Рішення

від 09.04.2013 по справі 925/426/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року Справа № 925/426/13

Господарський суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Єфіменка В.В.,

з секретарем судового засідання Макарченко Н.П.;

представники сторін:

від позивача - Кончін В.Г., за довіреністю,

від відповідача - не з?явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Черкаської області в м. Черкаси справу

за позовом Приватного підприємства "Альтіма" м.Черкаси

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег" с.Орловець Городищенського району

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача 602 540 грн. основного боргу; 3 763 грн. 77 коп. - 3% річних; 45 793 грн. 04 коп. - 0,1% пені за невиконання грошових зобов'язань по розрахунках по договору безпроцентної позики №2 від 03.01.2012.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги повністю підтримав, просив їх задовольнити з мотивів, викладених в позовній заяві.

Відповідач в адресованій суду телеграмі зазначив, що борг перед приватним підприємством (далі - ПП) "Альтіма" визнає в повному обсязі і просив розглядати справу без відповідача.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та подані позивачем докази, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

03.01.2012 сторони уклали договір безпроцентної позики №2 (далі - договір), за умовами якого позикодавець (позивач) передав позичальнику (відповідачу) грошові кошти у розмірі 2 200 000 грн., а позичальник (відповідач) зобов'язався повернути позику у визначений договором термін (а.с.16-17).

П.3.1, п.3.2, п.4.1, п.5.1 - п.5.3, п.6.1 договору сторони передбачили, що позика передається в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позичальника або коштами через касу підприємства. Позика може надаватись по заявкам позичальника частками, заявки можуть подаватися письмово, усно, факсом, електронною поштою або іншим прийнятим способом для сторін.

Позика вважається переданою з моменту перерахування позики на розрахунковий рахунок позичальника.

За умовами договору строк позики розпочинається з моменту набрання чинності договору і закінчується 31.12.2012.

Позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п.4.1 договору.

Позика повертається в безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця.

Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми на його розрахунковий рахунок.

Сторони визначили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позикодавцем суми позики позичальникові та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

Як вбачається з матеріалів справи та з досліджених в судовому засіданні платіжних документів з відмітками банку, позивач на рахунок відповідача перерахував кошти в розмірі 2 117 525 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

- від 27.02.2012 №22 на суму 251400 грн. (а.с.20);

- від 28.02.2012 № 26 на суму 25 100 грн. (а.с.21);

- від 01.03.2012 №30 на суму 56 400 грн. (а.с.22);

- від 01.03.2012 №31 на суму 750 грн. (а.с.23);

- від 19.04.2012 №61 на суму 7 650 грн. (а.с.24);

- від 24.04.2012 №71 на суму 714600 грн. (а.с.25);

- від 24.04.2012 №66 на суму 9100 грн. (а.с.26);

- від 26.04.2012 №73 на суму 33800 грн. (а.с.27);

- від 27.04.2012 №76 на суму 21700 грн. (а.с.28);

- від 03.05.2012 №81 на суму 197200 грн. (а.с.29);

- від 04.05.2012 №88 на суму 9650 грн. (а.с.30);

- від 11.05.2012 №97 на суму 4500 грн. (а.с.31);

- від 15.05.2012 №103 на суму 6922 грн. (а.с.32);

- від 17.05.2012 №108 на суму 3873 грн. (а.с.33);

- від 21.05.2012 №116 на суму 30180 грн. (а.с.34);

- від 22.05.2012 №118 на суму 6750 грн. (а.с.35);

- від 30.05.2012 №124 на суму 73590 грн. (а.с.36);

- від 11.06.2012 №137 на суму 26900 грн. (а.с.37);

- від 19.06.2012 №141 на суму 9920 грн. (а.с.38);

- від 25.06.2012 №147 на суму 25000 грн. (а.с.39);

- від 24.07.2012 №180 на суму 45000 грн. (а.с.40);

- від 01.08.2012 №194 на суму 200 000 грн. (а.с.41);

- від 17.08.2012 №205 на суму 13000 грн. (а.с.42);

- від 20.08.2012 №210 на суму 7200 грн. (а.с.43);

- від 23.08.2012 №214 на суму 81040 грн. (а.с.44);

- від 28.08.2012 №217 на суму 8300 грн. (а.с.45);

- від 29.08.2012 №221 на суму 248 000 грн. (а.с.46).

Зобов'язання у відповідності з ст.526 Цивільного Кодексу України та ст. 193 Господарського Кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до положень ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідач на виконання зобов'язань за договором позики, перерахував позивачу 968 495 грн., що підтверджується дослідженими в судовому засіданні платіжними дорученнями:

- від 09.10.2012 №13 на суму 965700 грн. (а.с.47);

- від 22.10.2012 №18 на суму 2795 грн. (а.с.47).

Факт оплати суд розцінює як визнання відповідачем своїх зобов'язань та вчинення дій, спрямованих на виконання вищевказаного договору, який є реальним.

21.12.2012 позивач направив відповідачу лист-вимогу №25 про сплату боргу (а.с.49).

18.03.2013 відповідач перерахував позивачу 546 490 грн., що підтверджується дослідженим в судовому засіданні платіжним дорученням від 18.03.2013 №4 (а.с.48).

З Акта звірки взаємних розрахунків сторін по договору за період 01.01.2012 - 28.02.2013 вбачається, що станом на 18.03.2013 борг відповідача перед позивачем становить 602540 грн. (а.с.18-19).

Акт взаємозвірки розрахунків підписаний представниками сторін та завірений їхніми печатками і у суду сумнівів не викликає.

Суд приходить до висновку, що на день розгляду справи борг відповідача перед позивачем становить 602 540 грн.

П.5.4 договору сторони передбачили, що в разі несвоєчасного повернення позики позичальник сплачує позикодавцю штраф в розмірі 0,1% від несвоєчасно поверненої суми за кожен день прострочення.

В позовній заяві позивач просить стягнути пеню на підставі п.5.4 договору в розмірі 45 793 грн. 04 коп.

Суд приходить до висновку, що при укладанні п.5.4 договору відбулася підміна понять і в якості господарських санкцій сторони визначили пеню.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом.

Такий вид забезпечення виконання грошового зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України.

Оцінюючи вимоги позивача про стягнення пені за шість місяців (з 05.01.2012 по 07.07.2012) у розмірі 0,1% за кожен день прострочки, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення саме грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі що встановлюється за згодою сторін, але не може

перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 3 Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань чітко врегульовано Законом "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Разом з тим правило ч. 2 ст. 551 ЦКУ, що допускає збільшення договором розміру неустойки встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, навіть якщо вони були прийняті до набрання чинності новим ЦКУ. Наведене стосується Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Суд, приходить до висновку про те, яким би способом не визначався у договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлено спеціальним законом як граничний. Так, якщо зазначеним Законом встановлено граничний розмір пені за прострочення платежу- не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки), - то у більшому розмірі її стягнути не можна.

Ст. 258 ЦК України до пені застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права - 06.01.2012 п.4,2 договору).

За приписами ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, для нарахування пені застосовується строк у шість місяців, а для її стягнення - позовна давність в один рік.

За умовами п.4.1 договору початок прострочки грошових зобов?язань розпочинається з 01.01.2013, а відтак і строк нарахування пені починається з 01.01.2013.

В судовому засіданні представник позивача просив суд стягнути пеню станом на день розгляду справи. Із 01.01.2013 по 09.04.2013 термін прострочки становить: 602 540 х 0,0410 х 99 днів:100 = 24 457 грн. 10 коп.

Суд приходить до висновку, що вимоги в частині стягнення пені підлягають до часткового задоволення в розмірі 24 457 грн. 10 коп.

Ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір 3% річних становить 3 763 грн. 77 коп.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині основного боргу і 3 % річних підлягають до повного задоволення, і з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 602 540 грн. основного боргу; 3 763 грн. 77 коп. - 3% річних; 24 457 грн. 10 коп. - пені за невиконання грошових зобов'язань по розрахунках по договору №2 від 03.01.2012.

З відповідача на користь позивача необхідно стягнути 12 615 грн. 21 коп. витрат по сплаті судового збору пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.49, ст. 82-85 ГПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги про стягнення основного боргу та 3% річних задовольнити повністю.

Вимоги про стягнення пені задовольнити частково.

Стягнути 602 540 грн. основного боргу; 3 763 грн. 77 коп. - 3% річних; 24 457 грн. 10 коп. пені, а також 12 615 грн. 21 коп. витрат по сплаті судового збору з Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег" (вул. Цвітківська,44, с.Орловець, Городищенський район, Черкаська область, код 32357671) на користь Приватного підприємства "Альтіма" (вул. Гоголя,137, кв.140, м.Черкаси, код 35523633).

В іншій частині вимог - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 денного строку з дня складення повного тексту рішення.

Суддя В.В. Єфіменко

Повне рішення складено та

підписано 12.04.2013.