Ухвала

від 11.04.2013 по справі 2/202/4/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2507/13 Справа № 2/202/4/13 Головуючий у 1 й інстанції - Слюсар Л.П. Доповідач - Каратаєва Л.О. Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Кіктенко Л.М., Прозорової М.Л.

при секретарі - Надтоці А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів, про визнання права власності на частину домоволодіння, визнання договору купівлі-продажу домоволодіння, договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акуту на право приватної власності на землю недійсними за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом виселення без надання іншої житлової площі,-

ВСТАНОВИЛА:

02 січня 2013 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів, про визнання права власності на частину домоволодіння, визнання договору купівлі-продажу домоволодіння, договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акуту на право приватної власності на землю недійсними за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом виселення без надання іншої житлової площі.

Вищевказаним рішенням відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Зустрічну позову ОСОБА_3 задоволено. Вирішено усунути ОСОБА_3, як власнику, перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження домоволодінням АДРЕСА_1, виселивши ОСОБА_2 з вказаного домоволодіння без надання іншої житлової площі та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг , колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Як встановлено в ході судового розгляду, на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 27 липня 1961 року, посвідченого п'ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 01.08.1961 року за реєстровим №1-11185, згідно до рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради м. Дніпропетровська №1573 від 13.06.1961 року забудовнику ОСОБА_4 надано в безстрокове користування земельну ділянку АДРЕСА_2. Забудовник на наданій земельній ділянці зобов'язується побудувати житловий одноповерховий будинок площею 26,53 кв.м. в кількості двох кімнат (т.1 а.с.39-42). Рішенням Виконавчого комітету Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради від 13.11.1987 року за №540.7 затверджено акт прийому індивідуального жилого будинку АДРЕСА_1, який складається із 6-ти житлових кімнат загальною площею 55,8 к.м. з господарчими будівлями: сараїв Б, Д, погребу В, вбиральні Г, які належать ОСОБА_4 (т.1 а.с.37). Згідно реєстраційного посвідчення Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації за №491 за №53 від 25 січня 1988 року домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому зареєстровано за ОСОБА_4 (т.1 а.с.38).

Згідно до листа КП ДМБТІ від 04.02.2002 року за №544, на дату останнього обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 26.06.1987 року, будь яких будівель, побудованих після здачі будинку в експлуатацію, не встановлено (т.1 а.с.31).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, його батьками є: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.1 а.с.28).

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ( т.2 а.с. 105).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.56).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.З а.с. 65).

В лютому 2002 року ОСОБА_4, ОСОБА_6 звернулися до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про усунення порушень права власності, оскільки ОСОБА_2 з 1981 року у вказаному домоволодіння не проживає і добровільно виписатися з нього не бажає.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2004 року усунені перешкоди ОСОБА_4 у праві його власності на спірне домоволодіння шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2. Останній був знятий з реєстрації і на даний час, відповідно до домової книги, не зареєстрований (т. 2 а.с. 109-112). Проте, вказане вище рішення було скасовано ухвалою Колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2008 .

ОСОБА_2 були заявлені вимоги про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на 1/3 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом, визнання права особистої власності на 1/3 частину будинку, як самзабудовника (т.1 а.с.21-25). В подальшому позовні вимоги уточнювалися.

Згідно до ст.529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого.

Згідно до ст. 549 ЦК УРСР визнається що спадкоємець прийняв спадщину : 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Щодо позовних вимог в частині встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на 1/3 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом, то судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що домоволодіння в цілому було зареєстровано на ОСОБА_4 і за життя матір'ю не оспорювалося.

Надавши оцінку доказам по справі, а саме поясненням свідків, жоден з яких не підтвердив факт прийняття спадщини, а саме те, що після смерті матері ОСОБА_2 взяв якесь спадкове майно, посилання позивача в своїй позовній заяві на те, що він поселився в прибудову лише в 2002 році, зазначення в зустрічній позовній заяві в 2003 році своєї адреси проживання - АДРЕСА_3. (т.1 а.с.21), той факт, що позивач на похорони матері не приходив, після похорон в будинок не приходив, з заявою про прийняття спадщини після смерті матері до нотаріальної контори не звертався, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог в частині встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на 1/3 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом.

Вказані висновки ґрунтуються на матеріалах справи та апелянтом, відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК, не спростовані.

Щодо позовних вимог позивача про визнання права особистої власності на 1/3 частину будинку, як самозабудовника та визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,600 га., виданого відповідачу ОСОБА_4, то судом першої інстанції встановлено, що рішенням Індустріальної районної ради від 13.11.1987 року за №540,7 затверджено акт прийомки житлового будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4. Останнім було зареєстровано на себе право власності на все домоволодіння АДРЕСА_1 в 1988 році. Рішення виконкому не оскаржувалося.

Відповідно до ч.1 ст.З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

ОСОБА_2 заявлені вимоги в цій частині через п'ятнадцять років після реєстрації права власності за ОСОБА_4.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги пояснення свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_2 сам будував прибудову до будинку з дозволу батьків, оскільки вони знаходяться у протиріччі з іншими належними доказами, а саме наданими ОСОБА_4 квитанціями на придбання будівельних матеріалів 1979-1982 років (т.1 а.с.233 -240), а інших доказів, на підтвердження обґрунтованості позовних вимог в цій частині суду не надано.

Переоцінка доказів є неприпустимою, тому колегія погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині рішення, оскільки вони апелянтом не спростовані.

Стосовно вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку за АДРЕСА_1 від 03.04.2007 року, а також земельної ділянки площею 0,0600 га., що були укладені між ОСОБА_4 та відповідачкою по справі ОСОБА_3; визнання недійсними Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,600 га., виданих відповідачу ОСОБА_4 і відповідачці ОСОБА_3 03.04.2007 року на підставі договору купівлі-продажу №3-1367 від 03.04.2007 року, судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 жовтня 1981 року, шлюб між ними розірвано 09 січня 1985 року ( т.2 а.с.122-123).

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами від 03 квітня 2007 року посвідченого державним нотаріусом шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори О.М. Драпатою, та зареєстрованому в реєстрі за № 3-1372 ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться у АДРЕСА_1, що складається з: А-1- житловий будинок цегла, житловою площею 55,9 кв.м., загальною площею 86,8 кв.м., Б- сарай цегла, В- погріб з шійкою цегла, Г- убиральня цегла, Д- сарай з/б, Е- гараж з/б, Ж- навіс, 3- навіс, И - душ цегла, Л- убиральня дер., К- душ шиф., №1-6,1- споруди, в користуванні земельна ділянка площею 600 кв.м. ( Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 13.07.2005 року) (т.1 а.с. 151).

Згідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 3 квітня 2007 року, посвідченого державним нотаріусом шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори О.М. Драпатою, та зареєстрованому в реєстрі за № 3-1367 ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0600 гектарів, в межах згідно з планом, що розташована на території Індустріального району АДРЕСА_1. Земельна ділянка, що відчужується належить продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 347154, що видана Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів 13.07.2005 року на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 20.04.2005 року за №241/26 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних атів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010510401544, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000: 04:033:0007 ( т. 2 а.с. 106-107).

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку виданого 11 лютого 2008 року Управлінням земельних ресурсів у місті Дніпропетровську Дніпропетровської області ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.04.2007 р. № 3-1367 є власником земельної ділянки площею 0,0600 га., яка розташована на території Індустріального району АДРЕСА_1. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010810400411, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000: 04:033:0007 (т.2 а.с. 108).

Судом першої інстанції зроблено вірні висновки, що оскільки позивачу відмовлено в встановленні факту прийняття спадщини, визнання права власності на 1/3 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом, визнання права особистої власності на 1/3 частину будинку, як самозабудовнику, то відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача і в цій частині та з цими висновками погоджується колегія судді, оскільки вони зроблені на підставі наявних доказів та підтверджуються матеріалами справи.

Відносно зустрічних позовних вимог про усунення перешкод в користуванні домоволодінням шляхом виселення без надання іншої житлової площі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо їх обґрунтованості.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання ( ч.1 ст.15 ЦК України).

Згідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власнику надане право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 в 2002 році заселився в спірне домоволодінні і після переходу права власності на житловий будинок продовжує проживати без реєстрації в спірній прибудові літ. « А-І» до житлового будинку АДРЕСА_1 (в квартирі №2). За період з 2002 року здійснив ремонт прибудови, що не заперечували сторони. Однак, проживаючи в домоволодінні, яке належить на праві власності ОСОБА_3 перешкоджає їй користуватися її власністю. ОСОБА_3 неодноразово зверталася з цього приводу до Амур-Нижньодніпровського та Індустріального РВ ДМУ УМВС України ( т.2 а.с. 78- 85).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення суду першої інстанції вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК та безпідставність доводів апеляційної скарги, які зводяться до незгоди з висновками суду по оцінці доказів, тоді, як оцінка доказів є виключним правом суду, відповідно до ст.212 ЦПК.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: