Постанова

від 05.04.2013 по справі 801/2045/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 квітня 2013 р. Справа №801/2045/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Аблякимова Е.Е., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Третій Страж"

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим Державної Податкової Служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Третій Страж" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції в м. Ялта Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.10.12 №0005132301 про стягнення з ТОВ "Третій Страж" основного платежу та штрафних санкцій з податку на додану вартість сумою 26 060,00 грн.

Адміністративний позов мотивовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким нараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість, прийняте на підставі акта перевірки від 11.10.12 № 1955/22-03/33318497/21 підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає чинному законодавству, оскільки прийняте на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведеної перевірки, оскільки податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання нікчемними правочинів. Також позивач вказав, що правові взаємовідносини позивача з контрагентами мали реальний характер, підтверджені документами бухгалтерського обліку. З огляду на зазначене, податкове повідомлення-рішення прийняте безпідставно, з порушенням норм чинного податкового законодавства України, а відтак підлягає скасуванню.

15.03.2013 року відкрито провадження у справі, проведено підготовче провадження, за результатами якого справу призначено до судового розгляду, про що постановлено ухвали.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином та надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, до канцелярії суду надав письмові заперечення на адміністративний позов, в задоволення якого просив відмовити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вирішуючи спір, що виник між позивачем, який є суб'єктом господарювання, ідентифікаційний код юридичної особи 33318497, узятий на облік платником податків з 17.02.05 за № 1412 та відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, наділений управлінськими відносно позивача контролюючими повноваженнями, суд виходить з того, що вчинення суб'єктом владних повноважень дій, прийняття рішень є правомочним за умови дотримання ним засад, відповідно до наданих йому повноважень, визначених законом в його компетенції, відповідно до порядку, у якому здійснюються дії та приймаються рішення, що спрямовані на реалізацію владних повноважень, дотримання засобів, форм, прийомів, передбачених законодавством, компетенційними правами і обов'язками.

Відповідач є суб'єктом владних повноважень, територіальним органом у системі органів Державної податкової служби України, що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері. У своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністра фінансів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра фінансів України, у тому числі наказами, а також розпорядженнями органів державної податкової служби вищого рівня.

Приписами статті 19-1 Податкового кодексу України на органи державної податкової служби покладено обов'язок із виконання функцій із здійснення: контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом; контролю за правомірністю бюджетного відшкодування податку на додану вартість; контролю за своєчасністю подання передбаченої законом звітності (податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків та зборів), а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків та зборів, а також виконання інших функцій, визначених цим кодексом і законами України.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Третій Страж" (ЄДРПОУ 33318497), з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Ексим Транзит" (ЄДРПОУ 37157379) за лютий 2011 року, за результатами якої складено акт від 11.10.12 № 1955/22-03/3331849721 (а.с. 8-18).

Відповідно до висновків акту, перевіркою встановлено порушення п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 29059,00 грн., у тому числі: у лютому 2011 сумою 19121,00 грн., у березні 2011 сумою 9938,00 грн.

Як вбачається з підстав, покладених в основу висновків про порушення податкового законодавства, встановлено відсутність реальних поставок товарів та укладання угод з метою ухилення від сплати податків.

Як убачається з акту перевірки, вказані висновки зроблені контролюючим органом з підстав того, що позивач з іншим суб'єктом господарювання-контрагентом мав господарські відносини, реальність яких, на його думку, не підтверджена.

На підставі акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 29.10.12 №0005132301 про стягнення з ТОВ "Третій Страж" грошового зобов'язання та штрафних санкцій з податку на додану вартість розміром 29060,00 грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

В ході розгляду справи судом перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Досліджуючи спірне рішення, яким змінено податковий стан платника податків, правомірність прийняття якого є предметом даного спору, суд виходив з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, то відповідно до п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто визначальною (обов'язковою) ознакою господарської операції є спричинення реальних змін майнового стану платника податків, що кореспондується з нормами Податкового кодексу України, згідно з п.198.2 ст. 198 якого датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання проводяться певні господарські операції - дії, що викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємств, про що зазначено у ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції на час виникнення спірних правовідносин, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Право на нарахування податкового кредиту з положень абз. 4 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7, 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 N 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за N 1401/18696, який діяв на момент оформлення податкових накладних, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу їх отримувача. Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. При цьому дані, наведені в накладній, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, що кореспондується із п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Тобто реальність господарської операції підтверджується даними податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, право на нарахування податкового кредиту для визначення об'єкта оподаткування ПДВ виникає у разі підтвердження фактичного здійснення витрат на придбання певного товару належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Останнє включає у себе наступні ознаки руху активів в процесі здійснення господарської операції, що підтверджується первинними документами, а також фізичними, технічними, технологічними можливостями контрагентів за змістом здійснюваної господарської операції.

Підтвердження здійснення господарської операції проводиться на підставі первинних документів, які складаються під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, про що зазначено у пп. 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, зокрема такими реквізитами є:

- назва документу; дата та місце складання документу;

- назва підприємства, від імені якого складений документ;

- зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції;

- посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з урахуванням вимог законодавства України в частині визначення первинних документів та їх обов'язкових реквізитів, їх змісту та призначення, до останніх можна віднести:

- договори із зазначенням предмету та істотних умов відповідного правочину, додаткові угоди до них;

- документи на виконання відповідного договору (акт приймання-передачі, акт виконаних робіт, рахунки фактури, податкові та видаткові накладні, довіреність на отримання товару, що містять дані стосовно обсягів та змісту наданих послуг);

- документи, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні, договори зберігання, перевезення товару);

- фінансово-господарські документи зі сплати коштів за придбаний товар (платіжні доручення, банківські виписки, чеки).

При цьому обов'язковою умовою є встановлення податкового статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для нарахування податкового кредиту, а саме реєстрація особи, яка видає податкову накладну, у якості платника ПДВ на момент вчинення господарської операції, з урахуванням можливої обізнаності контрагента у наявності дефектів у правовому статусі останнього як платника ПДВ.

Відповідно до п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже оформлення податкової накладної згідно вимог чинного законодавства, в тому числі - зазначення вірної адреси місцезнаходження платника ПДВ (постачальника товарів) та підтвердження цього наявними в матеріалах справи доказами; докази того, що постачальник товарів, придбання яких було підставою сформування податкового кредиту, був зареєстрований як платник ПДВ на момент вчинення відповідної господарської операції - підтверджують обґрунтованість нарахування податкового кредиту суб'єктом господарювання за певний період.

Як вказано в акті перевірки від 11.10.12 № 1955/22-03/33318497/21 не підтверджено формування ТОВ «Третій Страж» податкового кредиту у лютому 2011 року по контрагенту ТОВ "Ексим -Транзит".

Перевіряючи реальність вчинених господарських операцій ТОВ «Третій Страж» по контрагенту, вказаному в акті перевірки, на предмет реального руху активів в процесі здійснення господарської операції (первинними документами, а також фізичними, технічними, технологічними можливостями контрагентів за змістом здійснюваної господарської операції); податкового статусу контрагентів позивача як платників ПДВ на час здійснення господарської операції; наявності безпосереднього зв'язку між фактом виконання робіт та господарською діяльністю позивача; наявності господарської мети при укладенні правочинів з контрагенти позивача (що є однією з ознак нікчемності правочину в розумінні ст. 207 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України), досліджуючи матеріали справи та надані сторонами докази стосовно підтвердження взаємовідносин позивача з контрагентом, вказаним в акті перевірки, за перевіряємий період, підтвердження факту виконання робіт за перевіряємий період, підтвердження факту сплати за вказані роботи за перевіряємий період, судом встановлено наступне.

10.11.2010 між ТОВ «Ексим- Транзит» (за договором - Підрядник) та ТОВ «Третій Страж» (за договором - Замовник) укладено договір № 80, згідно з п. 1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов'язання виконати наступні роботи: капітальний ремонт Ялтинського пологового будинку, встановлення обладнання та прокладення кабелю для слабострумних мереж, а підрядник зобов'язується у відповідності до вимог затвердженої документації виконати роботи у строк, з 10.11.2010 по 10.02.2011 (а.с.43).

Виконання зазначеного договору підтверджується податковою накладною від 10.02.11 № 103 сумою (з ПДВ) 114 728,00 грн. та актом виконаних робіт № 1 за лютий 2011 року (а.с.46-51).

Оплата робіт підтверджується довідкою про вартість виконаних робіт за лютий 20112 року (а.с.44-45), рахунком від 10.02.11 № 1002-03 сумою (з ПДВ) 114 728,93 грн. (а.с.56) та копією банківської виписки (а.с.54,58).

Факт виконання робіт підтверджується також підсумковою відомістю за лютий 2011 та копіями зворотньо-сальдовими відомостями (а.с.59).

Відповідно до Акту №001311 основний корпус Ялтинського пологового будинку було прийнято до експлуатації. (а.с.60).

20.11.2010 між ТОВ «Ексим- Транзит» (за договором - Підрядник) та ТОВ «Третій Страж» (за договором - Замовник) укладено договір № 72, згідно з п. 1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов'язання виконати наступні роботи: встановити обладнання, капітальний ремонт УВК № 1 "Школа-колегіум" по вул. Ленінградська, 49, м. Ялта, а підрядник зобов'язується у відповідності до вимог затвердженої документації виконати роботи у строк, з 20.11.2010 по 18.02.11 (а.с.43).

Виконання зазначеного договору підтверджується податковою накладною від 15.02.11 № 158 сумою (з ПДВ) 59625,00 грн. (а.с.71) та актом виконаних робіт № 2 за лютий 2011 року (а.с.64-68).

Оплата робіт підтверджується довідкою про вартість виконаних робіт за лютий 20112 року (а.с.62-63), рахунком від 15.02.11 № 1502-8 сумою (з ПДВ) 59 625,00 грн. (а.с.70) та копією банківської виписки (а.с.72).

Факт виконання робіт підтверджується також підсумковою відомістю за лютий 2011 та копією зворотньо-сальдової відомості (а.с.73).

Відповідно до Акту №001307 УВК №1 "Школа -колегіум" було прийнято до експлуатації. (а.с.74).

Під час судового розгляду справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може віднести до валових витрат та включати до податкового кредиту відповідні суми.

Таким чином, матеріалами справи у повному обсязі підтверджується реальність вчинених господарських операцій позивача з ТОВ «Ексим-Транзит», а саме виконання договорів будівельного підряду у лютому 2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які знаходяться у матеріалах справи, та не може ґрунтуватися припущеннями, крім цього, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 86 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що взаємовідносини ТОВ «Третій Страж» та ТОВ «Ексим Транзит» за перевіряємий період не містять в собі ознак нікчемності правочинів та відсутності відповідної господарської мети, у зв'язку з чим нарахування позивачем податкового кредиту по вказаним взаємовідносинам за перевіряємий період є обґрунтованим, відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів, що обґрунтовують правомірність оскаржуваного рішення відповідача.

Належних доказів наявності обставин, які можуть вказувати на відсутність відповідної господарської операції, відповідачем - суб'єктом владним повноважень - не надано.

Відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту пп.4.1.4 п.4.1 ст. 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органа.

Суд зазначає, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а не колективний характер. Тому, у разі можливого недодержання контрагентом позивача вимог законодавства, такий факт не може бути підставою для застосування до позивача заходів по донарахуванню податкових зобов'язань.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Стаття 204 ЦК України визначає презумпцію правомірності правочину, визначаючи, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В даному випадку, будь-які судові рішення щодо визнання недійсними угод з виконання робіт укладених між ТОВ "Дружба народів" та ТОВ «Ексим Транзит» за перевіряємий період - відсутні, таким чином відповідно до презумпції правомірності правочину всі угоди між вказаними контрагентами є дійсними.

Таким чином, витрати пов'язані з придбанням товарів та послуг по взаємовідносинах позивача з контрагентами-постачальниками правомірно включені до складу валових витрат позивачем, оскільки факт придбання вказаних послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а самі послуги відповідають напрямкам господарській діяльності позивача.

Безпідставність висновків податкового органу, викладені в акті перевірки, дають підстави суду для визнання неправомірним нарахування штрафних санкцій по податку на додану вартість, здійснено податковим органом.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходе тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічної необґрунтованості) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що договірні відносини позивача з його контрагентами направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом ст. 228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 01.01.2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків, є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що в свою чергу приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Виходячи із змісту укладених між позивачем та його контрагентом договорів вбачається, що зазначеними договорами сторони узгодили всі умови, що є істотними для даного виду договорів, виконали їх та не мають претензій один до одного.

Положення ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби відповідно до положень Податкового кодексу України мають право звертатись до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу стосовно не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своєї суті нікчемністю укладених правочинів, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які ні чим не підтверджені.

У відповідності до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведених норм, саме на податкові органи покладено обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платнику податків визначено (збільшено) відповідні грошові зобов'язання, або нарахування штрафних санкцій.

Всупереч вимогам вказаної норми, відповідачем належних доказів на підтвердження доводів правомірності висновків про порушення позивачем норм Податкового кодексу, при формуванні податкових зобов'язань з податку на додану вартість, викладених в акті перевірки, які також покладено в основу податкових повідомлень-рішень, на вимогу статті 71 КАС України, суду не надано, як і не надано інших доказів, на підтвердження правомірності своїх дій з прийняття оспорених податкових повідомлень-рішень, якими б позивачу за обґрунтованих податковим законодавством підстав нарахування штрафних санкцій по податку на додану вартість.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши повідомлені сторонам докази, дослідивши матеріали справи, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи висновок про задоволення позову, суд вважає можливим здійснити розподіл судових витрат на користь позивача суми, відповідно до сплаченого при зверненні до суду розміру судового збору, в порядку, встановленому ч.1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 29.10.2012 року № 0005132301.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Третій Страж" (ЄДРПОУ 33318497) судовий збір у розмірі 290,61 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби .

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Аблякимов Е.Е.