Рішення

від 08.04.2013 по справі 0816/2120/2012

МИХАЙЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Михайлівський районний суд Запорізької області

Справа № 0816/2120/2012

Провадження № 2/321/40/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 року смт. Михайлівка

Михайлівський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого: судді Шамоти Л.В.

при секретарі: Рикун І.В.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, розташованого в смт. Михайлівка Запорізької області, цивільну справу за позовом кредитної спілки «Мелон» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

КС «Мелон» звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором.

В позові зазначено, що 30 вересня 2010 року між КС «Мелон» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту № С216. Відповідно до умов договору відповідач ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 10000 гривень, з терміном погашення до 30 вересня 2011 року та відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 55 % строком на 12 місяців. В забезпечення виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_2 за договором споживчого кредиту між позивачем та відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № С216п від 30 вересня 2010 року, відповідно до якого відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 взяли на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язанням ОСОБА_2. Однак, відповідачі свої зобов'язання за кредитом виконують не належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість по кредиту, яка до теперішнього часу не погашена. Позивач просить суд стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за договором споживчого кредиту в розмірі 31960 гривень 52 копійок та понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 319 гривень 61 копійок.

В судовому засіданні представник позивача уточнив заявлені позовні вимоги, просить суд їх задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість за договором споживчого кредиту в розмірі 31420 гривень 55 копійок і понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 314 гривень 21 копійок.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, з позовом не згодний, жодних інших заперечень по суті заявлених позовних вимог не зазначено.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позов не визнала та пояснила, що ОСОБА_2 є її сином, він оформив кредит, вона за сина сплачувала цей кредит, а сама була поручителем. Вона особисто віддавала суму боргу в розмірі 13500 гривень ОСОБА_5, а квитанцію від неї не отримала. Потім вона телефонувала в КС «Мелон», їй повідомили, що кредит закритий та ніякої заборгованості не має. В подальшому їй стало відомо, що кредит не закритий і є заборгованість за кредитом. З цього приводу 23 січня 2012 року вона зверталась до голови правління КС «Мелон» із відповідною заявою, але ніякої відповіді не отримала, в телефонній розмові їй повідомили, що заява розглядається. Раніше у неї був кредит, який вона сплачувала, а квитанції про оплату кредиту не збирала, жодних проблем при цьому не виникало. Попередження з кредитної спілки вона отримала в жовтні 2012 року, раніше ніяких повідомлень на її адресу не надходило. Крім того, зазначає, що коли вона в січні 2012 року писала заяву до кредитної спілки, їй пояснили, що подвійні проценти не будуть нараховуватися, але зараз позивач в позові виставляє суму з подвійними відсотками. При цьому вона пояснила, що згодна сплачувати заборгованість за кредитом та відсотками, але суми завеликі, в неї немає таких грошей, тому просить визначити відсотки не в подвійному їх розмірі, а як зазначено в графіку.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 позов не визнала та пояснила, що про кредит вона нічого не знає, договір поруки вона не підписувала. 26 липня 2012 року до неї приїхали з КС «Мелон» та запитали, чи була вона поручителем у ОСОБА_2, на що вона відповіла, що не була поручителем і договір поруки не підписувала. Того ж дня нею були написані відповідні пояснення. Ніяких повідомлень з КС «Мелон» із вимогами щодо сплати кредиту та процентів, вона не отримувала взагалі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та відповідачів, вивчивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичайного ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається та сплати процентів, передбачених договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і виплати проценти.

Відповідно до п. 24 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до п. 27 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, положення частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання). Положення статті 616 ЦК передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.

Як встановлено в судовому засіданні, 30 вересня 2010 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту № С216. Відповідно до умов договору відповідач ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 10000 гривень, з терміном погашення до 30 вересня 2011 року та відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 55 % строком на 12 місяців.

При укладенні договору відповідач ОСОБА_2 прийняв на себе зобов'язання повернути кредит до 30 вересня 2011 року та сплачувати відсотки за користування кредитом.

Отже, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту та сплати відсотків за користування коштами в строк, в розмірі та в валюті, які визначені в договорі.

На виконання кредитного договору позивач здійснив видачу кредитних коштів відповідачу ОСОБА_2 в сумі, визначеній у кредитному договорі, у повному обсязі, тим самим позивач повністю виконав свої зобов'язання перед відповідачем ОСОБА_2 за кредитним договором.

В забезпечення виконання договору, було укладено договір поруки № С216п між позивачем та відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

В подальшому, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем ОСОБА_2 було сплачено: 31 грудня 2010 року - 1886 гривень 30 копійок (1886 гривень 30 копійок - проценти), 12 січня 2011 року - 180 гривень 82 копійок (180 гривень 82 копійки - проценти), 04 липня 2011 року - 800 гривень 00 копійок (800 гривень 00 копійок - проценти). Будь-яких інших платежів на рахунок позивача від відповідача не надходило.

За умовами п.п. 3.2.2 договору споживчого кредиту, позичальник зобов'язаний погашати кредит та сплачувати проценти в порядку, встановленому розділом 4.2 цього договору.

Пунктом 4.2 договору передбачений щомісячний графік погашення кредиту та виплати процентів.

Однак, в порушення умов договору споживчого кредиту відповідач ОСОБА_2 систематично не виконував належним чином зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування ними, а саме сплачуючи відсотки за користування кредитом з порушенням їх терміну та розміру сплати, має прострочену заборгованість, що згідно вимог ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язань.

Згідно п. 9.4 договору споживчого кредиту, при порушенні строків сплати кредиту та (або) процентів більше ніж на три дні, процентна ставка подвоюється до моменту повного погашення простроченої заборгованості.

Згідно розрахунку заборгованості, доданого до позову, відповідач станом на 18 лютого 2013 року має заборгованість - 31420 гривень 55 копійок, яка складається з наступного: сума в розмірі 10000 гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту; 21420 гривень 55 копійок - проценти за користування кредитом.

Вказана сума заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості, наданого позивачем.

При цьому, порядок нарахування відсотків за користування кредитом, застосований позивачем, суперечить засадам цивільного законодавства, зокрема приписам щодо дотримання вимог розумності та справедливості при укладенні договору, а тому з ним не можна погодитись, оскільки відповідно до ст.ст. 536, 1048 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Способи забезпечення виконання грошового зобов'язання і відповідальність сторін за порушення виконання грошового зобов'язання передбачені ст.ст. 546 - 625 ЦК України. Вказані норми права не місять такого виду відповідальності боржника як подвоєння процентної ставки за користування кредитом.

До того ж, п. 9.4 договору споживчого кредиту, на підставі якого був нарахований розмір процентів, міститься в договорі споживчого кредиту в розділі «Відповідальність сторін», і аналіз зазначених вище положень п. 9.4 договору споживчого кредиту свідчить про те, що подвоєння процентної ставки, передбачене цим пунктом договору, за своєю правовою природою виступає санкціями за неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, тобто відносяться до неустойки та не є платою за користування кредитними коштами. А та обставина, що сторони у договорі споживчого кредиту даний вид неустойки назвали «подвоєння процентної ставки» на правових наслідках позначатися не може.

Так, як вбачається з графіку погашення кредиту та виплати процентів, що міститься в договорі споживчого кредиту, сума процентів за користування кредитом становить 5499 гривень 97 копійок, а з наданого розрахунку вбачається, що заборгованість за кредитом та процентами за користування кредитом станом на 18 лютого 2013 року становить 31420 гривень 55 копійок, з яких розмір процентів, нарахованих за користування кредитом, складає 21420 гривень 55 копійок, а розмір заборгованості за тілом кредиту складає 10000 гривень 00 копійок.

Тобто, із загальної суми заборгованості в розмірі 31420 гривень 55 копійок, сума несплачених процентів, які були нараховані за користування кредитом згідно графіку, складає 2132 гривні 85 копійок (5499 гривень 97 копійок, які передбачені договором, - 3367 гривень 12 копійок, які були сплачені відповідачем, = 2132 гривні 85 копійок), а сума процентів, нарахованих в подвійному розмірі згідно п. 9.4 договору споживчого кредиту, що за своєю правовою природою є неустойкою, складає 19287 гривень 70 копійок, що значно перевищує суму заборгованості за кредитом і процентами.

Крім того, з наданих суду матеріалів вбачається, що відповідач ОСОБА_3, дізнавшись про наявність заборгованості за кредитом, 23 січня 2012 року звернулась із відповідною заявою на ім'я голови правління КС «Мелон», в якій просила розібратися в ситуації, яка виникла з кредитом, посилаючись на те, що 18 серпня 2011 року вона сплатила 13500 гривень ОСОБА_5, а квитанцію про сплату зазначеної суми від ОСОБА_5 не отримала. Однак, вказана заява посадовими особами КС «Мелон» була проігнорована, жодної відповіді відповідачу ОСОБА_3 не направлено. Так само як не було й вжито кредитною спілкою жодних заходів щодо зменшення суми можливої заборгованості, при цьому подвоєна процентна ставка продовжувала нараховуватись і до 13 листопада 2012 року, коли позивач звернувся до суду з відповідним позовом, а також і протягом розгляду справи в суді.

Отже, приймаючи до уваги, що заявлена сума неустойки значно перевищує суму заборгованості за кредитом і процентами, тому суд вважає можливим застосувати правила ч. 3 ст. 551 ЦК України про співмірність вимог із розміром заподіяних збитків, при цьому враховує такі істотні обставини справи, як майновий стан відповідача ОСОБА_3, яка не має можливості для погашення кредиту в силу об'єктивних причин, а також враховує й поведінку самого кредитора, який діяльність свого Михайлівського відділення належним чином не перевіряв і не контролював, та не вжив жодних заходів для зменшення суми збитків, завданих порушенням зобов'язання. Тому суд вважає можливим зменшити суму неустойки до 3000 гривень 00 копійок.

Крім того, суд вважає, що заявлені вимоги про стягнення заборгованості з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, оскільки їх порука є припиненою.

Так, 30 вересня 2010 року між позивачем та відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 був укладений договір поруки № С216п від 30 вересня 2010 року.

Згідно п. 3.4 договору поруки, відповідальність поручителів наступає у випадку, коли позичальник не виконує, або неналежним чином (порушує графік погашення кредиту) виконує свої грошові зобов'язання згідно кредитного договору № С216 від 30 вересня 2010 року, укладеного між кредитором та позичальником, а також у випадку смерті позичальника.

Згідно п. 3.5 договору поруки, поручителі та позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Поручителі відповідають по зобов'язаннях позичальника в повному обсязі, тобто за повернення кредиту, процентів за його користування, сплата додаткових відсотків, відшкодування збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору.

Згідно п.п. 5.1 - 5.2 договору поруки, порука вступає в силу з моменту підписання договору і діє до повного виконання сторонами зобов'язання перед кредитором. Закінчення терміну цього договору, не звільняє сторону від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Як вбачається з договору поруки, в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, але умова договору про дію поруки до повного виконання сторонами зобов'язання перед кредитором не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. Згідно з цією нормою права, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорі поруки не встановлено.

Разом з цим, в договорі споживчого кредиту чітко визначений і строк його дії - до 30 вересня 2011 року, і строк виконання основного зобов'язання - строк повернення кредиту встановлений до 30 вересня 2011 року.

Судом було встановлено, що відповідні попередження щодо наявності заборгованості за кредитом та необхідності погашення цієї заборгованості датовані 08 жовтня 2012 року, і були отримані відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 лише 10 жовтня 2012 року. З відповідним позовом щодо стягнення заборгованості КС «Мелон» вернулася до суду 13 листопада 2012 року. До цього жодних вимог до цих відповідачів не пред'являлось. Проти зазначених обставин не заперечував і сам представник позивача в судовому засіданні.

Отже, враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що позивач пред'явив вимогу до поручителів щодо повернення кредиту після спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України, а тому в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука вважається припиненою.

Така ж правова позиція висловлена й у висновках Верховного суду України, викладених у постановах від 21 травня 2012 року № 6-48цс12, від 23 травня 2012 року № 6-33цс12, від 18 липня 2012 року № 6-78цс12.

При цьому судом не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача ОСОБА_3О, на те, що вона виконала зобов'язання за кредитом належним чином та в повному обсязі, а заборгованість виникла внаслідок того, що вона сплатила гроші в розмірі 13500 гривень ОСОБА_5, яка не видала їй відповідної квитанції, оскільки в ході судового розгляду ані відповідачем ОСОБА_3, ані іншими відповідачами не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин. Відсутні такі докази й в матеріалах справи. До того ж, згідно з вимогами цивільного законодавства, не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину, а випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо (ч. 2 ст. 937, ч. 3 ст. 949 ЦК України). Тому зазначені пояснення не можуть бути покладені в основу судового рішення щодо підтвердження факту належного виконання зобов'язання за договором споживчого кредиту.

Також не можуть бути прийняті до уваги й посилання відповідача ОСОБА_4 на те, що договір поруки вона не підписувала, оскільки відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин. До того ж, в судовому засіданні судом роз'яснювалось, що на підтвердження таких фактів відповідач вправі заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, однак відповідач ОСОБА_4 своїм правом заявити клопотання про призначення експертизи не скористалася.

Таким чином, в зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 порушив умови договору, взяті на себе зобов'язання виконує неналежним чином, тому, відповідно до вимог чинного цивільного законодавства, умов кредитного договору, суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача суму заборгованості в розмірі 15132 гривні 85 копійок, яка складається з наступного: сума в розмірі 10000 гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту; сума в розмірі 2132 гривні 85 копійок -несплачені проценти, які були нараховані за користування кредитом згідно графіку, проценти за користування кредитом; сума в розмірі 3000 гривень 00 копійок - проценти, нараховані в подвійному розмірі згідно п. 9.4 договору споживчого кредиту (тобто неустойка).

На підставі вищевикладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову та стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за договором споживчого кредиту в розмірі 15132 гривні 85 копійок, а в іншій частині позову необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦК України, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволення позовних вимог, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 214 гривень 60 копійок.

Керуючись ст.ст. 252, 509, 525, 526, 536, 549, 551, 553, 554, 559, 598, 610, 611, 616, 629, 1046, 1047, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58, 59, 60, 88, 107, 208, 209, 212 - 215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов кредитної спілки «Мелон» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь кредитної спілки «Мелон» (п/р № 2650510352101 у ПАТ «МетаБанк» в м. Запоріжжя, МФО 313582, код за ЄДРПОУ 36015210) заборгованість за договором споживчого кредиту № С216 від 30 вересня 2010 року в розмірі 15132 (п'ятнадцять тисяч сто тридцять дві) гривні 85 копійок, а також судовий збір в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок, а всього 15347 (п'ятнадцять тисяч триста сорок сім) гривень 45 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області через Михайлівський районний суд Запорізької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:

08.04.2013