Рішення

від 08.04.2013 по справі 910/2633/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2633/13 08.04.13

За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен» до 1) Приватного підприємства «АБК «ЕНЕЙ» 2) Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» простягнення страхового відшкодування, Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: Павленко М.Л., за довіреністю,

від відповідача-1: Старінський О.С., за довіреністю,

від відповідача-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі ЛІЗИНГ» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» про стягнення страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат до відповідачів про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 8.182,52 грн., як до осіб, яка відповідальна за заподіяні збитки.

Ухвалою суду від 14.02.2013 порушено провадження у справі № 910/2633/13 та призначено до розгляду на 04.03.2013.

Ухвалою суду від 04.03.2012 розгляд справи № 910/2633/13 було відкладено на 11.03.2013 у зв'язку з неявкою відповідача-2 та неподанням витребуваних доказів.

У судове засідання 11.03.2012 з'явився лише представник позивача. Позивачем 07.03.2013 через відділ канцелярії суду було подано клопотання про заміну неналежного відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі ЛІЗИНГ» на належного відповідача-1 - Приватного підприємства «АБК «ЕНЕЙ».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2013 задоволено клопотання позивача про заміну первісного відповідача-1 на належного відповідача-1, а саме на Приватне підприємство «АБК «ЕНЕЙ», було здійснено заміну первісного відповідача-1 на Приватне підприємство «АБК «ЕНЕЙ» та відкладено розгляд справи на 25.03.2013.

Через канцелярію суду 21.03.2013 від відповідача-2 отримано телеграму, в якій останній просить суд розглядати справу без участі представника відповідача-2.

Відповідачем-1 22.03.2013 через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому відпвідач-1 зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивач на підтвердження фактичної вартості ремонту пошкодженого автомобіля надав рахунок-фактуру від 05.07.2012 № РФ-10865, однак такий рахунок не є належним доказом.

Судове засідання, призначене на 25.03.2013, не відбулось, оскільки відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перенесення робочого дня у зв'язку з подоланням наслідків стихійного лиха, що сталася 22-23 березня 2013 р. у Київській області та м. Києві» від 25.03.2012 № 152-р робочий день 25.03.2013 оголошено вихідним днем, у зв'язку з чим ухвалою суду від 26.03.2013 розгляд справи було призначено на 08.04.2013.

Представник позивача в судовому засіданні 08.04.2013 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача-1 у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві.

Відповідач-2 у судове засідання не з'явився, при цьому, 02.04.2013 через канцелярію суду від відповідача-2 отримано телеграму, в якій останній повідомив про неможливість явки представника в засідання та просив суд розглядати справу без участі його представника. У відзиві на позовну заяву, поданому через канцелярію суду 04.03.2013, відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що останнім було здійснено виплату на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 7.811,09 грн., розрахованому за власним розрахунком, а отже свої зобов'язання згідно з Полісом № АВ/130299 від 13.04.2012 відповідач-2 виконав у повному обсязі. До того ж, відповідач-2 вказав на те, що при виплаті страхових платежів безпосередньо потерпілим податок на додану вартість не нараховується і окремим порядком не виділяється.

У судовому засіданні 08.04.2013 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Соверен" (страховик, далі - позивач) та Тарасенком Георгієм Анатолійовичем (далі - страхувальник) було укладено договір страхування транспортного засобу № 1-039-005/12 (далі - Договір), за яким було застраховано автомобіль марки «Chevrolet Nubira», державний номер АА 9851 КВ.

В місті Києві 31.05.2012 по пр. Перемоги сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу «Chevrolet Nubira», державний номер АА 9851 КВ, який належить на праві власності Тарасенку Георгію Анатолійовичу та перебував під його керуванням, та транспортного засобу марки «ГАЗ 330232» державний номер АА 9436 КІ, який належить на праві власності ТОВ «ВіЄйБі Лізинг» та перебував на законних підставах під керуванням Комуницького Віктора Богдановича.

Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль марки «Chevrolet Nubira», державний номер АА 9851 КВ.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 15.06.2012 у справі № 3/2608/4165/12 Комуницького Віктора Богдановича було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до Висновку № 30 автотоварознавчого дослідження від 11.06.2012 вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу автомобіля «Chevrolet Nubira», державний номер АА 9851 КВ склала 11.380,57 грн.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» (лізингодавець) та ТОВ «АБК «ЕНЕЙ» (лізингоодержувач, відповідач-2) 31.03.2011 було укладено Договір № 110331-169/ФЛ-10-А фінансового лізингу, на виконання умов якого лізингодавець набув у свою власність та передав на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування відповідачу-2 предмет лізингу, а саме: вантажний автомобіль «ГАЗ 330232», державний номер згідно з наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію ТЗ якого АА 9436 КІ, що підтверджується Актом прийому-передачі предмета лізингу від 20.04.2011.

Відповідно до п. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відтак, враховуючи вищезазначене, станом на момент вчинення ДТП транспортний засіб «ГАЗ 330232» державний номер АА 9436 КІ на законних підставах перебував у володінні відповідача-1.

ДТП згідно з Договором, укладеним між позивачем та страхувальником, було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт № 28035 від 04.02.2008, відповідно до якого сплата страхового відшкодування страхувальнику підлягала у сумі 9.082,70 грн.

Позивач виплатив особі, яка здійснювала відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля суму страхового відшкодування в розмірі 15.993,61 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2817 від 13.07.2012 на суму 15.993,61 грн.

Транспортний засіб марки «ГАЗ» державний номер АА 6561 СР, який на час скоєння ДТП перебував на законних підставах у володінні відповідача-1, застраховано у відповідача-2 згідно Полісу № АВ/0130299, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб - 50.000,00 грн., франшиза - 510,00 грн., копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Позивач звертався до відповідача-2 з заявою вих. № 1545 від 04.09.2012 про виплату страхового відшкодування в розмірі 15.993,61 грн.

Відповідач-2 лише частково здійснив виплату позивачу страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 7.811,09 грн.

Як зазначає позивач, оскільки згідно з висновком автотоварознавчого дослідження матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Chevrolet Nubira», державний номер АА 9851 КВ, склав 11.380,57 грн., а франшиза згідно з Полісом № АВ/0130299 склала 510,00 грн., то відповідач-2 був зобов'язаний сплатити позивачу суму страхового відшкодування в розмірі 10.870,57 грн. (11.380,57 грн. - 510,00 грн.). Враховуючи, що відповідач-2 здійснив часткову оплату в розмірі 7.811,09 грн., позивач просить стягнути з відповідача-2 страхове відшкодування в сумі 3.059,48 грн.

Також, позивач на підставі ст. 1194 ЦК України просить суд стягнути з відповідача-1 суму страхового відшкодування в розмірі 5.123,04 грн., яка становить різницю між фактичним розміром шкоди (15.993,61 грн.) і страховим відшкодуванням (10.870,57 грн.).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, в якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм ПрАТ «СК «Соверен» може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду (аналогічна позиція викладена у постанові ВСУ від 28.08.2012 у справі № 23/279).

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача, який сплатив страхову виплату за завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини справи, відповідачі є особами, відповідальними за шкоду, завдану автомобілю особи, застрахованої позивачем, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, відповідач-2 взяв на себе відповідальність за свого страхувальника (відповідача-1), а саме за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особами, відповідальними за завдані позивачу збитки є відповідач-2 як страховик відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та винна особа відповідно до положень ст. 1187 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком, тобто відповідач-1.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу , розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Судом установлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15.06.2012 у справі № 3/2608/4165/12 Комуницького Віктора Богдановича було визнано винним у вчиненні ДТП, яке сталося 31.05.2012 за участю транспортного засобу «Chevrolet Nubira», державний номер АА 9851 КВ та транспортного засобу марки «ГАЗ 330232» державний номер АА 9436 КІ, який на час його скоєння перебував на законних підставах у володінні відповідача-1, що підтверджується наявним в матеріалах справи Договором фінансового лізингу № 110331-169/ФЛ-10-А від 31.03.2011.

Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Chevrolet Nubira», державний номер АА 9851 КВ, згідно Договору страхування № 1-039-005/12 страховиком якого є позивач. Вартість відновлювального ремонту зазначеного автомобіля згідно Висновку автотоварознавчого дослідження № 30 від 11.06.2012 склала 11.380,57 грн.

Судом установлено, що транспортний засіб марки «ГАЗ» державний номер АА 6561 СР, власником якого станом на момент вчинення ДТП є ТОВ «Дітрейд», застрахований у відповідача-2 згідно Полісу № ВС/1167964 (1 типу), за яким ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб становить 25.500,00 грн., а франшиза - 510,00 грн. (копія якого знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, до позивача, який сплатив страхову виплату за завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини справи, відповідач-2 є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю особи, застрахованої позивачем, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, відповідач-2 взяв на себе відповідальність за свого страхувальника (відповідач-1), а саме за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Однак, як установлено судом, та не заперечується відповідачем-2, останній здійснив виплату позивачу страхового відшкодування в порядку регресу лише в сумі 7.811,09 грн.

Заперечення відповідача-2, що при виплаті страхових платежів безпосередньо потерпілим податок на додану вартість не нараховується і окремим порядком не виділяється, суд відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що розрахунок вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля було здійснено без урахуванням суми податку на додану вартість.

У зв'язку з чим заявлена до стягнення з відповідача-2 сума страхового відшкодування в розмірі 3.059,48 грн. підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача-1 5.123,04 грн., яка становить різницю між фактичним розміром шкоди (15.993,61 грн.) і страховим відшкодуванням (10.870,57 грн.) суд зазначає наступне.

Положеннями статті 1194 ЦК України унормовано, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Разом з тим, суд зазначає, оскільки страхове відшкодування - це виплата, яка здійснюється страховиком в межах страхової суми, а страхова сума - це максимально можливий розмір виплати по страхуванню (ст. 9 Закону України «Про страхування»), страхового відшкодування може бути недостатньо для покриття всіх збитків потерпілої особи. В такому випадку потерпілий вправі звернутися безпосередньо до страхувальника (завдавача шкоди, відповідальної особи) з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

Згідно статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортирних засобів», ст. 1194 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивач виплатив страхове відшкодування в повному обсязі в сумі 15.993,61 грн. (згідно з платіжним дорученням № 2817 від 13.07.2012), а тому різницю між фактичним розміром та страховим відшкодуванням у сумі 5.123,04 грн. необхідно стягнути на користь позивача з відповідача-1, який станом на час скоєння ДТП на законних підставах володів транспортним засобом «ГАЗ 330232» державний номер АА 9436 КІ, що перебував під керуванням Комуницького В.Б., з вини якого сталася ДТП.

Суд відхиляє посилання відповідача-1, що позивачем належними доказами не обґрунтовано фактичної вартості ремонту пошкодженого автомобіля, оскільки наявний в матеріалах справи висновок автотоварознавчого дослідження № 30 від 11.06.2012 свідчить про дотримання встановленого законодавством порядку розрахування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу «Chevrolet Nubira», державний номер АА 9851 КВ, та є доказом вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно зі ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача-1 та відповідача-2, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «АБК «ЕНЕЙ» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 14-в, оф. 4, код ЄДРПОУ 32208952) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен» (01034, м. Київ, вул. О. Гончара, 24, оф. 5-а, код ЄДРПОУ 25264645) страхове відшкодування в розмірі 5.123 (п'ять тисяч сто двадцять три) грн. 04 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1077 (одну тисячу сімдесят сім) грн. 20 коп.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-а) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен» (01034, м. Київ, вул. О. Гончара, 24, оф. 5-а, код ЄДРПОУ 25264645) страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 3.059 (три тисячі п'ятдесят дев'ять) грн. 48 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 643 (шістсот сорок три) грн. 30 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.04.2013.

Суддя Ониськів О.М.