Постанова

від 29.03.2013 по справі 801/2118/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2013 р. (10 год. 17 хв.) Справа №801/2118/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю., секретар судового засідання Устінова І.В., за участю представників позивача Скрябіної О.М., Єзерської Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма Інтерпромконтакт

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма Інтерпромконтакт звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.02.2013р. № 139 та № 0002431502. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки № 545/15.1/20755640 від 04.02.2012р., які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на податковому законодавстві України. Зокрема, позивач стверджує, що усі дані, що відображались у податковій звітності, базуються виключно на підставі договорів з контрагентами-постачальниками ТОВ Бренд-строй та ПП Аланар , первинних та інших документах, що складались з дотриманням законодавства України.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові, та наполягали на їх задоволенні у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, скерував до суду письмові заперечення, в яких виклав обґрунтованість своєї позиції та просив відмовити у задоволенні позову (а.с.80-81).

Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, суд вважає можливим, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглядати справу за наявними у ній матеріалами за відсутності відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби у зв'язку з прийняттям таких повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Як свідчать матеріали справи, Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма Інтерпромконтакт зареєстроване виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 13.06.1995р. як юридична особа, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи А01 № 145502 (а.с. 11), довідка АА № 684302 з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 27) та Статут (а.с.12-26).

Позивач перебуває на податковому обліку у відповідача як платник податків з 13.06.1995р. № 4111 (а.с. 29) та є платником податку ПДВ, про що свідчить свідоцтво № 00878184, видане 16.07.2003р. (а.с. 28).

Видами діяльності за КВЕД-2010 позивача є: 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в спеціалізованих магазинах, 24.34 холодне волочіння дроту, 25.11 - виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, 25.50 - кування, пресування, штампування, профілювання; порошкова металургія, 46.72 - оптова торгівля металами та металевими рудами, 49.41 - вантажний автомобільний транспорт (а.с.27).

Таким чином, судом встановлено, що Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма Інтерпромконтакт являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

З 23.01.2013р. по 29.01.2013р., відповідно до ст. 20 розділу І, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України, на підставі наказу ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від. 21.01.2013р. № 192 Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП ВКФ Інтерпромконтакт була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма Інтерпромконтакт (код ЄДРПОУ 20755640) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Бренд Строй (ЄДРПОУ 3616557), ПП "Аланар (ЄДРПОУ - 369517116) за період липень 2010р., червень 2011р., за результатами якої складено акт перевірки № 545/15.1/20755640 від 04.02.2013р. (а.с. 31-49).

Перевіркою встановлені наступні порушення:

- п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.1997р. № 283/97-ВР (із змінами і доповненнями) та п.44.1 ст. 44, п.138.1 п.138.2, п. 138.6, п.138.8 п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ, в результаті чого занижено податок на прибуток на перевіряє мий період на загальну суму 9193 грн., у тому числі 3 квартал 2010р. на 3766 грн., 2 квартал 2011р. на 3171 грн., пунктом 54.3 ст. 54 та відповідно п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України встановлено порушення п.54.1 ст. 54, п. 152.1 ст. 152 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ занижено податок на прибуток за 2 квартал 2011р. на 2256 грн.;

- п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. .7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість № 68/97-ВР від 03.04.1997р. (зі змінами та доповненнями) та п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р № 2755-VІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5770 грн., в тому числі: за липень 2010р. 3013р., червень 2011р. 2757 грн.

Висновки акту перевірки були покладені в основу податкових повідомлень-рішень від 18.02.2013р., а саме:

- № 139, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток за основним платежем в сумі 9193 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 941,50 грн.(а.с.50),

- № 000241502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість за основним платежем в сумі 5770 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1507,50 грн. (а.с. 52).

Перевіряючи правомірність винесення відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, судом встановлено наступне.

Як слідує з акту перевірки № 545/15.1/20755640 від 04.02.2013р., відповідач дійшов до наведеного вище висновку по взаємовідносинам, які позивач мав у перевіреному періоді з контрагентами - ТОВ "Бренд Строй" (ЄДРПОУ 36165567) та ПП "Аланар" (ЄДРПОУ 36951716) у зв'язку з тим, що останні мають ознаки фіктивності та спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Разом з цим, в обґрунтування своїх висновків відповідач у акті посилається на висновки акту від 06.04.2012р. № 29/22/36165567 по ТОВ "Бренд Строй" (ЄДРПОУ 36165567) про неможливість проведення зустрічної звірки наведеного контрагента з питань правомірності господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійснені фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р., в якому встановлено порушення ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 216, 228, 662, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання вищевказаного підприємства до реальних вигодонабувачів за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р.

Щодо контрагента - постачальника Аланар (ЄДРПОУ 36951716) будь-яких посилань в обґрунтування висновків про наявність ознак фіктивності та спрямовання на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту крім лише зазначення, що використана інформація - електронні акти позапланових перевірок (Акт від 19.08.2011р. № 823/23-4/36951716, акт від 19.05.2011р. № 392/23-4/36951716), в акті № 545/15.1/20755640 від 04.02.2013р. не має.

Суд з наведеними вище висновками акту № 545/15.1/20755640 від 04.02.2013р. відповідача не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, відповідачем було проведено перевірку за червень 2010р., липень 2011р.

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

У період що перевірявся були також чинними Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР та Закон України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки перевірка охоплює період липень 2010р., червень 2011р., суд при вирішенні спірних правовідносин керується Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, Законом України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР та Податковим кодексом України.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", (в редакції, яка діяла у період охоплений проведеною перевіркою), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено що, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств")

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з реалізацією товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 рази.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Згідно з п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені Законом України "Про податок на додану вартість". З положень даного закону вбачається наступне.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У пункті 4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування.

Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 вказаного Закону.

Згідно з вимогами пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 зазначеного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Податковим кодексом України встановлені наступні положення щодо порядку нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно ізп.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі ПК України), об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З урахуванням викладених вище положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та норм ПК України щодо підстав формування витрат, суд зазначає, про що раніш вже зазначалося, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в норм вказаних нормативно - правових актів є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що ні Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Норми вказаних нормативно - правових актів, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1 ст. 185 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, в силу викладених вище норм Закону України "Про податок на додану вартість" та ПК України, оформлена належним чином податкова накладна є достатньою підставою для формування податкового кредиту.

Виходячи з вказаних норм, документальним підтвердженням понесених витрат є належно оформлені первинні документи, підставою для нарахування податкового кредиту з ПДВ є податкові накладні, виписані постачальником товару (підрядником або виконавцем робіт (послуг)), зареєстрованим як платник ПДВ.

Матеріали справи свідчать про те, що у період, що перевірявся, позивачем були здійснені господарські операції з ТОВ "Бренд Строй" (ЄДРПОУ 36165567), та ПП "Аланар" (ЄДРПОУ 36951716).

Відтак, 07.07.2010р. між позивачем та ТОВ "Бренд Строй" (ЄДРПОУ 36165567) був укладений договір підряду № 169, предметом якого є виконання робіт, наведених у п. 1.1 вказаного договору (а.с. 54-55).

На виконання цього договору була затверджений локальний кошторис № 1 на суму 18079 грн. (а.с. 56-57), а також був виготовлений рахунок - фактура № СФ 560 від 08.07.2010р. на суму з ПДВ 18079,00 грн., де ПДВ 3013,17 грн. (а.с.59).

ТОВ "Бренд Строй" (ЄДРПОУ 36165567) виписало позивачу податкову накладну № 971 від 26.07.2010р. на суму з ПДВ 18079,00 грн., ПДВ 3013,17 грн. (а.с.62).

За рахунком-фактурою № СФ-0299/06 від 23.06.2011р. позивач придбав у ПП Аланар (ЄДРПОУ 36951716) товар на загальну суму з ПДВ 16539,79 грн., де ПДВ 2756,62 грн. (а.с.60), про що свідчить видаткова накладна № РН-0245/06 від 06.07.2011р. на суму з ПДВ 16539,73 грн., ПДВ 2756,65 грн. (а.с.58).

ПП Аланар (ЄДРПОУ 36951716) виписало позивачу податкову накладну № 252 від 25.06.2011р. на суму з ПДВ 16539,73 грн., ПДВ 2756,65 грн. (а.с.61).

З матеріалів справи вбачається, що у ході господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами були створені видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури.

Також зауважень щодо невідповідності податкових накладних виписаних позивачу, а саме: податкової накладної № 971 від 26.07.2010р., виписаної ТОВ "Бренд Строй" (ЄДРПОУ 36165567), та податкової накладної № 252 від 25.06.2011р., виписаної ПП Аланар (ЄДРПОУ 36951716), вимогам чинного законодавства в акту перевірки не наведено, та представником відповідача у судовому засіданні не зазначено.

Залучені до матеріалів справи платіжні доручення свідчать про оплату позивачем товарів та послуг, отриманих від контрагентів, зокрема від ТОВ "Бренд Строй" (ЄДРПОУ 36165567) № 125 від 27.07.2010р. на суму 18079,00 грн., та від ПП Аланар (ЄДРПОУ 36951716)№ 1861 від 25.06.2011р. на суму 16539,73 грн. (а.с.64,65).

З урахуванням викладених вище положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та норм ПК України щодо підстав формування витрат обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в нормах вказаних нормативно - правових актів є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що ні Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ні Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Норми вказаних нормативно - правових актів, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Суд приходить до висновку, що документи створені у ході здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ "Бренд Строй" (ЄДРПОУ 36165567) та ПП Аланар (ЄДРПОУ 36951716), в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Наявність у позивача вказаних первинних документів, що підтверджується матеріалами справи свідчать про наявність достатніх підстав для формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Також, оцінюючи висновки відповідача, зроблені в акті перевірки, суд зазначає, що матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагенти ТОВ "Бренд Строй" (ЄДРПОУ 36165567) та ПП Аланар (ЄДРПОУ 36951716) мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, що підтверджує реальність таких операцій.

Надані суду первинні документи також є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та його контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування витрат та податкового кредиту.

Посилання відповідача в своїх висновках на порушенням контрагентами позивача ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 216, 228, 662, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними ( п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання до реальних вигодонабувачів за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р., суд не бере до уваги, оскільки п.4, 5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валового та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772, передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених в ході перевірки порушень норм податкового, валютного і іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладений на органи державної податкової служби, а факти виявлених порушень податкового, валютного і іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладений на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно і повною мірою, з посиланням на первинні або документи, зафіксовані в бухгалтерському і податковому обліку, що підтверджують наявність вказаних фактів.

Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку позивача та його контрагентів стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені податковим законодавством підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладених договорів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.

Суд також вважає необхідним зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави кошті отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в меж повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідом суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного орган державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 203 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна і сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В акті перевірки є посилання на пояснення посадової особи ТОВ Бренд Строй , які не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки наведені в акті перевірки дані не містять конкретної інформації щодо таких відносин.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.

Слід вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання, передбаченого податковим законодавством, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З урахуванням всього вищенаведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було збільшено податковим повідомленням-рішенням № 0002431502 від 18.02.2013р. суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість за основним платежем в сумі 5770,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1507,50 грн., а також неправомірно збільшено податковим повідомленням-рішенням від 18.02.2013р. № 139 суму грошового зобов'язання за податком на прибуток за основним платежем в сумі 9193,00 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 941,50 грн., оскільки це суперечить податковому законодавству України та не ґрунтується на фактичних обставинах.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю.

Під час судового засідання, яке відбулось 29.03.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено у повному обсязі 03.04.2013року.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 18.02.2013р. № 139.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 18.02.2013р. № 0002431502.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.