачем до матеріалів справи не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем, в порушення вимог ст.ст.4, 11, ч.2 ст.71 КАС України, пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», 39.14. статті 39 Податкового кодексу України не доведено факту покупки позивачем товару "соапсток світлих рослинних олій" за цінами, вищими за звичайні.

Також, колегія суддів відмічає, що твердження податкового органу про те, що товар «соапсток світлих рослинних олій» придбавався позивачем у пов'язаної особи ТОВ Хімтехнологія", є помилковим, оскільки останнє є лише комісіонером, а не продавцем вказаного товару.

Як встановлено пунктом 39.15 статті 39 ПК України, визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Зі змісту наведених норм випливає, що за результатами самостійного визначення податковим органом звичайних цін приймається окреме податкове повідомлення-рішення про визначення звичайних цін, яке в подальшому, якщо його не скасовано за результатами завершення процедури адміністративного або судового оскарження, може слугувати підставою для збільшення платнику податків грошових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ.

Однак, окремого податкового повідомлення-рішення з питань визначення звичайних цін відповідачем по справі не приймалось.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає твердження відповідача про придбання позивачем товарів за цінами, вищими за звичайні більш ніж 20%, помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи.

Згідно п. 4.3 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Відповідно до пп.7.2.7 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

При цьому, згідно з вимогами пп. 7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Колегія суддів відмічає, що жодних зауважень щодо оформлення первинних документів, оформлених в рамках господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «Леонхімпром» та в рамках договору комісії із ТОВ «Хімтехнологія», відповідачем в акті перевірки не викладено.

Також, колегія суддів зауважує, що усі вантажні митні декларації були прийняті Харківською митницею, та по ним сплачені необхідні платежі, в т.ч. і ПДВ, що не заперечується відповідачем по справі.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат у 4 кварталі 2011 року, 1 кварталі 2011 року - суму в загальному розмірі 595717,00 грн., у 2, 3, 4 кварталах 2011 року, 1-2 кварталах 2012 року - суму в загальному розмірі 2806998,00 грн., та до складу податкового кредиту жовтня 2010 року-червня 2012 року суму в загальному розмірі 724406 грн. (за вантажними митними деклараціями, оформленими ТОВ «Хімтехнологія»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає хибним висновок відповідача про порушення ПрАТ «ХЕЗ» вимог п. 1.20, п. 1.32 ст.1; пп. 7.4.2, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14; пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України; пп. 7.4.1., п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3 ст. 198 ПК України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що однією з підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001182212 від 08.11.2012 року слугував висновок Західної МДПІ про порушення ПрАТ «ХЕЗ» вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України за рахунок завищення валових витрат у зв'язку з віднесенням до складу витрат на збут вартості послуг із транспортування товару, яка, за твердженням відповідача, повинна включатись до собівартості кінцевої продукції.

З посиланням на норми Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 року за № 751/4044, відповідач стверджує, що оскільки вартість зазначених послуг не віднесена до собівартості кінцевої продукції, тобто, не компенсована покупцями, вказані витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача, а тому не підлягають включенню до складу валових витрат.

Колегія суддів вважає такий висновок відповідача помилковим та таким, що не може бути підставою для збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 94657 грн., з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачем віднесено до складу витрат на придбання товарів витрати по транспортуванню сировини (соапсток, олива, хімічні матеріали та ін.), а також витрати з використання залізничної колії від постачальників ПрАТ «ХЕЗ» в сумі 100206,00 грн. - у 4 кварталі 2010 року та 1 кварталі 2011 року, та в сумі 312916 грн. - у 2, 3, 4 кварталах 2011 року та 1, 2 кварталах 2012 року.

Положеннями п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Зазначені положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» кореспондують із приписами Податкового кодексу України, відповідно до яких витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу (п.138.1. ст.138 ПК України).

Відповідно до пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема: д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Колегія суддів зазначає, що перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат, встановлений пп.5.3.1 - рр..5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та є вичерпним. Виходячи з аналізу положень пп.5.3.1. - п. 5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону N 334/94-ВР витрати на послуги з використання та експлуатації залізничної колії не передбачені Законом в якості витрат, які не включаються до складу валових витрат.

Слід відмітити, що зауважень щодо документального оформлення господарських операцій з надання позивачеві транспортних послуг та послуг з експлуатації залізничної колії відповідачем в акті перевірки не викладено.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що віднесення витрат на транспортування сировини та продукції, а також на обслуговування власних основних засобів (залізничної колії), призначених для транспортування сировини між виробничими підрозділами підприємства, не заборонено нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та прямо передбачено нормами Податкового кодексу України.

Також, колегія суддів зауважує, що жодним положенням України «Про оподаткування прибутку підприємств» або Податкового кодексу України не встановлена необхідність відображення будь-яких витрат підприємства у бухгалтерському обліку собівартості товару (робіт, послуг) згідно п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» як пердумова включення таких витрат до складу валових витрат.

Колегія суддів зазначає, що валовий доход і валові витрати формуються за певними правилами і ніяк не прив'язані до собівартості окремого товару (робіт, послуг), по яким вони виникають у різних періодах.

Крім того, відповідно до Звітів по складу готової продукції за: жовтень 2010 р., листопад 2010 р„ грудень 2010 р., січень 2011 р., лютий 2011 р., березень 2011 р. всі обсяги готової продукції (жирні кислоти), що були вироблені в зазначених місяцях з урахуванням витрат по оплаті послуг з використання та експлуатації залізничної колії на загальну суму 100206,00 грн., були в повному обсязі реалізовані в кожному відповідному місяці та відповідно сумарно враховані в ціні готової реалізованої продукції в кожному з них місяців.

Також, слід зазначити, що відповідно до п.11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за № 27/4248 (далі - П(С)БО 16), перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.

Позивачем відповідно до Наказу про облікову політику №1 від 03.01.2010 р. та Наказу про облікову політику №1 від 03.01.2011 р. було встановлено та затверджено Положення про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику.

Пунктом 2.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику встановлено, що облік транспортних витрат повинні бути відображені на рахунку 93 «Витрати на збут» та списані на витрати періоду в якому вони понесені та підтверджені документально.

Саме цей метод і застосовано позивачем при обліку витрат по оплаті транспортних послуг та послуг з експлуатації залізничної колії на загальну 413122,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, товариством послуги з використання та експлуатації залізничної колії на суму 100206,00 грн. в бухгалтерському обліку були відображені по рах. 93 "витрати на збут".

В процесі ведення бухгалтерського обліку, на основі первинних документів, проходить калькулювання повної фактичної собівартості (з урахуванням загально виробничих, збутових та накладних витрат), продажної вартості продукції.

Пунктом 19 П(С)БО 16 «Витрати» встановлено, що витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), як, зокрема: витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Таким чином, на підставі п.2.3. Положення про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику та П(С)БО 16 "Витрати» Позивач правомірно відобразив на рахунку 93 «Витрати на збут» витрати на транспортні послуги та послуги з використання та експлуатації залізничної колії на загальну суму 413122,00 грн. та списав на витрати періоду в якому вони понесені та підтверджені документально, про що свідчать надані до матеріалів справи копії журналів-ордерів по бухгалтерському рахунку 26 «готова продукція» за жовтень, листопад, грудень 2010 р., січень, лютий, березень 2011 року, журналів-ордерів по бухгалтерському рахунку 23 «виробництво» за жовтень, листопад, грудень 2010 р., січень, лютий, березень 2011 року; журналів-ордерів по бухгалтерському рахунку 283 «товари па комісії» за лютий - березень 2011 р. на 2 арк.

Отже, дані витрати були враховані позивачем при визначенні повної фактичної собівартості та продажної вартості продукції, що спростовує твердження відповідача стосовно того, що дані витрати товариством не були враховані при формуванні рахунків та видаткових накладних на реалізацію товарів.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що відображення витрат на оплату транспортних послуг та послуг по експлуатації залізничної колії по рахунку 93 «Витрати на збут», а не по рахунку 23 «Виробництво», як того вимагає відповідач, не призвело до зменшення суми податку на прибуток, яку позивач повинен був сплати до бюджету за вказаною операцією.

Колегія суддів звертає увагу, що ціноутворення на готову продукцію та інші послуги здійснюється на договірній основі.

Згідно ст.7 Закону "Про ціни і ціноутворення", чинного на час виникнення спірних правовідносин, вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

В разі віднесення даних витрат до первісної вартості запасів, сума послуг з використання та експлуатації залізничної колії в розмірі 95619,85 грн. (витрати на доставку сировини в цех на переробку 63675,75+31944,10) згідно п. 5.9 Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", повинна бути включена в перерахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів, що в остаточному підсумку доводить необхідність відображення цих витрат в податковому обліку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає хибним твердження відповідача про завищення валових витрат за 4 квартал 2010 року-1 квартал 2011 року на загальну суму 100206,00 грн. та за 2, 3, 4 квартали 2011 року, 1 і 2 кварталах 2012 року на загальну суму 312916 грн.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що однією з підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001182212 від 08.11.2012 року слугував висновок Західної МДПІ про порушення ПрАТ «ХЕЗ» вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України за рахунок віднесення до складу валових витрат коштів по господарським операціям, реальність здійснення яких відповідач вважає недоведеною, а саме: по операціям з придбання сировини (соапсток, азотна кислота, олива 1-20, хімічні матеріали) у розмірі 1926800,00 грн. (у 4 кварталі 2010 року та 1 кварталі 2011 року), у розмірі 237124,00 грн. (у 2 кварталі 2012 року), та по операціям з надання позивачеві консультаційних послуг ТОВ «Леонхімпром» в сумі 662500 грн. (у 2, 3 та 4 кварталах 2011 року).

При цьому, відповідач в обґрунтування такого висновку посилається на відсутність або неналежне оформлення товарно-транспортних накладних по операціям з придбання товарів, а також на те, що вид діяльності контрагентів позивача за КВЕД не відповідає фактичному виду господарських операцій (поставка товарів, консультаційні послуги).

Колегія суддів вважає такі твердження відповідача необґрунтованими, з наступних підстав.

З огляду на норми п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.44.1 ст.44, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України колегія суддів зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на валові витрати можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток має бути фактично сплачені і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем протягом 4 кварталу 2010 року, 1 кварталу 2011 року та 2 квартал 2012 року було укладено договори поставки хімічних матеріалів :

- № 1-Д/2010 від 01.09.2010 р., № 1-П/2011 від 15.02.2011 р. - із ФОП ОСОБА_1 (т.1, а.с.237-238, 240-241);

- № 1-СВ/2010 від 01.11.2010 р. - із ФОП ОСОБА_28 (т.1, а.с.245-246);

- № 1-ГД/2010 від 15.11.2010 р. - із ФОП ОСОБА_29. (т.2, а.с.1-2);

- № 1-БД/2010 від 01.11.2010 р. - із ФОП ОСОБА_30 (т.2, а.с.6-7);

- № 1-К/2010 від 01.03.2010 р., № 1-Д/2011 від 04.01.2011 р. - із ФОП ОСОБА_31. (т.2, а.с.12-13, т.3, а.с.123);

- № 1-С/2010 від 01.04.1010 р. - із ФОП ОСОБА_2 (т.2, а.с.17).

- № 1-Ф/2012 від 26.03.2012 р. - із ФОП ОСОБА_3

В рамках виконання умов вказаних договорів позивачем придбано у вищезазначених контрагентів хімічні матеріали - азотну кислоту, соапсток, хімічні реактиви (тріетаноламін, соду каустичну, поліакриламід, перекис водню, фурацилін тощо) згідно специфікацій (т.1, а.с.247, т.2, а.с.3, 8-9, 24, 26, 28, 33, 37, 41, т.3, а.с.128, 130, 132), видаткових накладних (т.2, а.с.21, 25, 27, 32, 36, 40, т.3, а.с.133-134), накладних (т.2, а.с.22-23, 29, 31, т.3, а.с.124-127, 129, 131).

Сплата позивачем коштів на користь вищевказаних контрагентів підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій до видаткових касових ордерів, а також звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт (т.2, а.с.184-243).

Крім того, в ході виконання зазначених господарських операцій було оформлено товарно-транспортні накладні (т.1, а.с.219-233, т.2, а.с.34-35, 38-39, 42).

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи, якими зафіксовано господарські операції з поставки товарів контрагентами ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_31., ФОП ОСОБА_28, ФОП ОСОБА_29., ФОП ОСОБА_30, ФОП ОСОБА_2 (видаткові накладні, накладні, специфікації, квитанції, звіти про використання коштів), оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відсутність товарно-транспортних накладних щодо перевезення товару від ФОП ОСОБА_28, ФОП ОСОБА_30., ФОП ОСОБА_29., а також вказані в акті перевірки окремі недоліки у заповненні товарно-транспортних накладних по перевезенню товару (відсутність підписів або відтиску печатки авто перевізника, підписів водія-експедитора, який прийняв вантаж, підпису особи, що дозволила відпуск товару) не спростовують факту доставки ТМЦ, оскільки такий факт підкріплено не лише товарно-транспортними накладними, а й іншими первинними документами (видаткові накладні, накладні, специфікації, квитанції, звіти про використання коштів), до заповнення яких у податківців на час проведення перевірки зауваження були відсутні.

Крім того, слід відмітити, що вказані товарно-транспортні накладні надані на підтвердження факту транспортування придбаного товару, з вартості якого позивачем сформовано валові витрати, а не для підтвердження вартості використаних транспортних ресурсів, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна.

У зв'язку з чим, колегія суддів не вважає посилання відповідача в акті перевірки на положення Наказу Мінтрансу та Мінстату України № 488/346 від 29.12.1995 року "Про затвердження типової форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля" такими, що свідчать про відсутність факту транспортування ТМЦ від ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_31., ФОП ОСОБА_28, ФОП ОСОБА_29., ФОП ОСОБА_30, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 до ПрАТ «ХЕЗ».

Щодо посилань відповідача в акті перевірки на положення розділу 1, п.3.3, п.11, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 (далі по тексту - Правила), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.11.5 Правил № 363 Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Згідно п.11.7 Правил № 363 перший екземпляр товарно-трапспортпої накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

З матеріалів справи вбачається, що товарно-транспортні накладні щодо перевезення товару від ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_31 ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 містять відбиток печатки замовника, та підпис особи, що дозволила відпуск.

При цьому, слід відмітити, що пунктом 11 Правил № 363 не передбачено в якості обов'язкового реквізиту ТТН «підпис особи, яка дозволила відпуск», як умови дійсності здійснення господарської операції з поставки товару.

Таким чином відсутність всіх перелічених відповідачем реквізитів ТТН не передбачені в якості порушень пунктом 11 Правил № 363, на який посилається відповідач, та не спростовують факту перевезення ТМЦ та реальності здійснення фінансово - господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Разом з цим, як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються, перш за все, порядку здійснення перевезень і не встановлюють правила ведення бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами.

Зі змісту Правил № 363 вбачається, що товарно-транспортні накладні є документами, що регламентують взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу, і слугують, перш за все, для обліку витрат паливно-мастильних матеріалів та інших транспортних ресурсів.

В той же час, як зазначалось вище, в даному випадку позивачем сформовано валові витрати не з вартості транспортних послуг, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна, а з вартості придбаного і перевезеного товару, а тому відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для позбавлення права позивача на віднесення вартості придбаних хімічних матеріалів до складу валових витрат.

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано до матеріалів справи копії свідоцтв про сплату єдиного податку : серія НОМЕР_1 від 01.01.2011 р., виданого СПД ФО ОСОБА_2 на право здійснення торгівельно - закупівельної діяльністі; серія НОМЕР_4 від 01.01.2008 р., виданого СПД ФО ОСОБА_2 на право здійснення діяльності - перевезення вантажів автомобільним транспортом; серія НОМЕР_3 від 01.01.2009 р., виданого СПД ФО ОСОБА_1 на право здійснення оптової торгівлі; серія НОМЕР_2 від 01.01.2011 р., виданого СПД ФО ОСОБА_32 на право здійснення оптово - роздрібної торгівлі (т.1, а.с.239, 243, 244, т.2, а.с.19, 20, т.3, а.с.223); серія НОМЕР_6 від 01.01.2012 р., виданого СПД ФО ОСОБА_3 на право здійснення діяльності - оптова торгівля (т.3, а.с.224), серія НОМЕР_5 від 01.06.2009 р., виданого СПД ФО ОСОБА_29 на право здійснення оптової та роздрібної торгівлі (т.3, а.с.228); серія НОМЕР_8 від 01.07.2009 р., виданого СПД ФО ОСОБА_31 на право здійснення торгівельпої діяльності (т.3, а.с.229); серія НОМЕР_7 від 01.07.2009 р., виданого СПД ФО ОСОБА_28 на право здійснення торгівельної діяльності (т.1, а.с.247, т.3, а.с.230); серія НОМЕР_9 від 21.12.2009 р., виданого СПД ФО ОСОБА_30 на право здійснення торгівельпої діяльності (т.3, а.с.231), а також довідки Головного управляння статистики у Харківській області №1180 від 08.07.2009 р. на право здійснення діяльності за КВЕД 51.90.0 «Інші види оптової торгівлі», виданої ФОП ОСОБА_3

За змістом вказаних свідоцтв та довідки контрагенти позивача мали право здійснювати торгівельні операції, в т.ч. й операції з поставки хімічних матеріалів на адресу ПрАТ «ХЕЗ», у зв'язку з чим, колегією суддів не беруться до уваги доводи відповідача про невідповідність змісту спірних господарських операцій видам діяльності вищезазначених контрагентів позивача.

Колегія суддів зауважує, що договори з поставки позивачеві хімічних матеріалів контрагентами ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_31., ФОП ОСОБА_28, ФОП ОСОБА_29., ФОП ОСОБА_30, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 є чинними, оскільки не визнані в судовому порядку недійсними, а відтак, у відповідача були відсутні підстави для сумнівів у реальності господарських операцій за вказаними договорами.

Беручи до уваги види діяльності ПрАТ «ХЕЗ» згідно складеної перевіряючими Довідки про загальну інформацію щодо ПрАТ «Харківський експериментальний завод» (додаток № 2 до акту перевірки) - виробництво хімічної продукції для промислових цілей, виробництво інших основних органічних речовин, виробництво мила, детергентів, очищувальних препаратів, колегія суддів вважає беззаперечним зв'язок з господарською діяльністю позивача операцій з придбання хімічних реактивів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарські операції з поставки позивачеві хімічних матеріалів від ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_31 ФОП ОСОБА_28, ФОП ОСОБА_29., ФОП ОСОБА_30., ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 повністю підтверджені первинними документами, а зазначені товари, з урахуванням характеру діяльності позивача, придбавались з метою використання у власній господарській діяльності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем цілком правомірно віднесено до складу валових витрат кошти, сплачені в рамках вищевказаних господарських операцій, в сумі 1926800,00 грн. - у 4 кварталі 2010 року та 1 кварталі 2011 року, та в сумі 237124,00 грн. - у 2 кварталі 2012 року.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.06.2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Леонхімпром» (виконавець) укладено договір № КУБ-2 на консультаційне обслуговування підприємства, за умовами якого виконавець консультує замовника з питань комерційної діяльності, перевіряє звітність підприємства, здійснює моніторинг комерційної діяльності підприємства, ефективності управління підприємством, перевірку звітності на підставі первинної документації замовника та ведення консультації по поточному обліку, проводить консультацію по Податковому кодексу України, а також аналіз кон'юнктури ринку в сфері інтересів підприємства (т.1, а.с.190).

З посиланням на відсутність у ТОВ «Леонхімпром» необхідних трудових ресурсів, невідповідність видів діяльності підприємства фактичному змісту господарських операцій, неналежне оформлення актів виконаних робіт (відсутність вказівки виду, обсягу, якості послуг), відповідач стверджує про неможливість та недоцільність надання вказаним контрагентом позивачеві консультаційних послуг, а також про відсутність зв'язку вказаних послуг із господарською діяльністю позивача.

Колегія суддів вважає такі твердження відповідача хибними та такими, що не можуть бути покладені в основу висновку про порушення ПрАТ «ХЕЗ» вимог п.138.1, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, факт надання консультаційних послуг підтверджується актами № ОУ-0000002 від 30.06.2011 року, № 0000005 від 31.12.2011 року, № 0000003 від 30.09.2011 року, копії яких наявні в матеріалах справи (т.1, а.с.192-194).

Колегія суддів відмічає, що зазначені акти містять усі необхідні реквізити: назву документа, дату і місце його складання, назву підприємств, від імені яких складено документ, зміст господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, тобто, складені у відповідності до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідачем не надані суду докази того, що у цих документах повинні міститися більш детальний зміст та обсяг господарської операції. А також не надано доказів, які підтверджують та встановлюють спеціальні вимоги по обов'язковому складанню та наявності вказаних вище документів.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що згідно п. 8 ст. 19 Господарського кодексу України, забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом.

Враховуючи викладене, обов'язкова наявність інших документів, окрім тих, які засвідчують факти здійснення господарських операцій, чинним законодавством не передбачена.

Колегія суддів зазначає, що згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії ААА № 422674, виданої Головним управлінням статистики у Харківській області, видами діяльності ТОВ «Леонхімпром» є, зокрема, дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки; консультування з питань комерційної діяльності та управління; надання інших комерційних послуг.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про невідповідність виду діяльності ТОВ «Леонхімпром» фактичному змісту господарських операцій за участю позивача та вказаного контрагента.

Слід відмітити, що позивачем надано до матеріалів справи копії штатних розкладів ТОВ «Леонхімпром», відповідно до яких кількість працюючих становить 4 особи.

При цьому, достатність або недостатність такої кількості працівників для здійснення статуної діяльності та виконання взятих підприємством договірних зобов'язань оцінюється засновником або керівником підприємства, а не податковим органом.

Колегія суддів відмічає, що з урахуванням характеру послуг, які надавались позивачеві контрагентом ТОВ «Леонхімпром», здійснення відповідних господарських операцій не потребує в участі великої кількості працівників, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє посилання відповідача по справі на відсутність у ТОВ «Леонхімпром» достатніх трудових ресурсів.

Щодо посилань відповідача на відсутність зв'язку між наданими консультаційними послугами та господарською діяльністю позивача, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Позивачем надано до матеріалів справи «Аналіз доцільності запропонованих рекомендацій TOB «Леонхімпром», яким позивач підтверджує, що TOB «ЛЕОНХІМПРОМ» для ЗАТ «Харківський експериментальний завод» (в подальшому ПрАТ «Харківський експериментальний завод») було зроблено дослідження фінансово- господарської діяльності станом на 30.06.2011 р.. Результатом нього дослідження стало виявлення проблем (оплата покупцями продукції з відстрочкою платежу до 90 днів, закупка сировини на умовах 100 % передплати постачальнику тощо), розроблення рекомендацій щодо рішення цих проблем та розроблення бізнес-плану щодо залучення кредитних ресурсів, а також пошук нових покупців (у т.ч. у Західній Європі), підвищення показників доходності підприємства (т.3, а.с.239-241).

Так, позивачем, з посиланням на дані фінансового звіту станом на 31.12.2012 року, зазначено, що внаслідок реалізації запропонованих ТОВ «Леонхімпром» заходів вдалося зменшити дебіторську заборгованість ПрАТ «ХЕЗ» більш ніж в 2 рази (рядок 210 ф.1 фінансового звіту станом на 31.12.2012 р.) з 796,9 тис. грн.. до 355,0 тис. грн., та значного збільшення грошових коштів в національній валюті (рядок 230 ф.1 фінансового звіту станом на 31.12.2012 р.) з 10,0 тис. грн. до 123,8 тис. грн.; знаходити грошові кошти для закупівлі необхідних обсягів якісної сировини для забезпечення цілодобового циклу виробництва жирних кислот за рахунок зменшення проценту передоплати при купівлі сировини; досягти запланованого збільшення обсягів реалізованої продукції в 2011-2012 роках більш ніж 10000,0 тис. грн. ( в 2011 р. - 11104,9 тис. грн., в 2012 г. - 11033,2 тис. грн.) ф.2 рядок 010 Звіту про фінансові результати станом на 31.12.2012 р.; укласти зовнішньоекономічні контракти на поставку моно карбонових жирних кислот, шо виробляються ПрАТ «Харківський експеримеллтальллий завод», а саме:

- з Melbourne Group Limited, адреса: Level 5, 369 Queen Street, Auckland, New Zealand: Контракт № NZ 1/02-2011 від 01 лютого 2011 p. (реалізовано в 2011 p. - на суму 428505 євро);

- з CROW MARK LLP, адреса: Suite 1, The Studio, St. Nicholas Close, Elstree, Hertforshire, England: Контракт № EN 1/11-2011 від 01 листопада 2011 p., (реалізовалло в 2011 p. - на суму 114325 євро, в 2012 р. - на суму 157642 євро);

- з DEVONTER SALES LP, адреса: 10416 Suite 6, 78 Montgomery Street, Edinburgh, H7 5JA, Scotland: Контракт № SC 1/05-2012 від 10 травня 2012 p., (реалізовано в 2012 p. - на суму 555115 євро).

Зазначені обставини відповідачем не спростовані.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим твердження відповідача про відсутність зв'язку наданих ТОВ «Леонхімпром» консультаційних послуг з господарською діяльністю ПрАТ «ХЕЗ».

У відповідності до пп.138.10.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем обґрунтовано віднесено до складу валових витрат 2 кварталу 2012 року вартість консультаційних послуг, наданих ТОВ «Леонхімпром» в розмірі 662500,00 грн.

Відповідно до частини другої 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи податкові повідомлення-рішення від 08.11.2012 року № 0001741722 про збільшення грошового зобов'язання ПрАТ "Харківський Експериментальний завод" за платежем "податок з доходів фізичних осіб" на суму 3257,18 грн. (в т.ч. за основним платежем - 2197,74 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1059, 44 грн.), № 0001062232 про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки в розмірі 10000,00 грн., № 0001182212 про збільшення грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на 1757276,25 грн. (в т.ч. за основним платежем - 1559619 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями) - 197657,25 грн.) та № 0001192212 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 724 406 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 08.11.2012 року 0001741722, № 0001062232, № 0001182212 та № 0001192212, належним чином не довів.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податковаої інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.01.2013р. по справі № 2а-13128/12/820 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Перцова Т.С.

Повний текст ухвали виготовлений 02.04.2013 р.