Рішення

від 17.04.2013 по справі 918/380/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2013 р. Справа № 918/380/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ТЕКНОЛОГІЇ" (далі - Товариство) до фізичної особи-підприємця Шеха Мирослава Степановича (далі - Підприємець) про стягнення заборгованості в сумі 2 012 грн. 45 коп.,

за участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2013 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно видаткової накладної від 29 червня 2011 року № РН-0001873 Підприємцю була поставлена фарба на загальну суму 1 795 грн. 44 коп. Оскільки відповідач взяте на себе зобов'язання по оплаті вартості поставленого йому товару виконав лише частково, позивач, посилаючись на статті 526, 530, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193, 198, 199, 216-218, 220, 224-225, 230-232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Підприємця 1 595 грн. 44 коп. основного боргу, а також 344 грн. 61 коп. пені, 1 грн. 59 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 70 грн. 81 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 21 березня 2013 року порушено провадження у справі № 918/380/13, розгляд якої було призначено на 3 квітня 2013 року.

До початку судового засідання 3 квітня 2013 року на адресу суду надійшов відзив Підприємця на позовну заяву від 1 квітня 2013 року, в якому останній просив суд відмовити Товариству у задоволенні його позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв'язку з пропуском позивачем встановленого законом строку позовної давності для звернення до суду із зазначеними вимогами. Крім того, останній вказав, що між ним та Товариством не укладалося жодних письмових домовленостей щодо забезпечення виконання зобов'язань, які виникли у зв'язку з поставкою спірного товару.

У судовому засіданні відповідач визнав позовні вимоги Товариства щодо стягнення суми основного боргу, проте заперечив проти вимог про стягнення з нього заявлених сум пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Оскільки у призначене судове засідання позивач не забезпечив явку свого повноважного представника та не надав витребувані документи, ухвалою суду від 3 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 17 квітня 2013 року. Явку представників сторін було визнано обов'язковою.

У судове засідання, призначене на 17 квітня 2013 року, сторони не забезпечили явку своїх повноважних представників.

Проте 4 квітня 2013 року на адресу суду надійшла заява позивача, в якій останній просив суд розглянути дану справу без участі його представника. Крім того, до вказаної заяви Товариством було долучено всі витребувані судом документи.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги той факт, що до початку розгляду даної справи по суті відповідач надав письмовий відзив на позов, а також брав участь в судовому засіданні 3 квітня 2013 року, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкладення розгляду даної справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 червня 2011 року згідно видаткової накладної № РН-0001873, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с. 11), Товариство поставило Підприємцю порошкову фарбу MW4034 EPHESUS COPPER загальною вартістю 1 795 грн. 44 коп.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки спірного товару свідчить відсутність з боку відповідача претензій до кількості та якості вказаної продукції.

У зв'язку зі здійсненням зазначеної поставки Товариство виставило Підприємцю рахунок-фактуру від 29 червня 2011 року № СФ-0001903 на оплату спірного товару на суму 1 795 грн. 44 коп.

Водночас судом встановлено, що взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленої продукції у встановлений строк Підприємець виконав лише частково, сплативши позивачу 200 грн. 00 коп., та заборгувавши таким чином Товариству 1 595 грн. 44 коп. Факт часткового погашення спірної суми заборгованості відповідачем підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою з рахунку позивача (а.с. 56-57).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що між сторонами відповідно до частини 1 статті 181 ГК України у спрощений спосіб було укладено господарський договір, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції й встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 ЦК України.

Під час розгляду справи судом встановлено, що жодних письмових угод, якими було б врегульовано поставку спірного товару, між сторонами не укладалося.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з видаткової накладної від 29 червня 2011 року № РН-0001873, та підтверджується поясненнями самого відповідача, спірний товар був поставлений Підприємцю та отриманий останнім 29 червня 2011 року. Відтак, суд дійшов висновку про те, що саме з цього моменту у Підприємця виникло зобов'язання по оплаті даної продукції, оскільки інший строк оплати поставленого товару сторонами встановлений не був.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за поставлений позивачем товар, яка складає 1 595 грн. 44 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед постачальником, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до Підприємця про стягнення вказаної суми. Відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару, позивач просив суд стягнути з Підприємця 344 грн. 61 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу за період з 30 червня 2011 року по 20 грудня 2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Водночас частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення з Підприємця 344 грн. 61 коп. пені, Товариство посилалося на Постанову Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року № 888 "Про затвердження Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання та основних умов регулювання договірних відносин при здійсненні експортно-імпортних операцій".

Частиною 2 пункту 66 вказаної Постанови передбачено, що при несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець (платник) сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04 відсотки від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Зазначена Постанова на час розгляду даної справи є чинною.

У той же час частиною 1 статті 547 ЦК України передбачено, що правочин, яким забезпечується виконання зобов'язання, вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина 2 статті 547 ЦК України).

Однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що між сторонами був вчинений письмовий правочин щодо забезпечення виконання спірного зобов'язання, зокрема, шляхом застосування частини 2 пункту 66 вищезазначеної Постанови.

Слід також зазначити, що згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто початком строку, за який можливе стягнення пені, нарахованої позивачем у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару, є 30 червня 2011 року, а кінцевим днем періоду для здійснення такого нарахування є 30 грудня 2011 року.

Проте з наданих позивачем розрахунків вбачається, що останній просив суд стягнути з Підприємця 344 грн. 61 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу за період з 30 червня 2011 року по 20 грудня 2012 року, тобто фактично за 1,5 роки.

Крім того, у відзиві на позовну заяву від 1 квітня 2013 року, поданому відповідачем, останній просив суд відмовити Товариству у задоволенні його позовних вимог щодо стягнення з Підприємця штрафних санкцій у зв'язку з пропуском позивачем встановленого законом строку позовної давності для звернення до суду із зазначеними вимогами.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Водночас судом встановлено, що Товариство звернулося з позовом до господарського суду Рівненської області за захистом свого порушеного права лише 14 березня 2013 року, що підтверджується відповідним відбитком календарного штемпеля на поштовому конверті, в якому позовна заява Товариства надійшла до суду (а.с. 24). Відтак, вказана заява була подана позивачем поза межами встановленого законом строку.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги Товариства про стягнення з Підприємця 344 грн. 61 коп. пені.

Також на підставі статті 625 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 70 грн. 81 коп., нараховані за період з 30 червня 2011 року по 20 грудня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 1 595 грн. 44 коп., та 1 грн. 59 коп. інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу за період з липня 2011 року по листопад 2012 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним та відповідає приписам чинного законодавства, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню в повному обсязі.

Водночас сума інфляційних втрат, нарахованих на основний борг за вказаний позивачем період (з липня 2011 року по листопад 2012 року включно) за розрахунком суду має від'ємне значення та складає -27 грн. 08 коп. = 1 595 грн. 44 коп. х (98,7%х99,6%х100,1%х100%х100,1%х100,2%х100,2%х100,2%х100,3%х100%х99,7%х99,7%х99,8%х99,7%х100,1%х100%х99,9%):100.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Шеха Мирослава Степановича (33000, місто Рівне, вулиця Ювілейна, будинок 3, квартира 2, ідентифікаційний код: 2435210133) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ТЕКНОЛОГІЇ" (04107, місто Київ, вулиця Татарська, будинок 21, ідентифікаційний код: 34432273) 1 595 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 44 коп. основного боргу, три проценти річних у розмірі 70 (сімдесят) грн. 81 коп., а також 1 424 (одну тисячу чотириста двадцять чотири) грн. 52 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18 квітня 2013 року

Суддя Є.В. Павленко