Постанова

від 03.04.2013 по справі 25/230-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 року Справа № 119509/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Макарика В.Я., Большакової О.О.,

за участі секретаря судового засідання: Шаблій Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Зарва» на постанову Господарського суду Львівської області від 25 січня 2008 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Зарва» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання незаконними дій, визнання нечинними акту перевірки та податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У липні 2007 року позивач ПП «Зарва» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Шевченківському районі м. Львова в якому просив : 1) визнати дії працівників ДПІ у Шевченківському районі м. Львова при проведенні позапланової документальної перевірки ПП «Зарва» 24.05.2004 р. та перевірку - незаконними; 2) визнати Акт перевірки № 461/23-416/31977614 від 24.05.2004 р. та податкове повідомлення-рішення № 0001922320/0/461/12256 від 24.05.2004 р. - нечинними.

В обґрунтування позову покликався позивач на те, що відповідач не мав підстав для проведення позапланової документальної перевірки, яка була проведена 24.05.2004 р., відповідно до п. «в» ст. 3 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» № 817/98 від 23.07.1998 р.. Така перевірка проведена незаконно і упереджено, без належного повідомлення підприємства, без участі представників підприємства. Вказував позивач, що є безпідставними відображені в акті перевірки висновки відповідача про незаконність включення підприємством до податкового кредиту у квітні 2004 р. суми 32076 грн., оскільки такі висновки зроблені без дослідження первинної документації. Винесене за результатами перевірки ППР від 24.05.2004 р. слід визнати нечинним, оскільки винесене на підставі незаконних дій працівників ДПІ та незаконної перевірки.

13.09.2007 року позивач ПП «Зарва» подав суду першої інстанції письмову заяву про відмову від позовної вимоги щодо визнання нечинним Акту перевірки № 461/23-416/31977614 від 24.05.2004 р. (а.с. 77 Т.1).

Відповідач ДПІ у Шевченківському районі м. Львова позовних вимог не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із безпідставністю та у зв'язку із пропуском річного строку звернення до адміністративного суду.

Постановою Господарського суду Львівської області від 25.01.2008 року відмовлено в задоволенні позову в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова № 0001922320/0/461/12256 від 24.05.2004 р., та закрито провадження в решта частині позовних вимог.

З цією постановою суду не погодився позивач ПП «Зарва» і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, із неповним з'ясуванням обставин справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно обчислено строк на звернення позивача до адміністративного суду. Зокрема, помилковим є висновок суду, що оскаржене податкове повідомлення-рішення слід вважати таким, що було вручене ПП «Зарва», оскільки таке не було в належному порядку розміщено на дошці оголошень, а відповідач не довів, що з метою вручити податкове повідомлення-рішення, виходив на місця фактичного розташування позивача. Оскільки повідомлення-рішення складається за результатами перевірок, які оформляються відповідними актами, суд безпідставно залишив поза увагою численні порушення вчинені відповідачем при оформленні Акту № 461/23-416/31977614 від 24.05.2004 р.. Судом не взято до уваги ч. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та не враховано, що на момент перевірки уся сума кредиту була підтверджена податковими накладними. Зазначає, що орган ДПС не перевіряв жодних документів фінансово-господарськогї діяльності підприємства, оскільки фактично перевірка не проводилась.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 25.01.2008 р. та прийняти нову постанову, якою задоволити позовні вимоги.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2009 року постанову суду першої інстанції від 25.01.2008 р. скасовано і позов ПП «Зарва» задоволено частково. Визнано протиправними дії працівників ДПІ у Шевченківському районі м. Львова щодо проведення 24.05.2004 р. перевірки ПП «Зарва», скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001922320/0/461/12256 від 24.05.2004 р.. У решті позовних вимог провадження по справі закрито.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2012 року постанову суду апеляційної інстанції від 26.11.2009 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу ПП «Зарва» слід задоволити частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 24.05.2004 р. працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведено позапланову документальну перевірку ПП «Зарва» з питань відшкодування із бюджету ПДВ за квітень 2004 року. За результатами перевірки складено Акт № 461/23-416/31977614 від 24.05.2004 р., у висновках якого відображено, що підприємством порушено вимоги п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме безпідставно віднесено до податкового кредиту по декларації з ПДВ за квітень 2004 р. суми 32076 грн. (а.с. 10-13 Т.1).

На підставі вказаного Акта перевірки від 24.05.2004 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення № 0001922320/0/461/12256 від 24.05.2004 р., яким визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 31109 грн. (а.с. 14, 15 Т.1).

Суд апеляційної інстанції вважає, що по даній адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання нечинним Акту перевірки № 461/23-416/31977614 від 24.05.2004 р. провадження слід закрити, на підставі п.2 ч.1 ст.157 КАС України, оскільки позивачем в суді першої інстанції було подано письмову заяву про відмову в цій частині від позовних вимог.

Щодо позовних вимог про визнання незаконною перевірки і дій працівників ДПІ при проведенні перевірки 24.05.2004 р., то суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що цю частину позовних вимог не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, і що в цій частині провадження по справі слід закрити.

Так, частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ст. 3 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» перевірки в межах відповідної компетенції здійснюються посадовими особами органів податкової служби, а тому їхні дії можуть бути оскаржені в судовому порядку за правилами адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні цієї частини позовних вимог, тобто щодо визнання незаконною перевірки і дій працівників ДПІ при проведенні перевірки, слід відмовити, оскільки така перевірка здійснена відповідно до норм, чинного законодавства, зокрема, згідно пункту 3 «в» Указу ПУ «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» № 817/98 від 23.07.1998 р., в межах повноважень податкового органу, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, у визначений законом спосіб.

Щодо позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001922320/0/461/12256 від 24.05.2004 р., то суд першої інстанції безпідставно вважав, що позивач пропустив передбачений статтею 99 КАС України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) річний строк звернення до суду із цією позовною вимогою.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи немає і суду не надано доказів про отримання позивачем Акту перевірки і податкового повідомлення-рішення від 24.05.2004 р. безпосередньо після його винесення. Разом з тим, позивач покликався на те, що про порушення своїх прав дізнався лише 13.11.2006 р. - з часу отримання копії акту перевірки та корінця податкового повідомлення-рішення, а звернувся до суду в липні 2007 року, тобто в межах строку, визначеного статтею 99 КАС України (в редакції на час звернення до адміністративного суду). При цьому, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог також безпідставно покликався на те, що обов'язок доказування лежить на позивачеві, і не врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій працівників ДПІ у Шевченківському районі м. Львова при проведенні перевірки 24.05.2004 р. та визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 24.05.2004 р. слід відмовити, у зв'язку із безпідставністю таких позовних вимог, з врахуванням наступного.

Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (тут і надалі в редакції на момент розглядуваних правовідносин), державна податкова адміністрація України здійснює безпосередньо функції, пов'язані зі здійсненням контролю за додержанням законодавства про податки, інші платежі, валютні операції, порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції, як здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Правовий аналіз вказаних норм Закону України «Про державну податкову службу в Україні» свідчить про те, що органи державної податкової служби є уповноваженими державою органами для здійснення функцій контролю за додержанням законодавства про податки, інші платежі, валютні операції, порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що неправомірне на думку позивача, проведення перевірки не може бути самостійною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень. Такою підставою може стати лише спростування висновків контролюючого органу про вчинення позивачем порушень, зафіксованих у акті перевірки.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Враховуючи вищенаведені нормативні положення, а також те, що позивачем оскаржується податкове повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що предметом доказування по даній справі є обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2004 р..

Згідно із п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.3 п.7.7 ст. 7 цього Закону, у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

З матеріалів справи видно, що ПП «Зарва» за результатами господарської діяльності за квітень 2004 року подало 19.05.2004 р. до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова податкову декларацію з податку на додану вартість. У рядку 25 вказаної податкової декларації підприємством задекларовано бюджетне відшкодування («Залишок суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов'язань платника протягом трьох наступних звітних періодів») в сумі 31109 грн.. Як вбачається із рядка 25.1.1 Декларації платником податків виражено волевиявлення щодо здійснення такого відшкодування шляхом зарахування суми бюджетного відшкодування в рахунок майбутніх платежів з ПДВ (а.с. 16-18 Т.1).

Згідно з п.8.1 Наказу ДПА України від 24.04.2003 року № 196/ДСК «Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам», яким в спірний період керувався відповідач, обов'язковим є проведення документальних перевірок декларацій з ПДВ поданих платниками ПДВ. При цьому, в першу чергу документальній перевірці підлягають суми, заявлених до відшкодування на рахунок платника податку чи в рахунок погашення інших податків, зборів (обов'язкових платежів), які зараховуються в Державний бюджет України, потім - в рахунок майбутніх платежів.

Згідно ст. 5 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України та ГУ Державного казначейства України від 02.07.1997 року № 209/72, якщо за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації з ПДВ, то сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, то платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

Таким чином, про наявність порушень, а також достовірність чи недостовірність даних, заявлених у податковій декларації з ПДВ, а отже, і про підставність та правомірність формування позивачем сум податкового кредиту та бюджетного відшкодування, можна зробити висновок тільки за наявності результатів перевірки.

Разом з тим, суд апеляційної звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 п.2 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 року № 817/98, право на проведення планової виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності надається лише у тому разі, коли йому не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення з зазначенням її проведення. Щодо позапланової перевірки такої вимоги Указ не містить.

Відносно оскарженого позивачем податкового повідомлення-рішення від 24.05.2004 р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за квітень 2004 року в загальній сумі 31109 грн., то суд враховує, що підставою стало порушення підприємством вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до даної норми Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними документами.

Таким чином, наведена норма Закону дозволяє податковим органам при проведенні перевірок платників податку на додану вартість робити висновки про завищення податкового кредиту за наявності факту не підтвердження відповідних сум податкового кредиту первинними документами.

В матеріалах справи наявні копії отриманих позивачем податкових накладних за березень-квітень 2004 р., однак такі не можуть бути безумовними доказами неправомірності висновків акту перевірки, оскільки відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкові накладні можуть бути взяті до уваги як підтвердження права на податковий кредит в момент проведення перевірки, а достовірність інформації у цих податкових накладних повинна підтверджуватись первинними документами фінансово-господарської діяльності платника податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах адміністративної справи немає і за період судового розгляду позивачем не надано суду належних підтверджень, як то первинних документів, на підтвердження правильності визначення розглядуваної суми бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2004 р..

Щодо доводів апелянта про наявність підстав для визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 24.05.2004 року з огляду на недоліки акту перевірки, то суд апеляційної інстанції виходить із суті фактичних обставин справи, встановлених контролюючим органом та відображених в акті перевірки, а не з форми їх вираження.

З врахування наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції від 25.01.2008 року слід скасувати і прийняти нову постанову, якою закрити провадження в частині позовних вимог щодо визнання нечинним акту перевірки від 24.05.2004 р., і відмовити в задоволенні решти позовних вимог у зв'язку із їх безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 41 ч. 1, 157, 195, 196, 198, 202, 203, 205, 207, 254 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Зарва» - задоволити частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від 25 січня 2008 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Зарва» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання незаконними дій, визнання нечинними акту перевірки та податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання нечинним Акту перевірки № 461/23-416/31977614 від 24.05.2004 р..

Відмовити у задоволенні позовних вимог приватного підприємства «Зарва» про визнання незаконною перевірки і дії працівників ДПІ у Шевченківському районі м. Львова при проведенні позапланової документальної перевірки ПП «Зарва» 24.05.2004 р., і про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001922320/0/461/12256 від 24.05.2004 р..

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: В.Я. Макарик

О.О. Большакова