Рішення

від 12.12.2006 по справі 14/107

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/107

12.12.06   

Україна

Господарський суд    Чернігівської  області

м.Чернігів,пр.Миру,20                                                                                                                    Тел. 7-99-18

Іменем України

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

07 грудня 2006р.                                                                                                     справа   № 14/107

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “УСПОТ, Лтд”, вул.Машинобудівників,1-а, смт.Чабани, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08162

До відповідача: Міжнародного аграрно-промислового інвестиційного концерну “Агропромінвест-Інтернешнл”, юридична адреса: с.Крути, вул.Незалежності,147, Ніжинський р-н., фактична адреса: вул.Машинобудівників,1-а, смт.Чабани, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08162

про стягнення 360000грн.00коп.

Суддя  Книш Н.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Максимков В.А., представник, довіреність №2 від 20.11.06р., Тімченко О.А., представник, довіреність №1 від 20.07.06р.

Від відповідача: Скрицький А.К. представник, доручення №6 від 16.11.2006р.

Рішення виноситься після оголошеної в судовому засіданні з 21.11.2006р. по 07.12.2006р. перерви на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

          Позивачем подано позов про стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 360000,00грн. за невиконання умов додаткової угоди від 19.07.2004р. до договору №1 від 01.02.2002р. оренди приміщень для дистриб'юторського центру.

          В судовому засіданні представником позивача подано письмове пояснення від 21.11.2006р., в якому повідомив, що у відповідності до п.7 додаткової угоди від 19.07.2004р. до договору від 01.02.2002р. №1 і ч.6 ст.232 ГК України, та оскільки термін виконання робіт по влаштуванню огорожі був визначений 31.08.2004р. нарахування штрафних санкцій здійснювалось за період з 01.09.04р. по 28.02.2005р.

          У відзиві на позов №8 від 20.11.06р. відповідач з позовними вимогами не погодився та просив відмовити у позові, посилаючись на виконання відповідачем в повному обсязі зобов'язаннь, передбачених п.6 додаткової угоди до договору №1 від 01.02.2002р. оренди приміщень для дистриб'юторського центру щодо влаштування нової огорожі, та вважає, що це підтверджується експлікаціями згідно інвентаризаційної справи Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації, Свідоцтвом про право власності, перепискою з позивачем та іншим. Крім того, відповідач посилається на ч.6 ст.232, ч.1 ст.223 ГК України, ч.2 ст.258 ЦК України і зазначає, що нарахування штрафних санкцій по п.7 додаткової угоди до договору припиняється 01.03.05р., що строк позовної давності по вимозі щодо застосування штрафних санкцій за не влаштування огорожі скінчився 01.03.06р. і це є підставою для відмови у позові, що згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У відзиві на позов відповідач також просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності згідно ч.4 ст.267 ЦК України.

Представник позивача в судовому засіданні надав додаткові пояснення по справі, в яких не погоджується із твердженнями відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності, перебіг якої починається з 01.09.04р. Позивач в поясненнях зазначив, що з 01.09.04р. було порушено право ТОВ “УСПОТ, Лтд” на закінчення робіт по влаштуванню огорожі і підписання двостороннього акту у встановленому порядку, у зв'язку з чим у відповідності з п.7 Додаткової угоди від 19.07.04р. до договору оренди від 01.02.02р. №1, позивачем були нараховані штрафні санкції та за умовами вказаного пункту ТОВ “УСОПТ, Лтд” мало право на утримання штрафних санкцій з орендної плати, яка сплачувалась відповідачу, що позивачу не потрібно було звертатися до суду, і на той час він не скористався своїм правом. Позивач вважає, що оскільки це право не обмежувалось ніяким строком, то він має право скористатись ним в будь-який час. Позивач вважає, що перебіг строку позовної давності починається з жовтня 2006р., посилаючись на те, що 21.09.06р. відповідач повідомив про зміну власника орендованого майна і з жовтня 2006р. позивач сплачував орендну плату іншому орендарю у зв'язку з чим саме з цього часу порушене право позивача утримувати з орендної плати штрафні санкції, які повинен сплатити відповідач. Крім того, позивач вважає, що відповідач виконавши роботи по влаштуванню огорожі повинен був повідомити позивача про готовність об'єкту і передати його уповноваженим особам у встановленому договором порядку, що цей обов'язок відповідачем не виконаний, а тому нарахування і стягнення штрафних санкцій є виправданим.

Розглянувши подані матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, з'ясувавши фактичні обставини справи, господарський суд встановив:

Згідно довідки №203 від 17.10.06р. з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України виданої управлінням статистики у Ніжинському районі місцезнаходження Міжнародного аграрно-промислового інвестиційного концерну “Агропромінвест-інтернешнл” є Чернігівська область, Ніжинський район, с.Крути, вул.Незалежності, 147, ідентифікаційний код 30160977.

01.02.2002р. між позивачем та відповідачем укладено договір №1 оренди приміщень для дистриб'юторського центру. Згідно п.1.1. договору орендодавець (відповідач у справі) передає, а орендар (позивач у справі) бере в тимчасове володіння частину виробничого корпусу площею 3094кв.м, площадку з твердим покриттям, супутні споруди та підсобні приміщення. Площа площадки з твердим покриттям –10000кв.м, офісні приміщення –площа 530кв.м.

У відповідності до п.1.2. договору адреса об'єкту, що орендується 08162 смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київської області, вул.Машинобудівників, 1а.

Протягом дії договору сторони неодноразово укладали додаткові угоди, серед яких додаткова угода від 19.07.2004р. до договору №1 від 01.02.2002р. оренди приміщень для дистриб'юторського центру (далі по тексту - додаткова угода від 19.07.2004р.) (а.с.13).

Згідно  п.1 додаткової угоди від 19.07.2004р. сторони виклали частину пункту 1.1 стосовно площадки з твердим покриттям, супутніх споруд і підсобних приміщень в наступній редакції “- площадку з твердим покриттям, супутні споруди та підсобні приміщення - площа 5321 квадратних метрів –схема додається (додаток 1 до даної додаткової угоди).

У відповідності до п.2 додаткової угоди від 19.07.2004р. сторони передбачили, що орендодавець за власний рахунок встановлює огорожу, що відокремлює площадку з твердим покриттям орендаря. Огорожа повинна бути виконана з аналогічних матеріалів та відповідати стилю (включаючи висоту, суцільність та колір) існуючих огорож орендаря.

Відповідно до п.6 додаткової угоди від 19.07.2004р. орендодавець зобов'язується закінчити всі роботи по влаштуванню нової огорожі (включаючи демонтаж тимчасової огорожі) не пізніше 31.08.04р. Нова огорожа вважається встановленою тільки після підписання орендодавцем та орендарем двостороннього акту встановлення нової огорожі.

У відповідності зі ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України, та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. При цьому, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності зі статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як зазначається в частині першій статі 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вбачається з поданих відповідачем документів, акт №1 від 30.08.04р. приймання-здачі виконаних робіт згідно Додаткової угоди від 19.07.04р. до договору №1 від 01.02.02р. оренди приміщень для дистриб'юторського центру щодо встановлення огорожі, що відокремлює площадку з твердим покриттям, не підписаний з боку позивача, супровідний лист №123 від 30.08.04р. з примірниками зазначеного акту направлявся на адресу позивача не рекомендованою кореспонденцією, що унеможливлює встановлення факту надіслання позивачу пропозиції –ініціації на підписання двостороннього акту встановлення огорожі.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували факт направлення та одержання від відповідача примірника акту щодо встановлення спірної огорожі.

В підтвердження виконання зобов'язання щодо встановлення огорожі відповідачем до матеріалів справи подані фотокартки огорожі (а.с.40-42) та акт від 30.08.04р. складений між ВАТ “Київсільмаш” та МАПІК “Агропромінвест-Інтернешнл” про будову паркану з 21.07.04р. по 29.08.04р. який відокремлює автономний в'їзд - виїзд.

Під час розгляду справи та дослідженні доказів представники позивача в судовому засіданні не заперечували встановлення відповідачем огорожі в 2004 році та наявності її на даний час і відповідності огорожі зазначеної на фотокартках доданих відповідачем до матеріалів справи, однак заперечували проти поданого відповідачем акту від 30.08.04р. підписаного ВАТ “Київсільмаш” та наполягали на тому, що між сторонами відсутній двосторонній акт встановлення огорожі як це передбачено у п.6 додаткової угоди від 19.07.04р.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами додаткової угоди від 19.07.04р. (пункт 6) сторонами визначено кінцевий строк встановлення огорожі –не пізніше 31.08.04р., та обумовлено певний засіб фіксації встановлення огорожі - підписання позивачем і відповідачем двостороннього акту встановлення нової огорожі.

Враховуючи вище викладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що текст додаткової угоди від 19.07.04р. не містить числових показників висоти, довжини огорожі, найменування матеріалів виготовлення огорожі та технічних вимог до огорожі, що на момент розгляду справи в суді між позивачем та відповідачем відсутній підписаний двосторонній акт щодо встановлення нової огорожі, необхідність якого сторони передбачили в п.6 додаткової угоди від 19.07.04р.

Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 360000,00грн. за невиконання умов додаткової угоди від 19.07.2004р. до договору №1 від 01.02.2002р. оренди приміщень для дистриб'юторського центру нарахованих за період з 01.09.04р. по 28.02.2005р. із розрахунку 180дн. х 2000,00грн.

          У пункті 7 додаткової угоди від 19.07.2004р. сторони передбачили, що у разі невиконання орендодавцем п.6 даної угоди він сплачує орендарю штрафні санкції в розмірі 2000грн. за кожен прострочений день. На суму штрафних санкцій орендар зменшує свої щомісячні орендні платежі.

Відповідно до ч.1 ст.216, ч.2 ст.217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України –штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч.4 ст.231 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При порушенні відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо встановлення нової огорожі у зазначений термін позивач мав право здійснювати нарахування штрафних санкцій, в тому числі зменшувати свої щомісячні орендні платежі на суму штрафних санкцій, на протязі 6 місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано, тобто до 01.03.2005 року.

Як свідчать матеріали справи та підтверджують сторони в судовому засіданні, позивач не утримував з орендної плати штрафні санкції за не встановлення відповідачем огорожі.

Відповідач у відзиві на позов просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності згідно ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

За ст. 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відносно стягнення неустойки (штрафу, пені) цей термін обмежено в один рік (ч.2 ст. 258 ЦК України).

          Твердження позивача, що перебіг позовної давності щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій 360000,00грн. розпочався з жовтня 2006р., оскільки сплачує орендну плату іншому орендодавцю і з цього часу порушено його право утримувати з орендної плати штрафні санкції, судом не приймається з наступних підстав.

          Згідно приписів частини 5 ст.261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

          Таким чином, у випадку невиконання відповідачем зобов'язання щодо встановлення огорожі не пізніше 31.08.2004р. перебіг строку позовної давності для звернення позивача до суду із стягнення з відповідача штрафних санкцій починається з 01.09.2004р.

Про порушення свого права позивач дізнався після спливу строку для встановлення нової огорожі і підписання сторонами двостороннього акту, тобто з 01.09.04р., а не з моменту сплати орендної плати іншому орендодавцю.

          Звертаючись у листопаді 2006р. до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 360000,00грн. за період з 01.09.04р. по 28.02.05р. позивач річний строк позовної давності пропустив.

Відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позивачем не наведено поважних причин пропущення позовної давності стосовно стягнення штрафних санкцій передбачених п.7 додаткової угоди від 19.07.04р.

          За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій нарахованих на суму 360000,00грн. за період з 01.09.2004р. по 28.02.2005р. і підстави для його поновлення відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення штрафних санкцій у сумі 360000,00грн. задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 526, 253, 256, 258, 260, 267, 612, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193, 216, 217, 223, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

          В позові відмовити

Суддя                                                                                                      Н.Ю.Книш

          11 грудня  2006 року

          Суддя                                                                                                      Н.Ю.Книш