Постанова

від 10.04.2013 по справі 5027/1215/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2013 р. Справа № 5027/1215/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Давид Л.Л.,

Юрченко Я.О.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2 за № 7 від 25.01.2013 р.,

на рішення господарського суду Чернівецької області від 04 грудня 2012 року

у справі № 5027/1215/11 (суддя М.І.Ніколаєв),

порушеній за позовом

Позивача: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2, м. Чернівці,

До відповідача: Житлово-будівельного кооперативу № 8 в м. Чернівці, м. Чернівці,

Про стягнення з відповідача Житлово-будівельного кооперативу № 8 в м. Чернівці на користь Приватного підприємця ОСОБА_2 коштів на відшкодування вартості ремонтних робіт щодо поліпшення орендованого майна в сумі 189870,00 грн., судових витрат: 1898,70 грн. - державного мита, 236,00 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 8 тис. грн. - витрат за правову допомогу.

За участю представників:

Від апелянта/позивача: ОСОБА_4 - п/к за довіреністю від 23.12.2010р. нотаріально посвідчена 23.12.2010р. за реєстровим № 5753, видана терміном на 10-ть років без права передоручення.

Від відповідача: Гінінгер П.З. - п/к за довіреністю від 26.10.2011 року.

Представникам, які прибули в дане судове засідання, роз'яснено права та обов'язки передбачені статтями 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представники сторін подали письмове клопотання про відмову від фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 29.01.2013 р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2013р. у склад колегії для розгляду справи № 5027/1215/11 господарського суду Чернівецької області введено суддів - Давид Л.Л., Юрченко Я.О. (том ІІІ, а. с. 53).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року відновлено СПД-ФО ОСОБА_2 строк для апеляційного оскарження (том ІІІ, а.с. 54), ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 року апеляційну скаргу скаржника прийнято до провадження та розгляд скарги призначено на 13.02.2013 року (том ІІІ, а.с. 55), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи)(том ІІІ, а.с. 56, 57).

Розгляд даної справи, неодноразово, відкладався з підстав зазначених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2013 р., від 06.03.2013 р., від 27.03.2013 р.

Представник апелянта/позивача в судове засідання прибув, надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 04 грудня 2012 року у справі № 5027/1215/11 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_2 в повному обсязі.

Представник відповідача прибув, в процесі розгляду даної справи, подав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1232 від 25.02.2013 р.), проти викладеного в апеляційній скарзі заперечив, надпав пояснення аналогічні викладеним у відзиві, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_2 - без задоволення.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в даному судовому засіданні та не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Чернівецької області від 04.12.2012 року слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 04.12.2012 року у справі № 5027/1215/11 (суддя М.І.Ніколаєв) у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи відмовлено. У задоволенні позову СПД-ФО (Приватного підприємця) ОСОБА_2 до Житлово-будівельного кооперативу № 8 в м. Чернівці про стягнення коштів на відшкодування вартості ремонтних робіт щодо поліпшенняорендованого майна в сумі 189870,00 грн., судових витрат: 1898,70 грн. держмита, 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 8 тис. грн. витрат за правову допомогу - відмовлено (том ІІІ, а.с. 32-35).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, СПД-ФО (Приватний підприємець) ОСОБА_2 звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІІІ, а.с. 58-67), просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 04.12.2012 р. у даній справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, так як судом першої інстанції при прийнятті рішення, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, відтак, на думку скаржника, суд прийшов до помилкових висновків та прийняв незаконне рішення у справі. Зокрема, апелянт стверджує, що місцевий суд встановивши, по-перше , факт того, що дійсно з 01.10.2001 р. до 25.12.2010 р. між позивачем та відповідачем тривали відносини найму (оренди) нежитлових приміщень 147 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 для використання Орендарем у підприємницькій діяльності і було укладено договір оренди (який неодноразово поновлювався шляхом укладення нових договорів у день закінчення дії попереднього договору); по-друге : що спірне приміщення відповідно до акту приймання-передачі від 02.10.2001 р. було передано позивачу та з його користування не вибувало, так як акти приймання-передачі приміщення до всіх інших договорів оренди сторонами не підписувались; по-третє , що в результаті здійснення ремонту та покращень приміщення, яке проводилось з дозволу Орендодавця, згідно рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 974/23 від 20.11.2001р. «Про надання дозволу на переобладнання, реконструкцію, добудову приміщень», Позивач створив нову річ, яка була прийнята в експлуатацію згідно Акту державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 24.06.2003 р., що затверджено рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради 07.07.2003р.; по-четверте , що Актом виконаних робіт від 24.06.2003 р. сторони погодили, що на підставі письмового дозволу Орендодавця здійснено ряд внутрішніх та зовнішніх покращень загальною вартістю 122268 грн. та те, що відшкодування вартості, здійснених Позивачем за свої власні кошти, покращень буде здійснено після припинення відносин найму орендованого приміщення, вартість покращень згідно Звіту про оцінку майна від 21.12.2010 р. складає 189870,00 грн., прийшов до помилкового висновку, що у відповідача взагалі відсутній обов'язок компенсувати вартість невід'ємних поліпшень об'єкта оренди, зіславшись на те, що договором оренди від 01.10.2001р. сторони не врегулювали питання відшкодування вартості необхідних витрат на поліпшення орендованого майна лише у разі дострокового розірвання договору оренди за погодженням сторін і жоден з цих договорів не розривався, не взявши до уваги умови, які викладені в Акті прийому-передачі приміщення від 02.10.2001р., що вартість витрат з роботи щодо покращення приміщень буде відшкодована після припинення найму приміщення та Акті виконаних робіт від 24.06.2003р., що вартість витрат на покращення орендованого майна буде відшкодована орендарю після закінчення оренди приміщення.

Скаржник зазначає, що сторони за час здійснення покращень приміщення з жовтня 2001 року по червень 2003 року погодили дві умови відшкодування витрат: 1) після припинення відносин найму (в акті приймання-передачі орендованого майна від 02.10.2001р.) і 2) у разі дострокового розірвання договору оренди (у договорі оренди від 25.12.2002 року), відтак вважає помилковим та незаконним висновок місцевого суду про те, що у договорі оренди від 25.12.2002р. сторони передбачили умову щодо відшкодування витрат на покращення у разі дострокового розірвання договору. Апелянт вважає зазначену у договорі оренди від 25.12.2002 року умову додатковою до вже погодженої. Відтак вважає, що така умова не суперечить ст. 778 ЦК України та ст. 272 ЦК УРСР в редакції 1963 р., яка діяла на момент укладення договору оренди в жовтні 2001 року.

Апелянт наполягає, що законодавець надає право на відшкодування вартості покращень орендованого майна лише за однією істотною умовою - надання письмової згоди Орендодавцем і інших умов не зазначає, відтак вважає свої вимоги такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Крім того, скаржник вважає помилковим висновок місцевого суду про те, що умови договору оренди від 25.12.2002р. мають перевагу над умовами викладеними сторонами в акті приймання-передачі майна в оренду від 01.10.2001 року щодо порядку відшкодування невіддільних покращень об'єкта оренди.

Апелянт/позивач також вважає незаконним застосування місцевим господарським судом строку позовної давності за заявою відповідача, оскільки, на його думку, початком перебігу річного строку позовної давності на звернення до суду з позовом про відшкодування йому невіддільних поліпшень є: 24.12.2010 року (дата закінчення дії договору оренди нежитлових приміщень від 25.12.2007р.), так як «всі наступні договори носили характер більше пролонгації (продовження) орендних відносин, ніж укладення нових договорів оренди», а позов подано до місцевого суду 27.10.2011р., відтак позивачем не пропущено строку позовної давності в один рік.

На думку Скаржника є незаконною відмова суду у задоволенні його клопотання про проведення судової експертизи для визначення вартості понесених ним витрат.

Колегією суду встановлено, що Апелянт/позивач: ОСОБА_2 є суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (Приватним підприємцем), дата державної реєстрації приватного підприємця ОСОБА_2 проведена Чернівецьким міськвиконкомом 17.08.2000 р., про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 04062216Ф0031201; Приватному підприємцю ОСОБА_2 присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію № НОМЕР_2 (том ІІ, а.с. 164). Місце проживання Приватного підприємця ОСОБА_2: АДРЕСА_1; паспорт серії НОМЕР_3, виданий Шевченківським РВ УМВС України в Чернівецькій обл. 11.12.2008 р.

Відповідач: Житлово-будівельний кооператив № 8 (ЖБК-8) є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 21420404, місце знаходження юридичної особи: АДРЕСА_2, діє на підставі Статуту Житлово-будівельний кооператив № 8 (ЖБК-8) в редакції, дата державної реєстрація якого проведена 05.12.1996 р., номер запису 828/24 (том І, а.с. 106-111).

Під час розгляду даної справи, суд апеляційної інстанції керувався нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин між сторонами у справі, а також приписами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2004р., відповідно до ст. 4 Розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 4, ст. 6 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини між сторонами, які виникли у 2001 році з договірних зобов'язань продовжують існувати після набрання чинності цими Кодексами.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Приватний підприємець ОСОБА_2, 28.10.2011 року за вхідним № 1215 (том І, а.с. 7-13) звернувся до місцевого господарського суду з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу № 8 в м. Чернівці на свою користь коштів на відшкодування вартості ремонтних робіт щодо поліпшення орендованого майна в сумі 189870,00 грн., судових витрат: 1898,70 грн. держмита, 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 8 тис. грн. витрат за правову допомогу.

Що стосується посилання Апелянта на неправомірність відхилення судом його клопотання про призначення судової експертизи, колегією суддів встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Чернівецької області від 06.02.2012 року (том ІІ, а.с. 45) у справі № 5027/1215/2011 було призначено судово-технічну експертизу документів, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ( п. 2 резолютивної частини цієї ухвали). На вирішення експертів поставлено питання визначені місцевим судом у п. 3 резолютивної частини ухвали. Господарський суд попередив експертів про кримінальну відповідальність (п. 4 резолютивної частини ухвали). Зобов'язав позивача та відповідача надати експерту на його вимогу всі необхідні додаткові документи і докази (п. 7 резолютивної частини ухвали). На час проведення експертизи провадження у справі було зупинено (п. 9 резолютивної частини ухвали).

Зазначена ухвала господарського суду - не оскаржувалась.

09.02.2012р. матеріали даної справи були надіслані господарським судом Чернівецької області в Київський НДІСЕ (м. Київ, вул. Смоленська, 6) (том ІІ, а.с. 47).

Київський НДІСЕ 19.03.2012р. звернувся до господарського суду Чернівецької області з клопотанням «Про забезпечення виконання комплексної експертизи» за № 2060/12-33/2061/12-33, 2058/12-34/2059/12-34 про надання письмового дозволу на вирізання штрихів рукописних записів та підписів в досліджуваних документах та порівняльних зразках (том «», а.с. 49-50); листом від 28.05.2012р. за № 2060/2061/12-33, 2058/2059/12-34 (том ІІ, а.с. 52-53) та повідомленням про здійснення оплати попереднього рахунку за проведення експертизи.

В матеріалах справи наявні листи Київського НДІСЕ від 12.07.2012р. «Про забезпечення виконання комплексної експертизи» з клопотанням про проведення оплати за експертизу (том ІІ, а.с. 55), повідомлення про неможливість надання висновку (том ІІ, а.с. 57, 58) з тих підстав, що експерту не було надано порівняльних зразків, письмового дозволу на вирізання штрихів, дозволу на продовження виконання експертизи та неоплату за проведення експертизи.

Згідно листа та повідомлення Київського НДІСЕ від 21.09.2012р. (том ІІ, а.с. 60, 61) експерту не надано порівняльних зразків, письмового дозволу на вирізання штрихів, у з чим, матеріали справи були повернуті господарському суду Чернівецької області без проведення судової експертизи.

Ухвалою місцевого суду від 08.10.2012 року у зв'язку з неможливістю надання висновку судово-технічної експертизи провадження у справі поновлено (том ІІ, а.с. 62).

Як вбачається з матеріалів справи, тобто після повернення матеріалів з Київського НДІСЕ та поновлення провадження у справі, 18.10.2012 року за вх. № 5307 від представника відповідача надійшло чергове клопотання про призначення судово-технічної експертизи, на вирішення якої поставити питання щодо визначення фактичного стану спірного приміщення перед початком проведення робіт, визначення обсягу ремонтних робіт та необхідного переліку ремонтних робіт для приведення орендованого майна у стан, придатний для його експлуатації (том ІІ, а.с. 64-65). В свою чергу, позивач у даній справі, проти проведення експертизи заперечив, що підтверджується відзивом на клопотання (том ІІ, а.с. 37-38), письмовими поясненнями (вх. № 5404 від 23.10.2012р.) (том ІІ, а.с. 67-68) та додатковими поясненнями (том ІІ, а.с. 94-95), зазначаючи, що вона лише призведе до додаткових витрат по справі. Разом з тим, в разі призначення у справі судової експертизи позивач просив на вирішення експерта поставити питання щодо визначення вартості проведених робіт щодо покращення орендованого приміщення та вартості його невід'ємних поліпшень; пропонував поставити перед експертом «більш конкретні запитання», перелік яких вказав у додаткових поясненнях щодо проведення експертизи; просив провести будівельно-технічну експертизу (том ІІ, а.с. 94-95). Щодо проведення експертизи в частині вирізання штрихів у документах - позивач проведення такої заперечив, оскільки «це приведе до знищення документів» (том ІІ, а.с. 69 - 70).

Інших заяв та клопотань про призначення судової експертизи, крім як про відкладення розгляду справи та доручення доказів (том ІІ, а.с. 76, 77, 98, 101-102, том ІІІ, а.с. 6, 20, 21) представники сторін господарському суду не подавали.

Колегія суддів дослідивши обставини справи в частині, що стосуються призначення судової експертизи, з урахуванням клопотань сторін, які були подані ними, в т.ч. після поновлення провадження у справі, тобто після повернення матеріалів справи з Київського НДІСЕ без проведення експертизи, а саме: клопотання відповідача про призначення судово-технічної експертизи від 18.10.12р. (том ІІ, а.с. 64-65), клопотання позивача щодо проведення експертизи (том ІІ, а.с. 67-68), письмові заперечення щодо проведення експертизи (том ІІ, а.с. 69-70), відзив на клопотання (том ІІ, а.с. 37-38), додаткові письмові пояснення щодо проведення будівельно-технічної експертизи (том ІІ, а.с. 94-95), оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні клопотань про призначення судової експертизи з підстав зазначених у судовому рішенні.

Відтак посилання Апелянта/позивача в апеляційній скарзі на те, що судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи з підстав зазначених в апеляційній скарзі (том ІІІ, а.с. 65, рядки 34 - 41 зверху) є безпідставним.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Житлово-будівельний кооператив № 8 (далі за текстом - ЖБК-8/відповідач) утворений з метою задоволення членів кооперативу та членів їх сімей житлом у вигляді ізольованих квартир шляхом будівництва 40-квартирного будинку та подальшої експлуатації і управління будинком (п. 1 Статуту). ЖБК-8 набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації Статуту (п. 3 Статуту), діє на підставі Житлового кодексу України (в редакції чинній на час реєстрації юридичної особи ), примірного статуту ЖБК (затверджений постановою КМ України за № 186 від 30.04.1085 р. ), ЦК України (в редакції 1963 р. ) та даного Статуту (державна реєстрація якого проведена 05.12.1996 р .). Юридична адреса ЖБК-8: АДРЕСА_2 (п. 29 Статуту).

При цьому, як встановлено місцевим судом, 40-квартирний жилий будинок по АДРЕСА_2, крім квартир, за які громадянами повністю внесені пайові внески, є колективною власністю ЖБК № 8 (том ІІ, а.с. 103). Згідно довідки Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, об'єктом оренди у даній справі є: площі п/підвалу ЖБК № 8 в межах існуючої будівлі по АДРЕСА_2.

Відповідно до Статуту (п/п «є» п. 20) ЖБК № 8 в особі Правління, яке є виконавчим органом кооперативу, наділений повноваженнями на укладання договорів та угод від імені кооперативу. Зобов'язання, довіреності, договори, угоди та грошові документи повинні бути підписані головою правління /або його заступником/ (п. 21 Статуту).

Виконавчий комітет місцевої Ради народних депутатів, який зареєстрував Статут кооперативу, здійснює нагляд і контроль за діяльністю кооперативу (п. 25 Статуту).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2001 року між відповідачем (Орендодавець - за договором) та позивачем (Орендар - за договором) укладено Договір оренди (том І, а.с. 17).

Вказаний Договір оренди укладено в письмовій формі, підписані особами, які їх укладають (ст.ст. 41, 44, ч. 2 ст. 257 ЦК УРСР в редакції 1963 р. чинній на час виникнення правовідносин між сторонами).

За своєю правовою природою, вказаний Договір є договором майнового найму.

Згідно із ст. 256 ЦК УРСР в редакції 1963р., яка була чинною на час укладення цього Договору) за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Згідно з п. 1.1. Договору оренди, Орендодавець зобов'язався передати Орендарю приміщення в будинку по АДРЕСА_2 площею 147 м 2 в справному стані під переобладнання під магазин товарів народного споживання, кафе-бар та офіс (том І, а.с.17).

Згідно умов даного Договору (п. 2.2.) Орендар зобов'язався проводити ремонт приміщення та всього обладнання, сплачувати орендну плату за приміщення в сумі 3 грн. за 1 м 2 не пізніше 15 числа поточного місяця з урахуванням ПДВ (п.п. 2.4, 2.6).

Термін дії договору 3 роки, до 01.10.2004 року.

При цьому сторони домовились, що мають право достроково розірвати договір при невиконанні його умов та, що при відсутності претензій договір автоматично продовжується на 1 рік з відповідним письмовим повідомленням. Орендодавець залишає за собою право розірвати договір при несплаті орендної плати.

02.10.2001 року сторони оформили Акт прийому-передачі до вищевказаного Договору (том І, а.с. 18, оригінал Акту на а.с. 35 том ІІ), яким обумовили, що приміщення знаходиться в задовільному стані (перше речення п. 2 Акту), а для здійснення господарської діяльності орендаря приміщення потребують здійснення віддільних та невіддільних покращень. Вартість витрат на ремонтні роботи щодо покращення приміщень, які будуть здійснені орендарем з письмової згоди орендодавця, будуть відшкодовані йому після припинення найму приміщення (друге та третє речення п. 2 Акту).

В Акті сторони зазначили, що орендоване приміщення, яке є власністю Орендодавця, передається у користування та володіння Орендарю з моменту підписання даного Акту приймання-передачі (п. 3 Акту).

Листом від 02.10.2001 року позивач на підставі п. 1.1 Договору від 01.10.2001 року звернувся до відповідача за його згодою для початку робіт, пов'язаних із капітальним ремонтом та переобладнанням орендованого приміщення під магазин товарів народного споживання, кафе-бар з більярдом та офіс. При цьому, позивач визначив орієнтовний перелік та вартість робіт, яка становить 75 000 грн. (том І. а.с. 21-22).

У відповідь на дане звернення позивача, листом від 02.10.2001 року (оригінал листа знаходиться на а.с. 34 том ІІ), голова ЖБК №8 гр. ОСОБА_7 повідомив ПП ОСОБА_2, що правління ЖБК № 8 дозволяє здійснити йому капітальний ремонт та поліпшення (віддільні та невіддільні) орендованого цокольного приміщення згідно визначеного переліку (том І. а.с. 23).

При цьому, доказів недійсності даного листа відповідачем не надано, а судово-технічна експертиза щодо його дійсності не відбулась з незалежних від суду причин, оскільки позивач не надав свою згоду на вирізання рукописних записів, що призвело би до втрати цього документу (том ІІ, а.с. 69-70).

Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 20.11.2001 року № 974/23 (том І, а.с. 24) позивачу дозволено обладнати в орендованому приміщенні, яке належить житлово-будівельному кооперативу № 8, магазин, кафе-бар та офіс (договір оренди від 01.10.2001 року).

До вказаного Договору сторони будь-яких змін не вносили, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Строк дії Договору оренди від 01.10.2001р. закінчився 25.12.2002р., так як сторонами 25.12.2002р. укладено новий Договір оренди нежитлових приміщень.

Відповідно до ст. 258 ЦК УРСР, строк договору найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством, а ст. 220 ЦК УРСР передбачено, що зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими особами.

25.12.2002 року між відповідачем (Орендодавець - за договором) та позивачем (Орендар - за договором) укладено новий Договір оренди нежитлових приміщень (том І, а.с. 94-96 та том ІІ, а.с. 73-75).

Зазначений Договір оренди нежитлових приміщень укладено в письмовій формі, підписано особами, які його укладають, що не суперечить приписам ст.ст. 41, 44, ч. 2 ст. 257 ЦК УРСР в редакції 1963 р. чинній на час виникнення правовідносин між сторонами.

Згідно умов Договір оренди нежитлових приміщень від 25.12.2002 р. (п. 1.1.) Орендодавець зобов'язується передати у строкове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 147 м 2 , Орендар зобов'язується прийняти дане приміщення та своєчасно сплачувати орендну плату (п.п. 1.1., 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.1. цього Договору, приймання-передачі приміщення, підтверджується актом прийому-передачі, який підписується сторонами. В акті прийому-передачі повинна бути вказана характеристика приміщення, що орендується.

Згідно з п. 2.2. Договору, сторони повинні приступити до передачі приміщень, що орендується протягом двох робочих днів з моменту підписання даного договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що термін його дії складає 1 рік з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, не заперечувалося сторонами у справі, вони на виконання п. 2.1. цього Договору, акту приймання-передачі об'єкта оренди не складали та не підписували.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що термін його дії складає 1 рік з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Як встановив місцевий господарський суд з пояснень сторін наданих у судових засіданнях, що з урахуванням того, що спірне приміщення відповідно до акту приймання-передачі від 02.10.2001 року вже було передано позивачу та з користування Орендаря не вибувало, тому сторони Акту прийому-передачі до Договору оренди від 25.12.2002 року не підписали.

Згідно п. 6.1. Договору від 25.12.2002 року розмір орендної плати склав 4,50 грн. за 1 м 2 , яку орендар зобов'язувався сплачувати до 15 числа поточного місяця з урахуванням ПДВ (п. 6.4 договору). Строк сплати орендної плати починається з дня підписання акту прийому-передачі (п. 6.6. Договору).

Відповідно до п. 7.1. Договору від 25.12.2002 року умови Договору зберігають силу протягом строку дії договору. Зміни та доповнення до даного Договору можуть мати місце за згодою сторін. Вони оформляються додатковою угодою в письмовій формі і становлять невід'ємну частину договору оренди (п. 7.2. Договору). Одностороння відмова від виконання договору та внесення змін не припускається (абзац другий п. 7.2. Договору).

Пунктом 7.5 договору від 25.12.2002 року передбачено, що /дослівно /«В разі дострокового розірвання договору оренди за погодженням сторін поліпшення орендованого майна, здійсненні орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визначаються власністю орендаря, якщо ці поліпшення можливо відокремити без шкоди для об'єкта оренди. Поліпшення, які неможливо відокремити, визначаються власністю орендодавця і підлягають відшкодуванню в порядку і межах сум, визначених на підставі експертного висновку незалежного експерта з врахуванням зносу об'єкта оренди».

З матеріалів справи вбачається, що Актом державної технічної комісії від 24.06.2003 року магазин, кафе-бар та офіс по АДРЕСА_2 площею 162,20 м 2 прийнято в експлуатацію (том І, а.с. 25), рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 07.07.2003 року № 530/14 затверджено акти державних технічних комісій: 1.4. Від 24 червня 2003 року про прийняття в експлуатацію магазину, кафе-бару та офісу по АДРЕСА_2, що складає 8/100 ідеальних частин від житлового будинку (том І, а.с. 26).

Відповідно до Акту виконаних ремонтних робіт щодо покращення орендованого приміщення від 24.06.2003 року (том І, а.с. 27) сторони погодили, що орендар з письмового дозволу орендодавця здійснив ремонтні роботи щодо покращення орендованого приміщення, яке на дату передачі його в оренду потребувало невіддільних та віддільних покращень, ремонту.

Даним Актом сторони засвідчили, що на підставі письмового дозволу Орендодавця Орендар здійснив ряд внутрішніх та зовнішніх покращень, а також здійснив загально- будівельні роботи вартістю 122 268 грн.

Із змісту наведеного в даному Акті вбачається, що сторони передбачили лише сам факт ряду внутрішніх та зовнішніх покращень, при цьому, не визначили вартості цих поліпшень орендованого майна. Далі у тексті п. 3 Акту (після коми ) йдеться про загально-будівельні роботи вартістю 122 268 грн., тобто сторони зазначили загальну вартість будівельних робіт.

Як встановлено місцевим судом, не заперечується позивачем, при цьому, в результаті здійснення ремонту орендованого приміщення Орендар за згодою Орендодавця здійснив добудову приміщення, площа якого тепер складає 162,20 м 2 (п. 4 Акту).

Пунктом 5 Акту виконаних ремонтних робіт вказано, що відшкодування вартості здійснених Орендарем витрат на покращення орендованого майна, підтверджених Висновком незалежного експерта з урахуванням фактичного зносу, буде здійснено після припинення найму приміщення.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відхилення доводів відповідача щодо недійсності Акту виконаних ремонтних робіт від 24.06.2003 року, оскільки останній підписаний та скріплений печатками сторін, належних та допустимих доказів його недійсності суду не надано, а судово-технічна експертиза даного документу не відбулась з незалежних від суду причин, так як позивач не надав свою згоду на вирізання рукописних записів, що призвело би до втрати цього документу.

До вказаного Договору, в процесі його чинності, сторони змін та доповнень у порядку визначеному п. 7.2. Договору - не вносили. Чинність Договору припинилася 25.12.2003 р. відповідно до ст. 258 ЦК УРСР, у зв'язку із закінченням строку на який його було укладено.

25.12.2003 року між тими самими сторонами було укладено новий Договір оренди нежитлових приміщень (повний текст Договору - том ІІІ, а.с. 24-26)(неповний текст - а.с. 19-20 том І).

Зазначений Договір оренди нежитлових приміщень укладено в письмовій формі, підписано особами, які його укладають (відповідно до ст.ст. 41, 44, ч. 2 ст. 257 ЦК УРСР в редакції 1963 р. чинній на час виникнення правовідносин між сторонами).

Згідно умов цього Договору оренди (п. 1.1.) Орендодавець зобов'язується передати у строкове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 147 квадратних метрів, Орендар зобов'язується прийняти дане приміщення та своєчасно сплачувати орендну плату (п. 1.2. Договору від 25.12.2003 р.).

У пункті 2.1. цього Договору визначено, що приймання-передачі приміщення, підтверджується актом прийому-передачі, який підписується сторонами. В акті прийому-передачі повинна бути вказана характеристика приміщення, що орендується. Згідно з п. 2.2. Договору, сторони повинні приступити до передачі приміщень, що орендується протягом двох робочих днів з моменту підписання даного договору

Пунктом 3.1 договору передбачено, що термін його дії складає 4 роки з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Місцевим господарським судом в процесі розгляду даної справи з пояснень сторін встановлено, що з урахуванням того, що спірне приміщення відповідно до акту від 02.10.2001 року вже було передано позивачу та з його користування не вибувало, Акт прийому-передачі до Договору від 25.12.2003 року сторони також не оформляли та не підписували.

Згідно п. 6.1 Договору від 25.12.2003 року розмір орендної плати складав 4,50 грн. (2003 рік), 10,00 грн. (2005 рік), 11,00 грн. (2006 рік) та 13,00 грн. (2007 рік) за 1 м 2 , яку орендар зобов'язувався сплачувати до 15 числа поточного місяця з урахуванням ПДВ (п. 6.4 Договору).

Відповідно до п. 7.1. Договору від 25.12.2003 року умови Договору зберігають силу протягом строку дії договору. Зміни та доповнення до даного Договору можуть мати місце за згодою сторін. Вони оформляються додатковою угодою в письмовій формі і становлять невід'ємну частину договору оренди (п. 7.2. Договору).

Одностороння відмова від виконання договору та внесення змін не припускається (абзац другий п. 7.2. Договору).

Пунктом 7.5. Договору від 25.12.2003 року сторони передбачили, що «В разі дострокового розірвання договору оренди за погодженням сторін поліпшення орендованого майна, здійсненні орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визначаються власністю орендаря, якщо ці поліпшення можливо відокремити без шкоди для об'єкта оренди. Поліпшення, які неможливо відокремити, визначаються власністю орендодавця і підлягають відшкодуванню в порядку і межах сум, визначених на підставі експертного висновку незалежного експерта з врахуванням зносу об'єкта оренди».

Листом від 07.06.2004 року відповідач (ЖБК № 8) повідомив позивача, що заперечень та зауважень щодо існування та дотримання умов Договору оренди від 25.12.2003 року не має.

Будь-яких змін та доповнень у письмовій формі відповідно до п. 7.2. Договору сторони не вносили.

Зазначений Договір припинив свою дію 25.12.2007 року, у зв'язку із закінченням терміну на який його було укладено.

25.12.2007 року між сторонами укладено новий Договір оренди нежитлових приміщень (том І, а.с. 14-16), згідно умов якого, Орендодавець зобов'язується передати у строкове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 147 квадратних метрів, а Орендар зобов'язується прийняти дане приміщення та своєчасно сплачувати орендну плату (п.1.1, 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1. цього Договору, приймання-передачі приміщення, підтверджується актом прийому-передачі, який підписується сторонами. В акті прийому-передачі повинна бути вказана характеристика приміщення, що орендується.

Згідно з п. 2.2. Договору, сторони повинні приступити до передачі приміщень, що орендується протягом двох робочих днів з моменту підписання даного договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що «Термін його дії складає 2 роки 364 дні з моменту його підписання . Договір вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації».

Сторони на виконання п. 2.1. зазначеного Договору Акту приймання-передачі приміщення не складали та не підписували. Як встановлено місцевим судом, з урахуванням того, що спірне приміщення відповідно до акту від 02.10.2001 року вже було передано позивачу та з його користування не вибувало, Акт прийому-передачі до Договору від 25.12.2007 року сторони також не підписали.

Крім того, доказів державної реєстрації (п.3.1. Договору) та/або нотаріального посвідчення Договору від 25.12.2007 року сторони суду - не надали. В матеріалах такі докази відсутні.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 05.08.2011 р. господарським судом Чернівецької області було ухвалено рішення у справі № 10/92 (том І, а.с. 41-42). Зазначене судове рішення набрало законної сили, в силу ст. 124 Конституції України є обов'язковим до виконання на всій території України.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України та враховуючи, що рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.08.2011 року по справі №10/92, яке набрало законної сили, встановлений факт укладення даного правочину, суд застосовуючи преюдицію виходить з того, що даний договір був укладений, недійсним не визнавався та діяв протягом встановленого строку, тобто по 24.12.2010 року.

Згідно п. 6.1. Договору від 25.12.2007 року, розмір орендної плати склав: у 2008р. - 17,00 грн., 2009 р. - 17,00 грн., 2010р. - 17,00 грн. за 1 м 2 , яку орендар зобов'язувався сплачувати до 15 числа поточного місяця з урахуванням ПДВ (п. 6.3. Договору). Строк сплати орендної плати починається з дня підписання акту прийому-передачі (п. 6.5. Договору).

Відповідно до п. 7.1. Договору від 25.12.2007 року умови Договору зберігають силу протягом строку дії договору. Зміни та доповнення до даного Договору можуть мати місце за згодою сторін. Вони оформляються додатковою угодою в письмовій формі і становлять невід'ємну частину договору оренди (п. 7.2. Договору). Одностороння відмова від виконання договору та внесення змін не припускається (абзац другий п. 7.2. Договору).

Пунктом 7.5. Договору від 25.12.2007 року сторони передбачили, що «В разі дострокового розірвання договору оренди за погодженням сторін поліпшення орендованого майна, здійсненні орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визначаються власністю орендаря, якщо ці поліпшення можливо відокремити без шкоди для об'єкта оренди. Поліпшення, які неможливо відокремити, визначаються власністю орендодавця і підлягають відшкодуванню в порядку і межах сум, визначених на підставі експертного висновку незалежного експерта з врахуванням зносу об'єкта оренди».

20.10.2010 року відповідач (ЖБК № 8) повідомив Позивача, що строк дії договору оренди від 25.12.2007 року продовжуватись не буде та попередив останнього про необхідність звільнення приміщення у строк до 25.12.2010 року (том І, а.с. 40).

03.12.2010 року Позивач звернувся до ЖБК № 8 з листом-пропозицією про відшкодування вартості здійснених ремонтних робіт щодо покращення орендованого майна (том І, а.с. 38-39).

Даний лист залишений відповідачем: ЖБК № 8 без реагування.

Згідно Звіту про оцінку майна (том І, а.с. 48-82), дата оцінки: 15 грудня 2010 р . ринкова вартість, без ПДВ, невід'ємних поліпшень нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 становить 189 870 грн.

Станом на момент ухвалення судового рішення місцевим судом вартість здійснених ремонтних робіт щодо покращення орендованого майна Позивачу не відшкодована.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.08.2011 року по справі № 10/92 у задоволенні первісного позову ПП ОСОБА_2 про спонукання до продовження договору оренди від 25.12.2007 року відмовлено, зустрічний позов ЖБК № 8 задоволено та зобов'язано ПП ОСОБА_2 звільнити орендовані приміщення у строк до 01.10.2011 року.

Як вбачаться з постанови Старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ та акту державного виконавця позивач виконав рішення суду по справі №10/92 та звільнив орендоване приміщення лише 13.07.2012 року (том ІІ, а.с. 15-16).

Згідно ст. 256 ЦК УРСР в редакції від 18.07.1963 року, за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату, а ст. 258 ЦК УРСР передбачено, що строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

При цьому, ст. 272 ЦК УРСР передбачала, що в разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором. Зроблені наймачем без дозволу наймодавця поліпшення, якщо їх можна відокремити без шкоди для майна і якщо наймодавець не погодиться відшкодувати їх вартість, можуть бути вилучені наймачем. Вартість поліпшень, які зроблені наймачем без дозволу наймодавця і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає.

Статтею 161 ЦК УРСР було визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 162 ЦК УРСР, одностороння відмова від зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом .

У свою чергу, частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

На підставі п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань,крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як вбачається із умов вищенаведених договорів оренди, вони не містять приписів про незастосування до договірних правовідносин положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (введений в дію 02.06.92р. Постанова Верховної Ради України від 10.04.92р. № 2270-ХІІ))(з наступними змінами і доповненнями), відтак, якщо така умова в договорі відсутня, то Закон України «Про оренду державного та комунального майна» може застосовуватися.

Отже, відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», якщо орендар за рахунок власних коштів за згодою орендодавця здійснив поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний йому компенсувати зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної у встановленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором.

Статтею 778 ЦК України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Слід також зазначити, що статтею 272 ЦК УРСР передбачено право наймача на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що орендар (наймач) має право на відшкодування витрат на поліпшення орендованого майна за умови їх здійснення за згодою орендодавця (наймодавця) та за умови, якщо інше не визначено договором.

Отже, за загальним правилом, належними доказами письмової згоди орендодавця на проведення поліпшень орендованого майна можуть бути відповідний лист орендодавця, додаткова угода до договору оренди або ж безпосереднє оформлення такої згоди в самому договорі оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, Договором оренди від 01.10.2001 року сторони не врегулювали питання відшкодування вартості необхідних витрат для поліпшення найнятого (переданого в оренду) майна. Як зазначено вище у цій постанові, сторони за вищевказаним Договором не вносили до нього жодних змін та доповнень, що стосується права наймача на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат (ст. 272 ЦК УРСР). Отже, відповідно до ст. 162 ЦК УРСР, одностороння відмова від зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Як встановлено місцевим судом, дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна надано позивачу в листі голови правління ЖБК №8 від 02.10.2001 року, Акті прийому-передачі від 02.10.2001 року і Акті виконаних ремонтних робіт від 24.06.2003 року, що передбачали відшкодування витрат на ремонтні роботи щодо покращення приміщень після припинення найму приміщення.

Поряд з цим, сторони за весь час існування між ними орендних відносин, неодноразово, укладали нові Договори оренди нежитлових приміщень, про що зазначено вище у цій постанові, за змістом яких передбачили можливість відшкодування вартості необхідних витрат для поліпшення орендованого майна лише в разі дострокового розірвання договору оренди за погодженням сторін на підставі експертного висновку незалежного експерта з врахуванням зносу об'єкта оренди (пункти 7.5. вищевказаних Договорів оренди).

Вищенаведені укладені між сторонами Договори оренди не визнані у встановленому чинним законодавством порядку недійсними, а відтак в силу ст. 629 ЦК України, є обов'язковими для виконання сторонами.

З аналізу умов вищенаведених договорів оренди та виходячи із приписів чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що у вказаних вище Договорах оренди сторони, вільно укладаючи ці договори, передбачили інше, ніж зазначено в Акті прийому-передачі від 02.10.2001 року і Акті виконаних ремонтних робіт від 24.06.2003 року, на які Позивач посилається, як на одну із підстав своїх вимог.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи з умов вищевказаних Договорів та враховуючи, що жоден з Договорів оренди, протягом яких виконувались ремонтні роботи, так само як і Договір від 25.12.2007 року, достроково не розривалися, у відповідача, як Орендодавця взагалі відсутній обов'язок компенсувати вартість невід'ємних поліпшень об'єкта оренди, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічну позицію викладено в постанові ВГС України від 12.05.2011 року по справі № 22/125.

Разом з тим, слід зазначити, що Цивільний кодекс України передбачає кілька норм, що встановлюють різноманітні форми припинення орендних відносин. Припинення договору оренди - ст. 781 ЦК України (аналог у ГК України - ст. 291). Відмова від договору оренди - для наймодавця - ст. 782 ЦК України. Розірвання договору оренди - для наймодавця - ст. 783 ЦК України, для наймача - ст. 784 ЦК України.

Для кожної з наведених форм встановлені відповідні підстави.

Розірвання договору оренди та припинення дії договору не суть тотожні поняття. Припинення дії договору врегульовано ст. 764 ЦК України та Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Разом з тим, з огляду на викладене в апеляційній скарзі, що вищенаведені Договори оренди «носять більше характер пролонгації» то колегія суддів зазначає, що терміну «пролонгація» ЦК України не використовує. Однак, під цим поняттям слід розуміти - продовження строку чинності договору, угоди, тощо. У цьому контексті слід розрізняти поняття поновлення договору оренди (ст. 764 ЦК України) і укладення договору на новий строк (ст. 777 ЦК України). З приводу поновлення договору оренди, звертаючись до ст. 764 ЦК України - «… в цьому випадку йдеться про поновлення, тобто про продовження на новий строк колишнього договору, а не про укладення нового». Аналогічною за змістом є ч. 4 ст. 284 ГК України. Поновлення договору не передбачає стадії укладення (оферта-акцепт).

Натомість у ст. 777 ЦК України йдеться про укладення договору найму на новий строк, тобто фактично про укладення нового договору (ст. 638 ЦК України).

В нашому ж випадку, мало місце укладання нових Договорів оренди, у зв'язку із закінченням строку дії попередніх.

Відтак посилання апелянта на те, що всі Договори оренди носять характер пролонгації не мають правового підґрунтя.

Не ґрунтуються на законі посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом безпідставно не враховано умов викладених у Акті прийому-передачі від 02.10.2001 року і Акті виконаних ремонтних робіт від 24.06.2003 року щодо відшкодування витрат на ремонтні роботи щодо покращення приміщень після припинення найму приміщення, а надано перевагу умовам п. 7.5. Договорів оренди від 25.12.2002р. враховуючи наступне.

Ні законодавство, яке регулювало правовідносини найму (оренди), відшкодування витрат на поліпшення майна (ст. 272 ЦК УРСР), які діяли у період з 2001 року по 01.01.2004р., ні чинне законодавство України, яке регулює вказані правовідносини на даний час, не передбачало і не передбачає врегулювання таких правовідносин Актами прийому-передачі майна та/або Актами виконаних ремонтних робіт. До 01.04.2004р., тобто до набрання чинності ЦК та ГК України, в частині орендних правовідносин, відносин відшкодування витрат на поліпшення майна презюмувалися лише умови закону або договору, з 01.04.2004 р. - відповідно до договору або закону, звичаїв ділового обороту.

Тим більше, що сторони в процесі орендних правовідносин, не позбавлені були права та можливості за взаємною згодою внести до відповідних Договорів оренди зміни та доповнення, як відповідно до закону, так і відповідно до умов Договору (пункти 7.2. Договорів від 25.12.2002р., від 25.12.2003р., від 25.12.2007р.)

Акт прийому-передачі від 02.10.2001 року і Акт виконаних ремонтних робіт від 24.06.2003 року не є змінами та доповненнями до договорів оренди, не носять характеру додаткових угод в розумінні пунктів 7.2. Договорів та приписів чинного законодавства.

Отже посилання Скаржника на приписи статей Конституції України колегія суддів вважає некоректними.

Поряд з цим, ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, а закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові (ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР).

Відповідно до перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки відповідно до ст. 257 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 786 ЦК України до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

Правова позиція щодо офіційного тлумачення положень статті 786 Цивільного кодексу України однозначно викладена у рішенні Конституційного Суду України від 03 липня 2012 року по справі № 01-20/2012 № 14-рп/2012.

Як встановлено місцевим господарським судом, відносини найму між сторонами тривали протягом 2001-2010 років та базувались на укладених чотирьох (4-х) договорах оренди.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо відшкодування здійснених поліпшень для наймача починається з моменту припинення дії договору оренди, протягом дії якого були здійснені такі поліпшення.

Аналогічну позицію викладено в Постанові ВГС України від 10.08.2011 року № 34/2 та постанові Київського апеляційного господарського суду по справі № 34/2 від 31.05.2011 року, постанові ВГС України від 09.11.2006р. у справі № 2/135.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що Договори оренди хоч і укладалися на одне й те ж саме приміщення, але кожен з чотирьох Договорів оренди є окремим правочином, оскільки сторони, укладаючи черговий договір змінювали істотні умови договору оренди (розмір орендної плати, строк дії договору тощо), що згідно з приписами ст. 220 Цивільного кодексу Української РСР і ст. 604 ЦК України (новація) припиняло зобов'язання за попереднім договором.

З огляду на зазначене, перебіг строку позовної давності вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості щодо відшкодування витрат на поліпшення орендного приміщення виконаних протягом листопада 2001 року - червня 2003 року розпочався з 25.12.2003 року, оскільки зазначені поліпшення остаточно здійснені та прийняті ЖБК № 8 протягом дії Договору оренди від 25.12.2002 року, строк дії якого припинився - 25.12.2003 року, та відповідно закінчився, з урахуванням перехідних положень ЦК України - 25.12.2004 року.

Як вбачається з матеріалів справи, за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду 28.10.2011 року (том І, а.с. 7-13), тобто після спливу строку позовної давності, що в тому разі, коли позов був би заявлений обґрунтовано, а право позивача, про захист якого він просить, дійсно було порушено, слугувало би самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, про застосування пропуску Позивачем строків позовної давності Відповідач заявив у відзиві на позовну заяву (вх. № 8224 від 12.12.2011 р.)(том І, а.с. 102-105).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, місцевий суд обґрунтовано відхилив заперечення позивача щодо пропуску строку позовної давності (том ІІ, а.с. 96-97), виходячи з наступного.

Дійсно, відповідно до вимог ст. 785 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Статтею 258 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

У свою чергу, місцевим судом встановлено, що з урахуванням того, що спірне приміщення відповідно до Акту від 02.10.2001 року вже було передано Позивачу та з його користування не вибувало, Акт прийому-передачі до усіх наступних Договорів оренди сторони не підписували, не зважаючи на те, що передбачали таку дію в Договорах від 25.12.2002 року та 25.12.2003 року (п.п. 2.1. та п. 3.1.).

Разом з тим, у зазначених вище Договорах оренди (п.п. 2.1., 3.1., абз. перший п. 5.1, 6.6.), відсутнє посилання на Акт прийому - передачі приміщень від 02.10.2001 р.

Разом з тим, строк дії Договору оренди від 25.12.2007 року не прив'язаний до укладення Акту приймання-передачі приміщення від 02.10.2001 року, оскільки згідно п. 3.1 даного Договору сторони домовились, що він діє з моменту підписання.

Тож, навіть якщо припустити, що відсутність Актів приймання-передачі до Договорів від 25.12.2002 року та 25.12.2003 року зумовлює те, що вони були фактично не укладені та строк їх дії не розпочався, в даному випадку, продовжив діяти, з урахуванням автоматичного поновлення (пролонгації) Договір оренди від 01.10.2001 року. Але й в цьому випадку, укладаючи Договір від 25.12.2007 року, сторони припинили дію Договору від 01.10.2001 року, в межах якого проведено ремонтні роботи та, після припинення дії якого, розпочався встановлений ЦК України - річний строк позовної давності, також пропущений Позивачем.

Не заслуговує на увагу посилання Апелянта/позивача на те, що строк дії Договору оренди від 01.10.2001 року припинив свою дію лише після фактичного повернення орендованого майна (13 липня 2012 року на підставі рішення господарського суду Чернівецької області від 13.07.2012р, постанова Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ ВП № 33324916 від 13.07.12р.), оскільки згідно з п. 1 ч. 2 ст. 291 ГК України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, а до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Аналогічну позицію викладено в постанові ВГС України від 30.05.2012 року № 36/136-30/142.

Посилання Апелянта про застосування до даних правовідносин ч. 2 ст. 795 ЦК України є безпідставним, оскільки статтями Параграфа 4 Глави 56 Цивільного кодексу України (ст.ст. 793-797) регулюються правовідносини найму будівлі або іншої капітальної споруди, тобто зовсім інші, ніж ті, що є предметом спору у справі № 5027/1215/2011.

Факт укладення та дії Договору оренди від 25.12.2007 року встановлено рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.08.2011 року по справі № 10/92 та в силу положень ст. 35 ГПК України не потребує повторного доведення. У свою чергу, в межах даної справи і сам Позивач позивався про продовження строку дії Договору від 25.12.2007 року, а не Договору від 01.10.2001 року.

У свою чергу, згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин справи, місцевий господарський суд правомірно відмовив Позивачу у задоволенні позову у зв'язку необґрунтованістю та безпідставністю та судові витрати залишив за позивачем.

Інші доводи Апелянта на які він посилається в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернівецької області від 04.12.2012р. у справі № 5027/1215/2011 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 35, 43, 44 - 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 04.12.2012 року у справі № 5027/1215/2011 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути господарському суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Юрченко Я.О.

Повний текст постанови суду оформлено та підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України - 11.04.2013 року.