Рішення

від 09.04.2013 по справі 910/2316/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2316/13 09.04.13

За позовом Державного підприємства "Національна Атомна Енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Електроприлад"

про стягнення 860 169,55 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Найденко І.О. за довіреністю № 392 від 02.04.2013 р.;

Копусь А.А. за довіреністю № 394 від 02.04.2013 р.;

від відповідача: Нікіфоров В.Б. за довіреністю б/н від 12.03.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національна Атомна Енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Електроприлад" (далі - відповідач) про стягнення 860 169,55 грн. неустойки за порушення строків поставки за Договором поставки № 1116111459 від 15.12.2011 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 15.12.2011 р. між сторонами було укладено Договір поставки № 1116111459, за умовами якого відповідач мав протягом 60 днів з моменту укладення Договору здійснити відповідну поставку визначеної у специфікації продукції. Оскільки товар був поставлений пізніше строку поставки вказаної у специфікації, а саме 12.06.2012 р., позивач вирішив звернутись з позовом до суду про стягнення з відповідача передбачених п. 7.2. Договору пені та штрафу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.02.2013 р. порушено провадження у справі № 910/2316/13 та призначено розгляд справи на 26.02.2013 р.

25.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 19.03.2013 р.

14.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові заперечення на позовну заяву, в яких він зазначає про те, що 04.01.2012 р. ним було поставлено позивачу відповідно до Накладної № РН-001 від 04.01.2012 р. та Акту приймання-передачі ТМЦ № 001 від 18.01.2012 р. товар: прилад ЦР-03(7), включаючи прикладне ПЗ (№3), та прилад ЦР-03(6), включаючи прикладне ПЗ (№4), після чого листами № 726 від 08.02.2012 р., № 743 від 05.03.2012 р., № 751 від 23.03.2012 р., № 752 від 23.03.2012 р. запропоновано перенести строки поставки на червень 2012 року, на що жодної відмови від позивача не отримав. На підставі Накладної № РН-002 від 12.06.2012 р. та Акту приймання-передачі ТМЦ від 02.07.2012 р. ним було поставлено решту товару. На думку відповідача, підписанням Акту приймання-передачі ТМЦ від 02.07.2012 р. позивачем було прийнято пропозицію відповідача щодо перенесення строків поставки, чим фактично внесено зміни до Договору. При цьому, відповідач вказує на те, що на його запит до замовника - ВП ЗАЕС, на виконання доручення якого позивач здійснював придбання товару, вказане підприємство повідомило, що перенесення строку поставки частини обладнання в межах терміну дії договору не вплинуло на проведення реконструктивних робіт по заміні аналогових регуляторів "Каскад" на цифрові регулятори ЦР-03, у зв'язку з чим збитків не завдано.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.2013 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та оголошено перерву в судовому засіданні до 09.04.2013 р.

У судовому засіданні 09.04.2013 р. представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору, проти чого представник позивача заперечив.

Розглянувши вказане клопотання, суд вирішив відмовити в його задоволенні.

Так, судом враховано, що відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Оскільки суд вже відкладав розгляд справи, надаючи можливість сторонам реалізувати свої процесуальні права, як щодо подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, так щодо мирного врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди у справі, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, а також не надання відповідачем доказів того, що йому перешкоджало до даного судового засідання направити позивачу пропозицію укласти мирову угоду у справі та її проект, - не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Зокрема, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Водночас, суд звертає увагу на те, що сторони не позбавлені прав укласти мирову угоду, в тому числі, на стадії виконавчого провадження.

У судовому засіданні 09.04.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.12.2011 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 1116111459, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, виготовити і поставити цифрові регулятори з додатковим обладнанням, а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура і ціна зазначені в Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору сума Договору становить 6 207 481,80 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 1 034 580,30 грн.

Відповідно до п. 4.1. покупець сплачує вартість Продукції за цінами зазначеними в Специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на рахунок постачальника. Оплата поставленої партії продукції здійснюється покупцем у 2012 р. на підставі підписаного акту приймання передачі продукції (п. 4.2.)

Згідно з п. 5.1. Договору строки поставки продукції зазначені в специфікації.

Так, зокрема, відповідно до Специфікації № 1 до Договору термін поставки - протягом 60 днів від дати укладення договору.

За змістом п. 6.3.1. Договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, обумовлена Договором продукція на суму 4 527 208,20 грн. була поставлена відповідачем позивачу: 12.06.2012 р., що підтверджується Видатковою накладною № РН-002 від 12.06.2012 р. та Актом прийому-передачі ТМЦ № 002 від 02.07.2012 р.;

Листом № 9952/51 від 18.10.2012 р., позивач звертався до відповідача з Претензією якою просив сплатити передбачені п. 7.2. Договору пеню та штраф за порушення строків поставки визначеної Договором продукції.

Оскільки відповідач не сплатив позивачу вказаних штрафних санкцій, він вирішив звернутись за захистом своїх прав до суду.

Заперечуючи проти заявлених у даній справі позовних вимог, відповідач вказує на те, що листами № 726 від 08.02.2012 р., № 743 від 05.03.2012 р., № 751 від 23.03.2012 р., № 752 від 23.03.2012 р. він пропонував позивачу перенести строки поставки відповідного товару на червень 2012 року, на що жодної відмови від останнього не отримав, а згідно з відповіддю кінцевого одержувача такого товару - Відокремленого підрозділу НАЕК Запорізької АЕС жодних негативних наслідків не завдав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до Специфікації № 1 до Договору термін поставки визначено сторонами як 60 днів з моменту укладення договору.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем було порушено строки поставки продукції, а відповідно позивач має право на застосування до відповідача передбачених Договором штрафних санкцій за відповідні порушення.

Так, пунктом 7.2. Договору його сторони передбачили, що за порушення строку поставки продукції за Договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0, 1 % вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення, але не більше 30 % вартості непоставленої в строк продукції.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

При цьому, слід зазначити, що положення п. 7.2. Договору узгоджуються з приписами ч. 2 ст. 231 ГК України, відповідно до якої, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Позивач нарахував відповідачу пеню за період з 14.02.2012 р. та по дату поставки 12.06.2012 р. у розмірі 543 264,98 грн.

Слід зазначити, що при обрахунку пені, позивач методологічно невірно визначає останній день прострочення, оскільки в тому числі нараховує пеню за день, в який відбулась поставка відповідного товару, в зв'язку з чим, судом здійснено її перерахунок та встановлено, що розмір пені має становити 538 737,78 грн.

Також, позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 316 904,57 грн. відносно товару, поставленого 12.06.2012 р., розрахунок якого є вірним.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11 та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним позивачу товару у передбачений Договором строк, як не подано суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, нарахованих позивачем.

При цьому, доводи, на які відповідач посилається в обґрунтування свої заперечень, до уваги судом не приймаються, оскільки позивачем не лише не надано до матеріалів справи доказів отримання позивачем відповідних листів з пропозиціями щодо перенесення строків поставки, але й не доведено прийняття позивачем таких умов.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 12.1. Договору його сторони визначили, що специфікації, додаткові угоди та додатки до Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу за умови укладення їх у письмовій формі, підписання їх повноважними особами і скріплення печатками обох сторін.

Доказів того, що між сторонами укладались додаткові угоди до Договору, відповідно до яких сторони б змінювали строки поставки ним визначені, суду не надано.

Твердження відповідача щодо прийняття позивачем запропонованого перенесення строків шляхом підписання Акту приймання-передачі ТМЦ від 02.07.2012 р. суд вважає помилковими, оскільки такий акт лише свідчить про прийняття відповідного товару позивачем від відповідача, жодних положень про те, що ним було внесено зміни до умов Договору в частині строків поставки, або про прийняття позивачем вказаних відповідачем у своїх листах нових строків поставки, - він не містить.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач порушив строки поставки за Договором та з огляду на допущену позивачем помилку при здійснені розрахунку розміру пені, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Електроприлад" (03148, м. Київ, Святошинський район, вулиця Василя Верховинця, будинок 12, код ЄДРПОУ 31287745) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Вєтрова, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі його відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (01032, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Жилянська, будинок 108, літ. А, код ЄДРПОУ 26251923) 316 904 (триста шістнадцять тисяч дев'ятсот чотири) грн. 57 коп. штрафу, 538 737 (п'ятсот тридцять вісім тисяч сімсот тридцять сім) грн. 78 коп. пені та 17 112 (сімнадцять тисяч сто дванадцять) грн. 85 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.04.2013 р.

Суддя В.С. Ломака