Ухвала

від 07.02.2013 по справі 9101/50980/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2013 р.справа № 170/2а-218/12

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання: Чепурко А.В.

представників сторін:

позивача : - ОСОБА_2, дов. від 19.07.12 р.

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012 р. у справі № 170/2а-218/12

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, Підприємець) звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Кіровоградська ОДПІ) від 11.01.2012 р. № 0000091710 про збільшення суми податку на додану вартість у сумі 5654,16 грн. та штрафних санкцій на суму 1 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем незаконно зроблено висновки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_4, оскільки вказаний правочин підтверджений належним чином складеними первинними документами, а тому висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012р. у справі № 170/2а-218/12 (суддя Пасічник Ю. П.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що позивач, сплативши суми податку на додану вартість в ціні отриманих товарів, одержав податкові накладні, складені належним чином, і правомірність віднесення до податкового кредиту такої суми податку на додану вартість підтверджена матеріалами справи.

Не погодившись з постановою суду, Кіровоградською ОДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012 р. у справі № 170/2а-218/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд не врахував доводів податкового органу про відсутність у позивача наміру настання реальних наслідків від укладених з контрагентами угод та фіктивність контрагентів позивача.

ФОП ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначаючи, що контролюючим органом безпідставно, спираючись виключно на дані щодо попередніх контрагентів у ланцюгу постачання товарів, заявлено про відсутність фактичної операції з поставки по ланцюгу ПП «ЛВІ» - ФОП ОСОБА_4 - ФОП ОСОБА_3, тому оскаржену постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду, якою скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.01.2012 р. № 0000091710 вважає цілком обґрунтованою та законною.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники відповідача. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників відповідача суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників заявника апеляційної скарги, при викладених обставинах, не перешкоджає розгляду скарги.

Представником позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надані заперечення на апеляційну скаргу, заявлено що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, скасуванню не підлягає.

Обставини, пов'язані з проведенням Кіровоградською ОДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_4 за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р. (акт перевірки № 263/1710/НОМЕР_4 від 27.12.2011р. , а.с.9-22 ), встановлені під час цієї перевірки порушення ч.1 ст.203, ст.ст.215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 ПК України, зміст цих порушень та зміст прийнятого на підставі вказаного акту перевірки спірного податкового повідомлення-рішення від 11.01.2012 р. № 0000091710 (а. с.23) відображені в постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2011 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спірним є питання правомірності формування Підприємцем податкового кредиту з ПДВ, включеного до вартості придбаної у ФОП ОСОБА_4 фольги, і про завищення в зв'язку з цим позивачем податкового зобов'язання з ПДВ за січень 2011 р. на загальну суму 5654 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про правомірність та обґрунтованість постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012 р. у даній справі, і про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Кіровоградської ОДПІ, виходячи з наступного:

Матеріали справи містять договір № 003 від 31.05.2010 р., укладений між ФОП ОСОБА_4 (Продавець) та ФОП ОСОБА_3 (Покупець), на поставку товару (а.с.29).

Згідно положень п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п.198.3 ст.198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6.ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п.201.4. ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

За приписами абз.1 п.201.6. ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

За положеннями п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної з подальшою реєстрацією в Єдиному реєстрі податкових накладних і обов'язково особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача статусу платника ПДВ на момент здійснення господарської операції, матеріали справи не містять. Також суду не надано доказів відсутності податкової накладної по ПДВ за господарською операцією з ФОП ОСОБА_4 або порушення останнім наведеного вище порядку виписування податкової накладної.

Отже, податковим органом не доведено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 ПК України.

Колегія суддів зауважує, що оформлені належним чином документи щодо придбаного товару за договором, передбачені законодавством про податки та збори, є підставою для одержання податкової вигоди платником податків лише у тому разі, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Так, виконання сторонами договору, тобто реальність даної господарської операції, підтверджується наданими позивачем документальними доказами: видатковою накладною від 11.01.2011 р. № РН-0001002, згідно якої ФОП ОСОБА_4 передала позивачеві товар - фольгу в асортименті, на загальну суму 33 924,98 грн., в т.ч. ПДВ 5 654,16 грн. (а. с.31), банківською випискою, яка свідчить про оплату позивачем придбаної фольги (а. с.32), податковою накладною від 11.01.2011 р., виписаною ФОП ОСОБА_4 (а. с.30), договором від 31.05.2010 р., що свідчить про транспортування товару (а. с.97, 98).

Також матеріали справи містять докази подальшого використання позивачем придбаної фольги у власній господарській діяльності, а саме: передачу фольги в якості розрахунків за продукції виготовлену ТОВ «Кіровоградпродсервіс» (а. с.101-114).

При цьому, порушень відображення Підприємцем у податковому та бухгалтерському обліку вищевказаної господар ської операції під час перевірки не виявлено.

Податковий орган в обґрунтування своєї позиції посилається на наявність довідки ДПІ у Ленінському районі м.Харкова від 22.12.2011 р. № 302/17-221/НОМЕР_3 про проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_4 щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «ЛВІ», їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2011 року», в якій зазначено, що відповідно до листа Кременчуцької ОДПІ від 12.08.2011 р. № 9078/7/15-322 встановлено: Кременчуцькою ОДШ проведена документальна невиїзна перевірка від 08.07.2011 р. № 4798/15-322/30484857 ПП «ЛВІ» (код 30484857) щодо визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 р., січень-травень 2011р. (а. с.59-66).

В ході даної перевірки встановлено, що ПП "ЛВІ" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, його контрагенти-покупці, які направляли фінансово-грошові потоки, працювали в одному сегменті ринку, де існують налагоджені стабільні зв'язки та учасники якого обізнані стосовно один одного. Фактично ж, враховуючи відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, підприємство фінансово-господарською діяльністю в розумінні ст.3 ГК України не займалось (а. с.73).

Проте, як правомірно зазначено судом першої інстанції, складання саме довідки (а не акту) за наслідками перевірки ФОП ОСОБА_4 згідно положень п.3 розділу 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984, свідчить про відсутність порушення останньою вимог податкового законодавства.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочину, колегія суддів зазсначає, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення. Зазначене прямо вказано в Цивільному Кодексі України.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказаний вище правочин (договір № 003 від 31.05.2010 р).

Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, скаржником не наведена.

Стаття 203 ЦК України, на яку посилається скаржник, як на підставу для нікчемності вищевказаних правочинів, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і не містить «прямого» положення про те, що наслідком недодержання саме цих вимог може бути нікчемність правочину.

Також хибним є посилання на ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки даною нормою передбачені підстави недійсності правочину, а не його нікчемності.

Не передбачалось жодною нормою законодавства України і обов'язок платників податків - одержувачів товарів (послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо. Тим більш, що статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яку згідно положень ст.17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ як джерело права, і згідно якої платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення судом першої інстанції позовних вимог ФОП ОСОБА_3 про скасування спірного податкового повідомлення-рішення №0000091710 від 11.01.2012 р., яким Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 5655 грн., в т. ч. 5654 грн. за основним платежем та 1 грн. штрафні (фінансові) санкції (а. с.23).

Таким чином, доводи апеляційної скарги ніяким чином не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

У відповідності до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, підстав для скасування судового рішення в даній справі не встановлено.

Керуючись ст.196, п.1.ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012 р. у справі № 170/2а-218/12 залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012р. у справі № 170/2а-218/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко