Рішення

від 03.04.2013 по справі 904/1096/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.04.13р. Справа № 904/1096/13-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-польське логістичне підприємство "Вайстар", с. Русилів Буського району Львівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрос сенс", м. Дніпропетровськ

про стягнення 12 000 грн. 00 коп.

Суддя ЗАГИНАЙКО Т.В.

Представники:

від позивача: не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином;

від відповідача: не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить стягнути з відповідача 12 000 грн. 00 коп. - заборгованості за надані транспортно-експедиційні послуги відповідно до умов договору від 01.09.2011р. №01.09 на надання транспортно-екпедиційних послуг (організацію автомобільних перевезень вантажів).

Відповідач відзиву на позов та інших витребуваних господарським судом документів не надав, представники сторін у судове засідання не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Справа згідно із статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядається за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи 19.09.2011р. відповідачем позивачу було подано транспортну заявку на виконання міжнародного автотранспортного перевезення за маршрутом Німеччина - м. Львів/м. Дніпропетровськ/Україна, згідно якої вартість транспортно-екпедиційних послуг склала 2200 євро.

В подальшому 27.09.2011р. позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Українсько-польське логістичне підприємство "Вайстар", як експедитором замовника, з Фізичною особою-підприємцем Депасом Юрієм Петровичем, як виконавцем, було укладено договір-заявку №110290 на перевезення вантажу, в якому було зазначено адресу завантаження - Перемишль, адресу розвантаження - Дніпропетровськ, митний перехід - Краківець, вид вантажу - обладнання, автомобілі - Рено ВС9867СЕ/ ВС5678ХТ.

З матеріалів справи вбачається, що згідно вказаного договору-заявки Фізичною особою-підприємцем Депасом Юрієм Петровичем було здійснено перевезення за маршрутом: транспортні послуги по Європі (70 км) (Перемишль (PL)- Краківець (UA)); транспортні послуги по Україні (1200 км) (Краківець (UA) - Львів (UA) - Дніпропетровськ (UA)), про що свідчить акт від 01.10.2011р. №ДЮ-0000009 звірки та приймання виконаних робіт (надання послуг) на суму 13 000 грн. 00 коп.

Відповідно до частин 1, 2 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Позивачем до матеріалів справи надано проект договору від 01.09.2012р. №01.09 на надання транспортно-експедиційних послуг (організацію автомобільних перевезень вантажів), який відповідачем підписаний не був.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 статті 202 Цивільного кодексу України).

Стаття 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати: - безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; - з акту управління господарською діяльністю; - з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; - внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; - у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Отже, фактичні дії сторін підпадають під норми статей 11, 202, 509, 929 Цивільного кодексу України, статей 173, 175 Господарського кодексу України і свідчать про існування між сторонами відносин транспортного експедирування, в результаті чого у відповідача виникли зобов'язання по оплаті за надані послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажу.

Відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної; відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Вказана норма кореспондується зі статтями 909 Цивільного кодексу України та 307 Господарського кодексу України.

У статті 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником; якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної СМR А №037563 (а.с. 49) відповідачем підтверджено отримання вантажу від перевізника Фізичної особи-підприємця Депаса Юрія Петровича.

Як вбачається позивачем відповідачу було виставлено рахунок-фактура від 28.09.2011р. №1 на суму 23 911 грн. 40 коп. за надані транспортно-експедиторські послуги по маршруту: Прага, Чеська Республіка до Дніпропетровськ, автомобілі ВС9867СЕ/ ВС5678ХТ.

Також вбачається, що відповідачем частково було сплачено у сумі 11 911 грн. 40 коп. за надані транспортно-експедиційні послуги згідно рахунку від 28.09.2011р. №1 , про що свідчать звіти КБ „Приватбанк" по дебетових та кредитових операціях (а.с. 17-18), які містять у призначенні платежу посилання на рахунок від 28.09.2011р. №1.

Таким чином, відповідачем було визнано факт надання позивачем послуг з транспортного експедирування та зобов'язання з їх оплати.

Отже, з урахуванням вказаних оплат заборгованість відповідача перед позивачем становить 12 000 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події; якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням виставленого позивачем рахунку від 28.09.2011р. №1, який є вимогою на оплату, відповідач повинен був розрахуватися за надані транспортно-експедиційні послуги до 05.10.2012р.

На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості перед позивачем відповідачем не надано.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі у частині сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Що стосується покладення на відповідача витрат на послуги адвоката, то суд вважає можливим частково покласти на відповідача такі витрати, виходячи з наступного:

- відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи; розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом;

- матеріали справи містять договір від 07.12.2012р. про надання правової допомоги, укладений між позивачем, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Мицик і партнери", як виконавцем, (надалі - Договір правової допомоги), відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу у справі про забезпечення стягнення заборгованості з ТОВ „Акрос сенс" за договором про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.09.2011р. (заявка від 19.09.2011р.);

- відповідно до пункту 2.2 Договору правової допомоги виконавець самостійно визначає конкретного адвоката (юриста), який залучатиметься до виконання завдання замовника, а пункт 5.2 вказаного договору передбачає оплату юридичних послуг на підставі акту виконаних робіт;

- матеріали справи також містять виписку АТ „ОТП Банк" від 29.01.2013р. про сплату позивачем згідно Договору правової допомоги суми 2 100 грн. 00 коп.; при цьому суд не враховує оплату позивачем правової допомоги у сумі 400 грн. 00 коп. згідно виписки АТ „ОТП Банк" від 12.12.2012р., оскільки з неї не вбачається оплата саме за договором від 07.12.2012р.

- як вбачається згідно наданої довіреності від 07.12.2012р. позивачем було уповноважено представляти його інтереси Мицика Олега Володимировича, який є адвокатом згідно свідоцтва від 17.02.2006р. №417 про право на зайняття адвокатською діяльністю;

- відповідно до пункту 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; за тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг; вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову; у зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи; так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо; докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат;

- оскільки позивачем не було надано акту виконаних робіт, то відповідно до матеріалів справи та постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" суд вважає за можливе відшкодувати витрати на послуги адвоката у сумі 500 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрос сенс" (49006, м. Дніпропетровськ, вул. Кошута, б. 10; ідентифікаційний код 33771170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-польське логістичне підприємство "Вайстар" (80565, с. Русилів Буського району Львівської області; ідентифікаційний код 36763324) 12 000 грн. 00 коп. - заборгованості, 1 720 грн. 50 коп. - витрати по сплаті судового збору та 500 грн. 00 коп. - витрати на послуги адвоката.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

СУДДЯ Т.В. ЗАГИНАЙКО

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,

„08„ квітня 2013р.