Постанова

від 04.04.2013 по справі 5017/1150/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2013 року Справа № 5017/1150/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: прокуратури: Томчук М.О. - прокурор відділу ГПУ, посв. №000606, позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно третьої особи, Головного управління Держземагентства в Одеській області, Інспекції ДАБК в Одеській області: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуПриватного малого підприємства "Славянский двор" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 31.01.13 у справі№5017/1150/2012 за позовомПриватного малого підприємства "Славянский двор" до третя особа за участюСільськогосподарського виробничого кооперативу "Успенівський" Затоківська селищна рада Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради, Головного управління Державного земельного агентства в Одеській області, Інспекції ДАБК в Одеській області провизнання права власності

Приватне мале підприємство "Славянский двор" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Успенівський" про визнання дійсним договору купівлі-продажу №28, укладеного 15.05.02 між сторонами у справі, та визнання права власності на: склад (інв. № 211, площею 19,8 кв.м), літні душеві (інв. № 212, площею 4 кв.м), столову (інв. № 213, площею 157 кв.м), будинки відпочинку (інв. №214, №215-218, площею 11,7 кв.м кожний), сторожку (інв. №219, площею 13,2 кв.м), майно та матеріали під благоустрій території на суму 5000,00 грн., що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, 96а, база відпочинку "Нептун", на орендованій земельній ділянці, розміром 0,392 га. Позивач посилався на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору, що, за приписами статті 220 Цивільного кодексу України, вважав підставою для визнання договору купівлі-продажу дійсним у судовому порядку. Позов обґрунтований приписами статей 220, 319, 320, 321, 328, 329, 657 Цивільного кодексу України.

Позивач, 05.06.12, звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про зміну позову, в якій просив визнати за ним право власності на комплекс споруд та будівель бази відпочинку "Нептун", розташованих у Одеській область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, 96а, на земельній ділянці розміром 0,392 га, а саме: будівля складу, літ. №47, площею 28 кв.м; будівля літнього душу, 1978 р., інв. №212, площею 4 кв.м; будівля їдальні, літ. №26, площею 247,2 кв.м; будівля туалету, літ. №46, площею 38,4 кв.м; будівлі будинку відпочинку, літ. №49, №50, площею по 13 кв.м кожний; будівля будинку відпочинку, літ. №48, площею 13 кв.м; будівля будинку відпочинку, літ. №21 площею 16 кв.м; будівля сторожки, літ. №9 площею 10,9 кв.м. При цьому, позивач посилався на те, що він, придбавши за договором купівлі-продажу від 15.05.02 нерухоме майно, відкрито, безперервно володіє ним упродовж останніх десяти років, і це, на його думку, є підставою для визнання права власності на таке майно за набувальною давністю у відповідності до приписів статті 344 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.08.12 (суддя Д'яченко Т.Г.) позов (з урахуванням змін від 05.06.12) задоволено. Господарський суд виходив з факту приналежності спірного майна на праві власності позивачеві та при цьому керувався приписами статей 128, 224, 227 Цивільного кодексу УРСР, статей 16, 328 Цивільного кодексу України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.13 (судді: Бандура Л.І., Поліщук Л.В., Туренко В.Б.) перевірене рішення місцевого господарського суду скасовано. У позові відмовлено. Суд апеляційної інстанції визнав недоведеним наявність у відповідача, як продавця, права продажу майна, придбаного позивачем за договором купівлі-продажу №28 від 15.05.02. Водночас апеляційний господарський суд установив, що відповідачем не оспорюється право власності позивача на спірне майно; що окремі спірні об'єкти є самочинним будівництвом і вони не введені в експлуатацію. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення місцевим господарським судом приписів статті 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заява про зміну позову від 05.06.12 позивачем була подана і прийнята судом після розгляду справи по суті та нею було одночасно змінено предмет і підстави позову, що процесуальним законодавством не допускається.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Приватне мале підприємство "Славянский двор", в якій просить постанову апеляційного господарського суду про відмову у визнанні права власності на спірне майно скасувати, а рішення залишити без змін. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на порушення апеляційним господарським судом приписів статті 41 Конституції України, статей 224, 227 Цивільного кодексу УРСР, статей 15, 16, 321, 328, 392, 629 Цивільного кодексу України, статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що він є власником спірного майна, оскільки придбав його за договором купівлі-продажу від 15.05.02 При цьому, як зазначає підприємство, відповідач на час продажу спірного майна був його власником та мав право продавати це майно. На думку скаржника, відсутність заперечень з боку відповідача щодо визнання права власності за позивачем не свідчить про відсутність спору між сторонами.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника прокуратури, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм чинного законодавства, колегія суддів відзначає наступне.

Як установлено апеляційним господарським судом та підтверджено матеріалами справи, 15.05.02 між Приватним малим підприємством "Славянский двор" і Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Успенівський" було укладено договір купівлі-продажу №28. За умовами цього договору позивач придбав у відповідача спірні будівлі бази відпочинку "Нептун", розташовані у Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, 96а. Спірне майно відповідачем було передано позивачеві за актом приймання-передачі від 31.05.02. Водночас судом апеляційної інстанції в процесі розгляду спору установлено і те, що на час продажу спірного майна у відповідача були відсутні правовстановлюючі документи на спірні об'єкти, а відтак він не міг їх відчужувати. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Приватного малого підприємства "Славянский двор" заявлені до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Успенівський" про визнання дійсним договору купівлі-продажу №28 від 15.05.02, укладеного між сторонами у справі, та визнання права власності на будівлі бази відпочинку "Наптун", що знаходяться на орендованій земельній ділянці, розміром 0,392 га, у Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, 96а. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позову, а відтак і відсутність підстав для його задоволення. Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржником оскаржено постанову у справі в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності. Згідно з приписами статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відтак, позов про право власності подається у випадках, коли належне певній особі або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів (у зв'язку з їх втратою), що засвідчують належність їй такого права. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно , або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його . Приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підприємства та організації мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Відповідно до приписів статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Тобто, сторонами у судовому процесі є суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Сторонами в господарському процесі є учасники спірного матеріального правовідношення, а відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу (частина 3 зазначеної норми). Отже, в сенсі приписів наведених норм, відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах. При цьому, відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Виходячи із змісту наведених норм, захисту у судовому порядку підлягають порушене право і охоронювані законом інтереси саме від відповідача, який за приписами статті 392 Цивільного кодексу України оспорює чи не визнає право власності позивача. Між тим, відповідач у даній справі перебуває з позивачем у правовідносинах, які випливають з купівлі-продажу спірного майна. Відповідач, як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, не оспорює права власності позивача на продані ним спірні будівлі, а навпаки, визнає таке право за позивачем. Відтак відсутні правові підстави для задоволення позову (про визнання права власності), зверненого до відповідача. Доводи касаційної скарги визнаються неспроможними та зазначеного не спростовують.

З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для скасування постанови у справі в оскарженій частині та задоволення касаційної скарги.

Водночас колегія суддів зазначає, що скаржник не виконав вимог ухвали Вищого господарського суду України від 27.03.13 та до початку судового розгляду не надав судові докази доплати судового збору у розмірі 55,50 грн. за подання касаційної скарги. Відтак, вказана сума підлягає стягненню зі скаржника на користь Державного бюджету України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.13 у справі №5017/1150/2012 залишити без змін.

Стягнути з Приватного малого підприємства "Славянский двор" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Печерському районі м. Києва, 22030004, код ЄДРПОУ 38004897, рахунок №31211254700007, ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку - 820019) 55,50 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги Приватного малого підприємства "Славянский двор" у справі №5017/1150/2012 Господарського суду Одеської області.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ на виконання даної постанови.

Касаційну скаргу Приватного малого підприємства "Славянский двор" залишити без задоволення.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець