cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/2412/13 09.04.13
За позовом Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Люксембурзький"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Ларікс" ЛТД
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Полі-Про"
про стягнення 455 883, 80 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: Колокольніков В.А. за довіреністю б/н від 03.01.2013 р.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Закрите акціонерне товариство "Торговий дім "Люксембурзький" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Ларікс" ЛТД (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Полі-Про" (далі - відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів 455 883, 80 грн., в тому числі 442 736, 77 грн. основного боргу, 10 955, 86 грн. пені та 2 191, 17 грн. 3 % річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем-1 договору поставки позивач поставив останньому товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем-1 не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, а також наявність укладеного між сторонами договору поруки, за умовами якого відповідач-2 поручився перед позивачем за зобов'язаннями відповідача-1, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.02.2013 р. порушено провадження у справі № 910/2412/13 та призначено її до розгляду на 26.02.2013 р.
У судовому засіданні 26.02.2013 р. від представника позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких він вказує на те, що сума основного боргу є визнаною відповідачем-1, що підтверджується підписаним сторонами актом звірки.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідачів, відкладено на 26.03.2013 р.
20.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, за змістом тотожні вже наданим до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2013 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та, у зв'язку з неявкою представників відповідачів, відкладено розгляд справи на 09.04.2013 р.
27.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.
Представники відповідачів в судове засідання 09.04.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 09.04.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
11.07.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (дистриб'ютор) було укладено Договір поставки № 103, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати дистриб'ютору продукцію - кондитерські вироби у повному асортименті, партіями, згідно попередньо погодженої з продавцем письмової заявки дистриб'ютора.
Відповідно до п. 1.2. Договору поставки дистриб'ютор зобов'язався приймати товар від продавця партіями згідно своїх заявок по товарно-транспортних накладних для реалізації цього товару через свою мережу оптової, дрібнооптової і роздрібної торгівлі, гарантуючи продавцю своєчасну оплату за товар на умовах цього договору, незалежно від результатів своєї господарської діяльності.
Орієнтовна кількість товару, що підлягає передачі продавцем дистриб'ютору, складає 240 тон. Фактична кількість визначається підсумком переданої дистриб'ютору кількості товару в межах терміну чинності цього Договору (п. 2.2. Договору поставки).
Згідно з п. 4.1. Договору поставки ціна товару повідомляється дистриб'ютору продавцем при прийнятті від нього заявки та вказується в накладній на товар. Накладна, виписана на передачу дистриб'ютору партії товару, є підтвердженням домовленості сторін про ціну.
Відповідно до п. 4.4. Договору поставки розрахунки за кожну партію товару дистриб'ютор здійснює безпосередньо з продавцем на умовах відстрочки платежу 30 календарних днів. У платіжному дорученні дистриб'ютор повинен вказати номер цього Договору і номер накладної, по якій він здійснює оплату за товар. При відсутності такого посиланні продавець зараховує платежі, що поступають, за Договором, починаючи з найдавніших поставок.
Згідно з п. 6.9. Договору поставки він вступає в силу з 11.07.2011 р. є чинним в частині поставки товару до 11.07.2012 р., в частині розрахунків - до проведення дистриб'ютором повних розрахунків з продавцем за отриманий товар. Дія Договору вважається продовженою на наступний строк (до 11.07.2013 р.), якщо жодна зі сторін письмово не заявила про його розірвання за 30 днів до закінчення терміну його дії.
Доказів припинення дії Договору поставки суду сторонами не надано.
На виконання умов Договору поставки позивач поставив відповідачу-1 товар, зокрема, за наступними товарно-транспортними накладними: № 16684 від 03.09.2012 р. на суму 24 185, 50 грн., № 17114 від 10.09.2012 р. на суму 38 827, 44 грн., № 17573 від 14.09.2012 р. на суму 37 633, 74 грн., № 18010 від 21.09.2012 р. на суму 46 605, 72 грн., № 18544 від 01.10.2012 р. на суму 40 665, 22 грн., № 19066 від 08.10.2012 р. на суму 42 602, 65 грн., № 20076 від 19.10.2012 р. на суму 45 725, 75 грн., № 20383 від 24.10.2012 р. на суму 43 233, 71 грн., № 20621 від 31.10.2012 р. на суму 36 825, 85 грн., № 21616 від 09.11.2012 р. на суму 35 904, 85 грн., № 21917 від 14.11.2012 р. на суму 27 132, 37 грн., № 22528 від 28.11.2012 р. на суму 47 736, 77 грн.
Відповідач-1 за поставлений позивачем товар розрахувався частково та повернув 29.10.2012 р. товар на суму 1 189, 60 грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 442 736, 77 грн., про що сторонами Договору поставки 20.12.2012 р. було також підписано Акт звірки взаєморозрахунків.
Так, зокрема, позивач вказує на те, що неоплаченими (неповністю оплаченими) залишились накладні: № 17114 від 10.09.2012 р., № 17573 від 14.09.2012 р., № 18010 від 21.09.2012 р., № 18544 від 01.10.2012 р., № 19066 від 08.10.2012 р., № 20076 від 19.10.2012 р., № 20383 від 24.10.2012 р., № 20621 від 31.10.2012 р., № 21616 від 09.11.2012 р., № 21917 від 14.11.2012 р., № 22528 від 28.11.2012 р.
При цьому, позивач звертає увагу на те, що в забезпечення зобов'язань відповідача-1 за Договором поставки 26.07.2011 р. між позивачем (кредитор), відповідачем-1 (боржник) та відповідачем-2 (поручитель) було укладено Договір поруки № 113, відповідно до умов п. 1.1. якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання зобов'язань боржника щодо сплати кредитору коштів за поставлений товар за договором поставки № 103 від 11.07.2011 р., укладеному між кредитором та боржником.
Загальна сума зобов'язань, за яким поручитель відповідає перед кредитором, складає 6 000 000, 00 грн. (п. 3.1. Договору поруки).
Відповідно до п. 4.1. Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу та пені.
У випадку невиконання боржником зобов'язань за основним договором, поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання останнього перед кредитором у повному обсязі протягом 10 днів з моменту надання обґрунтованої претензії кредитора. Претензія направляється на адресу боржника та поручителя. Претензія може містити окрім основної суми боргу - пеню у відповідності до п. 6.2. Основного договору (п. 4.2. Договору поруки).
Відповідно до п. 6.1. Договору поруки він набуває чинності з моменту його підписання та діє до моменту повного виконання обов'язків за Основним договором.
28.12.2012 р. позивач направив відповідачам претензію № 29 від 21.12.2012 р., якою вимагав погасити борг в сумі 442 736, 77 грн., однак оскільки такі вимоги були залишені без задоволення, він вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту власних прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем-1 Договір є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось вище, відповідно до п. 4.4. Договору поставки розрахунки за кожну партію товару дистриб'ютор здійснює безпосередньо з продавцем на умовах відстрочки платежу 30 календарних днів.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач прийняв товар, поставлений позивачем, однак не здійснив повної сплати його вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, сума боргу в розмірі 442 736, 77 грн. має бути стягнута на користь позивача в судовому порядку.
Що стосується позовних вимог про стягнення пені та відсотків річних суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.
Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Пунктом 6.2. Договору поставки його сторони визначили, що за порушення терміну сплати за товар (на умовах товарного кредиту), дистриб'ютор зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої в оплаті суми за кожен день прострочення платежу.
Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивачем нараховано відповідачу 10 955, 86 грн. пені та 2 191, 17 грн. 3 % річних, розрахунок яких є вірним.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем-1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань, а отже він має сплатити визначену Договором пеню за період прострочення відповідних платежів та 3 % річних як плату за користування чужими грошовими коштами, а також сплатити суму основного боргу.
У свою чергу, як зазначалось вище, відповідач-2 виступив поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 перед позивачем.
Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 ЦК України).
Враховуючи зазначене, а також положення Договору поруки щодо розміру відповідальності поручителя, відповідачі мають перед позивачем відповідати солідарно.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач-1 неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем-2, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Ларікс" ЛТД (03127, м. Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 120, корпус 1; код ЄДРПОУ 21491019) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Полі-Про" (03127, місто Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 120, корпус 1; код ЄДРПОУ 31512827) на користь Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Люксембурзький" (65007, Одеська область, місто Одеса, Приморський район, провулок 3-й Водопровідний, будинок 9; код ЄДРПОУ 32833932) 442 736 (чотириста сорок дві тисячі сімсот тридцять шість) грн. 77 коп. основного боргу, 10 955 (десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 86 коп. пені, 2 191 (дві тисячі сто дев'яносто одну) грн. 17 коп. 3 % річних та 9 117 (дев'ять тисяч сто сімнадцять) грн. 68 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.04.2013 р.
Суддя В.С. Ломака
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 09.04.2013 |
Оприлюднено | 13.04.2013 |
Номер документу | 30637976 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Ломака В.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні