cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"11" квітня 2013 р. Справа № 911/672/13-г
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу
за позовомЗаступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: 1.Міністерства інфраструктури України 2.Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙЛЕНД» про стягнення 255 900,63 грн.
за участю представників сторін:
від позивача-1: від позивача-2: Кушпіль Д.С. - представник за довіреністю №127/03/14-13 від 16.01.2013 року; Шпортило Я.І. - представник за довіреністю №35-30-8 від 02.01.2013 року; від відповідача: від прокуратури: не з'явились; Писарчук Б.Ю. - посвідчення №007119, видане 02.10.2012 року. секретар судового засідання: Гуськова К.В.
Обставини справи:
25.02.2013 року Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (далі - позивач-1) та Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - позивач-2) звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою №0511-321вих-13 від 11.02.2013 року (вх. №632 від 25.02.2013 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙЛЕНД» (далі - відповідач) про стягнення 255 900,63 грн.
В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення повної та своєчасної оплати за надані послуги згідно договору №37 - 14/1-182 від 12.03.2012 року та укладеної до нього додаткової угоди №1/1 від 10.05.2012 року, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача на користь позивача-2 основний борг у сумі 240 720,78 грн., інфляційні втрати у розмірі 726,05 грн., 3% річних у розмірі 2414,46 грн. та пеню у розмірі 12 039,34 грн., а разом 255 900,63 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 25.02.2013 року порушено провадження у справі №911/672/13-г та призначено розгляд справи на 14.03.2013 року.
13.03.2013 року через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача-2 листом вих. №35-22/3-209 від 12.03.2013 року (вх. №4461) надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
У судове засідання 14.03.2013 року представник відповідача, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.03.2013 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання, розгляд справи відкладено на 11.04.2013 року.
26.03.2013 року через канцелярію господарського суду Київської області від позивач-2 супровідним листом №35-22/3-249 від 25.03.2013 року (вх.№8197 від 26.03.2013 року) надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
У судовому засіданні 11.04.2013 року представники прокуратури, позивача-1 та позивача-2 позовні вимоги підтримали, вважають їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
У судове засідання 11.04.2013 року представник відповідача, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, повторно не з'явився. Відповідач про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов з документальним запереченням не надав.
Як роз'яснено в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами, так як його неявка не перешкоджає вирішенню спору.
У судовому засіданні 11.04.2013 року господарським судом Київської області в порядку вимог ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:
12.03.2012 року між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (аеропорт за договором, позивач-2 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКАЙЛЕНД» (підприємство за договором, відповідач у справі) було укладено договір №37-14/1-182 (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) з метою покращення обслуговування пасажирів в Державному підприємстві «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», аеропорт надає послуги, далі - послуги, зі створення умов для влаштування та можливості функціонування в терміналі «В» аеропорту однієї точки мобільного обладнання для пакування багажу, далі - обладнання, а підприємство оплачує отримані послуги.
Згідно п. 1.3 договір є чинним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 01.01.2012 року. Датою підписання договору вважається пізніша дата, якщо договір підписувався окремо.
Відповідно до п. 1.4 договору у разі відсутності заяви однієї зі сторін про призначення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається подовженим на кожний наступний місяць на ти самих умовах, які передбачено договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач-2 листом №02-22-1369 від 25.10.2012 року щодо припинення дії договору повідомив відповідача, що немає наміру продовжувати його дію, відповідно, дія договору припиняється з 01.12.2012 року.
Пунктом 2.1.3 договору визначено, що підприємство зобов'язане оплачувати аеропорту вартість послуг зі створенням умов для влаштування та функціонування обладнання в аеропорту.
Відповідно до п. 3.1 ціна послуг зі створення умов для влаштування та можливості функціонування на території аеропорту обладнання складає 10% від чистого доходу в місяць, без врахування ПДВ. Оплата послуг, здійснюється з дати підписання сторонами договору до повідомлення однієї із сторін про намір припинити надання послуг.
Пунктом 3.2 договору визначено, що аеропорт щомісяця виставляє підприємству рахунок за надання послуг за звітний місяць та акт приймання - задачі виконаних послуг. Підприємство з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії аеропорту рахунок та акт приймання - задачі виконаних послуг . Сплата рахунку проводиться підприємством до 20 числа того ж місяця . Акт приймання - задачі виконаних послуг підприємство зобов'язане підписати та повернути в бухгалтерію аеропорту протягом 5-ти днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти днів акт приймання - задачі виконаних послуг не буде повернутий аеропорту, він вважається підписаний сторонами. Акт приймання - задачі виконаних послуг підписується керівниками підприємств або призначеними ними уповноваженими особами за умов надання інший стороні копії документу про наявність таких уповноважень.
Як встановлено судом, сторони уклали Додаток № 1 до договору № 37-14/1-182 від 12.03.2012 року, у якому визначили умови надання послуг з пакування багажу в пасажирських терміналах ДП МА «БОРИСПІЛЬ».
31.05.2012 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до договору від 12.03.2012 № 37-14/1-182, відповідно до п. 1. якої, сторони погодили, що починаючи з 15.04.2012 пункт 3.1 «ціна договору та порядок взаєморозрахунків» викласти в наступній редакції: п. 3.1. ціна послуг зі створення умов для влаштування та можливості функціонування на території аеропорту обладнання складає 20% від чистого доходу, але не менше 40 000,00 грн. в місяць без врахування ПДВ. Оплата послуг здійснюється з дати підписання сторонами цього договору до повідомлення однієї із сторін про намір припинити надання послуг.
Згідно п. 2.1.7 договору №37-14/1-182 від 12.03.2012 року підприємство зобов'язується укласти додаткову угоду до даного договору з аеропортом на відшкодування витрат спожитої електричної енергії підприємством.
Як встановлено судом, на виконання п. 2.1.7 договору між сторонами було укладено додаткову угоду №1/1 від 10.05.2012 року до договору, згідно якої сторони визначили, що у зв'язку із влаштуванням підприємством в терміналі "В" однієї точки мобільного обладнання для пакування багажу, далі - обладнання, аеропорт надає можливість підприємству здійснювати зарядку акумуляторів обладнання від мереж аеропорту.
Згідно п. 2. Додаткової угоди №1/1 обсяг спожитої електроенергії підприємством визначається за показниками рахункового засобу облік електричної енергії. У разі тимчасового порушення обліку не з вини підприємства обсяг електричної енергії визначається за середньодобовим споживанням попереднього розрахункового періоду, або розрахункового, враховуючи потужність та режим роботи електрообладнання згідно розрахунку споживання електроенергії згідно потужності встановленого обладнання, що наведено в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цієї угоди.
Відповідно до п. 3. Додаткової угоди №1/1 щомісяця підприємство здійснює сплату аеропорту за наступні послуги:
№ пп/пВиди послугОбсяг наданих послуг в місяцьЦіна за одиницю вимірювання а грн. без ПДВ 1Відшкодування вартості спожитої електричної енергії *До встановлення електролічильника розрахунковим шляхом 149кВт/годЗа тарифом, отриманим від електропостачальної організації (??0,60) * Сплата за спожиту підприємством електроенергію визначається згідно показників електролічильника або розрахунковим шляхом, виходячи з потужності режиму роботи встановленого електрообладнання та цін за електроенергію електропостачальної організації.
Згідно до п. 6. Додаткової угоди №1/1 сплата за вищевказані послуги здійснюється підприємством з 12.03.2012.
Господарським судом встановлено, що відповідно до умов договору, позивач-2 у період з 01.08.2012 року по 30.11.2012 року надав відповідачу послуги зі створення умов для влаштування та можливості функціонування обладнання на загальну суму 262 080,00 грн. , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями (оглянутими в судовому засіданні) наступних документів:
-Акт приймання-здачі виконаних послуг від 30.06.2012 року та рахунок №226/424 від 30.06.2012 року на суму 22 080,00 грн.
-Акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.07.2012 року та рахунок №226/532 від 31.07.2012 року на суму 48 000,00 грн.
- Акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.08.2012 року та рахунок №226/597 від 31.08.2012 року на суму 48 000,00 грн.
- Акт приймання-здачі виконаних послуг від 28.09.2012 року та рахунок №226/612 від 28.09.2012 року на суму 48 000,00 грн.
- Акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.10.2012 року та рахунок №226/680 від 31.10.2012 року на суму 48 000,00 грн.
- Акт приймання-здачі виконаних послуг від 30.11.2012 року та рахунок №226/752 від 30.11.2012 року на суму 48 000,00 грн.
Крім того, відповідач відповідно до умов додаткової угоди №1/1 до договору, повинен був відшкодувати позивачу-2 вартість спожитої електроенергії на суму 640,78 грн. , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями (оглянутими в судовому засіданні) наступних документів:
- Акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.08.2012 року, рахунок №236/299 від 31.08.2012 року на суму 169,27 грн., відомість 31.08.2012 року №63/1/1/2-11/1-40;
- Акт приймання-здачі виконаних послуг від 28.09.2012 року, рахунок №236/317 від 28.09.2012 року на суму 169,27 грн., відомість 01.10.2012 року №63/1/1/2-11/1-46;
- Акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.10.2012 року, рахунок №236/981 від 31.10.2012 року на суму 169,27 грн., відомість 31.10.2012 року №63/1/1/2-11/1-53;
- Акт приймання-здачі виконаних послуг від 30.11.2012 року, рахунок №236/397 від 30.11.2012 року на суму 132,97 грн., відомість 30.11.2012 року №63/1/1/2-11/1-59.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечено відповідачем, останній в порушення умов договору (п. 3.2. договору) не здійснив розрахунок шляхом оплати за фактично надані послуги позивачем, а також, в порушення умов додаткової угоди №1/1 до договору, не відшкодував вартість спожитої електроенергії за серпень-листопад 2012 року.
Судом встановлено, що відповідач лише частково здійснив оплату послуг зі створення умов для влаштування та можливості функціонування обладнання на загальну суму 22 000,00 грн. , що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме:
1) випискою з банківського рахунку за період з 27.09.2012 року по 27.09.2012 року у сумі 15 000,00 грн., що сплачені згідно рахунку №226/532 від 31.07.2012 року та карточкою рахунку 361.226 за період з 01.01.2012 року по 28.02.2013 року по рахунку №226/532 від 31.07.2012 року;
2) карточкою рахунку 361.226 за період з 01.01.2012 року по 28.02.2013 року по рахунку №226/424 від 30.06.2012 року у сумі 7 000,00 грн.
3) довідкою №14-22-195 від 22.03.2013 року за підписом головного бухгалтера Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Жодних інших документів (ні копій платіжних доручень, ні банківських виписок), які б свідчили про здійснення повної оплати наданих послуг відповідачем не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на день розгляду справи становить 240 720,78 грн. (262 720,78 грн. - 22 000,00 грн.)
Наявність вказаної заборгованості підтверджується також наявною в матеріалах справи довідкою №14-22-183 від 11.03.2013 року за підписом головного бухгалтера Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з нездійсненням оплати наданих послуг відповідачем, позивач направляв на його адресу відповідні претензії, а саме: претензію про стягнення заборгованості №35-28/5-66 від 27.12.2012 року та претензію про стягнення заборгованості №35-28/5-65 від 27.12.2012 року з вимогами протягом місяця з дня отримання даної претензії сплатити борг за послуги зі створення умов для влаштування та можливості функціонування обладнання та відшкодування вартості спожитої електроенергії відповідно. Копії претензій та докази їх направлення 28.12.2012 року наявні в матеріалах справи.
Однак, відповіді на зазначені вимоги від Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙЛЕНД» не надійшло, зобов'язання щодо повної оплати наданих послуг у строк та в порядку визначеному законодавством відповідачем не виконано.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений правочин, що за своєю правовою природою має ознаки договору про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 3.2 договору визначено, що аеропорт щомісяця виставляє підприємству рахунок за надання послуг за звітний місяць та акт приймання - задачі виконаних послуг. Підприємство з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії аеропорту рахунок та акт приймання - задачі виконаних послуг . Сплата рахунку проводиться підприємством до 20 числа того ж місяця .
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, прострочення оплати відповідачем отриманих послуг зі створення умов для влаштування та можливості функціонування обладнання почалося:
- З оплати рахунку №226/424 від 30.06.2012 року - з 21.07.2012 року.
- З оплати рахунку №226/532 від 31.07.2012 року - з 21.08.2012 року.
- З оплати рахунку №226/597 від 31.08.2012 року - з 21.09.2012 року.
- З оплати рахунку №226/612 від 28.09.2012 року - з 21.10.2012 року.
- З оплати рахунку №226/680 від 31.10.2012 року - з 21.11.2012 року.
- З оплати рахунку №226/752 від 30.11.2012 року - з 21.12.2012 року.
Крім того, судом встановлено, що відповідач в порушення умов додаткової угоди №1/1 від 10.05.2012 року, не здійснив відшкодування вартості спожитої електроенергії.
Як вбачається з умов договору та укладеної до нього додаткової угоди №1/1, сторони не визначили строку виконання вказаного зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З аналізу вказаної статті вбачається, що цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги. В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, а боржник відповідно виконати зобов'язання в будь-який час.
Для визначення строків оплати судом враховано «Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів», затверджені Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 12.12.2007 року № 1149 - «далі - Нормативи пересилання».
Згідно п. 4.1.2 Нормативів пересилання, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області становить Д+3 ; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
З наявних в матеріалах справи доказів направлення претензії про стягнення заборгованості №35-28/5-65 від 27.12.2012 року (з вимогою протягом місяця з дня отримання даної претензії сплатити борг) рекомендованим листом 28.12.2012 року, вбачається, що вона надійшла у поштове відділення відповідача 02.01.2013 року та була повернута у зв'язку зі спливом строку зберігання 02.02.2013 року.
Виходячи з викладеного, господарський суд дійшов висновку, що моментом пред'явлення вимоги до відповідача є 02.01.2013 року, а місячний термін оплати для відповідача наступив у період з 03.01.2013 року по 03.02.2013 року.
Таким чином, з 04.02.2013 року почалося прострочення виконання грошового зобов'язання щодо відшкодування вартості спожитої електроенергії на суму 640,78 грн.
Вказаної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України, про що викладено в постанові від 18.01.2011 року у справі № 15/92.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав зобов'язання щодо оплати за отримані послуги, а також відшкодування вартості спожитої електроенергії згідно вищевказаних приймання-здачі виконаних послуг у встановлений строк, жодних документів, які б свідчили про сплату вказаної заборгованості, сторонами не надано.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати за фактично надані послуги, а також щодо відшкодування вартості спожитої електроенергії, доведено позивачем належними та допустимими доказами та не заперечено відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача 240 720,78 грн. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Також, за прострочення відповідачем оплати за надані послуги нарахована пеня на загальну суму 12 039,34 грн., з яких, як вбачається з розрахунку позивача:
1) пеня за прострочення сплати послуг зі створення умов для влаштування та можливості функціонування обладнання становить 12 012,53 грн. за період з 21.07.2012 року по 12.02.2013 року з урахуванням часткових оплат відповідача,
2) пеня за прострочення відшкодування вартості спожитої електроенергії становить 26,81 грн. за період з 21.09.2012 року по 12.02.2013 року.
У сфері господарювання відповідно до ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому господарський суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 року № 543/96-ВР.
Згідно п. 3.3 договору в разі несвоєчасної оплати послуг , підприємство сплачує аеропорту штрафні санкції в розмірах та в порядку, визначених в чинному законодавстві України. У випадку, якщо в законодавстві не визначено розмір або порядок застосування штрафних санкцій за порушення строків оплати послуг, підприємство сплачує аеропорту за кожний день прострочення оплати послуг пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується до моменту повного виконання підприємством зобов'язань за договором.
Вказане положення договору відповідає вимогам статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», якою встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Перевіривши, наданий позивачем розрахунок пені за прострочення сплати послуг зі створення умов для влаштування та можливості функціонування обладнання, суд встановив, що він здійснювався у відповідності до вимог ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та укладеного між сторонами договору, є арифметично вірним і становить 12 012,53 грн.
При цьому, господарським судом встановлено, що сторонами під час укладення як самого договору №37-14/1-182 від 12.03.2012 року, так і додаткової угоди №1/1 від 10.05.2012 року, не було визначено можливість нарахування пені у випадку несвоєчасного відшкодування вартості спожитої електроенергії.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п. п. 2, 2.1. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року N 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань» п. 2.1. якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає , за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.
Як вбачається з п. 3.3 договору, пеня застосовується за несвоєчасну оплату послуг, а саме, згідно п. 1.1 договору, послуги зі створення умов для влаштування та можливості функціонування в терміналі «В» аеропорту однієї точки мобільного обладнання для пакування багажу.
Враховуючи вищевикладене та те, що між сторонами, при укладанні договору, не було встановлено розміру неустойки (пені) за несвоєчасне відшкодування вартості спожитої електроенергії, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога щодо стягнення пені підлягає задоволенню частково, а саме у сумі 12 012,53 грн. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 26,81 грн. пені, суд відмовляє.
Крім того, за прострочення відповідачем оплати за надані послуги, а також за прострочення відшкодування вартості спожитої електроенергії за період з 21.09.2012 року по 12.02.2013 року, з урахуванням часткових проплат відповідача, позивачем-2 нараховані 2414,46 грн. 3% річних та 726,05 грн. інфляційних витрат.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Господарський суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом позивача, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо позивач приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за несвоєчасну оплату послуг та відшкодування вартості спожитої електроенергії згідно договору, є правомірною.
Як встановлено судом, позивачем-2 вірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за послуги зі створення умов для влаштування та можливості функціонування обладнання, у сумі 2 409,08 грн. 3% річних та 724,08 грн. інфляційних втрат.
Однак, у зв'язку з тим, що позивачем-2 невірно визначено початок періоду прострочення зобов'язання щодо відшкодування вартості спожитої електроенергії, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат в цій частині є невірним.
Господарський суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що розмір 3% за порушення зобов'язання з відшкодування вартості спожитої електроенергії складає 0,47 грн.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 640.78 04.02.2013 - 12.02.2013 9 3 % 0.47 Щодо нарахування інфляційних втрат на суму заборгованості за відшкодування вартості спожитої електроенергії, господарський суд зазначає, що згідно Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції» № 02-5/223 від 12.05.1999 року (зі змінами та доповненнями) та Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених у листі Верховного Суду України № 62-97Р від 03.04.1997 року, індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
Отже при стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується, вказана правова позиція також зазначена в Постанові Вищого Господарського Суду України по справі № 29/75-10-1823 від 24.11.2010 року та по справі № 4/54-10-18-18 від 19.01.2011 року.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача-2 трьох відсотків річних та інфляційних витрат підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 2 409,55 грн. 3% річних (2 409,08 грн.+0,47 грн.) та 724,08 грн. інфляційних витрат.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
З огляду на те, що відповідач не скористався правом участі у судовому засіданні, не подав відзив на позов та докази, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань щодо оплати у повному обсязі наданих послуг та відшкодування вартості спожитої електроенергії, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково у сумі 255 866,94 грн. , з яких 240 720,78 грн. основного боргу, 12 012,53 грн. пені, 2 409,55 грн. 3% річних та 724,08 грн. інфляційних витрат. В іншій частині позову, а саме в стягненні 26,81 грн. пені, 4,91 грн. 3% річних та 1,97 грн. інфляційних втрат, суд відмовляє.
Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Як роз'яснено у п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.
Згідно приписів ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход бюджету.
Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙЛЕНД» (08307, Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт, код ЄДРПОУ 33697731) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», код ЄДРПОУ 20572069) 240 720 (двісті сорок тисяч сімсот двадцять) грн. 78 коп. основного боргу, 12 012 (дванадцять тисяч дванадцять) грн. 53 коп. пені, 2 409 (дві тисячі чотириста дев'ять) грн. 55 коп. 3% річних та 724 (сімсот двадцять чотири) грн. 08 коп. інфляційних витрат.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙЛЕНД» (08307, Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт, код ЄДРПОУ 33697731) в доход Державного бюджету України 5 118 (п'ять тисяч сто вісімнадцять) грн. 01 коп. судового збору.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя В.М. Антонова
Повне рішення складено 16.04.2013 року
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 11.04.2013 |
Оприлюднено | 18.04.2013 |
Номер документу | 30739435 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Антонова В.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні