Постанова

від 12.04.2013 по справі 816/1537/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/1537/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Клочка К.І.,

при секретарі - Міщенко Р.В.,

за участю:

представника позивача - Петренка О.Б.,

представника відповідача - Єнокян К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцької міської друкарні» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

27 березня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька міська друкарня» (далі - позивач, ТОВ «Кременчуцька міська друкарня») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 березня 2013 року №0001941502/478, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 35126,82 грн, з яких: 23417,00 грн - за основним платежем та 11 708,94 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірні господарські операції з Приватним підприємством «Транс-Атлантіка-Сервіс» (далі - ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс») підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, а висновки податкового органу про порушення положень Податкового кодексу України є необгрунтованими. На час здійснення господарських операцій з контрагентом підприємство було зареєстроване в установленому порядку, у тому числі як платник податку на додану вартість.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд у їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також представник відповідача посилався на нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ТОВ «Кременчуцька міська друкарня» зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області як юридична особа 12.12.2005, з 16.12.2005 перебуває на обліку платника податків та з 30.03.2006 є платником ПДВ /арк. с. 26-27, 29, 30/.

Видом діяльності ТОВ «Кременчуцька міська друкарня» є друкування газет, виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари, виробництво паперових канцелярських виробів, брошурувально-палітурна діяльність і надання пов'язаних із нею послуг, видання книг, видання журналів і періодичних видань /арк. с. 28/.

Пунктом 20.1. статті 20 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень пункту 75.1. статті 75 та пункту 77.1. статті 77 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 78.1.1. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

На підставі положень вищевказаних норм Податкового кодексу України державним податковим ревізором-інспектором у період з 30.01.2013 по 05.02.2013 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Кременчуцька міська друкарня» щодо правомірності декларування показників з ПДВ за період з 01.03.2012 по 31.03.2012.

У ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Кременчуцька міська друкарня» положень частин першої та другої статті 215, частини першої статті 216, частини першої та п'ятої статті 203 та статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів , які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Кременчуцька міська друкарня» з зазначеними в акті перевірки постачальниками та покупцями, тобто такі угоди носять фіктивний характер, а податковий кредит сформованого даним контрагентом не дійсний. Даний факт свідчить про здійснення по ланцюгу постачання «безтоварних» операцій.

Також перевіркою встановлено, порушення положень пункту 185.1. статті 185, пункту 188.1. статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1., 198.2., 198.6. статті 198, пункту 206.1. статті 206 Податкового кодексу України, в результаті чого дані, наведені у деклараціях з податку на додану вартість за березень 2012 року про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період не є дійсними та як наслідок зменшується сума податкових зобов'язань на загальну суму 23 417,00 грн та зменшується сума податкового кредиту на загальну суму 23 417,88 грн.

За результатами перевірки складено акт №1369/15.2/33910242 (далі - акт перевірки) /арк. с. 17-25/.

07 березня 2013 року на підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001941502/478, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 35126,82 грн, з яких: 23417,00 грн - за основним платежем та 11 708,94 грн за штрафними (фінансовими) санкціями /арк. с. 16/.

Позивач не погодився із вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Досліджуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 07 березня 2013 року №0001941502/478 , судом встановлено наступне.

Відповідно до положень статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно акту перевірки підставою для нарахування позивачу Кременчуцької ОДПІ зобов'язання з податку на додану вартість стали господарські операції з ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс».

05 березня 2012 року між позивачем та ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс» укладено договір поставки товару №0503-2 /арк. с. 15/.

Відповідно до пункту 3.1. зазначеного договору товар поставляється позивачеві ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс».

Відповідно до свідоцтва №04017212 ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс» є платником ПДВ з 03.11.2003 /арк. с. 36/.

Як встановлено у ході судового розгляду позивач придбав у контрагента гофролисти.

На підтвердження факту реальності господарських операцій з вищевказаним контрагентом позивач надав договір, видаткові та податкові накладні, прибуткові ордери, товарно-транспортні накладні, оборотно-сальдову відомість за рахунком 63.1 /арк. с.35, 37-50/.

ТОВ «Кременчуцька міська друкарня» придбавало гофролист у ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс» з метою виконання договірних зобов'язань перед ПП «Виробничо-торгова компанія «Лукас» по виготовленню ящиків для кондитерських виробів на підтвердження чого позивачем надано договір, видаткові та податкові накладні, товарно-транспорту накладні, акт списання використаних матеріалів, картку по рахунку 36.1, оборотно-сальдову відомість акт приймання-здачі виконаних робіт /арк. с. 54-64/.

На підставі господарський операцій з ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс» позивачем сформовано податковий кредит на суму 23 417,00 грн.

Надані позивачем документи відповідають положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій з ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс».

Щодо висновку податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс», суд зазначає наступне.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Цивільним законодавством визначено презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статті 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 Цивільного кодексу України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода порушує публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини першу та п'яту статті 203, частини першу та другу статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином підтверджено факт здійснення спірних господарських операцій, суд вважає висновок Кременчуцької ОДПІ про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Транс-Атлантіка-Сервіс», а також про зменшення податкового кредиту на суму 23417,88 грн неправомірним, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.03.2013 №0001941502/478 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позовні вимоги ТОВ «Кременчуцька міська друкарня» обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцької міської друкарні» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 07 березня 2013 року №0001941502/478.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцької міської друкарні» (ідентифікаційний код 33910242) витрати зі сплати судового збору в розмірі 352 (трьохсот п'ятдесяти двох) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 12 квітня 2013 року.

Суддя К.І. Клочко