Постанова

від 26.01.2009 по справі 3/388

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н

О В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

місто Київ

11 год. 20

хв.

 26.01.2009 р.                                                                                                     №

3/388 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді  Блажівської Н. Є., при секретарі судового

засідання Миколаєнко І.О.

Розглянув у

відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За

позовом                         

ОСОБА_1

до  Третя особаВійськової частини А

0105   Відділ опіки та піклування

Шевченківської районної державної адміністрації м. Києва

про

зобов'язання

вчинити дії

У судовому

засіданні 26 січня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу

адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну

частину Постанови.

                              О Б С Т А В И Н

И   С П Р А В И

ОСОБА_1 (надалі

-Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом

до Військової частини А 0105 (надалі -Відповідач) та з урахуванням уточнених

позовних вимог просив визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особамb, які не забезпечені у

місті Києві житлом для постійного проживання; зобов'язати військову частину А

0105 надати згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та його малолітньої

дитини  ОСОБА_2 за місцем знаходження

Військової частини за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати відмову керівництва

Військової частини А 0105 в наданні згоди на реєстрацію ОСОБА_1 та малолітнього

ОСОБА_2 викладену в листах Військової частини А 0105 від 26 лютого 2008 року №

116/16/2079 та від 15 квітня 2008 року № 116/16/4723.

Позовні

вимоги мотивовані тим, що відмова командира Військової частини А 0105 в

реєстрації ОСОБА_1 та його малолітнього сина ОСОБА_2 за місцем знаходження

військової частини А 0105, в якій ОСОБА_1 проходить військову службу, за

адресою: АДРЕСА_1 є протиправною та такою, що не ґрунтується на вимогах чинного

законодавства України, що регулює процедуру реєстрації місця проживання.

В судовому

засіданні Позивачем було зазначено, що невизнання Відповідачем його права на

реєстрацію місця проживання разом з малолітньою дитиною за місцем знаходження

військової частини порушує право Позивача на свободу пересування та вільний

вибір місця проживання, право на отримання постійного житла за рахунок держави,

виборче право, а також є ухилянням від виконання обов'язку щодо соціального і

правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

Представник

Відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив, в

обґрунтування чого зазначив, що на даний час нормами чинного законодавства

України не передбачено надання згоди на реєстрацію Позивача за місцем знаходження

Військової частини А 0105.

Представник

Відповідача в судовому засіданні посилався на те, що зареєструватися за місцем

знаходження військової частини мають право тільки ті військовослужбовці, які не

мають житлового приміщення та очікують на його отримання, а оскільки на момент

призначення Позивача на посаду до Київського гарнізону останній вважався таким,

що забезпечений житлом, він не має статусу особи, яка потребує забезпечення

житловими умовами, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав

для проведення реєстрації місця проживання на період до забезпечення житлом.

Представник

Третьої особи в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив

їх задовольнити.

Розглянувши

подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення Позивача,

представника Відповідача та представника Третьої особи, всебічно і повно

з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно

оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення

спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

В С Т А Н О В И В 

          Пунктом 2 частини 1 статті 17

Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція

адміністративних спорів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на

публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

          Відповідно до пункту 15 частини 1

статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під публічною службою

розуміється в тому числі військова служба.

19 червня

2004 року між Міністерством оборони України в особі ТВП Головнокомандувача

Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-лейтенанта ОСОБА_3 та ОСОБА_1

був укладений Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах

України строком на п'ять років.

Як

підтверджується реєстраційними записами у паспорті ОСОБА_1 (паспорт серії

НОМЕР_1 від 16 червня 1998 року) 26 лютого 2002 року Позивач був зареєстрований

за адресою: АДРЕСА_2.

20 лютого

2007 року ОСОБА_1 був знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2.

У відповідь

на багаточисельні звернення Позивача до Командування Військової частини А 0105

із заявою про надання згоди на реєстрацію його місця проживання та місця

проживання його малолітнього сина ОСОБА_2 за адресою військової частини           А -0105 (м. Київ) та надання

службового житла ним було отримано наступні відповіді.

Листом

Військової частини А 0105 № 116/16/2079 від 26 лютого 2008 року Позивач був

повідомлений про те, що «оскільки він призначався до гарнізону міста Києва як

забезпечений житлом, правові підстави для його зарахування на квартирний облік,

тимчасової реєстрації за юридичною адресою військової частини та надання житла

відсутні».

Листом за №

116/16/4723 від 15 квітня 2008 року Військова частина А 0105 повідомила

Позивача про те, що командувачем Сухопутних військ Збройних Сил України

прийнято рішення 14 квітня 2008 року про те, що законних підстав для реєстрації

місця проживання Позивача за юридичною адресою військової частини А 0105 (м. Київ)

на цей час немає.

У відповідь

на звернення ОСОБА_1 до Управління у справах громадянства, імміграції та

реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в м. Києві ним була отримана відповідь,

викладена у Листі за №11/Х-226 від 6 березня 2008 року, якою зазначено, що

«згідно листа штабу Сухопутних військ Збройних Сил України від 26 лютого 2008

року № 116/16/2078 правових підстав для реєстрації місця проживання ОСОБА_1 з

дитиною за адресою військової частини А 0105 немає (рішення Міністра оборони

України від 7 серпня 2007 року № 220/3202)».

Представник

Відповідача у судовому засіданні посилався на те, що при прийнятті Позивача на

посаду до Київського гарнізону останній вважався таким, що забезпечений житлом.

Згідно

Довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права

власності на об'єкти нерухомого майна № 22811 від 14 серпня 2007 року -станом

на 10 серпня 2007 року по даним книг реєстрації Бюро АДРЕСА_2 на праві

власності за ОСОБА_1 не реєструвалась.

Відповідно

до довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації

права власності на об'єкти нерухомого майна № 27245 від 24 вересня 2007 року

станом на 19 вересня 2007 року, згідно з даними книг реєстрації Бюро АДРЕСА_2

за ОСОБА_1, ОСОБА_2 на праві власності не зареєстрована.

Як

підтверджується матеріалами справи, а саме -Свідоцтвом про право власності на

квартиру серія ККВ № 30984 від 9 квітня 1999 року квартираАДРЕСА_2 належить на

праві приватної власності ОСОБА_4.

Як

підтверджується матеріалами справи, квартира, в якій був зареєстрований Позивач

до 20 лютого 2007 року належить на праві власності іншій особі - ОСОБА_4.

Безпідставними

є посилання Відповідача у своїх відмовах на те, що ОСОБА_4 на період прийняття

його на військову службу до Київського гарнізону був забезпечений житлом,

виходячи з наступного.

Відповідно

до пункту 1.5 Інструкції про організацію забезпечення і надання

військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень,

затвердженої Наказом Міністра оборони України від 6 жовтня 2006 року № 577

забезпечення за рахунок Міністерства оборони України військовослужбовців та

членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання

один раз протягом усього часу проходження військової служби житла

новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у

фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту на будівництво (купівлю) житла у

встановленому порядку. Військовослужбовці та члени їх сімей мають право до

одержання житлового приміщення зареєструватися за місцем знаходження військової

частини, а в разі її розформування - за місцем знаходження військового

комісаріату.

Як зазначено

в оскаржуваних відмовах Відповідача, підставою для відмови у проведенні

реєстрації Позивача та його малолітнього сина за місцем знаходження військової

частини є той факт, що Позивач не перебуває на обліку військовослужбовців

Збройних Сил України, які потребують поліпшення житлових умов. Вищезазначене

Відповідач обґрунтовує тим, що на час призначення Позивача на посаду до

Київського гарнізону останній був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, а тому

він не має статусу військовослужбовця, який потребує покращення житлових умов.

Відповідно

до статті 34 Житлового Кодексу Української РСР потребуючими поліпшення житлових

умов визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що

визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і

Українською республіканською радою професійних спілок; 2) які проживають у

приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3)

які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не

можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї

сім'ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони

здоров'я Української РСР за погодженням з Українською республіканською радою

професійних спілок; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в

будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму

жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які

проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що

належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у

гуртожитках. Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з

інших підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для

одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.

Згідно з

статтею 35 Житлового Кодексу Української РСР громадяни, які штучно погіршили

житлові умови шляхом обміну займаного приміщення, його псування або руйнування,

відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку

(частини будинку), а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов

виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання

нетрудових доходів (стаття 96), не беруться на облік потребуючих поліпшення

житлових умов протягом п'яти років з моменту погіршення житлових умов.

Суд звертає

увагу, що поняття «взяття на облік осіб, які потребують поліпшення житлових

умов»та поняття «реєстрація місця проживання»є нетотожними.

             Так, відповідно до  статті 3 Закону України «Про свободу

пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»(надалі -Закон)

реєстрація -внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання

або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних

до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого

центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Взяття на

облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов передбачає надання особі

відповідного статусу -потребуючого поліпшення житлових умов, та тягне за собою

виникнення відповідного правовідношення.

Тобто, Суд

вважає необґрунтованим ототожнення понять «реєстрація»та «взяття на облік». При

реєстрації особи за місцем її постійного проживання виникають відповідні

правовідносини, які жодним чином не впливають на порядок взяття особи на облік

осіб, які потребують покращення житлових умов.

Спірні

правовідносини, які виникли між Позивачем та Військовою частиною А 0105,

регулюються нормами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір

місця проживання в Україні».

Згідно з

статтею 6 Закону Громадянин України, а також іноземець чи особа без

громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані

протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати

місце проживання.

Для

реєстрації особа подає:

письмову

заяву. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа

з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу,

реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення,

посвідченого в установленому порядку;;

паспортний

документ. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про

народження або свідоцтво про належність до громадянства України. Іноземець та

особа без громадянства додатково подають посвідку на постійне або тимчасове

проживання;

квитанцію

про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;

два

примірники талона зняття з реєстрації.

Забороняється

вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів. Заява

особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця

проживання особи.

Відповідно

до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 985

«Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання

в Україні»підставою для реєстрації місця проживання заявника/його

неповнолітньої

дитини за зазначеною адресою є ордер, свідоцтво про право власності, договір

найму (піднайму, оренди) або інші документи), згода власника/співвласників

житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію

місця проживання заявника у разі відсутності документів, зазначених як підстава

для реєстрації.

Підпис  власника/співвласників  житла 

або їх уповноважених органів, 

наймача та членів його сім'ї не потрібен у разі вселення до батьків їх

неповнолітніх дітей.

Як випливає

із матеріалів справи, пояснень сторін та показів свідка у судовому засіданні,

20 лютого 2007 року Позивач був знятий з реєстраційного обліку за місцем

проживання за адресою: АДРЕСА_2; на даний час постійним місцем проживання

Позивача є місцезнаходження Військової частини А 0105 -АДРЕСА_1.

Тому,

враховуючи вимоги статті 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний

вибір місця проживання в Україні” та фактичні обставини справи, суд вважає

обгрунтованою позовну вимогу про зобов'язання Відповідача провести реєстрацію

місця проживання Позивача за адресою військової частини, в якій останній

проходить військову службу.

Відповідно

до положень статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка

не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Положення даної статті

передбачає право батьків дитини на визначення місця проживання дитини.

Частиною 4

статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної

особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків

(усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або

місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона

проживає.

Разом з тим,

Суд вважає за необхідне вказати на необґрунтованість посилання представника

Відповідача на те, що Позивач, знявшись з реєстраційного обліку 20 лютого 2007

року, своїми діями навмисно погіршив свої житлові умови як на підставу відмови

взяття Позивача на квартирний облік.

Статтею 35

Житлового кодексу Української РСР передбачений вичерпний перелік дій особи, як

вважаються погіршенням її житлових умов. Такої підстави як «зняття з

реєстраційного обліку»даним нормативним приписом не передбачено, а тому

посилання Відповідача на цей факт є необґрунтованими.                                                       

 Згідно з вимогами статті 6 Конституції України

органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у

встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Суд звертає

увагу на те, що усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають

підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в

межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно

до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та  органи місцевого самоврядування, їх посадові

особи зобов'язані діяти  лише на

підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України.

Відповідно

до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у

справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних

повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …(3)

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій

вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на

обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що

мають значення у конкретній ситуації. Суд вважає, що для цього Відповідач

повинен був ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мали значення для

правильного вирішення конкретного питання.

Частиною 1

статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і

вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності

сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом

їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства

України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких

ґрунтуються її вимоги та заперечення.   

Виходячи з

меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства

України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній

заяві посилання Позивача є частково обґрунтованими, та відповідно такими, що

підлягають задоволенню частково.

           На підставі вищевикладеного,

керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158, 161, 162, 163 Кодексу

адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста

Києва, -

                                         П О

С Т А Н О В И В

          Адміністративний позов задовольнити

частково.

1)          Визнати протиправною та скасувати

відмову в наданні згоди на

реєстрацію

ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_2, викладену в листах Військової частини А 0105

від 26 лютого 2008 року № 116/16/2079 та від 15 квітня 2008 року № 116/16/4723.

2)          Зобов'язати Військову частину А 0105

вчинити передбачені чинним

законодавством

України дії для вирішення питання про надання згоди на реєстрацію ОСОБА_1 та

малолітнього ОСОБА_2 за місцем знаходження Військової частини А 0105.

3)           В задоволенні решти позовних вимог

відмовити.

Стягнути

з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

2

грн. судового збору.

Постанова

відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства

України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями  185-187 КАС України, шляхом подання через суд

першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом

двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без

попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у

строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

        Суддя                                                                                                    

Н. Є.  Блажівська