Постанова

від 25.03.2013 по справі 804/2577/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2013 р. Справа № 804/2577/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Ін-Вест» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

15 лютого 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Ін-Вест» (надалі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - Відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000191541 від 23.01.2013 року за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств» на суму 19390,00грн., форми «Р» №0000101542 від 23.01.2013 року за платежем «Податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)» на суму 18468,00 грн., направлені на адресу «Агро Ін-Вест» (код за ЄДРПОУ 37160219).

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначені податкові повідомлення-рішення противоправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не ґрунтуються на Законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справиадав заперечення на адміністративний позов, в якому зазначив, що оскаржувані рішення винесені у відповідності до вимог чинного законодавства та не підлягають скасуванню. В задоволенні позову просив відмовити.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Ін-Вест» зареєстроване Дніпропетровською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 25.06.2010.

Позивач перебуває на податковому обліку в Дніпропетровській міжрайонній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Судом встановлено, що відповідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, та на підставі наказу Дніпропетровської МДПІ від 10.12.2012 року №910, головним державним податковим ревізором - інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю, інспектором податкової служби II рангу, Мананніковим Євгенієм Валерійовичем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Ін - Вест» (далі - ТОВ «Агро Ін - Вест») з питань підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Сталь - Інвест - Груп» (код 37462185) та їх реальності та повноти відображення в обліку за січень - травень 2012 року.

Повідомлення від 10.12.2012р. №21949/10/222 та копію наказу органу ДПС №910 від 10.12.2012 р. направлено засобами пошти 10.12.2012 року директору ТОВ «Агро Ін - Вест» Гуденко Андрію Іллічу.

Перевірку проведено з відома директора Гуденко Андрія Ілліча та головного бухгалтера Боловіної Оксани Юріївни.

Для проведення перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах з ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» (код 37160219) за січень-травень 2012 року їх реальності та повноти відображення в обліку ТОВ «Агро Ін-Вест» було надано наступні документи: податкові накладні; оборотно-сальдова відомість по рахунку 6852 за період січень - травень 2012 року; акти виконаних робіт; банківські виписки.

Також, при проведенні перевірки використовувались: інформація комп'ютерних баз даних та автоматизованих інформаційних систем державної податкової служби: РПП, АС АБПР (АРМ „Митниця": інформація про фактичне ввезення та вивезення товару за межі митної території України; ПК ПДС, програмний комплекс АІС „Податки" обласного рівня (АІС ОР), розроблений ДПА в Черкаській області: про отримання інформації про платників ПДВ; АРМ „Аудит": про результати документальних перевірок попередніх періодів; АРМ „Звіт": податкові звіти про обсяги оподатковуваних операцій; АІС „Облік податків і платежів": інформація про стан розрахунків по підприємству; Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України; електронні Реєстри податкових накладних.

За результатами проведеної перевірки, посадовою особою відповідача складено Акт №758/222/37160219 від 21.12.2012 року «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Агро ІН-Вест» (код за ЄДРПОУ 37160219), документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» (код за ЄДРПОУ 37462185) та їх реальності та повноти відображення в обліку за січень-травень 2012 року».

Висновками, викладеними в Акті перевірки встановлені порушення:

1. ч.5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах; ст. 1 ЗУ від 16.07.99 №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України», ст. 44 Господарського Кодексу України;

2. п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, яка віднесена до складу податкового кредиту на загальну суму 14 773,00 грн., а саме:

за січень 2012 року на суму ПДВ 3040,00 грн.,

за березень 2012 року на суму ПДВ 5867,00 грн.,

за квітень 2012 року на суму ПДВ 3200,00 грн.,

за травень 2012 року на суму ПДВ 2667,00 грн.

3. п.п. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 p. №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 15512,00 грн., а саме:

за 1 квартал 2012 року на суму 9352,00 грн.,

за 2 квартал 2012 року на суму 6160,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

форми «Р» №0000191541 від 23.01.2013 року за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств» на суму 19390,00 грн.,

форми «Р» №0000101542 від 23.01.2013 року за платежем «Податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)» на суму 18468,00 грн..

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Перевіркою встановлено, що у перевіряємому періоді між підприємством ТОВ «Агро Ін - Вест» (Замовник) та ТОВ «Сталь - Інвест - Груп» (Перевізник) укладено договір надання транспортних послуг від 03.10.2011 року за №40.

ТОВ «Агро Ін - Вест» придбані у ТОВ «Сталь - Інвест - Груп» послуги по транспортуванню використовувало для здійснення власної підприємницької діяльності.

Таким чином, ТОВ «Агро Ін - Вест» є «вигодонабувачем» по ланцюгу постачання товарів від ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» у січні, березні, квітні, травні 2012 року.

На вимогу податкового органу позивачем було надано первинну документацію підприємства стосовно взаємовідносин з ТОВ «Сталь - Інвест - Груп» у перевіряємому періоді: податкові накладні; оборотно-сальдова відомість по рахунку 6852 за період січень - травень 2012 року; акти виконаних робіт; банківські виписки.

Разом з тим, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Виконання зазначеного договору підтверджено відповідними податковими накладними, оплата робіт та послуг здійснювалися відповідно до податкових накладних, тобто підтверджено наявність усіх передбачених законом докуметів бухгалтерского обліку, про що зазначено податковим органом в акті оскаржуваної перевірки.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини ТОВ «Агро Ін - Вест» та оформлювались в рамках виконання умов вищезазначеного договору, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відносно наданих до перевірки та відображених в акті перевірки первинних документів ДПІ жодних зауважень висловлено не було.

Отже, в акті перевірки відображено факт придбання послуг, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, здійснення розрахунків між сторонами, використання придбаних послуг позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, придбавши послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості послуг, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Крім того, суд встановив, що в ході відпрацювання податкової звітності підприємства ТОВ «Сталь - Інвест - Груп» встановлено наступне:

Згідно довідки 1ДФ на підприємстві ТОВ «Сталь - Інвест - Груп» рахується - 2 особи.

Згідно додатку AM до податкової декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2012 року основні фонди на підприємстві відсутні.

Всі ці обставини, на думку податкового органу, свідчать про неможливість здійснення підприємством ТОВ «Сталь - Інвест - Груп» господарської діяльності.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок, що підприємство ТОВ «Агро Ін - Вест» декларувало взаємовідносини з підприємством - постачальником з ознаками «фіктивності» та сформувало податковий кредит за січень, березень, квітень, травень 2012 року згідно податкових накладних від платника ТОВ «Сталь - Інвест - Груп» на суму ПДВ 14 773,00 грн. у т.ч. за січень 2012 на суму 3 040,00 грн., за березень 2012 на суму 5 867,00 грн., за квітень 2012 на суму 3 200,00 грн., за травень 2012 на суму 2 667,00грн.

Крім того, Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби зроблено висновок про порушення позивачем ч.5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах,; ст. 1 ЗУ від 16.07.99 №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України», ст. 44 Господарського Кодексу України;

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскаржуваний акт перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТОВ «Агро Ін - Вест» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний дравочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Укладені між позивачем та ТОВ «Сталь - Інвест - Груп» правочин відповідає обов'язковим загальним вимогам, що передбачені статтею 203 Цивільного Кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Оскільки при укладенні договору не порушено жодної з перелічених умов, такий правочин не може тягнути за собою його недійсність.

Як вбачається із змісту Акту перевірки висновок відповідача про нікчемність правочинів є необгрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 18.03.2011.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел TOB «Агро Ін - Вест» на укладення договорів з контрагентом (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих послуг. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг платником податків у своїй діяльності.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими в судових засіданнях.

На підтвердження зазначених обставин представником позивача надано всю первинну документацію. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідачем не надано суду достовірних доказів, якими б спростовувався рух активів у процесі здійснення вказаних господарських операцій, відсутність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій та відсутність зв'язку між фактом придбання послуг та господарською діяльністю позивача.

Натомість судом були досліджені первинні документи, надані позивачем в обґрунтування правомірності формування у перевіряємому періоді податкового кредиту та складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Вказані первинні документи відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.198 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 за № 88), отже, підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку позивача.

Таким чином, позивачем були надані первинні документи, достатні для висновку про реальність вчинених правочинів з придбання товарів (послуг).

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання ТОВ «Агро Ін - Вест» послуг, зазначених у видаткових та податкових накладних, і повністю спростовують висновок відповідача щодо нікчемності спірного правочину. Натомість відповідач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковості, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд критично оцінює посилання відповідача на використання ним інформації, а саме податкової звітності ТОВ «Сталь-Інвест-Груп», відповідно до якої на підприємстві рахується лише дві особи та не виявлено основних фондів, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угод передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд не може погодиться з висновком відповідача, що правочин укладений між позивачем та ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» є нікчемним та суперечать інтересам держави та суспільства.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Ін-Вест» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Ін-Вест» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000191541 від 23.01.2013 року за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств» на суму 19390,00 грн.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000101542 від 23.01.2013 року за платежем «Податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)» на суму 18468,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Ін-Вест» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 378 грн. 58 коп. (триста сімдесят вісім грн. 58 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 25.03.2013 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко