Рішення

від 10.04.2013 по справі 916/384/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2013 р.Справа № 916/384/13-г

Господарський суд Одеської області

У складі судді - Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань - Ярошенко С.П.

За участю представників сторін:

Від позивача: Степанов В.С. за довіреністю від 22.01.2013р.; Гальперін О.Ю. за довіреністю від 22.01.2013р.

Від відповідача: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Вара" до дочірнього підприємства „Чабанка" про стягнення 139 763,48 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Вара" (далі по тексту - ТОВ „Вара") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до дочірнього підприємства „Чабанка" (далі по тексту - ДП „Чабанка") про стягнення заборгованості в загальному розмірі 139 763,48 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 120 000 грн. та пені в сумі 19 763,48 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором безпроцентної позики № 09/11 від 22.09.2011р. щодо своєчасного повернення суми отриманої позики.

Згідно наданого відзиву на позов, відповідач повністю заперечує проти задоволення позову, посилаючись на той факт, що договір безпроцентної позики № 09/11 від 22.09.2011р. суперечить положенням чинного законодавства та не може бути підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, оскільки відповідно до положень Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" та Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004р. за № 21, виникненню у позивача права на надання спірної суми позики повинно було передувати взяття останнього на облік Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. При цьому, представник ДП „Чабанка" жодного разу не з'являвся в судові засідання по даній справі, незважаючи на належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників позивача, суд встановив наступне.

22.09.2011р. між ТОВ „Вара" (Позикодавець) та ДП „Чабанка" (Позичальник) було укладено договір безпроцентної позики № 09/11, у відповідності до умов п.п. 1.1, 2.1, 2.2, 3.1 якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти в розмірі 120 000 грн., а Позичальник зобов'язується повернути їх Позикодавцю. За цим договором проценти не нараховуються та не сплачуються. Позикодавець перераховує суму позики в безготівковому порядку на поточний рахунок Позичальника.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Положеннями ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме копії платіжного доручення № 155 від 22.09.2011р. та виписки із особового рахунку позивача, на виконання умов договору безпроцентної позики № 09/11 від 22.09.2011р. ТОВ „Вара" було перераховано на користь ДП „Чабанка" грошові кошти в сумі 120 000 грн., у зв'язку з чим, приймаючи до уваги правову природу договору позики як реального договору, визначену статтями 640, 1046 ЦК України, суд дійшов висновку, що вищезазначений договір є укладеним.

Виходячи з положень п.п. 4.1, 5.1 - 5.3 договору безпроцентної позики № 09/11 від 22.09.2011р. Позичальник зобов'язується повернути суму в строк до 30.12.2011р., а саме в останній день даного строку. Сума позики підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок Позикодавця. Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування суми позики (її частини) на поточний рахунок Позикодавця.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором безпроцентної позики № 09/11 від 22.09.2011р. ДП „Чабанка" в строк до 30.12.2011р. не здійснило повернення грошових коштів в сумі 120 000 грн. на користь позивача, в результаті чого, на момент вирішення даного спору у ДП „Чабанка" утворилась заборгованість перед ТОВ „Вара" за вказаним договором позики в сумі 120 000 грн.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 629, 1046, 10,49 ЦК України господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ „Вара" в частині стягнення з ДП „Чабанка" суми неповернутої позики в розмірі 120 000 грн.

При цьому, судом відхиляються заперечення відповідача проти позову щодо відсутності у ТОВ „Вара" права на надання спірної суми позики, в обґрунтування яких ДП „Чабанка" здійснено посилання на окремі положення Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" та Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004р. за № 21, з яких, за переконанням відповідача, вбачається, що надання позики є фінансовою послугою, право на надання якої виникає у Позикодавця виключно у випадку попереднього взяття останнього на облік Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. З огляду на викладене, ДП „Чабанка" вважає, що договір про надання безпроцентної позики № 09/11 від 22.09.2011р. суперечить положенням законодавства, у зв'язку з чим, не може слугувати підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема обов'язку відповідача здійснити повернення суми отриманої позики. Проаналізувавши наведені доводи, суд зазначає наступне.

Відповідно до преамбули Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" від 12 липня 2001 року N 2664-III (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг") цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Згідно зі ст. 2 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

В силу положень ст. 1 названого Закону, фінансовими установами є юридичні особи, які відповідно до закону надають одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесені до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. В свою чергу, учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг. Фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Положеннями ст. 4 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" передбачено, що надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, вважається фінансовою послугою.

При цьому, ч. 4 ст. 5 цього Закону передбачено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

З огляду на наведені положення законодавства, суд зазначає, що сфера дії Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" за своїм суб'єктним складом є обмеженою і не поширюється зокрема на юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, тобто особами, виключним різновидом діяльності яких є надання фінансових послуг, оскільки суб'єктами законодавчого регулювання даного нормативного акту є саме професійні учасники ринку фінансових послуг.

В той же час, зміст положень ст. 1046 ЦК України не містить спеціальних застережень щодо можливості надання позик виключно особами, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг, у зв'язку з чим, суд зазначає, що до правовідносин щодо надання позики між двома юридичними особами, які не є професійними учасниками ринку фінансових послуг, положення Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" не застосовуються. Саме тому договір позики, як загальна договірна конструкція, є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Викладена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 18.07.2012р. № 6-79цс12.

З огляду на вищенаведені висновки, судом відхиляються заперечення ДП „Чабанка" проти позову, засновані на положеннях Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг".

Що стосується посилань відповідача на Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004р. за № 21 (з наступними змінами та доповненнями), суд зазначає, що виходячи із змісту п. 1.2 даного нормативного акту, останнім врегульовані правовідносини із надання послуг з фінансового лізингу та порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні цієї послуги юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначене законами та нормативно-правовими актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України право надавати послугу з фінансового лізингу. Таким чином, даний нормативний акт до спірних відносин застосуванню не підлягає.

Більш того, суд звертає увагу відповідача на положення ст. 204 ЦК України, якими закріплена презумпція дійсності правочину за відсутності прямої вказівки закону про його нікчемність або судового рішення про визнання правочину недійсним. Оскільки чинне законодавство не містить застережень щодо нікчемності укладеного між сторонами по справі договору безпроцентної позики № 09/11 від 22.09.2011р. та в матеріалах справи відсутні докази визнання цього договору недійсним в судовому порядку, даний договір в будь-якому разі є правовою підставою для виникнення прав та обов'язків, з метою створення яких його й було укладено.

Підсумовуючи вищевикладене, суд відзначає неспроможність та необґрунтованість заперечень відповідача проти позову, у зв'язку з чим останні відхиляються судом.

Як було зазначено вище по тексту рішення, господарським судом було встановлено факт порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором безпроцентної позики № 09/11 від 22.09.2011р. щодо здійснення своєчасного та в повному обсязі повернення суми отриманої позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п. 6.1 договору безпроцентної позики № 09/11 від 22.09.2011р. передбачено, що при простроченні повернення позики (її частини) Позичальник сплачує пеню в розмірі 0,1% за кожен день прострочення від неповернутої суми позики.

З посиланням на п. 6.1 укладеного між сторонами по справі договору та визначений положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничний розмір штрафних санкцій у вигляді пені, позивачем було нараховано відповідачу до сплати пеню в сумі 19 763,48 грн. за прострочення виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань. Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення з ДП „Чабанка" даного різновиду неустойки, проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок /а.с. 28/, господарський суд дійшов висновку про допущення ТОВ „Вара" помилки при його здійсненні, яка укладається у нарахуванні штрафних санкцій в тому числі поза межами шестимісячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України. Суд зазначає, що на підставі договору безпроцентної позики № 09/11 від 22.09.2011р. штрафні санкції можуть нараховуватись виключно протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, оскільки за погодженням сторін вказаний строк не було пролонговано.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 6 ст. 232 ГК України, суд дійшов висновку, що правильним розрахунком суми пені у спірних правовідносинах має бути:

120 000 * 1 (прострочення за 31.11.2011р.) * 0,155 (подвійна облікова ставка НБУ цього періоду) / 365 = 50,96 грн.

120 000 * 82 (кількість днів прострочення з 01.01.2012р. по 22.03.2012р. включно) * 0,155 (подвійна облікова ставка НБУ цього періоду) / 366 = 4 167,21 грн.

120 000 * 99 (кількість днів прострочення з 23.03.2012р. по 29.06.2012р. включно) * 0,15 (подвійна облікова ставка НБУ цього періоду) / 366 = 4 868,85 грн.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для нарахування відповідачу до сплати пені в сумі 9 087,02 грн., у зв'язку з чим, позовні вимоги у названій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ДП „Чабанка" перед ТОВ „Вара" в загальному розмірі 129 087,02 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 120 000 грн. та пені в сумі 9 087,02 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог на суму 129 087,02 грн. Таким чином, з ДП „Чабанка" слід стягнути на користь ТОВ „Вара" суму основного боргу в розмірі 120 000 грн. та пеню в сумі 9 087,02 грн. відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610 - 612, 617, 625, 629, 640, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями).

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610 - 612, 617, 625, 629, 640, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями), ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з дочірнього підприємства „Чабанка" /65005, м. Одеса, вул. Прохорівська, 45, код ЄДРПОУ 33568185, п/р 26001253341 в ВАТ „Марфін Банк" м. Одеса, МФО 328168/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Вара" /65014, м. Одеса, пров. Лермонтовський, 9, код ЄДРПОУ 32117965, п/р 26001253211 в ВАТ „Марфін Банк" м. Одеса, МФО 328168/ суму основного боргу в розмірі 120 000 грн. 00 коп. /сто двадцять тисяч грн. 00 коп./, пеню в сумі 9 087 грн. 02 коп. /дев'ять тисяч вісімдесят сім грн. 02 коп./, судовий збір в сумі 2 581 грн. 74 коп. /дві тисячі п'ятсот вісімдесят одна грн. 74 коп./. Наказ видати.

3. В решті позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 12.04.2013р.

Суддя С.П. Желєзна