Рішення

від 01.04.2013 по справі 916/143/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" квітня 2013 р.Справа № 916/143/13-г

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Гарновській К.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Гаврилюк Ю. І. (представник діючий на підставі довіреності);

від відповідача: Ільїн М. В. (представник діючий на підставі довіреностей) Петушков С. Г. (директор);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю „ЗІКО";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервіс"

про стягнення 68 722, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: 15.01.2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „ЗІКО" (надалі - ТОВ „Зіко") звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервіс" (надалі - ТОВ „Транс Карга Сервіс") та уточненнями до неї, згідно яких просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 89809,50 грн., з яких: 40 000, 00 грн. -основний борг, 40 000, 00 грн. пені, 8 200, 00 грн. витрат на послуги адвоката та покласти на відповідача судові витрати у розмірі 1609, 50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на укладений між сторонами договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 11/04 від 11.04.2011р., згідно умов якого ТОВ „Зіко" свої зобов'язання виконало належним чином, між тим, відповідач за надані послуги не розрахувався в повному обсязі, в зв'язку з чим у нього утворилась визначена у позовних вимогах заборгованість.

Ухвалою суду від 17.01.2013р. суддею Невінгловською Ю.М. за даним позовом було порушено провадження у справі № 916/143/13-г та призначено розгляд справи в засіданні суду.

Ухвалою господарського суду від 11.03.2013р., враховуючи заявлене представником позивача клопотання про продовження строку розгляду справи, у зв'язку з необхідністю надання часу для подання додаткових доказів, було продовжено строк розгляду справи до 01.04.2013р. Крім того, у судовому засіданні 27.03.2013 року, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, судом було оголошено перерву до 01.04.2013 року.

Представник позивача у судовому засіданні 01.04.2013 року позовні вимоги, викладені у заяві про уточнення позовних вимог підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

11.03.2013р. представником відповідача надано суду відзив на позовну заяву ТОВ „Зіко", згідно якої відповідач просить суд застосувати позовну давність до заявлених вимог в порядку ст. ст. 258, 267 Цивільного кодексу України та відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

11 квітня 2011 року між ТОВ „Транс Карга Сервіс" (далі-замовник) та ТОВ „Зіко" (далі-виконавець) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №11/04 (надалі -договір), згідно умов якого виконавець зобовязується організувати перевезення вантажу замовника вантажним автомобільним транспортом, на умовах, узгоджених сторонами.

Умовами п.2.1 договору встановлено, що замовник, виступаючи від свого імені, а також імені та доручення осіб, з якими має відповідні згоди, гарантує оплату перевезення.

Відповідно до п. 2.2 договору передбачено, що виконавець, виступаючи від свого імені, а також імені і за дорученням осіб, з якими має відповідні згоди, гарантує наявність у нього всіх дозволів, ліцензій та інших документів, необхідних для безперешкодного перевезення його транспортними засобами вантажів, вказаних у заявці, високу якість обслуговування замовника, та несе перед замовником майнову відповідальність за збереження та своєчасну постановку довірених йому вантажів.

Пунктом 3.1 договору, зокрема, встановлений обов'язок замовника надати виконавцю заявку на перевезення вантажу. Подача заявки може здійснюватись як в усному, так і в письмовому вигляді з використанням усіх видів зв'язку, у тому числі телефону, факсу, підключеного до мережі Інтернет комп'ютеру. Заявка подається у узгодженій формі, яка фіксується у вигляді додатку до даного договору. У заявці замовник зобов'язаний окремо зазначити та виділити інформацію, яка стосується особливостей перевезення визначеного характеру вантажу та надати інструкції по його перевезенню. За згодою сторін заявка може не оформлюватись, у такому випадку, замість заявки, документом, підтверджуючим належне виконання перевезення, може бути підписаний сторонами акт виконаних робіт.

Відповідно до п. 4.1 договору, зокрема, передбачений обов'язок виконавця організувати виконання перевезення вантажів згідно з прийнятими заявками та забезпечити доставку вантажу своїми автомобілями.

Згідно з умовами п. 5.1 договору встановлено, що оплата за виконане перевезення проводиться протягом 10 банківській днів, починаючи з дня, наступного за днем здачі контейнерного обладнання під контроль його власника. Така здача повинна підтверджуватись відповідними документами з відміткою уповноваженого органу. Розрахунки проводяться після надання виконавцем оформлених належним чином оригіналів TTH/CMR.

Умовами п. 6.5 договору передбачено, що за порушення строків оплати перевезення замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Відповідно до п. 9.1 договору, строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами та до кінця поточного календарного року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищевказаного договору, позивачем були надані послуги з перевезення вантажу на загальну суму 83470,39 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 654 на загальну суму 33010,70 грн., №701 на загальну суму 40000,00 грн., №718 на загальну суму 10 459,69 грн., в зв'язку з чим відповідачу було виставлено до сплати відповідні рахунки.

Отже, факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо надання послуг з перевезення вантажу та прийняття даних послуг, підтверджується актами приймання-передачі послуг за відповідний період, які підписані уповноваженими особами та скріплені відповідними печатками обох сторін. При цьому, будь-які заперечення щодо якості, обсягу наданих послуг чи їх вартості з боку відповідача на вказаних актах не містяться, що свідчить про прийняття ТОВ „Транс Карга Сервіс" обсягу наданих позивачем послуг з перевезення вантажу у повному обсязі.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих йому послуг з перевезення вантажу виконав частково, а саме, 15.11.2012р. ним було перераховано на рахунок ТОВ «ЗІКО» 3 459,69 грн. за транспортні послуги згідно рахунку № 718 від 21.11.2011р., 07.12.2012р. - 7 000 грн. за транспортні послуги згідно рахунку № 718 від 21.11.2011р., 30.01.2013р. - 20 000 грн. за транспортні послуги згідно рахунку № 654 від 26.09.2011р., 27.03.2013р. - 13 010 грн. 70 коп. за транспортні послуги згідно рахунку № 654 від 26.09.2011р. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи виписками по банківському рахунку позивача.

Таким чином, залишок боргу на час розгляду справи складає 40 000 грн. за актом № 701 здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунком-фактурою № 701 від 10.11.2011р. на суму 40 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням договірних зобов'язань відповідачем та направлено на стягнення з відповідача наявної заборгованості за договором №11/04 від 11.04.2010 року та пені.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з приписами ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. При цьому ч.2 ст. 908 цього кодексу встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до положень ч.1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. При цьому, ч.3 ст.909 цього кодексу визначено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом під час розгляду справи, в порушення вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ТОВ „Транс Карга Сервіс" оплату за надані позивачем послуги з перевезення вантажу не здійснило в повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед ТОВ „Зіко" за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом №11/04 від 11.04.2011р. у розмірі 40 000,00 грн., яка до теперішнього часу у добровільному порядку не погашена.

Враховуючи, що позовні вимоги ТОВ „Зіко" в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 40 000, 00 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи документами, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Умовами п. 6.5 договору передбачено, що за порушення строків оплати перевезення замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене, суд перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 40000,00 грн., встановив, що позивач при здійснені даного розрахунку допустив помилку, а саме зробив невірний розрахунок штрафних санкцій, у зв'язку з чим суд зробив власний розрахунок та встановив, що сума пені визначена судом менше ніж заявлена позивачем та становить 6359,66 грн.

Щодо вимог відповідача про застосування позовної давності до заявлених вимог позивача в порядку ст. ст. 258, 267 Цивільного кодексу України та відмовлення в задоволенні позову у повному обсязі, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 258 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог які виникли у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти.

В той же час, статтею 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, враховуючи, що відповідачем 15.11.2012р., 07.12.2012р., 30.01.2013р. та 27.03.2013р. були здійснені проплати за надані йому послуги з перевезення вантажів за договором № 11/04 від 11.04.2011р. згідно виставлених рахунків-фактур та актів здачі-прийняття робіт, суд дійшов висновку щодо визнання ТОВ „Транс Карга Сервіс" свого боргу, у зв'язку з чим строк позовної давності є таким, що перервався та починається заново. Враховуючи викладені обставини, суд відмовляє ТОВ „Транс Карга Сервіс" у застосуванні позовної давності до заявлених вимог позивача в порядку ст. ст. 258, 267 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Між тим, відповідачем, в порушення зазначених норм, не надано будь-яких доказів, спростовуючих твердження позивача та з яких можливо було б зробити висновок про відсутність заборгованості перед позивачем за укладеним договором.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 11/04 від 11.04.2011р. у розмірі 40 000,00 грн. та пені у розмірі 6359,66 грн.

Згідно зі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1720,50 грн. та витрати на послуги адвоката у розмірі 8200,00 грн., які повністю підтверджені наявними у матеріалах справи документами, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс Карга Сервіс" (65098, м. Одеса, вул. Боженка, буд. 19, код ЄДРПОУ 24766385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Зіко" (65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, буд. 32, кв. 31, код ЄДРПОУ 21032984) 40 000/сорок тисяч/грн. 00 коп. основної заборгованості, 6359/шість тисяч триста пятдесят дев'ять/грн. 66 коп. пені, 8200/вісім тисяч двісті/грн. 00коп. витрат на послуги адвоката, 1720/одна тисяча сімсот двадцять/грн. 50 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 08.04.2013р.

Суддя Невінгловська Ю.М.