Рішення

від 08.04.2013 по справі 910/1536/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1536/13 08.04.13

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Універсальне агентство «ПРО-ФАРМА» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Ковчег-Пак» простягнення 60 749,26 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Нєвєрова В.О. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальне агентство «ПРО-ФАРМА» (надалі - ТОВ «Універсальне агентство «ПРО-ФАРМА») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковчег-Пак» (надалі - ТОВ «Ковчег-Пак») про стягнення 60 749,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було перераховано на користь відповідача передоплату згідно умов договору №П/21-07/11-1 від 21.07.2011 р., а відповідач належним чином зобов'язання по поставці товару не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 54 000,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% у розмірі 1 997,26 грн., інфляційних у розмірі 702,00 грн. та відсотків за користування чужими коштами у розмірі 4 050,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 25.02.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.2013 р. розгляд справи відкладено до 25.03.2013 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду.

Судове засідання 25.03.2013 р. не відбулося відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2013 р. №152-р «Про перенесення робочого дня у зв'язку з подоланням наслідків стихійного лиха, що сталося 22-23 березня 2013 року у Київській області та м. Києві» та наказу Голови господарського суду міста Києва від 25.03.2013 р. № 85-К.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2013 р. розгляд справи призначено 08.04.2013 р.

В судове засідання представник позивача з'явилася, на виконання вимог ухвали суду надала документи та пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, витребувані ухвалами суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03062, м. Київ, просп. Перемоги, 67, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №15884699 від 18.02.2013 р. та матеріалами справи.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.07.2011 р. між ТОВ «Універсальне агентство «ПРО-ФАРМА» (покупець) та ТОВ «Ковчег-Пак» (продавець) було укладено договір №П/21-07/11-1 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець виробляє та продає, а покупець оплачує та приймає устаткування, виготовлене, укомплектоване устаткування та передане покупцю згідно з вимогами, викладеними в додатках 1 та 2, які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що загальна сума договору становить 72 000,00 грн.

Порядок розрахунків визначений пунктом 3 Договору, відповідно до якого оплата товару проводиться в три етапи: 3.1) перший етап в формі 20% передоплати від вартості товару, викладеній в п. 2.2 даного договору, проводиться шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 3-х банківський днів згідно виставленого рахунку-фактури; 3.2) другий етап в формі 50% від вартості товару проводиться шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 3-х банківський днів згідно виставленого рахунку-фактури; 3.3) останній 30% - після приймання товару представником покупця на виробництві продавця (на основі акту приймання-передачі устаткування), перед відвантаженням товару шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 3-х банківський днів згідно виставленого рахунку-фактури.

Згідно з п. 4.1 Договору строк поставки - не більше 90 календарних днів з моменту надходження першої частини передоплати на розрахунковий рахунок продавця згідно з п. 3.1 даного договору, поставці зразків матеріалів та затвердження додатків №№1-2 до даного договору.

На виконання умов Договору позивачем було перераховано суму попередньої оплати у розмірі 18 000,00 грн. 26.07.2011 р. та у розмірі 36 000,00 грн. 18.10.2011 р., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з поставки товару, позивач 28.02.2012 р. звернувся з вимогою №28/02-02 про виконання зобов'язання за Договором або повернення суми попередньої оплати.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по поставці товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 54 000,00 грн.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи (банківські виписки з рахунку позивача) підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача передоплати вартості товару у розмірі 54 000,00 грн., зокрема, першу частину у розмірі 18 000,00 грн. позивачем сплачено 26.07.2011 р., а 36 000,00 грн. позивачем сплачено 18.10.2011 р.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.1 Договору строк поставки - не більше 90 календарних днів з моменту надходження першої частини передоплати на розрахунковий рахунок продавця згідно з п. 3.1 даного договору, поставці зразків матеріалів та затвердження додатків №№1-2 до даного договору.

У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з поставки товару, позивач 28.02.2012 р. звернувся з вимогою №28/02-02 про виконання зобов'язання за Договором або повернення суми попередньої оплати.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Суд відзначає, що, відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів поставки продукції позивачу у визначений умовами Договору строк.

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов'язання по поверненню позивачу передоплати у розмірі 54 000,00 грн., а строк його виконання настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 54 000,00 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ТОВ «Ковчег-Пак» обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Універсальне агентство «ПРО-ФАРМА» про стягнення з ТОВ «Ковчег-Пак» заборгованості у розмірі 54 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% у розмірі 1 997,26 грн. та інфляційних у розмірі 702,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 24.10.2011 р. по 16.01.2012 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення вказаної норми не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р.

Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за травень, червень, липень та серпень 2011 року, які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційної складової боргу становить 160,54 грн. В іншій частині (541,46 грн.) індекс інфляції обрахований невірно.

Суд перевірив та, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у заявленому позивачем розмірі.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами у розмірі 4 050,00 грн.

Згідно з частинами 2 та 3 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відтак, право позивача на нарахування та отримання процентів за користування чужими грошовими коштами передбачено законом. Однак, розмір таких процентів ні укладеним між сторонами Договором, ні положеннями Цивільного кодексу України чи інших актів цивільного законодавства, що регулюють відносини поставки, не передбачений.

Частиною 1 статті 8 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом,іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.

В той же час, посилання позивача на те, що до спірних правовідносин застосовуються положення законодавства України про позику (ст. 1048 Цивільного кодексу України) судом відхиляється з огляду на таке.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 цього Кодексу законодавцем чітко встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Тобто чинним законодавством не визначено, що до договору поставки застосовуються положення про позику, як і не передбачено цього Договором та статтями 1046 - 1049 Цивільного кодексу України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього із характеру спірних відносин сторін.

В свою чергу, відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Таким чином, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування судом положень ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

Суд відзначає, що умовами Договору розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 28.09.2010 р. та Верховного Суду України від 27.12.2010 р. у справі №967-38.

Відтак, підстави для стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами у розмірі 4 050,00 грн. у суду відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Ковчег-Пак» на користь ТОВ «Універсальне агентство «ПРО-ФАРМА» заборгованості у розмірі 54 000,00 грн., 3% у розмірі 1 997,26 грн. та інфляційних у розмірі 160,54 грн.

В іншій частині (інфляційні у розмірі 541,46 грн. та відсотки за користування чужими коштами у розмірі 4 050,00 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальне агентство «ПРО-ФАРМА» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковчег-Пак» (03062, м. Київ, просп. Перемоги, 67; ідентифікаційний код 36265223) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальне агентство «ПРО-ФАРМА» (03115, м. Київ, вул. Котельникова, 1, прим. 97; ідентифікаційний код 34414427) заборгованість у розмірі 54 000 (п'ятдесят чотири тисячі) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1 997 (одна тисяча дев'ятсот дев'яності сім) грн. 26 коп., інфляційні у розмірі 160 (сто шістдесят) грн. 54 коп. та судовий збір у розмірі 1 590 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто) грн. 46 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.04.2013 р.

Суддя В.П. Босий