Рішення

від 03.04.2013 по справі 905/1669/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.04.13 р. Справа № 905/1669/13-г

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268)

до Горлівського міського управління ГУМВС України в Донецькій області (84601, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Петровського, будинок № 2; код ЄДРПОУ - 08671432)

про стягнення 15 073,29 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Пожидаєва В.В., яка діє на підставі довіреності № 353-13 «Д» від 22.01.2013

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з Горлівського міського управління ГУМВС України в Донецькій області пеню у розмірі 12 110,99 гривень, нараховану у період з 07.02.2012 по 20.01.2013, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період січень-листопад 2012 року, три відсотки річних у розмірі 2 411,76 гривень, нарахованих у період з 07.02.2012 по 20.01.2013, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період січень-листопад 2012 року, інфляційні нарахування у розмірі 550,54 гривень, нараховані у період з 01.02.2012 по 31.01.2013, та з 01.09.2012 по 30.09.2012, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період січень-лютий, серпень 2012 року, а всього 15 073,29 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії № 1291 від 04 грудня 2002 року, Додатку № 5 «Порядок розрахунків за електроенергію» до договору про постачання електричної енергії № 1291 від 04 грудня 2002 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 26, 27 Законом України «Про електроенергетику».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11 березня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 20 березня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20 березня 2013 року розгляд справи відкладено на 03 квітня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням останнім вимог ухвали суду від 11 березня 2013 року.

03 квітня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому відповідач просить зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені на 20 %.

Відзив вмотивовано тим, що Горлівське міське управління ГУМВС України в Донецькій області є державною установою, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів та не отримує власних доходів.

Несвоєчасне здійснення платежів, що склалося з січня 2012 року по листопада 2012 року є наслідком недофінансування відповідача з боку держави через що не можна ставити у провину відповідача.

Згідно довідки про взяття на облік платника податків форми № 4-ОПП від 21.10.2010 № 41523/6-29-012 Горлівське міське управління ГУМВС України в Донецькій області взяте на облік в органах державної податкової служби як неприбуткова організація, тобто не може самостійно виконувати свої грошові зобов'язання понад встановлений кошторисом на певний бюджетний період.

Так, за період 2011-2013 роки господарський судом Донецької області присуджено до стягнення з Горлівського міського управління ГУМВС України в Донецькій області 158 107,12 гривень.

Горлівське міське управління ГУМВС України в Донецькій області не має можливості відмовитися від споживання послуги з постачання електричної енергії, оскільки має у своїй структурі режимні об'єкти (ізолятори тимчасового тримання, кімнати зберігання зброї та спеціальних засобів тощо), знеструмлення яких призведе до створення надзвичайних ситуацій та унеможливить виконання особовим складом міськуправління завдань та функцій, передбачених Законом України «Про міліцію».

До відзиву відповідачем надано наступні копії документів: довідку про взяття на облік платника податків № 41523/6-29-012 від 21.10.2010; реєстр копій рішень по Горлівському міському управлінню ГУМВС України в Донецькій області станом на 01.04.2013.

Представник позивача Пожидаєва В.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, проте надав суду клопотання про розгляд справи без участі його представника з урахуванням відзиву на позовну заяву.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

04 грудня 2002 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі - позивач або постачальник) та Горлівським міським управлінням УМВС України в Донецькій області (далі - відповідач або споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 1291 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач користується електроенергією та оплачує постачальнику електричної енергії її вартість згідно з умовами цього Договору та додатків до Договору, що є його невід'ємними частинами (а.с. 10-12).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Розділом 2 Договору передбачено, що при виконанні умов Договору, а також вирішенні усіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ) тощо.

26 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго».

30 березня 2012 року державним реєстратором Виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області був зареєстрований у новій редакції статут публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», у відповідності до якого відбулась зміна найменування юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».

Пунктом 9.5 Договору передбачено, він (договір) набуває чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31 грудня поточного року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення Договору, та представниками сторін підтверджується, що вказані заяви не надсилались, суд приходить до висновку, що строк дії Договору було пролонговано на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, та у заявлений до стягнення період Договір був чинним.

Договір разом з додатками до нього, підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

За умовами Договору відповідач (споживач) зобов'язався, зокрема: оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно із умовами додатку № 5 «Порядок розрахунків за електроенергію» до цього Договору; оплачувати генерацію та споживання реактивної електричної енергії електроустановками споживача згідно з Додатком № 10 «Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії» (пункти 2.2.2, 2.2.3 Договору).

У свою чергу позивач (постачальник) зобов'язався, зокрема: постачати споживачу електроенергію, як різновид товарної продукції споживачу в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору в межах 186,96 кВт приєднаної (дозволеної до використання) потужності (пункт 2.1.1 Договору).

Матеріали справи свідчать про те, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу електричної енергії.

Так, відповідно до актів приймання-передавання товарної продукції, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, позивач передавав, а відповідач приймав від нього електричну енергію (активну та реактивну) у період січень-грудень 2012 року (а.с. 15, 18-20, 23, 26-29, 32, 35, 38, 41, 44, 47, 50, 53).

Відтак, факт надання послуг з електропостачання у спірний період позивачем відповідачу підтверджується двосторонніми актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за період січень-грудень 2012 року.

Оплата отриманого споживачем рахунку повинна виконуватись протягом не більше 5 календарних (пункту 3 Додатку № 5 «Порядок розрахунків за електроенергію» до Договору).

Позивач виставляв відповідачу рахунки за поставлену активну та реактивну електроенергію, які були отримані уповноваженим представником відповідача (а.с. 16-17, 21-22, 24-25, 30-31, 33-34, 36-37, 39-40, 42-43, 45-46, 48-49, 51-52, 54-55).

Відповідно до пункту 6.11 ПКЕЕ, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. У таких рахунках обов'язково зазначається кінцева дата їх оплати згідно з договором про постачання електричної енергії.

Наведене свідчить, що позивач належним чином виконав договірні зобов'язання щодо оформлення та виставлення відповідачу рахунків відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначених на підставі показів розрахункових засобів обліку у період січень-грудень 2012 року. Отримання відповідачем рахунків підтверджується відповідною відміткою на другому його екземплярі.

Водночас відповідачем не надано доказів на спростування факту споживання ним зазначеної кількості електричної енергії та/або доказів своєчасної оплати поставленої у спірний період електроенергії.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 1.3 ПКЕЕ споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. ПКЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія ПКЕЕ поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини першої статі 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу електричну енергію, виставив відповідні рахунки, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі актами приймання-передавання та рахунками за електроенергію, які було отримано представником відповідача, а відповідач порушив умови Договору та здійснив несвоєчасну оплату за поставлену (спожиту) електроенергію.

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати електричної енергії, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 12 110,99 гривень, три відсотки річних у розмірі 2 411,76 гривень та інфляційні нарахування у розмірі 550,54 гривень.

З огляду на те, що належних доказів на підтвердження здійснення своєчасної оплати виставлених рахунків за Договором, відповідачем не надано, то суд приходить до висновку, що відповідачем порушено вищевказані строки проведення розрахунків при виконанні Договору, що підтверджується матеріалами справи, а тому у відповідача в періодах, за які здійснено нарахування пені, трьох відсотків річних була наявна заборгованість перед позивачем.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі вищезазначених норм права, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 2 411,76 гривень, нарахованих у період з 07.02.2012 по 20.01.2013, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період січень-листопад 2012 року та інфляційні нарахування у розмірі 550,54 гривень, нараховані у період з 01.02.2012 по 31.01.2013, та з 01.09.2012 по 30.09.2012, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період січень-лютий, серпень 2012 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та відсотків річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною першою статті 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. За змістом частини другої вказаної статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Правовий аналіз наведеної норми свідчить, що за умови чіткого визначення у законі уніфікованого розміру штрафних санкцій для правовідносин, пов'язаних з виконанням державного контракту, та відсутності встановлення сторонами іншого розміру штрафних санкцій, підлягають до застосування санкції у розмірах, встановлених законом.

Разом з цим, для застосування вказаної норми суттєвим є встановлення лише факту того, що в спірних правовідносинах хоча б одна із сторін є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Отже, стягненню в примусовому порядку підлягає сума пені, обмежена законодавством.

У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 12 110,99 гривень, нараховану у період з 07.02.2012 по 20.01.2013, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період січень-листопад 2012 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо посилань відповідача на відсутність належного бюджетного фінансування, то господарський суд вважає, що така обставина не звільняє відповідач від виконання договірних зобов'язань з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 01-8/451 «Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Cудом встановлено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини «відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, «Бакалов проти України» від 30.11.2004).

Про помилковість позиції відповідача про те, що відсутність бюджетного асигнування є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, викладено також у постанові Вищого господарського суду України від 27.10.2011 № 11/446.

У судовому засіданні розглянуто клопотання представника відповідача про зменшення розміру пені на 20 %.

В обґрунтування свого клопотання представник відповідача посилається на те, що Горлівське міське управління ГУМВС України в Донецькій області є державною установою, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів та не отримує власних доходів.

Несвоєчасне здійснення платежів, що склалося з січня 2012 року по листопада 2012 року є наслідком недофінансування відповідача з боку держави через що не можна ставити у провину відповідача.

Згідно довідки про взяття на облік платника податків форми № 4-ОПП від 21.10.2010 № 41523/6-29-012 Горлівське міське управління ГУМВС України в Донецькій області взяте на облік в органах державної податкової служби як неприбуткова організація, тобто не може самостійно виконувати свої грошові зобов'язання понад встановлений кошторисом на певний бюджетний період.

Так, за період 2011-2013 роки господарський судом Донецької області присуджено до стягнення з Горлівського міського управління ГУМВС України в Донецькій області 158 107,12 гривень.

Горлівське міське управління ГУМВС України в Донецькій області не має можливості відмовитися від споживання послуги з постачання електричної енергії, оскільки має у своїй структурі режимні об'єкти (ізолятори тимчасового тримання, кімнати зберігання зброї та спеціальних засобів тощо), знеструмлення яких призведе до створення надзвичайних ситуацій та унеможливить виконання особовим складом міськуправління завдань та функцій, передбачених Законом України «Про міліцію».

До відзиву відповідачем надано наступні копії документів: довідку про взяття на облік платника податків № 41523/6-29-012 від 21.10.2010; реєстр копій рішень по Горлівському міському управлінню ГУМВС України в Донецькій області станом на 01.04.2013.

Представник позивача заперечувала проти зменшення суми пені.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, прийнявши до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які приймають участь в зобов'язанні, не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Правовий аналіз вказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

У пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стані і ступінь вини відповідача у виникненні спору з урахуванням погашення основної суми боргу, господарський суд скориставшись правом, наданим пунктом 3 статті 83 ГПК України, в силу приписів статті 233 ГК України, дійшов до висновку про наявність виключних обставин, які дають законні підстави для зменшення розміру пені. Відтак, клопотання представника відповідача щодо зменшення суми пені підлягає задоволенню, та стягуваний розмір пені підлягає зменшенню на 20 % (2 422,20 гривень).

Розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, складає 9 688,79 гривень.

В позовних вимогах про стягнення пені у розмірі 2 422,20 гривень слід відмовити через зменшення її суми.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вказаним нормам відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги, та матеріали справи не містять доказів своєчасної повної оплати отриманої відповідачем електроенергії.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 551, 598, 611, 612, 625, 629, 714 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 216-218, 230, 231, 275, 276 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, ст. ст. 26, 27 Закону України «Про електроенергетику», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Розмір стягуваної пені зменшити до 9 688,79 гривень.

Стягнути з Горлівського міського управління ГУМВС України в Донецькій області (84601, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Петровського, будинок № 2; код ЄДРПОУ - 08671432, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) пеню у розмірі 9 688,79 гривень, три відсотки річних у розмірі 2 411,76 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 550,54 гривень, судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень, а всього 14 371 (чотирнадцять тисяч триста сімдесят одна) гривень 59 копійок.

В задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 2 422,20 гривень відмовити через зменшення її суми.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржено через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 03.04.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.04.2013.

Суддя Фурсова С.М.