Ухвала

від 28.03.2013 по справі 2а-15119/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-15119/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

28 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.01.2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Транссервіс-3» до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року ПП «Транссервіс-3» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, в якому просили суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.06.2012 року №00001892250, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 11875,00 грн., в тому числі з основного платежу у розмірі 9500,00 грн. та 2375,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій за результатами перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» за жвтень 2009 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.01.2013 року зазначений адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.01.2013 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що у період з 04.05.2012 р. по 11.05.2012 р. ДПІ у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Транссервіс-3» по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №165/22-511/32744366 від 18.05.2012 року.

На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення №00001892250, яким позивачу за порушення пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 11875,00 грн., в тому числі з основного платежу у розмірі 9500,00 грн. та 2375,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із винесеним за результатами перевірок податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 01 червня 2012 року №00001892250 рішенням Державної податкової служби у місті Києві від 22.08.2012 р. №5188/10/12-114 та рішенням Державної податкової служби України від 24.09.2012 р. №2411/10/61-12/10-215 скарги позивача були залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Під час перевірки було встановлено, що позивачем задекларовано податковий кредит у розмірі 9500,00 грн. за наслідками операцій з контрагентом - ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС».

Правомірність формування податкового кредиту не визнається відповідачем на тій підставі, що в провадженні СВ ДПА у м. Києві знаходиться кримінальна справа №50-5944, порушена 28.01.2011 року прокуратурою м. Києва за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України. В ході проведення досудового слідства у справі було встановлено, що невстановлені особи, в період 2004 року створили ряд суб'єктів підприємницької діяльності, серед яких ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», з метою прикриття незаконної діяльності. Так, відкритий невстановленими особами рахунок ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» у ПАТ КБ «Інтербанк» використовується для надання змоги реально існуючим підприємствам формувати податковий кредит в результаті чого занижувати податкові зобов'язання.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судом першої інстанції, 01.10.2009 року між ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» (Орендодавець) та приватним підприємством «Транссервіс-3» (Орендар) було укладено Договір оренди спецтехніки №РП-77, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове користування за плату, спецтехніку, що є власністю Орендодавця, для здійснення статутної діяльності (пункт 1.1.). Спецтехніка передається з метою виконання будівельно-ремонтних робіт (пункт 2.1.) Орендована спецтехніка вважається переданою Орендарю з моменту підписання Сторонами акту приймання-передачі орендованої спецтехніки та є повернутою після повернення спецтехніки на склад Орендодавця та підписання відповідного акту приймання-передачі. (пункт 4.1.) Строк оренди відображається в акті приймання-передачі спецтехніки. (пункт 4.2.). Сума орендного платежу, що належить до сплати Орендарем, зазначається в рахунок-фактурі Орендодавця, який є невід'ємною частиною даного договору (пункт 5.1.)

На виконання умов договору від 01.10.2009 року №РП-77 ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» передало в оренду позивачу спецтехніку на 20 діб, загальна вартість оренди - 57000,00 грн., в тому числі ПДВ - 9500,00 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.10.2009 року.

За наслідками надання спецтехніки в оренду ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» виписало на користь позивача податкову накладну №3144 від 30.10.2009 року на загальну суму 57000,00 грн., в тому числі ПДВ - 9500,00 грн., яка була складена у момент виникнення податкових зобов'язань ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», тобто в момент підписання сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Позивачем, на підставі рахунку-фактури, виставленого ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» здійснено оплату оренди спецтехніки, отриманої від ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», що підтверджується платіжним дорученням №253 від 12.11.2009 року.

Сума ПДВ за вищевказаною операцією віднесена позивачем до складу податкового кредиту в загальному розмірі 9500,00 грн. за жовтень 2009 року - за датою отримання податкової накладної.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні контрагентами, колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також судова колегія вважає помилковим висновки податкового органу щодо заниження сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагенти не виконали свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкової накладної контрагент позивача - ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні у зв'язку з передачею в оренду спецтехніки.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що податковим органом не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.01.2013 року - залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.01.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.