Постанова

від 16.04.2013 по справі 825/944/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/944/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинський хлібо-булочний комбінат» до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

12.03.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніжинський хлібо-булочний комбінат» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (далі - Ніжинська ОДПІ) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 20.12.2012 року № 0000512200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 39 191,48 грн. (за основним платежем 35 492,42 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3 699,06 грн.) та № 0000522200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 40 110,43 грн. (за основним платежем 32 088,34 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 8 022,09 грн.).

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що на протязі 2011-2012 років позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентами, а саме: з ПП «Еверест» та з ФОП ОСОБА_1 з приводу закупівлі цукру та борошна. Так, між позивачем та ПП «Еверест» укладено договір від 04.01.2011 року № 47/11 та з ФОП ОСОБА_1 від 01.04.2012 № ДГ-0072. Сума коштів, сплачених позивачем за отриманий товар, віднесена ним до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару до податкового кредиту. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договори, прибуткові накладні, податкові накладні, розрахункові платіжні документи, товарно-транспортні накладні, облікові картки по рахунках. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаного товару до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару до податкового кредиту. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 06.12.2012 року № 1318/22-34721754, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками Ніжинської ОДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2011 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 06.12.2012 року № 1318/22-34721754. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п. 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України), п.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 35 492,42 грн.; п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, ч.2 ст.3, п.9.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.44.1, п.44.6 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, п.201.4, п.201.6 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 32 088,34 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 20.12.2012 року № 0000512200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 39 191,48 грн. (за основним платежем 35 492,42 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3 699,06 грн.) та № 0000522200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 40 110,43 грн. (за основним платежем 32 088,34 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 8 022,09 грн.). Також податковий орган посилається на: акт ДПІ у м. Чернігові ДПС про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.05.2011 по 30.09.2012 від 27.11.2012 року № 2500/17/НОМЕР_3, яким встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.ст.216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1 при придбанні та продажу товарів (послуг) та відсутність у ФОП ОСОБА_1 об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям протягом грудня 2011 року - липня 2012 року та вересня 2012 року; акт ДПІ у м. Чернігові ДПС про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Еверест» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 від 03.12.2012 № 2607/22/31480476, яким встановлено порушення вимог ПК України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в зв'язку з чим не підтверджено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 на загальну суму 393 303 659,00 грн., не підтверджено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток за той же період на загальну суму 393 273 199,00 грн., не підтверджено податкових зобов'язань з податку на додану вартість за відповідний період на загальну суму 78 002 711,00 грн. та не підтверджено податкового кредиту на загальну суму 77 651 991,00 грн. Тому представник відповідача вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Позивач (ідентифікаційний код 34721754) зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Ніжинської міської ради Чернігівської області 11.01.2007 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії НОМЕР_4 (а.с.13).

Згідно довідки АБ № 545812 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 10.71 виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; 10.72 виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання; 46.31 оптова торгівля фруктами і овочами; 46.33 оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.36 оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; 46.38 оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками (а.с.14).

Працівниками Ніжинської ОДПІ на підставі направлення від 04.12.2012 № 812, пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 розд. І, пп.78.1.3 п.78.1 ст.78 гл.8 розд. ІІ Податкового кодексу України та згідно наказу від 04.12.2012 № 863 проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2011 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 06.12.2012 року № 1318/22-34721754 (а.с.15-30).

В акті перевірки від 06.12.2012 року № 1318/22-34721754 встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

- п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 35 492,42 грн., в тому числі: за ІІІ квартал 2011 року в сумі 6 372,92 грн., за ІУ квартал 2011 року в сумі 14 323,25 грн., за ІІ квартал 2012 року в сумі 9 808,53 грн., за ІІІ квартал 2012 року в сумі 4 987,72 грн.;

- п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, ч.2 ст.3, п.9.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.44.1, п.44.6 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, п.201.4, п.201.6 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 32 088,34 грн., у тому числі: за вересень 2011 року на суму 5 541,67 грн., за листопад 2011 року на суму 2 955,00 грн., за грудень 2011 року на суму 9 500,00 грн., за квітень 2012 року на суму 4 541,67 грн., за червень 2012 року на суму 4 800,00 грн., за вересень 2012 року на суму 4 750,00 грн.

За висновками акта перевірки Ніжинською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 20.12.2012 року № 0000512200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 39 191,48 грн. (35 492,42 грн. за основним платежем та 3 699,06 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.31);

- від 20.12.2012 року № 0000522200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (далі - ПДВ) в розмірі 40 110,43 грн. (32 088,34 грн. за основним платежем та 8 022,09 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.32).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подано скаргу до ДПС у Чернігівській області, однак рішенням від 18.01.2013 № 93/10/10-215 ДПС у Чернігівській області залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення (а.с.33-35).

Не погоджуючись з рішенням ДПС у Чернігівській області позивачем подано скаргу до ДПС України, однак рішенням від 20.02.2013 № 2649/6/10-2115 ДПС України залишено без змін податкові повідомлення-рішення Ніжинської ОДПІ та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги (а.с.36-38).

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що на протязі 2011-2012 років позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентами, а саме з ПП «Еверест» (код 31480476) та з ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_3) з приводу закупівлі цукру та борошна.

Між позивачем та ПП «Еверест» укладено договір № 47/11 від 04.01.2011 року (а.с.39).

Відповідно до вказаного договору ПП «Еверест» продає, а позивач приймає і оплачує на умовах і по ціні даного договору цукор-пісок.

Так, протягом вересня, листопада 2011 року ПП «Еверест» поставлено позивачу цукор-пісок, а позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ПП «Еверест» суму коштів за придбаний товар.

Також, позивач мав господарські відносини з ПП «Еверест» з приводу закупівлі борошна.

Між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір № ДГ-0072 від 01.04.2012 (а.с.60).

Відповідно до вказаного договору ФОП ОСОБА_1 продає, а позивач приймає і оплачує на умовах і по ціні даного договору цукор-пісок та борошно.

Так, протягом квітня, червня та вересня 2012 року ФОП ОСОБА_1 поставлено позивачу цукор-пісок та борошно, а позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 суму коштів за придбаний товар.

Реальність виконання вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: договорами, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактури, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками (а.с.39-73).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентами правочини мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентами ПП «Еверест» та ФОП ОСОБА_1 представник відповідача посилається на акт ДПІ у м. Чернігові ДПС про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.05.2011 по 30.09.2012 від 27.11.2012 року № 2500/17/НОМЕР_3, яким встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.ст.216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1 при придбанні та продажу товарів (послуг) та відсутність у ФОП ОСОБА_1 об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям протягом грудня 2011 року - липня 2012 року та вересня 2012 року та акт ДПІ у м. Чернігові ДПС про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Еверест» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 від 03.12.2012 № 2607/22/31480476, яким встановлено порушення вимог ПК України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в зв'язку з чим не підтверджено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 на загальну суму 393 303 659,00 грн., не підтверджено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток за той же період на загальну суму 393 273 199,00 грн., не підтверджено податкових зобов'язань з податку на додану вартість за відповідний період на загальну суму 78 002 711,00 грн. та не підтверджено податкового кредиту на загальну суму 77 651 991,00 грн. (а.с.122-144).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентами.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків Ніжинська ОДПІ жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних ДПС України, яка міститься на офіційному сайті ДПС України (http://sts.gov.ua/) та матеріалами справи (а.с.74-77,79-84):

- ПП «Еверест» (код 31480476), індивідуальний податковий номер - 314804725263, номер свiдоцтва платника ПДВ - 200012194;

- ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_3), номер свідоцтва платника ПДВ - НОМЕР_5.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагенти були зареєстровані у встановленому законом порядку.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів чи відсутності у них статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з ПП «Еверест» та ФОП ОСОБА_1 укладено позивачем з метою отримання товару, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені (а.с.40,61).

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Крім того, необхідно зазначити, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2012 у справі за позовом ПП «Еверест» до ДПІ у м. Чернігові ДПС, позовні вимоги ПП «Еверест» задоволено повністю. Визнано дії ДПІ у м. Чернігові ДПС по зменшенню ПП «Еверест» в акті перевірки від 03.12.2012 № 2607/22/31480476 податкових зобов'язань з ПДВ за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 на суму 78 002 711,00 грн.; податкового кредиту за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 на суму 77 651 991,00 грн.; витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 на суму 393 273 199,00 грн.; доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 на суму 393 303 659,00 грн. - неправомірними. Зобов'язано ДПІ у м. Чернігові ДПС відновити ПП «Еверест» в системі програмного забезпечення (АС-АУДИТ) стан, який був до внесення висновків акту перевірки від 03.12.2012 № 2607/22/31480476 (а.с.85-91). Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 залишено без змін постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.12.2012 (а.с.98-100).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.01.2013 у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у м. Чернігові ДПС, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано неправомірними дії ДПІ у м. Чернігові ДПС по зменшенню ФОП ОСОБА_1 податкового зобов'язання з ПДВ за серпень 2012 року на 2 291 538,00 грн. за період з 25.05.2011 по 30.09.2012 на 13 947 073,00 грн. та податкового кредиту з ПДВ за серпень 2012 року на 2 267 015,00 грн. та за період з 25.05.2011 по 30.09.2011 на 13 869 646,00 грн. Зобов'язано ДПІ у м. Чернігові ДПС поновити ФОП ОСОБА_1 податкові зобов'язання з ПДВ за серпень 2012 року на 2 291 538,00 грн., за період з 25.05.2011 по 30.09.2012 на 13 947 073,00 грн. та податковий кредит з ПДВ за серпень 2012 року на 2 267 015,00 грн. та за період з 25.05.2011 по 30.09.2011 на 13 869 646,00 грн. (а.с.92-97). Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 залишено без змін постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.01.2013 (а.с.101-103).

На підтвердження виконання вищезазначених постанов позивачем надано листи ДПІ у м. Чернігові ДПС (а.с.146-148).

Відповідно до ч. 1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, п.201.4, п.201.6 ст.201 ПК України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Ніжинською ОДПІ не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 793,02 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 793,02 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 115 від 05.03.2013 року та № 145 від 15.03.2013 (а.с.2,3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 793,02 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби від 20.12.2012 № 0000512200 про збільшення податку на прибуток в розмірі 39 191,48 грн. та № 0000522200 про збільшення податку на додану вартість в розмірі 40 110,43 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинський хлібо-булочний комбінат» (код ЄДРПОУ 34721754) судовий збір в розмірі 793 (сімсот дев'яносто три) грн. 02 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст.ст. 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Тихоненко