Постанова

від 05.04.2013 по справі 2-а-4856/11

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

Номер рядка звіту 115

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2013 м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у особі головуючого судді А.А.Надопта, при секретарі К.П.Чернянчук, С.С.Онисько, за участю позивачки та її представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, голови сільської ради с.Веряця П.І.Староста та його представника П.П.Чорба, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів уточнений адміністративний позов ОСОБА_5 до Веряцької сільської ради Виноградівського району в особі голови сільської ради П.І.Староста про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача, посилаючись на те, що вона з 04.01.1993 р. була прийнята на роботу до Веряцької сільської ради на посаду головного бухгалтера, а 21.10.2011р. її було звільнено з вищезазначеного місця роботи на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України шляхом винесення розпорядження №49 сільським головою с.Веряця Старостою Петром Івановичем.

Позивачка вважає дане розпорядження про звільнення не законним, не обґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки обов'язок обгрунтування утрати довір'я до працівника покладається на власника або уповноважений ним орган, який повинен навести об'єктивні докази вини працівника у завданні матеріальної шкоди або скоєнні незаконних дій. Недовір'я до працівника не може обґрунтовуватись лише на підозрі власника або уповноваженого ним органу. Позивачка вважає, що її звільнення відповідачем з посади головного бухгалтера сільської ради на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, вчинення винних дій працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, що дають підстави для втрати довір'я до нього з боку керівника є безпідставним та фактично не відповідає обставинам її професійної діяльності.

Окрім того, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ст.43 КЗпП України), проте жодного погодження із профспілковим органом відповідач при її звільненні не представив. Відповідач, жодного акту, який би свідчив про порушення нею умов трудового договору не складав, не було встановлено й іншого факту вчинення будь-якого розкрадання, хабарництва чи то інших корисливих правопорушень. Таких актів та інших відповідних документів не існує взагалі. Більше того, з самого початку головування Староста між ними встановились неприязні відносини і по цій причині Веряцьким сільським головою позивачці не надавалися премії та чергова відпустка, після цього Староста став постійно погрожувати їй звільненням з роботи.

Також позивачка зазначає, що відповідач при винесенні 21.10.2011р. розпорядження від №49 про її звільнення порушив вимоги ч.4 ст.40 КЗпП України, згідно якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. Саме в день звільнення, позивачка знаходилася на стаціонарному лікуванні в Королівській селищній лікарні, а відтак відповідач не мав права її звільняти, навіть припускаючи про наявність підстав для звільнення.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивачка вказує, що її незаконно звільнено її з займаної посади а тому просить суд стягнути із відповідача середню заробітню плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день прийняття рішення суду про поновлення на роботі.

На підставі наведеного, вважаючи, що порушені її права на працю, позивачка просить суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Веряцького сільського голови П.І.Староста №49 від 21.10.2011р. про її звільнення, поновити її на посаді головного бухгалтера Веряцької сільської ради, стягнути на її користь з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день прийняття рішення суду про поновлення на роботі, судові витрати, що стосується стягнення моральної шкоди в розмірі 15000 грн., то позивачка ОСОБА_5 відмовилася від стягнення такої із відповідача на її користь та просить допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення на її користь з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_5 свої уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила такі задоволити з підстав, наведених в позовній заяві.

Голова сільської ради та представник відповідача як і позовні вимоги ОСОБА_5 так і уточнені позовні вимоги не визнали та заперечували проти їх задоволення як безпідставні та не обґрунтовані.

Зокрема, в обґрунтування своїх заперечень подали до суду письмове заперечення, долучене до матеріалів справи /а.с.19-23/, суть яких зводиться до того, що на думку відповідача, працівники які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності включає в себе складову матеріально відповідальних осіб, з якими відповідно до законодавства можуть бути укладені договори прол повну матеріальну відповідальність а тому такі працівники на думку відповідача можуть бути звільнені у зв»язку з втратою довіри навіть і без погодження Управління Державного казначейства у Виноградівському районі.

Заслухавши пояснення позивача, заперечення представників відповідачів на позовні вимоги та дослідивши матеріали справи у їх взаємозв»язку та сукупності, суд приходить до наступного.

Конституція України (ст.3) визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов"язком держави.

Так, відповідно до ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд вважає, що цей спір є публічно-правовим, оскільки виник із публічно-правових відносин за участю суб»єкта владних повноважень -Веряцької сільської ради Виноградівського району.

У відповідності до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб"єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведене дає підстави для віднесення справи, що розглядається до адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ч.1 ст. 18 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Вимоги позивача ОСОБА_5 стосуються перевірки правомірності Розпорядження відповідача за №49 від 21.10.2011 року, яким позивачку звільнено з посади головного бухгалтера Веряцької сільської ради Виноградівського району.

Відповідно до ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб»єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.

Статтею 71 ч.1-2 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача, якщо він заперечує проти задоволення адміністративного позову.

Як встановлено в процесі розгляду справи у суді позивачка 04.01.1993 року була прийнята на роботу до Веряцької сільської ради на посаду головного бухгалтера, а 21.10.2011р. її було звільнено з вищезазначеного місця роботи розпорядження №49 сільським головою с.Веряця П.І.Староста на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, а саме за втратою довір»я до нього з боку керівника.

Проте суд не може погодитись з доводами відповідача з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992р. звільнення з підстав втрати довір'я (п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою. Підставою для розірвання трудового договору у зв'язку з втратою довіри є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисно. Проте, власник у випадку спору зобов'язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Важливим моментом при притягненні головного бухгалтера до будь-якого з видів відповідальності є те, що таке притягнення можливе лише в разі, якщо власником на головного бухгалтера як посадову особу покладений належним чином закріплений ряд обов'язків.

Так, виходячи з п. 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник або уповноважений ним орган, який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Не можуть бути звільненими у зв'язку з утратою довір'я рахівники, бухгалтери, контролери та інші працівники, які мають відношення до цінностей, але не зв'язані з їх безпосереднім обслуговуванням.

Звільнення за утрату довір'я до працівника на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України може відбутися при скоєнні ним виновних дій. При цьому не має значення в якій формі були скоєні незаконні дії: навмисно чи в формі необережного відношення до своїх обов'язків. Працівник передбачав або повинен був передбачати негативні наслідки своїх дій. Вина працівника повинна бути доведена власником або уповноваженим ним органом фактами і об'єктивними обставинами, що свідчать про винні дії працівника, наприклад, систематична нестача довірених йому цінностей, безвідповідальне, халатне відношення до своїх трудових обов'язків, порушення правил торгівлі, крадіжки тощо. Конкретними фактами можуть бути обмірювання, обважування покупців, завищення ціни, привласнення матеріальних цінностей тощо.

Обов'язок обгрунтування утрати довір'я до працівника покладається на власника або уповноважений ним орган, який повинен навести об'єктивні докази вини працівника у завданні матеріальної шкоди або скоєнні незаконних дій. Недовір'я до працівника не може обґрунтовуватись лише на підозрі власника або уповноваженого ним органу. Підставою для звільнення у зв'язку з утратою довір'я може бути також використання працівником доручених для безпосереднього обслуговування цінностей в особистих інтересах.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи позивачка є членом профспілки працівників Веряцької сільської ради Виноградівського району.

Отже, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ст. 43 КЗпП України).

Як встановлено у суді жодного погодження із профспілковим органом відповідач при звільненні позивачки із займаної її посади не представив.

Відповідач, жодного акту який би свідчив про порушення позивачкою ОСОБА_5 умов трудового договору з боку позивачки не складав. Також не було встановлено й іншого факту вчинення будь якого розкрадання, хабарництва чи то інших корисливих правопорушень. Таких актів та інших відповідних документів не існує взагалі.

З матеріалів справи також вбачається, що з початку головування П.І.Староста між ним та позивачкою ОСОБА_5 склались неприязні відносини і по цій причині Веряцьким сільським головою їй не надавалися премії та чергова відпустка, а після цього Староста став також погрожувати позивачці звільненням з роботи.

Розглядаючи дану справу суд також виходить з того, що відповідач при винесенні оскаржуваного розпорядження за №49 про звільнення позивачки порушив ч.4 ст.40 КЗпП України, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Разом з тим, достовірно встановлено, що 21.10.2011р., в день звільнення, позивачка ОСОБА_5 знаходилася на стаціонарному лікуванні в Королівській селищній лікарні. Враховуючи дану обставину відповідач не мав права звільняти позивачку ОСОБА_5, навіть припускаючи про наявність підстав для звільнення, а не їх надуманість, що вище зазначалося з мотивів упереджених неприязних відносин до моєї особистості.

Дане правило про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності закріплено і в п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р., в якій закріплені, зокрема, широкі гарантії працівника, які полягають в тому, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок про його тимчасову непрацездатність.

Між тим, матеріалами справи достовірно встановлено, що у день звільнення позивачка ОСОБА_5 перебувала на стаціонарному режимі лікування під наглядом лікарів, а довідку про закінчення стаціонарного лікування отримала лише 28.10.2011р.(а.с.12), а тому суд вважає, що Розпорядження відповідача за №49 від 21.10.2011 року про її звільнення, не може являтись обґрунтованим та законним, оскільки відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992р. (зі змінами, внесеними постановами від 01.04.1994р. №4, від 26.10.1995р. №18 та від 25.05.1998р. №15) «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачені правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, які стосуються як передбачених ст.ст.40,41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

В суді також встановлено і це не спростовано представниками відповідача, що позивачка до звільнення позитивно характеризувалась по місцю роботи, на даному підприємстві працювала з 04.01.1993 р. (а.с.10) до часу звільнення і зауважень та стягнень не мала.

При звільненні відповідачем позивачки, останнім була порушена процедура звільнення з посади головного бухгалтерів бютжетної установи, яка визначена Наказом Міністерства фінансів України від 21.02.2011 року за № 214 «Про затвердження Порядку погодження призначення на посаду та звільнення з посади головного бухгалтера бюджетної установи», згідно до якої звільнення з посади керівника бухгалтерської служби бюджетної установи-головного бухгалтера, повинно бути погоджено відповідним органом Державної казначейської служби України у порядку, визначеному у пункті 4 цього Порядку.

Як вбачається із Листа за №01-12/507 від 26.10.2011 року Управління Державного казначейства у Виноградівському районі, який адресованого голові Веряцької сільської ради Старості П.І., Управління Державного казначейства не погодило звільнення з посади головного бухгалтера Веряцької сільської ради ОСОБА_5Т.(а.с.130).

Оскільки, як достовірно встановлено у суді, позивачка була звільнена з роботи без згоди відповідного профспілкового органу підприємства та вищестоящого органу профспілки, а така згода розглядається як необхідний елемент законної підстави для звільнення, крім цього під час винесення наказу про звільнення вона знаходилась на лікарняному, тому суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що звільнення позивачки ОСОБА_5 було проведено з явним порушенням трудового законодавства та приходить до переконання про необхідність поновлення на роботі позивачки.

Зокрема, в силу ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.

Як вбачається із Довідки про доходи позивачки ОСОБА_5 від 04.03.2013 року за №4, виданої виконкомом Веряцької сільської ради Виноградівського району (а.с.135) середньомісячний заробіток позивачки становить 1736 грн.80 коп., а за один робочий день, відповідно становить 78 грн.95 коп. Час вимушеного прогулу за період з 03.09.2008р. по день винесення судом постанови-05.04.2013р., складає 17 місяців 14 робочих днів. Звідси до оплати підлягає 30630 грн.84 коп.

У відповідності до вимог ст.237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов"язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, оргінізації у зв"язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

На підставі наведеного суд вважає, що матеріальна відповідальність за спричинену позивачці шкоду має бути покладена саме на голову сільської ради Старостою П.І., який видав Розпорядження №49 від 21.10.2011р. про звільнення позивачки з явними порушеннями трудового законодавства.

Зокрема, Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім"ї, і рівних та невід"ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини "випливають із властивої людській особі гідності".

Ці ідеї відображені й у Конституції України (ст.3), згідно якої людина, її життя і здоров"я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини- головним обов"язком держави.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, в тому числі, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем суду не доведено, а судом за результатом розгляду справи не встановлено, що прийняте оскаржуване Розпорядження №49 від 21.10.2011 року є правомірною, а позивачка ОСОБА_5 натомість підтвердила доводи свого адміністративного позову.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. При цьому, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може також запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. В свою чергу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).

Як зазначив Верховний Суд України у Постанові від 14.12.2004 року по справі № 6/11, суд, встановивши, що рішення, дії чи бездіяльність державного органу чи місцевого самоврядування не відповідають нормам чинного законодавства України, визначаючи спосіб поновлення порушених прав та законних інтересів особи має задовольнити позов, скасувати оскаржуване рішення повністю або частково, визнати дії або бездіяльність відповідного органу неправомірними, зобов'язати суб'єкта оскарження задовольнити вимоги особи, яка звернулась з позовом, або іншим шляхом поновити порушені права та законні інтереси.

Частиною другою ст. 162 КАС України передбачене право суду у разі задоволення адміністративного позову прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, а також про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.2 ст.256 КАС України постанова суду підлягає обов"язковому негайному виконанню в справах про присудження робітникові або службовцеві заробітної плати, але не більше як за один місяць та при поновленні на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника.

Відповідно до вимог ст.3 Конституції України, Преамбули до Загальної Декларації прав людини, Преамбули до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст.ст.40, 43, 235, 236, 237, 237-1, 252 ч.3 КЗпП України, ст.23 ЦК України, ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та керуючись ст.ст.7, 71, 86,99, 100, 159, 161, 163, 167 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Уточнений адміністративний позов ОСОБА_5 до Веряцької сільської ради Виноградівського району в особі голови сільської ради П.І.Староста про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу - задоволити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження №49 голови Веряцької сільської ради П.І.Староста за №49 від 21.10.2011р. «Про звільнення ОСОБА_5».

Поновити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ідент.код НОМЕР_1), мешканки АДРЕСА_1, на посаді головного бухгалтера Веряцької сільської ради та стягнути з Веряцької сільської ради, с. Веряця, вул. Миру 1, Виноградівського району, (ідент. код 22109499), на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ідент.код НОМЕР_1), мешканки АДРЕСА_1, середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення (в період з 21.10.2011 року по 05.04.2013 року) по день фактичного поновлення на роботі в розмірі 30630 грн.84 коп.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_5 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 1736 грн. 80 коп. звернути до негайного виконання.

Сторони можуть подати апеляційну скаргу на дану постанову до Львівського апеляційного адміністративного суду на протязі 10-ти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови виготовлено 09.04.2013 року.

Головуючий А. А. Надопта