Постанова

від 25.03.2013 по справі 801/1952/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2013 р. (16:28) Справа №801/1952/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Аблякимова Е.Е., при секретарі судового засідання Залюбовської Л.В., за участю представників сторін:

позивача- Василишина І.В.,

відповідача- не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотек"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Екотек" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008412204 від 01.11.2012,яким донарахувано грошові зобов'язання з податку на прибуток сумою 94 952,00 грн., прийняте ДПІ у м. Сімферополі ДПС України за наслідками перевірки на підставі Акта про результати невиїзної позапланової документальної перевірки з питань взаємовідносин з ТОВ "Хорс-Енерджі" за січень, вересень 2011року від 11.10.2012 №7409/223/32088856.

Позов мотивовано протиправністю доводів відповідача, стосовно визнання укладеного правочину позивача із контрагентом недійсним, а також безпідставністю застосовування наслідків цього правочину. Крім того, позивач зазначає, що ним виконані усі необхідні вимоги, передбачені законом, щодо включення сум ПДВ до податкового кредиту, а тому не сплата податку до бюджету контрагентами тягне негативні наслідки лише для останніх і не позбавляє позивача на податковий кредит, з огляду на що висновки податкового органу, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, на думку позивача, діючому законодавству не відповідають.

Ухвалами суду від 25.02.13 відкрито провадження у справі та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на вимогу суду надав додаткові докази на підтвердження заявлених вимог. В обґрунтування позовних вимог послався на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заперечення на позов не надав.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 5 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Пунктом 7 ч.1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідач є суб'єктом владних повноважень, територіальним органом у системі органів Державної податкової служби України, що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері. У своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністра фінансів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра фінансів України, у тому числі наказами, а також розпорядженнями органів державної податкової служби вищого рівня.

Приписами статті 19-1 Податкового кодексу України на органи державної податкової служби покладено обов'язок із виконання функцій із здійснення: контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом; контролю за правомірністю бюджетного відшкодування податку на додану вартість; контролю за своєчасністю подання передбаченої законом звітності (податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків та зборів), а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків та зборів, а також виконання інших функцій, визначених цим кодексом і законами України.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Вирішуючи спір, що виник між позивачем, який є суб'єктом господарювання, ідентифікаційний код юридичної особи 32088856, що здійснює свою діяльність на підставі Статуту, узятий на облік платником податків з 23.08.02 за № 6760-Ц, є платником податку на додану вартість з 09.09.02, індивідуальний податковий номер 320888501291, та відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, наділений управлінськими відносно позивача контролюючими повноваженнями, суд виходить з того, що вчинення суб'єктом владних повноважень дій, прийняття рішень є правомочним за умови дотримання ним засад, відповідно до наданих йому повноважень, визначених законом в його компетенції, відповідно до порядку, у якому здійснюються дії та приймаються рішення, що спрямовані на реалізацію владних повноважень, дотримання засобів, форм, прийомів, передбачених законодавством, компетенційними правами і обов'язками.

У жовтні 2012 року посадовими особами ДПІ м. Сімферополя на підставі наказу від 25.09.2012 р. № 2399 та повідомлення від 26.09.2012 № 917/22-3, проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ "Екотек" з питань взаємовідносин дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ "Хорс-Енерджи" за січень, вересень 2011 року, за результати якої складено Акт від 11.10.12 № 7409/2233/32088856 (а.с. 8-14).

Відповідно до висновків даного акту податковим органом встановлено порушення ТОВ "Екотек": п.п. 14.1.191 п.14.1 ст.14, п.п.138.1.1 п. 138.1, п.138.2, п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ " - донараховано податок на прибуток сумою - 94 952 грн. у т.ч. за 3 квартал 2011- 94 952 грн.

ТОВ „Екотек" не погодившись з актом перевірки, подало заперечення до даного акту в ДПІ м. Сімферополя АРК ДПС України, які в подальшому повністю були відхилені працівниками податкового органу.

На підставі вищевказаного акту, податковим органом прийнято повідомлення-рішення від 01 листопада 2012 року № 0008412204 про донарахування ТОВ "Екотек" податку на прибуток сумою 94952 грн.

Не погодившись із спірним податковим повідомленням-рішенням, ТОВ "Екотек" 09.11.2012 подано скаргу (вих. № 71) до ДПС в АРК. Розгляд даної скарги, було продовжено до 12.01.2013 року, що підтверджується листом № 3743/10/100223 від 03.12.2012. Своєю відповіддю від 11.01.2013 № 77/10/10.2-14, ДПС в АРК залишено «без змін повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС від 01 листопада 2012 № 0008412204 прийняте стосовно ТОВ «Екотек», а первинну скаргу - без задоволення».

Не погодившись із вищевказаною відповіддю, позивач 18.01.2013 подав скаргу (вих. № 4) про скасування повідомлення-рішення від 01 листопада 2012 № 0008412204 до Державної Податкової Служби України. У своїй відповіді № 1848/6/10-2115 від 07.02.2013 року ДПС України залишила «без змін повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС № 0008412204 від 01 листопада 2012 року та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, а скаргу - без задоволення».

Основним посиланням працівників податкового органу щодо порушення норм податкового законодавства платником податків є висновок від 25.03.2011 № 188/15-2 ймовірної схеми ухилення сум податку на прибуток за січень, вересень 2011 року, в якому піддаються сумніву фінансово-господарські операцій з купівлі-продажу ПММ між ТОВ «Екотек» та ТОВ «Хорс-Енерджі».

В акті перевірки казано, що «в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця та покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, інших документів, що засвідчують транспортування, зберігання та безпосередньо факт постачання (отримання) продукції (товарів, робіт, послуг)». Твердження працівників ДПІ платник податків вважає таким, що не відповідають дійсності та вводять в оману, так як були надані усі необхідні документи, що підтверджується актом перевірки (а.с.12).

Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, результатами адміністративного оскарження ТОВ «Екотек» звернулось до адміністративного суду із названим позовом.

Надаючи оцінку доводам позивача, аналізуючи його вимоги, норми матеріального та процесуального права суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як установлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Виходячи з правового змісту частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

У даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладеного правочину, що, в свою чергу, не створює юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені.

Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту.

Так, у відповідності до ст. 215 ЦКУ «Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)». Дані твердження нічим не підтверджені, рішення суду, щодо визнання вищезазначених правочинів між контрагентами недійсними відсутні, докази, щодо порушення даних правочинів норм ст. 203 ЦКУ також відсутні, тобто дані правочини не є нікчемними, як стверджують працівники ДПІ.

Ст. 203 ЦК України вказує на те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, відповідно до ст. 215 ЦКУ нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актом податкової перевірки, які б факти у цьому акті не були відображені.

Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину. У вищевказаних нормах йдеться саме про зміст правочину, а не факти, що свідчать про його виконання.

Ст.228 ЦК України вказує на те, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. В даному випадку податковий орган говорить про те, що платник податків заволодів майном держави.

Суд зазначає що, відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Слід звернути увагу на те, що поняття «нікчемність» та «фіктивність» правочину не є тотожними.

Відповідно до вищевказаного у відповідності до презумпції правомірності договори, укладені сторонами є дійсними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом. У всіх інших випадках питання щодо недійсності договору повинно бути встановлено судом на підставі заяви заінтересованої особи після повного та всебічного розгляду.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності невиконання позивачем покладених на нього податковим законодавством обов'язків.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до п. 2 ст. 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладеного правочину не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Згідно умов укладеного Договору №ДГ-011 від 24.06.2011 р., де ТОВ "Хорс-Енерджи"- постачальник, а ТОВ "Екотек" - покупець. Постачальник зобов'язується поставляти, а покупець зобов'язується прийняти ПММ та сплатити вартість товару на умовах, визначених дійсним договором, згідно з заявкою покупця. Ціна на продукцію встановлюється у розмірі відпускної ціни постачальника, узгодженої з покупцем, вказаній в заявці та рахунку-фактурі. Термін дії договору до 01.01.2012 року.

Так, позивачем надані належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, копії яких наявні в матеріалах справи та досліджені судом в ході судового розгляду, що фіксують факти здійснення господарських операцій з ТОВ "Хорс-Енерджи", а саме: рахунки, накладні, акти прийому-передачі № РН-0003 від 05.09.2011 р., б/н від 23.09.2011 р., рахунки-фактури № СФ-0000003 від 05.09.2011 р., №СФ-0000011 від 23.09.2011р.; накладні на переміщення № 96, 97 від 05.09.2011 р., № 98, 109, 110, 111 від 23.09.2011 р., ТТН від 05.09.2011 р., 23.09.2011 р., податкові накладні №11 від 23.09.2011 р., №3 від 05.09.2011 р., видаткові накладні № РН-0011 від 23.09.2011 р. і № РН-0003 від 05.09.2011 р.; договір №ДГ-011 від 24.06.2011 року укладений між ТОВ "Екотек" та ТОВ "Хорс-Енерджи".

Перелічені вище документи свідчать про товарний характер господарських відносин позивача з контрагентом, що також були досліджені податковим органом під час перевірки, що підтверджується самим актом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.1. статті 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд зазначає, що відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Сукупність встановлених під час розгляду справи обставин, дозволяє зробити висновки щодо реальності настання наслідків по господарським взаємовідносинами між ТОВ "Екотек" та ТОВ "Хорс-Енерджи", наведені позивачем докази жодним чином не спростовані відповідачем в судових засіданнях, надана позивачем документація, а саме: податкові, видаткові накладні та рахунки фактур відображають реальні наслідки правочину між позивачем та його контрагентом, а підсумкові відомості, акти прийому-передачі виконаних робіт за вересень 2011 року - підтверджують використання придбаних товарів у своїй діяльності, а тому визначені відповідачем порушенням п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. 187.1 "а" п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI не відповідають дійсним обставинами справи та спростовується вищевказаними доказами, наданими позивачем.

В акті перевірки чітко зазначено, що до перевірки надано Договір № ДГ-011 від 24.06.2011 року, укладений між ТОВ «Екотек» та ТОВ «Хорс-Енерджі». Зобов'язання між сторонами були виконані у повному обсязі, що підтверджується відповідними первинними податковими документами (рахунками, накладними, актами приймання-передачі, товаро-транспортними накладними, податковими накладними тощо). Тобто, у платника податків були усі необхідні документи, які передбачені діючим законодавством України, на підставі яких нараховано податкові зобов'язання та сформовано податковий кредит.

Після отримання товару від ТОВ «Хорс-Енерджі» товару, він був в подальшому реалізований через мережу АЗС, які належать підприємству.

Враховуючи що у відповідності до ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України право у суб'єкта господарювання на формування податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі з придбання або виготовлення товарів та послуг, підтверджені належною первинною документацією, а така позивачем в повній мірі була надана не лише до суду, а й під час проведення перевірки, суд визнає податкове повідомлення-рішення, прийняте ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС, №0008412204 від 01.11.2012 протиправним, з огляду на що воно підлягає скасуванню.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 94, 158-163, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01 листапада 2012 року № 0008412204.

3.Стягнути із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екотек" (ідентифікаційний код юридичної особи 32088856) судовий збір розміром 949,52 грн. шляхом безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної Податкової Служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Аблякимов Е.Е.