Рішення

від 10.04.2013 по справі 914/821/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.13 Справа№ 914/821/13-г

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання М.Скірі, розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-І», м. Київ;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гавар», м. Львів;

про: стягнення 2 387 грн. 43 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився.

Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 26.02.2013 року прийнято до розгляду позовну заяву за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-І» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гавар» про стягнення заборгованості в розмірі 2 387 грн. 43 коп. Розгляд справи призначено на 27.03.2013 року.

У судове засідання 27.03.2013 року представники сторін не з'явилися. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності та долучення документів до матеріалів справи. З огляду на неявку представника відповідача розгляд справи було відкладено на 10.04.2013 року.

У судове засідання 10.04.2013 року представники сторін не з'явилися. Від позивача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення явки повноважного представника в судове засідання.

Конверт, адресований відповідачу, повернувся із позначкою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до витягу з веб-сайту Єдиного державного реєстру місцезнаходженням юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Гавар» є м. Львів, вул. Лінкольна, 23, як і зазначено в позовній заяві.

Ухвали направлялись відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві та у Витязі з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відтак, суд виходить з того, що про час, дату та місце судового розгляду справи N 914/821/13-г учасник судового процесу був повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

10.04.2013 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фара-І» звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гавар» про стягнення заборгованості в розмірі 2 387 грн. 43 коп., з яких 2 380 грн. 00 коп. - основний борг, 7 грн. 43 коп. - 3 % річних.

Позивач у позовній заяві зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фара-І» передало у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Гавар» автомобільні товари, за які останній розрахувався не в повному обсязі.

На момент звернення з позовом до суду та розгляду справи по суті сума вартості неоплаченого товару складає 2380 грн. 43 коп.

Відповідачем доказів спростування чи оплати вищезазначеної суми не представлено.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фара-І» (надалі по тексту рішення - позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Гавар» (надалі по тексту рішення - відповідач) уклали договір купівлі-продажу в усній формі, згідно з яким позивач зобов'язався передати майно у власність відповідача, а відповідач у свою чергу зобов'язався прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму. Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною № ЛВ -0822007 від 22.08.2012 року.

Як вбачається із вищезазначеної накладної Товариство з обмеженою відповідальністю «Фара-І» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Гавар» товар - гальмівний диск 14020/1640561 Airspring (2 штуки) та СЕІ 230.017 РМК шворня (1 штука) на суму 2 880 грн. 00 коп. Датою оплати сторони визначили 22.08.2012 року.

Сторонами вимоги усної домовленості виконані в частині відвантаження товару позивачем і отримання товару відповідачем, про що свідчить підписана видаткова накладна № ЛВ -0822007 від 22.08.2012 року.

09.11.2012 року відповідачу було надіслано претензію-вимогу № 218 щодо стягнення заборгованості на суму 2 880 грн. 00 коп. та акт звірки взаєморозрахунків.

18.12.2012 року відповідачем оплачено 500 грн.00 коп., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара- І».

Докази сплати решти суми в матеріалах справи відсутні.

Отже на момент звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті отриманого товару складає 2 380 грн. 00 коп.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне:

Відповідно до положень ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У ст. 639 Цивільного кодексу України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно позивач і відповідач мали право домовитись про передачу товару в усній формі, що стало підставою виникнення взаємних прав і обов'язків.

Частина 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зазначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення містяться і в ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, строком оплати сторони визначили 22.08.2012 року. З огляду на невиконня зобов'язання позивачем була надіслана відповідачу вимога оплати боргу у розмірі 2 880 грн. до 22.11.2012 року. Оплачено відповідачем лише 500 грн. Решта боргу залишається не сплаченою, а відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України. А відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає його вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).

Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до п. 3. ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано на суму заборгованості 3 % річних у сумі 7 грн. 43 коп. Розрахунок здійснений математично правильно.

Із врахуванням викладеного, суд вважає за необхідне задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гавар» (79068, м. Львів, вул. Лінкольна, 23, код ЄДР 25225591) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-І» (02154, м. Київ,проспект Возз'єднання, 21, кв. 8, код ЄДР 33299396) 2 380 грн. 00 коп. основного боргу, 7 грн. 43 коп. 3 % річних та 1720 грн. 50 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 11.04.2013 року.

Суддя Р.Матвіїв