Рішення

від 12.04.2013 по справі 0810/2025/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа №22-ц/778/2172/13Головуючий у 1-й інстанції Яркіна С.В. Суддя-доповідач Гончар О.С. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончара О.С.

суддів Маловічко С.В., Воробйової І.А.

при секретарі Свинаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 квітня 2012 року в справі за позовом прокурора Запорізького району Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах - Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області, до ОСОБА_3, відділу Держкомзему у Запорізькому районі Запорізької області про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, а також вилучення земельної ділянки та повернення її власнику, третя особа ОСОБА_2, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року прокурор звернувся в суд із вказаним позовом. Зазначав, що в ході прокурорської перевірки було встановлено, що на користь ОСОБА_3 був незаконно виданий державний акт на право власності на земельну ділянку з порушенням вимог ЗК України та інших нормативно-правових актів, які регулюють земельні правовідносини.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 05 квітня 2012 року позов задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯК 829360 від 15.07.2010 року виданий на ім'я ОСОБА_3 та зобов'язано її повернути оригінал даного державного акту.

Зобов'язано відділ Держкомзему в Запорізькому районі Запорізької області скасувати реєстрацію зазначеного державного акту.

Зобов'язано відповідача повернути земельну ділянку, розташовану на території Долинської сільської ради за межами населеного пункту для ведення садівництва площею 2 га (кадастровий номер 2322183500:06:001:0911), власнику землі в особі Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду наведеним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи позов прокурора, районний суд виходив з того, що при наданні у власність відповідачеві земельної ділянки були порушені вимоги земельного законодавства. Так, ОСОБА_3 не була її користувачем, земельна ділянка надана без проекту її відведення, на земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомості, що не належать відповідачеві, вона перебуває в оренді в іншої особи.

Проте з таким висновком суду не можна погодитися з наступних підстав.

Положеннями ст.13 Конституції України затверджено, що земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В силу ст.321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.2 ст. 373 ЦК право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на земельну ділянку набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.116, ст. 118 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За п."а" ч.1 ст.10 цього Кодексу до повноважень районних рад у галузі земельних відносин на території району належить розпорядження землями на праві спільної власності відповідних територіальних громад.

Отже, діюче законодавство визначає, що необхідною умовою набуття права на земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки.

Державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

Статтею 15 ЦК закріплено право кожної особи як на захист свого цивільного права, так і на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Водночас, статтею 16 ЦК встановлено, що захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу здійснюється особою в судовому порядку у визначений спосіб.

У статті 21 ЦК записано, що тільки суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За статтею 393 ЦК правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З викладеного суд приходить до висновку, що визнання державного акту про право на землю без доведеності в суді незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого вони видані, не є можливим.

Власне, у ст.152 ЗК також йдеться про те, що захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування.

І зрештою, судова колегія відзначає, що з точки зору рішення Конституційного Суду України № 7-рп-2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб саме в судовому порядку.

Підсумовуючи, суд вважає, що рішення органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Інших способів скасування рішення органів місцевого самоврядування за цим спором діючим законодавством не передбачено.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Запорізької районної державної адміністрації № 986 від 31.05.2010 року надано дозвіл десятьом громадянам, в тому й числі відповідачу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам на території Долинської сільської ради щодо земельної ділянки загальною площею 20 га для ведення особистого селянського господарства.

Надалі, розпорядженням голови Запорізької районної державної адміністрації № 1209 від 13.07.2010 року було затверджено вказану вище технічну документацію із землеустрою та передано у власність громадянам згідно додатку земельні ділянки загальною площею 17,300 га із земель, які перебували в оренді ПП "Агрофірма "Хортиця".

15.07.2010 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку на території Долинської сільської ради для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га Серія ЯК № 829360 на підставі розпорядження голови Запорізької районної державної адміністрації № 1209 від 13.07.2010 року.

Звернення до суду реалізується пред'явленням позову (ст.118 ЦПК).

Як видно, позовні вимоги прокурора базуються лише на визнанні недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку Серія ЯК 829360, виданого на ім'я ОСОБА_3

В позові прокурор не ставить питання про визнання незаконними Розпорядження голови Запорізької районної державної адміністрації № 986 від 31.05.2010 року та Розпорядження голови Запорізької районної державної адміністрації № 1209 від 13.07.2010 року, на підставі яких був виданий вищезазначений акт.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався з адміністративним позовом в Запорізький окружний адміністративний суд про визнання недійсним та скасування зазначених розпоряджень. Постановами Запорізького окружного адміністративного суду від 26.10.2011 року позови було задоволено. Проте ні на час звернення прокурора в суд з даним позовом, ні на час ухвалення оскаржуваного рішення зазначені постанови не набули законної сили, оскільки вони були оскаржені і направлені до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. Навіть на час розгляду даної справи апеляційним судом Запорізької області остаточне рішення за вказаними адміністративними позовами не прийнято.

Отже, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 152 ЗК України, за відсутності вимог прокурора про визнання незаконними розпоряджень Запорізької районної державної адміністрації, на підставі яких був виданий державний акт про право власності на землю відповідачу ОСОБА_3, та без визнання їх незаконними, передчасно визнав недійсним акт про право власності на землю виданого на ім'я відповідачки.

Слід додати, що відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4,7,11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила".

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року, на підставі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовував рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності набувача, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого набувача.

Доводами позову та доданими до матеріалів справи доказами, прокурором не доведена не правова (протизаконна) поведінка відповідачки при приватизації спірної земельної ділянки.

Крім того, з матеріалів справи вбачаться, що на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_4, ОСОБА_3 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_2

Однак, вирішуючи питання про визнання державного акту, виданого на ім'я ОСОБА_3 недійсним, та зобов'язавши ОСОБА_3 повернути спірну земельну ділянку Запорізькій районній державній адміністрації Запорізької області, суд в порушення вимог ч. 4 ст. 10, ст. 33 ЦПК не вирішив питання щодо залучення до справи в якості відповідача або співвідповідача власника спірної земельної ділянки ОСОБА_2

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.п.1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 307, 316, 317 ЦПК, колегія суддів,

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 05 квітня 2012 року в цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову прокурора Запорізького району Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах - Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області в цій справі відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар О.С.Маловічко С.В.Воробйова І.А.