Постанова

від 16.04.2013 по справі 825/891/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/891/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аметист» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

04.02.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аметист» (далі - ТОВ «Аметист») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові). В ході судового розгляду справи представники позивача зменшили позовні вимоги та остаточно просять: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 року № 0001042200, від 20.02.2013 року № 0001052200 та від 20.02.2013 року № 0001032200 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 144351,00 грн. за основним платежем та 15405,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги представники позивача мотивують тим, що протягом 2011 - 2012 років ТОВ «Аметист» мало господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Радикал-Імпекс», ТОВ «Будліс», ФОП ОСОБА_1 та ПП «Ітера». Так, між ТОВ «Аметист» та вищевказаними контрагентами укладались договори про надання послуг та поставки. Сума коштів, сплачених позивачем за отримані послуги та товар, віднесена ним до складу валових витрат. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договори, податкові накладні, акти здачі-прийняття, акти з надання послуг, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар та послуги використані в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаного товару та послуг до складу валових витрат. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, представники позивача вважають висновки, викладені в акті перевірки від 04.02.2013 року № 324/22/14221489, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача підтримали зменшені позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками ДПІ у м. Чернігові проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Аметист» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 04.02.2013 року № 324/22/14221489. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: пп. 1.22.1 п. 1.22, п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.11, пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 150.1 ст. 150, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 162344,00 грн. та встановлено завищення від'ємного значення за 1 квартал 2011 року в сумі 47544,00 грн. та за 2 квартал 2011 року в сумі 61625,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4., пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 89938,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 20.02.2013 року № 0001042200, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 89938,00 грн. за основним платежем та 19944,00 грн. за штрафними санкціями, від 20.02.2013 року № 0001052200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 52615,00 грн., та від 20.02.2013 року № 0001032200, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 162344,00 грн. за основним платежем та 19903,00 грн. за штрафними санкціями. Представники відповідача вказують на те, що в актах виконаних робіт не розписана номенклатура послуг, зміст актів не відповідає змісту договорів. Також податковий орган посилається на акт Кіровоградської ОДПІ про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Ітера» від 24.12.2012 року № 1204/1520/37059196, яким встановлено відсутність виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, та на довідку ДПІ у м. Черкаси про результати проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_1 від 19.12.2011 року № 134/17-2111, яким не підтверджено реальність здійснення господарських відносин по продажу товару. Тому представники відповідача вважають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

ТОВ «Аметист» (ідентифікаційний код-14221489) зареєстровано в якості юридичної особи 03.03.1992 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 26.03.2013 року (а.с. 167-169 т. 3).

Працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі направлень від 08.01.2013 року № 62, № 63, № 64, № 65, № 66, № 67, від 17.01.2013 року № 184, наказу від 27.12.2012 року № 4045, згідно із ст. 20, ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Аметист» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 04.02.2013 року № 324/22/14221489 (а.с. 12-87 т. 1).

В акті перевірки від 04.02.2013 року № 324/22/14221489 встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

- пп. 1.22.1 п. 1.22, п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.11, пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 150.1 ст. 150, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 162344,00 грн. та встановлено завищення від'ємного значення за 1 квартал 2011 року в сумі 47544,00 грн. та за 2 квартал 2011 року в сумі 61625,00 грн.;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4., пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 89938,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 20.02.2013 року № 0001042200, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 89938,00 грн. за основним платежем та 19944,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 89 т. 1);

- від 20.02.2013 року № 0001052200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 52615,00 грн. (а.с. 90 т. 1);

- від 20.02.2013 року № 0001032200, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 162344,00 грн. за основним платежем та 19903,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 88 т. 1).

Позивачем до суду оскаржуються податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 року № 0001042200, від 20.02.2013 року № 0001052200 повністю та від 20.02.2013 року № 0001032200 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 144351,00 грн. за основним платежем та 15405,00 грн. за штрафними санкціями.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ТОВ «Аметист» є виробництво паперових виробів господарсько-побутового та санітарно-гігієнічного призначення, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 26.03.2013 року (а.с. 167-169 т. 3).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що протягом 2011 - 2012 років ТОВ «Аметист» мало господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Радикал-Імпекс», ТОВ «Будліс», ФОП ОСОБА_1 та ПП «Ітера».

По-перше, з приводу взаємовідносин ТОВ «Аметист» з контрагентом ТОВ «Радикал-Імпекс» (код ЄДРПОУ-21407556).

ТОВ «Аметист» з ТОВ «Радикал-Імпекс» укладено договір від 01.01.2011 року № 3 про надання послуг з технічного обслуговування обладнання (а.с. 189 т. 1).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25.03.2013 року основним видом діяльності ТОВ «Радикал-Імпекс» є ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (а.с. 185-187 т. 3).

Так, ТОВ «Аметист» в перевіряємому періоді отримувало послуги з технічного обслуговування обладнання.

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Аметист» замовляє, а ТОВ «Радикал-Імпекс» бере на себе зобов'язання надати послуги з технічного обслуговування обладнання, яке знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Індустраільна, 11.

Також між ТОВ «Аметист» та ТОВ «Радикал-Імпекс» укладено аналогічні договори від 01.01.2011 року № 1 та від 01.01.2011 року № 4 (а.с. 188,190 т. 1).

Надання послуг з технічного обслуговування обладнання, оренда обладнання, друк етикетки, збереження товарно-матеріальних цінностей підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) з переліком виконаних робіт до кожного складеного акта, платіжними дорученнями (а.с. 191-250 т. 1, а.с. 1-221 т. 2).

Крім того, факт надання технічного обслуговування підтверджується актами приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів, актами прийому-передачі в оренду обладнання - лінії з виробництва туалетного паперу, актами приймання-передачі основних засобів, актами списання, журналом проводок (а.с. 227-250 т. 3, а.с. 1-66 т. 4).

Податкові накладні включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних в тому звітному періоді, в якому отримані накладні (а.с. 91-187 т. 1).

Також 01.01.2011 року та 01.01.2012 року директором ТОВ «Аметист» винесено накази № 2 та № 4 про допуск на територію підприємства працівників підрядних організацій, для виконання робіт згідно укладених договорів, оскільки згідно штатних розкладів на 2011-2012 роки в штаті ТОВ «Аметист» відсутні працівники необхідної для виконання робіт кваліфікації (а.с. 54,55,60-66 т. 4).

Так, у зв'язку з необхідністю забезпечення договірних зобов'язань з ТОВ «Радикал-Імпекс» та ТОВ «Будліс» наказано забезпечити видачу перепусток для керівництва та персоналу вказаних товариств, відповідно до списків, та затверджено положення «Про порядок допуску на територію ТОВ «Аметист»» (а.с. 224-226 т.3, а.с. 56-59 т. 4).

Крім того, в судовому засіданні судом оглянутий оригінал Журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці, ведеться з 04.10.2009 року, копія витягу з якого міститься в матеріалах справи, який підтверджує той факт, що роботи за договором від 01.01.2011 року № 3 виконувались працівниками саме ТОВ «Радикал-Імпекс», про що свідчать особисті підписи працівників, які ознайомлені інструктажем, та осіб, які ознайомлювали з інструктажем (а.с. 224-226 т. 3, а.с. 67-69 т. 4).

По-друге, з приводу взаємовідносин ТОВ «Аметист» з контрагентом ТОВ «Будліс» (код ЄДРПОУ-32194605).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25.03.2013 року основним видом діяльності ТОВ «Будліс» є виробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів (а.с. 193-195 т. 3).

Між ТОВ «Аметист» та ТОВ «Будліс» укладено договір від 26.06.2007 року № 27/06/07 про надання навантажувально-розвантажувальних послуг (а.с. 74-75 т. 4).

04.01.2011 року між ТОВ «Аметист» та ТОВ «Будліс» укладено додаткову угоду № 1 до договору від 26.06.2007 року, відповідно до якої строк дії договору від 26.06.2007 року № 27/06/07 закінчується 31.12.2011 року (а.с. 86 т. 4).

03.01.2012 року між ТОВ «Аметист» та ТОВ «Будліс» укладено додаткову угоду № 1 до договору від 26.06.2007 року, відповідно до якої строк дії договору від 26.06.2007 року № 27/06/07 закінчується 31.12.2012 року (а.с. 85 т. 4).

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Аметист» замовляє, а ТОВ «Будліс» бере на себе зобов'язання по виконанню навантажувально-розвантажувальних робіт.

Надання навантажувально-розвантажувальних послуг підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: платіжними дорученнями, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) з переліком виконаних робіт до кожного складеного акта, платіжними дорученнями (а.с. 222-251 т. 2, а.с. 1-92 т. 3).

Податкові накладні включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних в тому звітному періоді, в якому отримані накладні (а.с. 91-187 т. 1).

Також 01.01.2011 року та 01.01.2012 року директором ТОВ «Аметист» винесено накази № 2 та № 4 про допуск на територію підприємства працівників підрядних організацій, для виконання робіт згідно укладених договорів, оскільки згідно штатних розкладів на 2011-2012 роки в штаті ТОВ «Аметист» відсутні працівники необхідної для виконання робіт кваліфікації (а.с. 54,55,60-66 т. 4).

Так, у зв'язку з необхідністю забезпечення договірних зобов'язань з ТОВ «Радикал-Імпекс» та ТОВ «Будліс» наказано забезпечити видачу перепусток для керівництва та персоналу вказаних товариств, відповідно до списків, та затверджено положення «Про порядок допуску на територію ТОВ «Аметист»» (а.с. 224-226 т.3, а.с. 56-59 т. 4).

По-третє, з приводу взаємовідносин ТОВ «Аметист» з ФОП ОСОБА_1

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25.03.2013 року основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є неспеціалізована оптова торгівля (а.с. 188-189 т. 3).

Між ТОВ «Аметист» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір від 04.01.2011 року № 04/019 з приводу придбання макулатури (а.с. 93 т. 3).

Відповідно до умов вказаного договору ФОП ОСОБА_1 поставляє, а ТОВ «Аметист» купує макулатуру в кількості та по ціні, вказаними в накладних, які є невід'ємною його частиною.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними, товарно-транспортними накладними (а.с. 93-149 т. 3).

Також взаємовідносини позивача з ФОП ОСОБА_1 відображені в журналі проводок за вересень 2011 року, звіті по макулатурі за вересень 2011 року (а.с. 218-223 т. 3).

Податкові накладні включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних в тому звітному періоді, в якому отримані накладні (а.с. 91-187 т. 1).

Так, до складу податкового кредиту за вересень 2011 року ТОВ «Аметист» включено суму ПДВ по операціям з придбання макулатури у ФОП ОСОБА_1 в розмірі 81687,31 грн.

Також дані правовідносини відображені в податковій звітності ФОП ОСОБА_1, а саме в розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за вересень 2011 року (а.с. 150 т. 3).

По-четверте, з приводу взаємовідносин ТОВ «Аметист» з ПП «Ітера» (код ЄДРПОУ-37059191).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25.03.2013 року основним видом діяльності ПП «Ітера» є діяльність приватних охоронних служб (а.с. 190-192 т. 3).

Між ТОВ «Аметист» та ПП «Ітера» укладено договір про надання охоронних послуг від 01.12.2011 року № 31/12/11 (а.с. 151-156 т. 3).

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Аметист» замовляє, а ПП «Ітера» надає охоронні послуги, а саме: приймає під охорону об'єкт, вказаний в Дислокації, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Індустріальна, 11 (а.с. 157 т. 3).

Реальність виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: актом надання послуг, податковою накладною, платіжними дорученнями (а.с. 159-162 т. 3).

Податкові накладні включені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних в тому звітному періоді, в якому отримані накладні (а.с. 91-187 т. 1).

Так, ТОВ «Аметист» включено до витрат за 2 квартал 2012 року по взаємовідносинам з ПП «Ітера» суму витрат в розмірі 5417,00 грн. на придбання послуг по охороні об'єкту.

До складу податкового кредиту за квітень 2012 року ТОВ «Аметист» включило суму ПДВ за результатами взаємовідносин з ПП «Ітера» в розмірі 1083,33 грн.

Дані правовідносини відображені в податковій звітності ПП «Ітера», а саме в розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за квітень 2012 року та лютий 2013 року (а.с. 158,213-217 т. 3).

Крім того, в судовому засіданні судом оглянуті оригінали Журналів реєстрації ввозу та вивозу товарно-матеріальних цінностей ПП «Ітера» по об'єкту ТОВ «Аметист», які ведуться з 03.10.2010 року, та свідчить про здійснення господарської діяльності ТОВ «Аметист» по виготовленню паперу туалетного (а.с. 70-73 т. 4).

Також суд зазначає, що господарські операції ТОВ «Аметист» з контрагентами ТОВ «Радикал-Імпекс», ТОВ «Будліс», ФОП ОСОБА_1 та ПП «Ітера» належним чином відображені в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується журналом-ордером по рахунку 631 за 2011 рік та за 9 місяців 2012 року, журналом-ордером по рахунку 6852 за 2011 рік та за 9 місяців 2012 року (а.с. 170-179 т. 3).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону».

Відповідно до п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться - суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 статті 5 зазначеного закону.

Згідно із пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, норми Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочинів позивача з контрагентами ПП «Ітера» та ФОП ОСОБА_1 податковий орган посилається на акт Кіровоградської ОДПІ про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Ітера» від 24.12.2012 року № 1204/1520/37059196, яким встановлено відсутність виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, та на довідку ДПІ у м. Черкаси про результати проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_1 від 19.12.2011 року № 134/17-2111, яким не підтверджено реальність здійснення господарських відносин по продажу товару (а.с. 196-201 т. 3).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Таким чином, судом критично оцінюються акт та довідка інших податкових органів.

Також представники відповідача посилаються на те, що в актах виконаних робіт по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Радикал-Імпекс» та ТОВ «Будліс» не розписана номенклатура послуг, зміст актів не відповідає змісту договорів.

Такі посилання судом не приймаються до уваги, оскільки вони не спростовують факту реальності здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, а представниками позивача в судовому засіданні в повній мірі доведено, що правочини дійсно виконувались, оплата проводилась, сторони претензій одна до одної не мають, досягнуто економічних результатів, операції в повній мірі відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних ДПС України, яка міститься на офіційному сайті ДПС України (http://sts.gov.ua/) та витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 185-195 т. 3).

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагенти були зареєстровані як юридичні особи та фізична особа-підприємець та платники податків.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів чи відсутності у них статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини позивача з контрагентами ТОВ «Радикал-Імпекс», ТОВ «Будліс», ФОП ОСОБА_1 та ПП «Ітера» укладено позивачем з метою отримання товару та послуг для використання в своїй господарській діяльності, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України (яка кореспондується зі ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість») право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні (а.с. 91-187 т. 1).

Судом встановлено, що ТОВ «Аметист» має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість», та відображає зміст господарських операцій, в результаті яких вона складена.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представником позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару та послуг, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 року № 0001042200, від 20.02.2013 року № 0001052200 та від 20.02.2013 року № 0001032200 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 144351,00 грн. за основним платежем та 15405,00 грн. за штрафними санкціями прийняті ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 2294,00 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2294,00 грн., що підтверджується квитанцією від 02.03.2013 року (а.с. 2).

В судовому засіданні представник позивача зменшив позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2013 року № 0001032200 на суму 17993,00 грн. за основним платежем та 4498,00 грн. за штрафними санкціями.

Відповідно до ст. 95 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови позивача від адміністративного позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат.

Згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи те, що позивачем зменшено позовні вимоги, а судом задоволено змінені позовні вимоги, згідно із ст. 94, ст. 95 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 2144,89 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 20.02.2013 року № 0001042200, від 20.02.2013 року № 0001052200 та від 20.02.2013 року № 0001032200 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 144351,00 грн. за основним платежем та 15405,00 грн. за штрафними санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аметист» судовий збір в розмірі 2144,89 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова