Постанова

від 09.04.2013 по справі 826/1504/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 09 квітня 2013 року                      № 826/1504/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Майвін" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання протиправними дій ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Майвін" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій. 03.04.2013 позивачем через канцелярію суду було подано заяву про зміну позовних вимог, в якій він виклав позовні вимоги в наступній редакції: "Визнати протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС стосовно визнання правочинів укладених ТОВ "Майвін" нікчемними." Зазначені уточнення прийняті судом. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що зустрічна звірка не є перевіркою, та у відповідача відсутні повноваження на встановлення в рамках проведення зустрічної звірки фактів порушення позивачем податкового законодавства, а тим більше цивільного. Водночас позивач зазначив про те, у відповідача були відсутні правові підстави для проведення зустрічної звірки, та про те, що висновки викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки є необґрунтованими  оскільки  відповідачем не було здійснено дослідження змісту правочинів укладених позивачем та не наведено доказів, як б вказували на нікчемність укладених позивачем правочинів.        У судовому засіданні 20.03.2013 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Відповідач проти позовних вимог заперечив, через канцелярію суду 26.02.2013 надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач обґрунтовує тим, що акт           № 3134/22-9/36423962 від 16.08.2012 було складено відповідно до вимог податкового законодавства. Також відповідач зазначив про те, що висновки зазначеного акту є службовим документом, носієм доказової інформації, а отже не можуть порушувати охоронювані законом  права та інтереси позивача.   У судовому засіданні 20.03.2013 представник відповідача заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.    У судовому засіданні 20.03.2013 представники сторін не заперечували проти розгляду справи в порядку письмового провадження та подали заяву, в якій просили здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження, за відсутності представників сторін. Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. З урахуванням наведеного суд, заслухавши у судовому засіданні представників позивача та відповідача ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні. Підчас судового розгляду справи, суд, В С Т А Н О В И В: 16.08.2012 Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби було складено акт № 3134/22-9/36423962 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Майвін" код за ЄДРПОУ 36423962 щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період грудень 2011 року ". На сторінці 9 вказаного акту зазначено наступне: "Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків між ТОВ "Майвін" та покупцями. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні, як база так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість." В абзаці 1 сторінки 11 акту № 3134/22-9/36423962 від 16.08.2012 викладено наступне: "В ході перевірки не підтверджено наявність поставки товарів (послуг) від ТОВ "Майвін" за період грудень 2011 року, що свідчить про те, що правочини між ТОВ "Майвін" та підприємствами - покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю." На сторінці 12 вказаного акту зазначено наступне: "В ході перевірки не підтверджено наявність поставки товарів (послуг) від ТОВ "Майвін" підприємствам покупцям, що свідчить про те, що правочини між ТОВ "Майвін" та покупцями  здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215,      п.п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.". В висновках акту  № 3134/22-9/36423962 від 16.08.2012 викладено наступне: "Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п.2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені ТОВ "Майвін" з вище зазначеними контрагентами порушують публічний характер, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб ". Товариство з обмеженою відповідальністю "Майвін" вважаючи протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби стосовно визнання правочинів укладених ТОВ "Майвін" нікчемними звернулось з відповідним позовом до суду. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що  підлягає задоволенню з наступних підстав. Пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України встановлено, що з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін. Згідно з пунктами 3 та 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 27.12.2010 встановлено, що з метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. Таким чином, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків, водночас зустрічна звірка є лише заходом інформаційно - аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, з огляду на що в податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведеної зустрічної звірки контролю за додержанням податкового чи цивільного законодавства. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 у справі № 2а-6160/12/2670.   Згідно з пунктом 4.4 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок затверджених наказом державної податкової адміністрації  України № 236 від 22.04.2011 у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (далі - Журнал реєстрації довідок/актів) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України. Отже, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку з встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012 у справі № 2а-11060/12/2670.   В акті  № 3134/22-9/36423962 від 16.08.2012 відповідачем зазначає  про те, що правочини між позивачем та підприємствами - покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний характер, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб та  відповідно до частин першої та п'ятої статті 203, частин першої та другої статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. З огляду на зазначене, враховуючи те, що відповідно до положень чинного законодавства акт зустрічної звірки суб'єкта господарювання може засвідчувати лише факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно відсутності факту документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, у той час, як відповідач  в акті  № 3134/22-9/36423962 від 16.08.2012 встановив факт нікчемності правочинів укладених позивачем з контрагентами - покупцями, суд дійшов висновку про  протиправність дій відповідача стосовно визнання в акті № 3134/22-9/36423962 від 16.08.2012 правочинів укладених  позивачем  з контрагентами - покупцями нікчемними. Також стосовно визнання відповідачем правочинів укладених  такими, що здійснені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний характер, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб та  відповідно до частин першої та п'ятої статті 203, частин першої та другої статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, суд  зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України  правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину». Таким чином навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. При цьому жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Отже, зазначена норма права недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Таким чином, у складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Пленум Верховного Суду України у пункті 18 Постанови № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" навів перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими правочинами, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави є, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Намір юридичної особи порушити публічний порядок доводиться через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або довіреністю. Наявність мети у такої фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені обвинувальним вироком. Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. З урахуванням положень частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, належним доказом для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі ухвалений щодо цієї особи. Відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку відносно осіб, причетних до діяльності позивача або його контрагентів - покупців за грудень 2011 року суду не надано не було, як і не було надано доказів та пояснень на підтвердження фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами - покупцями за грудень 2011 року правочинів. Також відповідачем  не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Крім того, посилання відповідача на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Зазначене підтверджується також положеннями статті 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.   З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача стосовно визнання правочинів укладених ТОВ "Майвін" нікчемними Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. При поданні адміністративного позову позивачем було сплачено судовий збір у сумі  34,41 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням. Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: 1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Майвін" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій - задовольнити повністю. 2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби стосовно визнання правочинів укладених ТОВ "Майвін" нікчемними. 3.Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Майвін" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 34,41 грн. (Тридцять чотири грн. 41 коп.). Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Суддя                                                                                                О.П. Огурцов