Рішення

від 08.04.2013 по справі 916/336/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

             ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ "08" квітня 2013 р.    Справа  № 916/336/13-г За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Енофлекс"; до відповідача: Спеціалізованого підприємства "Лівіт ЛТД" (Товариства з обмеженою відповідальністю); про про стягнення заборгованості у розмірі 26962,39 грн.                                                                                                                   Суддя Щавинська Ю.М. Представники сторін: від позивача: не з'явились. від відповідача: не з'явились. СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Енофлекс" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Спеціалізованого підприємства "Лівіт ЛТД» (Товариства з обмеженою відповідальністю) про стягнення 26962,39 грн., з яких 21241,00 грн. основного боргу, 92,53 грн. 3% річних, 5628,86 грн. пені, поклавши на відповідача витрати по сплаті судового збору. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання відповідачем прийнятих на себе за договором № 13612 від 08.06.2012 року зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати товару, поставленого по видатковій накладній №13612-02 від                20.07.2012 року. Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.02.2013р. було порушено провадження у справі №916/336/13-г із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 11.03.2013р. У судовому засіданні 11.03.2013р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні. В подальшому позивач заявою від 2.04.2013р. (а.с.38) надав розрахунок пені, обмежений розміром подвійної облікової ставки НБУ, проте письмово розмір позовних вимог не уточнив. Ухвалою від 11.03.2013р., приймаючи до уваги нез'явлення у судове засідання представника відповідача, про час та місце розгляду якого останній повідомлений належним чином, шляхом надсилання судової ухвали на юридичну адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДР, а також невиконання відповідачем вимог ухвали суду, розгляд справи було відкладено на 8.04.2013р. У судове засідання 8.04.2013р. представник позивача, повідомлений про час та місце його проведення під розпис (а.с.27), не з'явився. Відповідач – Спеціалізоване підприємство «Лівіт ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, шляхом надсилання судової ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи від 11.03.2013 року на юридичну адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДР (а.с.31-33), у судове засідання не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою у довідці поштової установи про те, що за зазначеною адресою немає такої організації (а.с.19, 35), суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків: Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Крім того, у відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити з нього певну грошову суму. У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Як вбачається з матеріалів справи, 08.06.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енофлекс" (Постачальник) та Спеціалізованим підприємством "Лівіт ЛТД" (Товариством з обмеженою відповідальністю) (Покупець) укладено договір №13612, відповідно до умов якого Поставник постачає і передає у власність окремими партіями, а Покупець приймає і оплачує на умовах договору поліграфічні і інші товари, вказані в замовленнях і/чи накладних (специфікаціях), далі – товар. Ціни на товар по договору можуть бути змінені за згодою сторін шляхом підписання відповідної додаткової угоди. (а.с.7-9). Пунктом 2.2 договору встановлено, що плата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Поставника згідно зафіксованих в специфікації умов оплати. Згідно п. 2.3 договору, датою оплати рахується дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця. В п. 3.4 договору  зазначено, що датою поставки товару вважається дата отримання товару Покупцем і підписання видаткової накладної. Таким чином, проаналізувавши зміст вказаного договору, суд доходить висновку про можливість застосування до нього норм, що регулюють правовідносини поставки та купівлі-продажу. Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та поставив на адресу відповідача згідно видаткової накладної №13612-02 від 20.07.2012 року (а.с.10), оригінал якої було оглянуто судом у судовому засіданні 11.03.2013р., поліграфічну продукцію на загальну суму 21241,00 грн. Однак відповідач, отримавши товар згідно накладної, про що свідчить підпис та печатка, свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати товару не виконав, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі  21241,00 грн. Позивач  26.11.2012 року на адресу відповідача  направив вимогу щодо виконання вимог договору №13612 від 08.06.2012 року, згідно якої сповістив відповідача про наявність заборгованості у розмірі 21241,00 грн. та надавав можливість відповідачу виниклу заборгованість сплатити в добровільному порядку. Крім того, позивач своєю вимогою попередив відповідача, що у разі його відмови від сплати заборгованості у добровільному порядку, позивач буде змушений стягувати її примусово - у судовому порядку. Факт направлення позивачем відповідачу даної вимоги відповідачу підтверджується наявною в матеріалах справи копією поштової квитанції та опису вкладення (а.с.13.). У зв'язку із невиконанням відповідачем вимоги, позивач з метою досудового врегулювання спору направив 18.12.2012 року на адресу відповідача претензію, згідно якої просив його сплатити 21241,00 грн. заборгованості за поставлений товар, з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, 3 % річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі 0,5 %  з несплачених коштів за кожен день прострочення. Одночасно, направленою претензію позивач повторно попередив відповідача, що у випадку непогашення заборгованості, яка виникла у нього при невиконанні своїх зобов'язань за договором № 13612 від 08.06.2012 року, він змушений буде звернутися до суду. Про фактичне відправлення позивачем претензії свідчить наявна в матеріалах справи  копія квитанції та опису вкладення від 25.12.2012 року (а.с.15). Однак, відповідного реагування на вимогу та претензію позивач не отримав, заборгованість по договорам відповідачем сплачено не було, у зв'язку з чим позивач змушений був звернутися до суду із відповідним позовом. Враховуючи вищезазначене та те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 21241,00 грн. відповідач, згідно приписів ст.ст. 33-34 ГПК України, суду не надав, суд вважає позовні вимоги ТОВ «Енофлекс» в цій частині цілком обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, суд звертає увагу на те, що 18.10.2012 року між сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків (а.с.11), яким відповідач підтвердив розмір заборгованості. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 5628,86грн. суд зазначає наступне. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди. Пунктом 4.4  договору сторони встановили, що за невиконання чи неналежне виконання Покупцем обов'язків, передбаченими п. 2.3 договору, він сплачує Поставнику пеню в розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочення. За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до  ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказано на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним законом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з ст. ст. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, згідно із ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Між цим, суд зазначає, що відповідно до ст. 629 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. В листі ВГСУ від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 ЦК України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України. Виходячи зі змісту зазначених норм, суд встановив, що початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, а, враховуючи те, що відповідачем було підписано видаткову накладну за поставлений товар 20.07.2012 року, то він повинен був у цей день оплатити товар, за таких обставин, початком нарахування штрафних санкції є наступний день, а саме  21.07.2012 року. Отже, враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що згідно до ч.6 ст. 232 ГК України кінцевим днем нарахування штрафних санкцій є 21.01.2013 року. Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, судом, при перевірці розрахунків пені (а.с.2, 38) було встановлено їх методологічну  помилковість, у зв'язку з чим судом, з урахуванням приписів ч.6.ст.232 ГК України, за допомогою системи „Ліга-Закон”, в межах періоду, визначеного позивачем, зроблено власний розрахунок пені. Сума боргуПеріод простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 21241.00 04.12.2012 - 21.01.2013497.5000 %0.041 %426.56 Таким чином, загальна сума пені за договором, яка підлягає стягненню в межах даного позову складає 426.56 грн. Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних суд вказує наступне. Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний, зокрема, сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про його обґрунтованість. Таким чином, загальна сума 3% річних за договором, яка підлягає стягненню, складає       92.53 грн.               Враховуючи часткове задоволення судом позовних вимог ТОВ «Енофлекс» згідно до              ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -                                ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Спеціалізованого підприємства "Лівіт ЛТД" (Товариства з обмеженою відповідальністю) (65014, м. Одеса, вул. Успенська, б. 4 А, код 20007346) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енофлекс" (65005, м. Одеса, пров. Чапаєва, б. 5, код 36501432)  основну суму боргу у розмірі 21    241 /двадцять одну тисячу двісті сорок одну/ грн. 00 коп., 426 /чотириста двадцять шість/ грн. 56 коп. пені,  92/дев'яносто дві/ грн. 53 коп.                       3% річних та 1388 /одну тисячу триста вісімдесят вісім/ грн.53 коп. судового збору. 3. В решті позову відмовити. Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України. Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Повне рішення складено 11.04.2013р. Суддя                                                                                       Щавинська Ю.М.