Ухвала

від 16.08.2012 по справі 9101/3706/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2012 р.справа № 2а-0470/6730/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Сафронової С.В. Шлай А.В.

при секретарі судового засідання: Бембінек Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року по справі № 2а-0470/6730/11 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Віконда" до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю „Віконда" звернулось до суду з адміністративним позовом до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі, в якому просило визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення- рішення Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі від 19.05.2011р. №0000722301 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на суму 147704грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 36926грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від30 вересня 2011 року позовні вимоги задоволено. Визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі від 19.05.2011р. №0000722301 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на суму 147704грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 36926грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин справи.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.

З огляду на реорганізацію Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі судом здійснено заміну відповідача Криворізькою центральною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби в порядку процесуального правонаступництва.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши постанову суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.04.2011р. посадовими особами Центральної МДПІ у м.Кривому Розі був складений акт №558/230/32974441 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Віконда"(код ЄДРПОУ 32974441) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - ТОВ "Фреско" (код ЄДРПОУ 34684312) за квітень -жовтень 2010 року, яка проводилась з урахуванням матеріалів перевірки ТОВ "Фреско"від 24.01.2011р. №192/230/34684312 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Фреско"щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "С.ДЖ.Р.Груп"за квітень -жовтень 2010 року.

Згідно висновків акта перевірки господарської діяльності ТОВ „Віконда"за квітень - жовтень 2010 року від 19.05.2011р., були виявлені порушення:

- ч.1,5 ст.203, ст.215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України) по правочинам, укладеним з контрагентом першої ланки - ТОВ „Фреско" в квітні - жовтні 2010 року;

- п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 147704грн.

На підставі висновків акта перевірки від 19.04.2011р. Центральною МДПІ у м.Кривому Розі винесено податкове повідомлення - рішення №0000722301 від 19.05.2011р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ ТОВ „Віконда" на суму 147704 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 36926грн., яке було отримане позивачем 26.05.2011р.

Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на підставі матеріалів перевірки ТОВ „Фреско" та позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем занижено податок на додану вартість за господарськими операціями з придбання у ТОВ „Фреско" товару по ланцюгу постачання, на підставі правочинів які є нікчемними, оскільки не направлені на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 -п.5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Нормами п.5.11 вказаної статті передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-XIV та п.п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до статті 13 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити.

Судом першої інстанції було досліджено первинні документи (договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи, а також дані бухгалтерського обліку, який ведеться позивачем), встановлено використання у господарській діяльності товариства придбаних товарів, що призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків, встановлено дотримання позивачем вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, перевірено доводи податкового органу.

В акті перевірки позивач не вказує, які саме порушення допущенні підприємством - позивачем, а лише посилається на висновки акту перевірки контрагента позивача, яким встановлена відсутність реального здійснення правочинів.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р.

Враховуючи викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість доводів відповідача про те, що правочини були укладені без мети реального настання правових наслідків.

Крім того, висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем та його контрагентами вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні" не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч.1 та ч.2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентами, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту, а також валових витрат у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Зазначена правова позиція висловлена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.2009р.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року по справі № 2а-0470/6730/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: А.В. Шлай