Постанова

від 28.11.2006 по справі 1/1050-15/325а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1/1050-15/325а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

м.Львів, 28.11.06                                                                       Справа № 1/1050-15/325а

за позовною заявою КП "Магазин роздрібної та гуртової торгівлі", м.Дрогобич  

до відповідача Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич

про спонукання до вчинення дій.

Суддя Т.Костів

при секретарі О.Вітинській

Представники

Від позивача: Корягіна Г.І. - предст.

Від відповідача: Волощук Б.І. –нач.відділу прав.забезпечення.

Суть спору:

Розглядається адміністративний позов КП "Магазин роздрібної та гуртової торгівлі", м.Дрогобич до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич про спонукання до вчинення дій.   

Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.10.2006 р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи на 31.10.2006 р. Розгляд справи неодноразово відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 31.10.2006 р., 16.11.2006 р.

У відповідності до ст. 71 КАС України справа слухається за наявними у ній доказами. Представникам сторін роз'яснено їх права згідно зі ст. 49, 51 КАС України.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві, уточненні до позовної заяви. Ствердив, зокрема, що ухвалою №373 від 18.04.2000 р. на позивача було покладено функції із соціального обслуговування населення. Із посиланням на те, що позивач належить до спеціалізованих підприємств торгівлі, які мають пільги згідно із чинним законодавством, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на приватизацію. Вважає, що позивач не є спеціалізованим підприємством торгівлі, пільг та дотацій не отримував. З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить визнати недійсною ухвалу №373 від 18.04.2000 р., визнати позивача неспеціалізованим магазином та позбавити його статусу магазину - салону.

Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у письмовому поясненні. Ствердив, зокрема, що позивач є правонаступником ДПРТ - Магазину №50 "Дієтичні продукти", а відтак несе усі обов'язки зазначеного магазину. Вважає, що рішення суду за результатами розгляду даної справи можна розцінювати як втручання суду в діяльність органу місцевого самоврядування. Просить у позові відмовити.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Позивач є правонаступником державного підприємства роздрібної торгівлі - магазину №50 "Дієтичні продукти", що підтверджується п. 1.1. статуту комунального підприємства "Магазин роздрібної та гуртової торгівлі", зареєстрованого 31.01.2003 р.

Ухвалою Дрогобицької міської ради від 18.04.2000 р. №373 "Про ДПРТ магазин №49 "Магазин - салон" вирішено, зокрема, зняти статус магазину - салону ДПРТ магазин №49 "Магазин - салон" та покласти функції соціального обслуговування населення на магазин №50 (п. 1 ухвали). Зі змісту п. 1 вказаної ухвали не вбачається наділення позивача статусом магазину - салону чи визначення його як спеціалізованого підприємства торгівлі, що обслуговує виключно осіб, які мають встановлені законодавством пільги. Враховуючи цю обставину, суд не погоджується із твердженням позивача про порушення зазначеною ухвалою його прав. Позивач просить визнати ухвалу недійсною в цілому, однак, п. п. 2 - 6 ухвали стосуються не позивача, а ДПРТ магазин №49 "Магазин - салон". Крім того, ухвала винесена не відповідачем, а Дрогобицькою міською радою. Згідно із ч. 2 ст. 20 ГК України, ст. 21 ЦК України, права та інтереси можуть захищатись шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів місцевого самоврядування, однак, лише якщо вони суперечать законодавству, порушують права або інтереси інших осіб. Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Однак, наявність підстав для визнання оскаржуваної ухвали недійсною не доведена суду у встановленому порядку. Таким чином, суд приходить до висновку, що в частині позовних вимог щодо визнання ухвали №373 від 18.04.2000 р. недійсною слід відмовити.

          З матеріалів справи не вбачаються докази наявності у позивача статусу магазину - салону. Посилання відповідача на те, що такий статус присвоєний позивачу ухвалою №373 від 18.04.2000 р., не підтверджується змістом вказаної ухвали, згідно із п. 1 якої на позивача покладено лише функції соціального обслуговування населення. Не вбачається такий статус і з статуту позивача, зареєстрованого розпорядженням №31-р від 31.01.2003 р., згідно із п. 2.1. якого позивач вправі здійснювати цілий перелік видів діяльності, а не виключно забезпечення дієтичним харчуванням населення міста, а також людей, хворих на цукровий діабет. Згідно із ст. 14 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Таким чином, за відсутності права неможливий і його захист. Відсутність у позивача статусу магазину - салону тягне за собою неможливість скасування такого статусу, а відтак, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 5 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не підлягають приватизації визначені в установленому порядку спеціалізовані підприємства торгівлі, що обслуговують виключно громадян, які мають пільги згідно з чинним законодавством. Таким чином, враховуючи, що позивач обслуговує не лише громадян, які мають пільги згідно із чинним законодавством, а й інших осіб, не визначений в установленому порядку саме як спеціалізоване підприємство торгівлі, суд приходить до висновку про відсутність щодо позивача передбаченого у ч. 5 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" обмеження на його приватизацію. Доказів включення  позивача до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, належних доказів наявності у позивача статусу спеціалізованого магазину, суду не надано. Натомість, з листа відповідача №07/КО-1620 від 02.09.2003 р. вбачається, що позивач не має статусу спеціалізованого магазину і відповідач це листом визнає.

Згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно із ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд вправі прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів суб'єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Таким чином, суд приходить до висновку, що в частині позовних вимог щодо визнання позивача неспеціалізованим магазином, позов слід задовольнити.

Посилання відповідача на недоцільність розгляду справи та розцінювання будь-якого рішення по даній справі як втручання в діяльність органу місцевого самоврядування, суперечить законодавству. Зокрема, згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена.

Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", надає ряд повноважень органам місцевого самоврядування, зокрема, згідно із п. 30 ч. 1 ст. 26 вказаного закону - прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; згідно із п.п. 4 п. "а" ст. 29 вказаного закону - підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію;  подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна; згідно з п.п. 1 п. "а" ст. 30 вказаного закону - управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню. Рішення суду по даній справі не позбавляє відповідача права приймати відповідні рішення в межах, порядку та спосіб, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, законами України. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй  діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим –також нормативно-правовими актами  Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково. Судові витрати покладаються на сторони пропорційно до задоволених вимог. Клопотань у порядку, передбаченому ст. 89 КАС України, суду не подавалось. Керуючись ст.ст. 2, 11, 69-71, 86, 161-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати комунальне підприємство "Магазин роздрібної та гуртової торгівлі" (ЄДРПОУ 22363186) неспеціалізованим підприємством торгівлі в розумінні ч. 5 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

3.          В частині інших вимог - у позові відмовити.

4.          Стягнути з виконавчого комітету Дрогобицької міської ради (м.Дрогобич, пл.Ринок,1, код ЄДРПОУ 26307196) на користь комунального підприємства "Магазин роздрібної та гуртової торгівлі" (м.Дрогобич, вул..лєУкраїнки,3, ЄДРПОУ 22363186) 1,70 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили у відповідності із ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Суддя                                                                                                       Костів Т.С.