Рішення

від 01.04.2013 по справі 5011-51/16170-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/16170-2012 01.04.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранстехніка»

про стягнення 74 016, 76 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Чебикіна С.О.

Ломака В.С.

Представники:

від позивача: Хаврошин М.С.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіпан» звернулось до Господарського суду міста Києві з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранстехніка» про стягнення заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 74 016, 76 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленої продукції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-51/16170-2012, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.12.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2013 р. призначено колегіальний розгляд справи №5011-51/16170-2012.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 30.01.2013 р. визначено склад суду для розгляду справи № 5011-51/16170-2012 - Пригунова А.Б. (головуюча), Ломака В.С. та Любченко М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2013 р. колегією суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Ломака В.С. та Любченко М.О. справу № 5011-51/16170-2012 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.03.2013р.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

25.03.2013р. розгляд справи № 5011-51/16170-2012 не відбувся, у зв'язку з рішенням Уряду України про перенесення в Києві та Київській області робочого дня з 25.03.2013 р. на суботу 13.04.2013 р.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу: 04211, м. Київ, вул. Приозерна, 8-А, кв. 25 та повернуті до Господарського суду міста Києва за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від відповідача не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 01.04.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За період з грудня 2009 року до травня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіпан» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецтранстехніка» щебеневу продукцію на загальну суму 88 547, 98 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіпан» зазначає, що відповідач лише частково оплатив вартість поставленого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 74 016, 76 грн.

05.09.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіпан» звернулось до відповідача за претензією-вимогою № 201 від 04.09.2012 р. про сплату заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 74 016, 76 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтранстехніка» зобов'язань щодо оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіпан» товару та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 74 016, 76 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що 31.03.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіпан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтранстехніка» укладено договір поставки № 41/03-Щ/09, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти щебінь фракції 5-20 мм та 20-40 мм на загальну вартість 119 000, 00 грн. протягом 30 робочих днів з дня її оплати.

Пунктом 10.1. договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту її підписання його сторонами та діє до 31.12.2009 р.

01.05.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 41/03-Щ/09 від 31.03.2009 р., яким передбачили, що додатково до продукції, вказаної в договорі позивач зобов'язується поставити у власність відповідача щебінь гранітний фракції 5-20 мм. в кількості 100 тонн на загальну вартість 6 900, 00 грн. протягом 30 календарних днів з дня оплати, а відповідач - оплатити товар до 31.05.2009 р.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 19.06.2009 р. до договору № 41/03-Щ/09 від 31.03.2009 р. позивач зобов'язався додатково поставити у власність відповідача щебінь гранітний фракції 5-20 мм. в кількості 1 000 тонн на загальну вартість 65 000, 00 грн. до 30.06.2009 р., а відповідач - оплатити поставлену продукцію на умовах відстрочки платежу на строк не більше 2-х робочих днів з дати поставки.

З наявних у справі документів вбачається, що за період дії договору № 41/03-Щ/09 від 31.03.2009 р., а саме: з 08.04.2009 р. до 14.12.2009 р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 855 902, 74 грн., що підтверджується видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Між тим, суд відзначає, що згідно умов договору № 41/03-Щ/09 від 31.03.2009 р. з урахуванням додаткових угод № 1 від 01.05.2009 р. та № 2 від 19.06.2009 р. загальна вартість продукції, що підлягає поставці за вищевказаним договором становить 190 900, 00 грн.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням вищевикладеного, а також беручи до уваги, що договір № 41/03-Щ/09 від 31.03.2009 р. припинився 31.12.2009 р., у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, суд приходить до висновку, що поставка позивачем товару, зазначеного у спірних накладних, відбувалась на підставі укладеного між сторонами договору поставки у спрощений спосіб порядку ст. 181 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тож, оскільки строк оплати товару сторонами в окремому порядку не узгоджувався, суд вважає, що він має визначатись з урахуванням положень ст. 692 Цивільного кодексу України.

Зазначена позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального прав», у якому зазначається, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався та не надав суду письмових обґрунтованих заперечень проти заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіпан» позовних вимог.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідач не надав суду заперечень щодо отримання ним товару за видатковими накладними, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, матеріали справи не містять.

З огляду на вищевикладене, суд визнає вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранстехніка» заборгованості у розмірі 74 016, 76 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволення позову покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранстехніка» (04211, м. Київ, вул. Приозерна, 8-А, кв. 25, код ЄДРПОУ 36146223), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» (08512, Київська обл., Фастівський район, с. Дорогинка, вул. Кірова, 6, код ЄДРПОУ 32981239) заборгованість у розмірі 74 016, 76 (сімдесят чотири тисячі шістнадцять грн. 76 коп.) грн. та 1 609, 50 (одна тисяча шістсот дев'ять грн. 50 коп.) грн. - судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіпан» (08512, Київська обл., Фастівський район, с. Дорогинка, вул. Кірова, 6, код ЄДРПОУ 32981239) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 67, 50 (шістдесят сім грн. 50 коп.), сплачених платіжним дорученням № 12000298 від 08.11.2012 р., оригінал якого міститься в матеріалах справи № 5011-51/16170-2012.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.04.2013 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Чебикіна С.О.

Ломака В.С.