Рішення

від 11.04.2013 по справі 916/558/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2013 р.Справа № 916/558/13-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Жорданія Н.Ю.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Селянського (фермерського) господарства „Вареник" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Амфіктіон Овідіополь" про стягнення 105 479,05 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство „Вареник" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Амфіктіон Овідіополь" про стягнення заборгованості за договором № 2-V від 16.09.2011 р. в сумі 105 479,05 грн., у т.ч. основного боргу - 79 966,00 грн., пені - 18759,50 грн. та 3% річних - 6754,55 грн., посилаючись на наступне.

16.09.2011 р. між Селянським (фермерським) господарством „Вареник" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Амфіктіон Овідіополь" був укладений договір № 2-V, відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити та передати у власність, а відповідач оплатити та прийняти виноград врожаю 2011 року. При цьому відповідач зобов'язується прийняти на заводі останнього за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Стара Царичанка, вул. Комсомольська, 24, виноград, вирощений позивачем.

Згідно п. 4.2 договору поставка товару в повному обсязі здійснюється до 31.11.2011 року включно. Допускається поставка товару партіями (п. 4.3 договору).

П. 5.1 договору передбачено, що відповідач здійснює оплату товару на наступних умовах: поетапна оплата з моменту укладення договору до 31 грудня 2011 року.

Як вказує позивач, на виконання договору в період з 01.10.2011 року по 11.10.2011 року позивач поставив партіями, а відповідач прийняв товар на загальну суму 394966,00 грн., що підтверджується доданими до позову копіями 30 накладних.

Між тим, за ствердженнями позивача, всупереч умов договору за поставлений товар відповідач поетапно сплатив грошові кошти на загальну суму 315000,00 грн., що підтверджується 15 платіжними дорученнями, у зв'язку з чим залишок заборгованості відповідача перед позивачем на момент пред'явлення позову до господарського суду складає 79966,00 грн.

Також позивач посилається на п. 6.2 договору, за яким у випадку невиконання однією з сторін зобов'язань, визначених цим договором, сторона яка не виконала умови договору, сплачує іншій стороні неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення не поставленого в строк товару, нездійсненої оплати.

Крім того, позивач посилається на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, якими передбачено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач зазначає, що відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання останній повинен сплатити позивачу пеню у розмірі 18758,50 грн., а також 3% річних від простроченої суми у розмірі 6754,55 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.03.2013 р. позовну заяву Селянського (фермерського) господарства „Вареник" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/558/13-г, також справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за адресою, зазначеною в позовній заяві, яка також вказана у спірному договорі, про що свідчать наявні в матеріалах поштові повідомлення (а.с. 60, 64).

У зв'язку з зазначеним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

16 вересня 2011 року між Селянським (фермерським) господарством „Вареник" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Амфіктіон Овідіополь" (покупець) був укладений договір № 2-V (а.с. 9), відповідно до п. 1 якого позивач як продавець зобов'язався поставити і передати у власність, а відповідач як покупець - оплатити і прийняти виноград свіжий для виноробства врожаю 2011 року. При цьому відповідач (покупець) зобов'язався прийняти виноград, вирощений позивачем (продавцем), на заводі відповідача за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Стара Царичанка, вул. Комсомольська, 24.

Згідно п. 2.1 вказаного договору ціна вказується у видаткових накладних та включає вартість доставки товару на заводу покупця за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Стара Царичанка, вул. Комсомольська, 24.

Як передбачено п. 4.2 цього ж договору, поставка товару в повному обсязі здійснюється в строк до 31.11.2011року включно. Допускається поставка товару партіями, поставка кожної партії товару підтверджується наступними документами: оригіналами видаткових накладних (або акту приймання-передачі); рахунком продавця з точним зазначенням: кількості, ціни товару без ПДВ, вартості без ПДВ, суми ПДВ, всього до оплати (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору покупець здійснює оплату товару на наступних умовах: поетапна оплата з моменту укладення договору до 31.12.2011 року. Об'єми та строки оплат узгоджуються сторонами в процесі роботи.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, виходячи зі змісту укладеного по справі договору, суд доходить до висновку про укладення сторонами договору поставки. В свою чергу вказаний договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 2-V позивач з 01.10.2011 року по 14.10.2011 року позивач поставив відповідачу партіями товар на загальну суму 394 976,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладних:

- № 1 від 01.10.2011 р. на суму 8210,00 грн. з ПДВ (а.с. 11);

- № 2 від 01.10.2011 р. на суму 8450,00 грн. з ПДВ (а.с. 12);

- № 3 від 01.10.2011 р. на суму 6210,00 грн. з ПДВ (а.с. 13);

- № 4 від 03.10.2011 р. на суму 7130,00 грн. з ПДВ (а.с. 14);

- № 5 від 03.10.2011 р. на суму 8600,00 грн. з ПДВ (а.с. 15);

- № 6 від 03.10.2011 р. на суму 6260,00 грн. з ПДВ (а.с. 16);

- № 7 від 04.10.2011 р. на суму 7950,00 грн. з ПДВ (а.с. 17);

- № 8 від 04.10.2011 р. на суму 8330,00 грн. з ПДВ (а.с. 18);

- № 9 від 04.10.2011 р. на суму 9640,00 грн. з ПДВ (а.с. 19);

- № 10 від 05.10.2011 р. на суму 7970,00 грн. з ПДВ (а.с. 20);

- № 11 від 05.10.2011 р. на суму 7440,00 грн. з ПДВ (а.с. 21);

- № 12 від 05.10.2011 р. на суму 8780,00 грн. з ПДВ (а.с. 22);

- № 13 від 06.10.2011 р. на суму 16401,00 грн. з ПДВ (а.с. 23);

- № 14 від 06.10.2011 р. на суму 19341,00 грн. з ПДВ (а.с. 24);

- № 15 від 06.10.2011 р. на суму 18732,00 грн. з ПДВ (а.с. 25);

- № 16 від 07.10.2011 р. на суму 19152,00 грн. з ПДВ (а.с. 26);

- № 17 від 07.10.2011 р. на суму 14406,00 грн. з ПДВ (а.с. 27);

- № 18 від 07.10.2011 р. на суму 16233,00 грн. з ПДВ (а.с. 28);

- № 19 від 08.10.2011 р. на суму 15204,00 грн. з ПДВ (а.с. 29);

- № 20 від 08.10.2011 р. на суму 16632,00 грн. з ПДВ (а.с. 30);

- № 21 від 08.10.2011 р. на суму 16191,00 грн. з ПДВ (а.с. 31);

- № 22 від 10.10.2011 р. на суму 16506,00 грн. з ПДВ (а.с. 32);

- № 23 від 10.10.2011 р. на суму 15498,00 грн. з ПДВ (а.с. 33);

- № 24 від 10.10.2011 р. на суму 16275,00 грн. з ПДВ (а.с. 34);

- № 25 від 11.10.2011 р. на суму 13692,00 грн. з ПДВ (а.с. 35);

- № 26 від 11.10.2011 р. на суму 15246,00 грн. з ПДВ (а.с. 36);

- № 27 від 13.10.2011 р. на суму 17892,00 грн. з ПДВ (а.с. 37);

- № 28 від 13.10.2011 р. на суму 17724,00 грн. з ПДВ (а.с. 38);

- № 29 від 14.10.2011 р. на суму 16779,00 грн. з ПДВ (а.с. 39);

- № 30 від 14.10.2011 р. на суму 18102,00 грн. з ПДВ (а.с. 40).

При цьому поставлену позивачем зазначену продукцію було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача - ст. бухгалтера на вищезазначених накладних, що скріплено печаткою відповідача.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеним з відповідачем договором.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем винограду від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вищевказану поставлену позивачем продукцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов договору поставки, сторонами було передбачено в п. 5.1 договору поетапну оплату з моменту укладення договору, а кінцевий строк оплати - до 31.12.2011 року.

Наразі, як з'ясовано судом, відповідач лише частково оплатив вартість поставленого товару (винограду). Зокрема, 16.09.2011 року (дата укладення договору) відповідачем було здійснено попередню оплату в сумі 10000,00 грн. за поставку позивачем винограду згідно договору № 2-V від 16.09.2011 року, що підтверджується платіжним дорученням № 86 від 16.09.2011 року (а.с. 10). Крім того, з наданого позивачем до суду оригіналу акту звіряння взаємних розрахунків за період січень 2011 р. - вересень 2012 р. (а.с. 68) вбачається, що 16.09.2011 року відповідачем всього сплачено 30000,00 грн., що підтверджується позивачем та наданим до суду реєстром банківських виписок за період з 16.09.2011 р. по 01.03.2013 р. (а.с. 56). Також після здійснення позивачем поставки відповідачу обумовленого вказаним договором винограду відповідачем було здійснено часткову оплату в сумі 285000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень: № 40 від 22.03.2012 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 41), № 56 від 03.04.2012 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 42); № 83 від 12.04.2012 р. на суму 80000,00 грн. (а.с. 43); № 120 від 15.05.2012 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 44); № 173 від 14.06.2012 р. на суму 40000,00 грн. (а.с. 45); № 46 від 17.07.2012 р. на суму 20000,00 грн. (а.с. 46); № 320 від 09.08.2012 р. на суму 25000,00 грн. (а.с. 47); № 326 від 10.08.2012 р. на суму 20000,00 грн. (а.с. 48); № 329 від 13.08.2012 р. на суму 20000,00 грн. (а.с. 49); № 334 від 14.08.2012 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 50); № 336 від 15.08.2012 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 51); № 291 від 23.08.2012 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 52); № 361 від 29.08.2012 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 53); № 372 від 06.09.2012 р. на суму 10000,00 грн. (а.с. 54). Відтак, всього відповідачем за укладеним з позивачем договором № 2-V було сплачено 315000,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар по вказаному договору складає 79976,00 грн. (394976,00 грн. - 315000,00 грн.), яка підтверджується складеним та підписаним уповноваженими представниками сторін вищевказаними актом звіряння взаємних розрахунків (а.с. 68).

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт оплати відповідачем поставленого позивачем винограду або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару (винограду), у зв'язку з чим у останнього виникла сума заборгованості в розмірі 79976,00 грн. Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 79966,00 грн. При цьому суд зазначає, що оскільки заявлена до стягнення сума заборгованості є меншою, ніж вище встановлена судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума боргу, яка заявлена позивачем. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Разом з тим, з огляду на те, що за умовами договору № 2-V остаточний строк оплати товару становив не пізніше 31.12.2011 р., відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару (винограду), починаючи з 01.01.2012 року.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 6.2 договору № 2-V передбачено, що у випадку невиконання будь-якої з сторін зобов'язань, визначених цим договором, сторона, яка не виконує умови договору, сплачує іншій стороні неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення не поставленого в строк товару, нездійсненої оплати.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 01.03.2012 р. по 29.08.2012 року в сумі 18758,50 грн., виходячи з існуючої суми боргу у певний період (сума боргу змінювалась у зв'язку з частковою оплатою відповідачем вартості поставленого товару), а також виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідний період. Однак, дослідивши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок вказаної суми пені (а.с. 57), суд вважає його необґрунтованим огляду на таке.

Як вже зазначалось вище, кінцевий строк для оплати поставленого позивачем відповідачу товару (винограду) сплинув 31.12.2011 р., відповідно початком для нарахування позивачем неустойки у вигляді пені за невиконання відповідачем зобов'язання з оплати вказаного товару є 01.01.2012 року, що припинилось через 6 місяців - 30.06.2012 р., адже інше ні договором, ні законом не встановлено. В свою чергу, оскільки позивачем здійснено розрахунок пені з 01.03.2012 р., відповідно суд вважає обґрунтованим розрахунок пені за період з 01.03.2012 р. (початок обраного позивачем періоду) по 30.06.2012 р. (граничний строк, встановлений законом). У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок пені з урахуванням того, що облікова ставка НБУ в період до 22.03.2012 р. становила 7,75% річних (згідно з постановою Правління НБУ від 09.08.2010 р. № 377), а в період з 23.03.2012 р. по 18.06.2012 р. облікова ставка НБУ становила 7,5% річних. Зокрема:

- на обрану позивачем суму боргу 364966,00 грн., яка мала місце у період з 01.03.2012 р. до 22.03.2012 р. (21 дн.) сума нарахованої пені становить 3254,70 грн. (364966,00 грн./100%х 2 х 7,75%/365дн.х 21 дн.);

- на обрану позивачем суму боргу 354966,00 грн. (22.03.2012 р. сплачено 10000,00 грн.), що мала місце у період з 23.03.2012 р. по 03.04.2012 р. (12 дн.) сума нарахованої пені становить 1750,52 грн. (354966,00 грн./100%х 2 х 7,5%/365дн.х 12 дн.);

- на обрану позивачем суму боргу 344966,00 грн. (03.04.2012 р. сплачено 10000,00 грн.), що мала місце у період з 04.04.2012 р. по 12.04.2012 р. (9 дн.) сума нарахованої пені становить 1275,90 грн. (344966,00 грн./100%х 2 х 7,5%/365дн.х 9 дн.);

- на обрану позивачем суму боргу 264966,00 грн. (12.04.2012 р. сплачено 80000,00 грн.), яка мала місце у період з 13.04.2012 р. по 15.05.2012 р. (33 дн.) сума нарахованої пені становить 3593,38 грн. (264966,00 грн./100%х 2 х 7,5%/365дн.х 33 дн.);

- на обрану позивачем суму боргу 254966,00 грн. (15.05.2012 р. сплачено 10000,00 грн.), яка мала місце у період з 16.05.2012 р. по 14.06.2012 р. (30 дн.) сума нарахованої пені становить 3143,42 грн. (254966,00 грн./100%х 2 х 7,5%/365дн.х 30 дн.);

- на обрану позивачем суму боргу 214966,00 грн. (14.06.2012 р. сплачено 40000,00 грн.), яка мала місце у період з 15.06.2012 р. по 30.06.2012 р. (16 дн.) сума нарахованої пені становить 1413,48 грн. (214966,00 грн./100%х 2 х 7,5%/365дн.х 16 дн.).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені в сумі 14431,40 грн., що розрахована судом.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 6754,55 грн., суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині оплати переданого (поставленого) позивачем товару не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 2-V від 16.09.2011 р. не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних за період з 01.01.2012 р. до 01.03.2013 р. в сумі 6754,55 грн. згідно наданого позивачем до позовної заяви розрахунку (а.с. 58).

Щодо порядку здійснення розрахунку суми річних за договором № 2-V від 16.09.2011 р., то з огляду на те, що сума боргу змінювалась у зв'язку з частковою оплатою відповідачем вартості поставленого товару, суд вважає правомірним здійснений позивачем розрахунок річних на відповідну суму боргу, що мала місце у відповідний період (аналогічно при розрахунку пені). Наразі слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 101151,95 грн. (79966,00 грн. основного боргу + 14431,40 грн. пені + 6754,55 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства „Вареник" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Селянського (фермерського) господарства „Вареник" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Амфіктіон Овідіополь" про стягнення 105 479,05 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Амфіктіон Овідіополь" (67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Тараса Шевченка, 22; код ЄДРПОУ 36518687; п/р 260070326201 в ПАТ КБ „Євробанк", МФО 380355) на користь Селянського (фермерського) господарства „Вареник" (67730, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Староказаче, вул. Малиновського, 11А; код ЄДРПОУ 21012987; п/р 26005376004001 в Южне ГРУ ПАТ КБ „Приватбанк" м. Одеса, МФО 328704) суму основної заборгованості - 79966/сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят шість/грн. 00 коп., пеню в сумі 14431/чотирнадцять тисяч чотириста тридцять одна/грн. 40 коп., 3% річних в сумі 6754/шість тисяч сімсот п'ятдесят чотири/грн. 55 коп., 2023/дві тисячі двадцять три/грн. 04 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Селянського (фермерського) господарства „Вареник" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Амфіктіон Овідіополь" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з дня його прийняття.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 16.04.2013 р.

Суддя Петров В.С.